Мемуари як основа правдиво народньої історії.
Багато говориться і пишеться в нас про народню історію. До цеї пори одначе ні ми, ні жаден инший народ не має правдиво народньої історії. Всі дотеперішні історії це властиво історії одної кляси, а саме — пануючої: або військового слоя, або купецько-буржуазного. Історія панування монархів як представників воєнної або буржуазної кляси, історія панування оліґархій як представників купецько-буржуазної кляси, історія їх дипльоматичних міждержавних крутійств і злочинів, їх наслідків — воєн, союзів, політичних і династичних звязків і т. д.
Правда, бувають спроби представити також життя долішніх слоїв простого народу, одначе всі ці спроби не доводять майже до нічого, бо нема матеріялів до опису й оцінки життя, думок (світогляду) та змагань долішніх верств. Навіть ті жерела, які згадують тут і там про взриви народніх мас і причини тих взривів, походять звичайно з руки людей пануючих кляс, які дивилися на все з точки погляду інтересів своїх або своєї кляси. Супроти того все, що знаємо нині з історії про долішні слої ріжних народів, має характер дуже відірваний, порозриваний, припадковий, а передовсім сумнівний.
Що ми знаємо сьогодня про історію нищих верств нпр. Далекого і Близького Сходу: робучого Китаю, страшної Асирії, таємного Египту, малої але блискучої умом Гелляди, яка на полі культурнім сотворила безумовно все, чим так чваняться нині великі і горді народи білої раси? Що знаємо з історії нищих верств могутнього Риму, лєґіони якого доходили аж сюди, на землі України? Що ми сьогодня знаємо нпр. про життя-буття нищих жидівських верств, з яких вийшов Христос, хоч знаємо як найдокладнійше про двір Ірода, про всі його звязки, його кімнати, забави, коханки, бо описав це як найдокладнійше жидівський ґенерал Йосиф Флязій у своїм монументальнім творі?
Знаємо дуже мало, а з того — ще менше певного.
Подібно мається річ і з історією України. Вся княжа доба, хоч представлена в чудових літописах, різних яким немає ні оден народ в Европі (а яких, мимоходом кажучи, зовсім не знає українська інтеліґенція!), займається майже виключно справами нашої військової, духовної та торговельно-буржуазної кляси. Та це ще річ зрозуміла. Бо тільки ці верстви були тоді освічені і представляли державу, хоч основою її і тоді були широкі народні маси.
Дивніще представляється вже наша історія по княжій добі, коли на сцену виступили ширші народні маси. Сталося це не аж за козаччини, як загально думають, але вже безпосередно по задавленню нашої першої державности. Тільки тут і там з якоїсь папської буллі ми довідуємося, як наш народ кріваво й основно протестував проти чужого наїзду, винищуючи до тла нпр. костели наїздників.
А історія козаччини — це просто противорічність з дійсністю! Фактом є, що тоді український народ перший на континенті Европи (на півтора століття перед француською революцією!) підняв великий десятками літ тріваючий рух в імя оборони прав людини. І мимо цего майже вся історія козаччини зводиться у нас знов до історії одної воєнної кляси, або — в найкращім разі: — до історії народніх відрухів проти невиносимого життя, про яке одначе знаємо лише стільки, що сам народ виспівав нам у своїх піснях. В фосфоричнім світлі тої нашої минувшини виступає перед нами тільки червоний квіт тих часів, який виріс на грунті, забагненім чужими наїздниками. Коріння того крівавого квіта ми не знаємо, як слід...
Цему треба запобігти бодай тепер, у великім часі творення третьої української державности.
Ті, що так багато пустих фраз говорять про народ, повинні тепер приложити рук і праці, щоби пізнати цей народ.
Але само пізнання — байдуже для історії. Треба ще докладно списати це, що пізналося.
В-тій ціли й подаємо отсі вказівки.
Одначе вже тут з натиском зазначуємо, що нарід (нація) — це народ (нищі слої) і вищі слої. І коли ми хочемо вповні знати історію України, то треба докладно зібрати матеріял про всі слої, з яких складається український нарід, а не тільки про сам народ. Дальше підчеркуємо з притиском, що вищі слої завсіди були і тепер є мозком і всіми змислами нації, її організаторами, виконавцями, провідниками і представниками. Хто не доцінює значіння вищих слоїв, цей подібний до оператора, який, зоперувавши мозок людині, хотівби говорити про якісь доцільні ділання тої людини. Тимчасом без мозку, очей і т. д. ділання людського тіла, коли взагалі можливі, то будуть це тільки судороги, які ніколи не трівають довго і ніколи не кінчаться добром.
І для того з натиском звертаємо тут увагу на потребу докладного і безсторонного описання також вищих слоїв на Україні, на що теперішні люде, захоплені фразами про народ, звичайно замикають очі, вважаючи це якимсь гріхом супроти сутого демократизму, виссаного з пустих брошурок і ще пустійших відозв.
Цего всего не може зробити історик, який властиво дає тільки конспект (огляд) подій. Але все це можуть зробити мемуаристи (ті, що пишуть записки і спомини). Тільки мемуари можуть бути фундаментом до написання правдиво-народньої історії.
Ось плян мемуарної праці.
Від чого починати писання мемуарів?
Коли історик візьме які небудь мемуари у свої руки, то перш усього поставить собі питання: хто їх автор?
Мати як найдокладнійщу відповідь на це питання — річ дуже важна. Бо від цего залежить довіря, з яким історик ставиться до самих мемуарів.
Передовсім важно знати, хто такий автор по віку, по званню і практиці, щоби знати, в яких справах він говорить як досвідний спеціяліст, а тим самим: в яких частинах мемуари його — особливо авторитетне жерело. Бо зовсім инакша вартість мемуарів нпр. з обсягу політики фахового політика, політичного діяча, чим чоловіка, який з політикою має мало, або й зовсім нічого не має до діла, який до політики приглядався тільки з боку (нпр. як військовий, духовний, купець і т. п.). Так само мається річ і зі всіми иншими справами: військовими, дипльоматичними, духовними, торговельними, фінансовими і т. д.
Тому кождий повинен описувати передовсім і найдокладнійше справи, які сам найкраще знає, в яких він спеціяліст. Отже: військовий — військові, урядовець — справи свого уряду (відомства), духовний — духовні, дворянин — дворянські, міщанин — міщанські, ремісник — ремісничі, селянин — селянські і т. д. Одначе для історика буде також важне знати, як відносилися представники поодиноких слоїв населення до всіх инших справ і тому мемуарист повинен описати не тільки справи, на яких спеціяльно визнається.
Дальше: дуже важно знати, чи справи, про які мова в мемуарах, автор знає безпосередно, з автопсії, чи з других рук. Бо инакша вартість мемуарів нпр. про війну і бої на фронті того, хто сам брав у них участь, чим переповідача.
Подати відомости про себе треба як найдокладнійше. Отже: вік, місце уродження і постійного побуту, вістки про батьків і взагалі семю по батькови і матері — про виховання, освіту, заняття, становище, матеріяльні відносини і т. д. Важні передовсім оповідання про виховання в дома — хто його батьки по національности, по фаху, яке матеріяльне становище їх, який дух панував в дома і т. д. А дальше — про науку в школах: початкових, середних і вищих, українських чи чужих, де, які відносини панували в них під національним та иншими оглядами, які були учителі та професори, які були відносини між учениками та учителями, як велася наука; які були студентські організації, які святочні обходи, що читав у школі і поза школою (приватно) а що зробило на нього найбільше вражіння? Яке було взагалі життя студентське за часів молодости мемуариста в місцевостих — у школі, на кватирах, поза школою і т. д.
Колиж автор — самоук, то подати способи і місця, де набирав освіту. Підчеркуємо, що мемуари людей, які ніколи не були в школах, істнують в инших народів.
З покінченням шкільних студій починається звичайно фахова професіональна діяльність. Діяльність цю належить описати до найменших подробиць. Яка це діяльність, де, і як відбувалася, в яких умовах, з якими випадками і т. д. — аж до хвилі, коли мемуарист почав інтересуватися публичним життям чи то як діяч чи як обсерватор. Від цеї хвилі вістки про свою особу зливаються вже з вістками про публичне життя, з властивими мемуарами, в тексті яких також треба подавати постійно замітки про себе — аж до самого кінця мемуарів.
Коротко: писання мемуарів починати від автобіоґрафії (своєї життєписі).
Властиві мемуари.
Приступаючи до писання властивих мемуарів про наші високо історичні часи, треба передовсім представити як найдокладнійше часи, які попередили нинішні, відколи сягає память мемуариста аж до великої війни, а особливо роки передвоєнні.
Чому?
Бо щойно тоді можна буде зрозуміти, чому прийшло те, що прийшло та чому було так а не инакше.
Отже найперше треба подати загальну картину (образ) України, української суспільносги перед 1914 роком. Треба представити її національно-культурне та суспільно-політичне становище: національну та клясову свідомість, настрої, інтереси, напрямки і т. д. — взагалі її національно-культурне та суспільно-політичне життя. Розуміється, кожний подає найдокладнійше картину (образ) того слою згл. тих кругів, до яких сам належить або серед яких жив і які знає найкраще. Коли инші слої чи круги йому зовсім невідомі, то краще не писати про них, чим писати фантазії.
Особливу увагу слід звернути на розвій національної та клясової свідомости поодиноких слоїв згл. кругів. Як вона зароджувалася, як зростала, як виявлялася — в поодиноких сімях, організаціях (громадських чи приватних, політичних, культурних чи економічних, явних чи тайних і т. д.), в поодиноких виступах (публичних чи приватних, національних, політичних, клясових), устно чи друком і т. д. Громадські інституції (від громадських сходів і рад починаючи і на Державній Думі та Парляменті кінчаючи), товариства, кооперативи, касина, видавництва, клюби (від політичних аж до картограйських включно) і т. д. Їх діяльність, висліди цеї діяльности, головні діячі їх, аж до розмов, які там велися, забав і т. д. — все це повинно знайти своє належне місце в мемуарах тямучого мемуариста.
Після цего загального вступу кождий повинен звернули увагу передовсім на свою спеціяльність: громадський діяч і політик на справи громадсько-політичні, письменник, редактор, видавець, друкар на письменницькі та видавничі справи, кооператист на економічні, урядовець на урядові, купець і промисловець на купецькі і промислові, священник на церковні і духовні, учитель на шкільні, робітник на робітничі, ремісник на ремісничі, селянин (або той хто стоїть близько до села) на селянські і т. д. Всі инші справи, яких обєм свідчитиме про ширину погляду чи кругозору мемуариста, повинні бути представлені тільки мимоходом і як задне тло, на котрім тим релєфніще виступлять його спеціяльні інтереси.
Годі подавати тут подрібну програму писання мемуарів для всіх вичислених щойно слоїв українського громадянства, з переживань цілого їх життя. Це розширилоб непомірно обєм отсеї статті, все одно не булоб повне.
Та воно й не потрібне для цих людей, які певне не оден раз зустрічалися вже зі зразками того роду літератури коли не в себе, то в чужих, та які і без того з'орієнтуються легко, як писати. Одну хиба вказівку слід подати з натиском для всіх мемуаристів без виїмку: писати мемуари як найдокладніще. Отже нпр. письменники, видавці чи друкарі нехай не забувають подати в своїх мемуарах висоти накладів видань, коштів продукції, число передплатників, способів кольпортажі і т. п. (з якою цікавістю читалиб ми сьогодня записки того роду наших перших видавців Федорова і Сльозки!), купці нехай не забувають про зразки фактур, хитання цін та причини їх, урядовці як і всі инші мемуаристи про характеристику публичної та приватної моралі і т. д.
Инша річ — широкі народні маси. На маси ці, хоч вони завсіди становили основу українського народу-нації, не звертали досі належної уваги в українській мемуарній літературі, як і взагалі на широкі народні маси — в мемуаристиці инших народів. А тим часом пізнати як найдокладніще власне ці широкі маси — річ дуже важна саме для нас і як раз сьогодня, коли масам цим прийшлося відіграти дуже важну, рішаючу просто ролю в будуванню української державности. Пізнати ролю цю, позитивну чи неґативну, пізнати історично причини такої а не иншої ролі їх нині — отсе ті рації, які наказують нам звернути на маси ці нашу особливу увагу.
Передовсім — на село, фабрику і ремесло.
СЕЛО.
Описати село повинні самі селяне. Та це не виключає, щоби за опис такий взялися також неселяне, які вповні знайомі зі селом, отже: сільські учителі, священники, аґрономи, поміщики, взагалі — сільська інтеліґенція. Не тільки не виключає, а це просто обовязок її описати не тільки свої інтереси, працю і думки (що також потрібне!), але й тих, серед яких і з яких та інтеліґенція живе.
Описати менш-більш по такому плянови:
1. Топоґрафія, історія, статистика і склад села? Де і як положене? Історія села (перекази). Назви поодиноких частин села, поля, ліса і т. д. та звязані з ними історичні традиції. Скільки в мешканців (мущин, жінок, дітей)? Скільки душ пересічно в хаті? Скільки хазяйств, будинків? З яких частин (будинків) складається хозяйство? Який склад села по професії? Скільки хліборобів, ремісників, робітників, зарібників і т. д.? Національний склад села: скільки Українціа і не-Українців (якої нації, скільки їх?)
2. Життя (побут): описати життя селян від ранка до вечера і через цілий рік. Як мешкають? Описати мешкання і ціле хазяйство, всіх слоїв села, як будують хати й инші хазяйські будинки, якого матеріялу вживають, яка ціна того матеріялу та роботи в різних часах? Написи на сволоках! Як харчуються: як приготовляють страви і напитки, як називають їх, як і що їдять? Як одягаються: як і з чого роблять одяг, ціни, як і коли носять його, як називають? Як працюють в полі: як управляють ріллю і з яким вислідом? Якого рільничого знаряддя вживають (назви до подробиць!), що сіють, садять? Коли прийшли до села перші рільничі і господарські машини та штучні навози? Як працюють в дома?
Описати ріжні обходи, свята (обряди) і т. п.: національні, реліґійні, побутові, родинні і т. д. Так само забави.
3. Матеріяльний стан. Скільки землі в селі, скільки припадає на поодиноких хазяїв? Скільки бідноти та безземельних? Скільки в них худоби, коней, дробу і т. д.? Скільки довгу в селі, скільки готівки?*)
4. Змагання до піднесення добробуту. Зарібкові відносини в селі. Змагання поліпшити їх (страйки!) Які є економічні орґанізації в селі: кооперативи, рільничі кружки і т. п. Еміґрація до міст, еміґрація за границю: куди? часово чи стало? Прояви клясової свідомости.
5. Відносини села до пана (поміщика). Хто є паном (поміщиком) з селі? Скільки в нього землі? Його відносини до селян і навпаки: селян до нього?
6. Село і земельне питання. Чи є в селі голод на землю? Чи наступив поділ панської і ин. землі? Коли і як? Чи земельний голод вже заспокоєний? Думка селян про земельну справу (конкретно: хто і що говорить?).
7. Село і місто. Чи і що продають селяне містови? Ціни. Що одержують від міста? Ціни. (Ярмарки описати.)
8. Культурний стан. Чи є в селі школа і яка? Число дітей і фреквенція. Хто учить? Висліди науки (грамотність у цифрах). Культурний вплив школи. Чи є в селі які просвітні й ин. орґанізації? Які? Театральні вистави. Чи і що читає село: книжки, газети? Які і якого змісту? Котрих авторів найрадше?**) Їх вплив. Чи є церква і священник? Який їх вплив? Які є реліґійні сектярі? Чи є хто зі села, скільки і хто, в вищих школах? Які визначнійші одиниці вийшли зі села або з околиці? Який вплив війська та міста на села?
Звернути увагу на устну словесність: оповідання, перекази, пісні, анекдоти, приповідки і т. д. Записати!
9. Національна свідомість. Для нас як Українців дуже важне: коли і як почала приходити в село національна свідомість, хто її приносив та як її приймали. (Подавати докладно імена.)Яка ця свідомість тепер? Як виявляється (конкретно на поодиноких особах і сімях)?
10. Політичне життя. Які і коли були в селі партії політичні, родові й ин.? Як ставляться до поодиноких партій? Участь селян в самоуправі. Вибори до ріжних установ (Парляменту, Думи, Сойму, рад повітових, громадських і т. д.) Що хвилювало селян в ріжні часи? Політичні орієнтації та орґанізації.
11. Село і світова війна. Скільки людей пішло зі села на війну? До яких частин? Скільки впало? Де? Скільки було ранених? Скільки померло в шпиталях? Скілько вернуло? Скілько інвалідами? З чого живуть? Списати їх оповідання з війни.
12. Українське село під чужою владою. Відношення чужої влади (російської, австро-польської, мадярської до українського селянства під національно-культурним і суспільно-політичним оглядом і навпаки: українського селянства до тої влади.
13. Українське село і Українська Держава. Як ставляться селяне до Української Держави? Чи дають рекрута, податки? Скільки? Як ставляться селяне до подій у краю?
14. Українське село під чужим наїздом. Як ставляться до наїздників (більшовиків, Денікінців, Поляків, Румунів й ин.)?
ФАБРИКА.
Фабрики на Україні. Які, де, як великі? Сирівці. Експорт. Описати так само докладно життя робітництва, Отже: Де хто працює? Дільниці і фабрики. Число робітників. В яких умовах відбувається праця: матеріяльних, санітарних? Яка праця? Яка плата? Робітничі організації, преса, література. До якої партії належать і чому? Змагання до поліпшення матеріяльного положення. Культура. Національний склад. Національна і клясова свідомість. Як виявляється? Відношення до Української Держави.
РЕМЕСЛА.
Ремесла на Україні: які, де? Наука. Фахові школи. Цехи. Назви поодиноких річей в ремеслі (термінольоґія) з їх описом до найменших подробиць. Рентовність поодиноких ремесел. Відношення одного ремісла до другого. Ціни матеріялів і роботи. Національний склад поодиноких ремісел. Національна свідомість.
(При описі робітництва і слоїв ремісничих звернути увагу на всі вказівки в уступі: Село)
*) В українській літературі маємо досконалий зразок такого опису села Мшанця в Галичині пароха того села о. Мих. Зубрицького. (Друк. в виданнях Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові).
**) Гляди про це гарну студію в ЛНВ ("Книжка на селі").
(Далі буде.)
[Стрілець, 28.09.1919]
Війна.
Велика війна 1914—1919 рр. принесла нам не лише страшні нещастя, але і можність здобуття найвищого добра для кождого народу — можність здобуття самостійної держави.
До цеї мети попрямував також ослаблений віковою неволею в чужих ярмах український нарід на всім просторі своїх земель. Серед блеску пожеж і безнастанного гуку гармат полями, политими кровю і засіяними лавами трупів, іде він як сліпий ще велетень, колись пан Східної Европи, а тепер невольник, хоч і з розірваним ланцюхом неволі на шиї — іде похилений і в своїй основі більше інстинктом кермований, а тільки на верхах досить свідомий — іде в судорогах до далекої і високої мети, "до сонця волі золотої", якій на імя: Самостійна Українська Держава.
Цю велику хвилю в історії української нації треба представити як найдокладнійше, особливож те, що діялося в її центрах і на її окраїнах. Чому? Бо те, чого нині не здобудемо мечем, забезпечимо собі памятю боротьби, котра на віки остане тестаментом-заповітом для всеї української нації. Аж до часу, поки вона не скріпиться так, щоби вирвала з рук ворогів останній шматок нашої батьківщини.
Ті, що розуміють значіння неї думки-ідеї, нехай оброблять в мемуарах кождий шматок української землі, не виключаючи в цей великий час також українських кольоній, як Туркестан, Зелений Клин, українських кольоній в Канаді, Зєдинених Державах П. А. і Бразилії. Цей український відгомін з далекої чужини буде для вироблення національної свідомости на менш важними чим опис подій у Ріднім Краю. Бо ті, що живуть далеко від Рідного Краю, люблять його найглибше.
Ось приблизний плян для писання мемуарів, поданий тут не на це, щоби вязати ориґінальність мемуариста, тільки на те, щоби пригадати одну або другу рису для опису, яку він міг би при писанню забути.
ВИБУХ ВІЙНИ.
1. Настрій українського населення на передодні війни. 2. Вражіння, яке зробив на українське населення вибух війни. 3. Мобілізація: а) обовязкова, б) добровільна (УСС). 4. Становище Українців: надії, маніфестації, розмови і т. д. 5. Відношення влади до Українців: ревізії, арештуванкя, заслання, інтернування і т. п. — де, кого, за що і куди? Відношення між Українцями й иншими народами: доноси (хто і на кого робив? — подавати імена!). Населення і військо.
ОКУПАЦІЯ.
6. Відступ військ. Вражіння серед населення. 7. Втеча. 8. Ворожий наїзд на українські землі (окупація): а) перше вражіння і відношення населення, передовсім українського, до чужих військ; б) відношення чужих військ до населення, передовсім до українського. 9. Заводження нового ладу і відношення чужих цивільних влад до населення, передовсім до українського. 10. Життя під ворожим наїздом: а) національне; б) економічне. Політична еміґрація. 11. Як відбувався відворот чужих військ з українських земель? 12. Прихід своїх військ.
НА ВІЙНІ.
З напруженою увагою слухатимуть оповідань про війну внуки і правнуки очевидців. З рівною увагою читатимуть про неї і найдальші покоління — коли матимуть що читати.
13. В запіллю. Коли і до якої прийшов частини, де вона стояла (описати місцевість і населення та його відношення), який був її склад (чисельно і по національности), чи були Українці — мужва й офіцери, число, з яких місцевостей, чи національно свідомі, як це виявлялося, що говорили між собою, які взагалі були відносини в частині, національні, матеріяльні (харч, одяг, мешкання), заняття, яка старшина (по національности), характеристика старших, їх моральна і військова вартість, важкійші випадки і т. д.
14. На фронті. Як під ч. 13, а крім того: в яких боях брав участь, описати їх, чи відзначився, чи одержав відзначення, яке, чи був ранений і т. д. Описати життя в окопах, в твердинях!
15. В шпиталі. Як під ч. 13, а крім того: як довго був у шпиталі, чи вилічився, як відносилися лікарі (по національности) до недужих, куди пішов опісля?
16. В полоні. Де, як і до кого попав в полон, куди заслано, як (піхотою, залізницею)? Як жив і що робив в полоні, які відносини були там, чи був на роботі в приватних людей, в кого, де, на яких і в яких умовах, як довго був в полоні, поворот згл. утеча з полону, чого навчився в полоні, скільки заощадив грошей, що було з ним по повороті? Описати подрібно життя полонених в таборах для полонених.
17. Для всіх. Подати всі відомі мемуаристови жовнярські воєнні пісні, оповідання, анекдоти, дотепи і т. п.
Воєнні втікачі і висиленці (евакуовані). 18. Хто, звідки, чому, в чиїм товаристві, як і куда втікав? Що лишив дома, то взяв був зі собою? З чого жив і як? Як довго був поза домом? Що пережив? Що застав по повороті? Кого зустрічав, що говорив і т. д.? Описати докладно життя втікачів і висиленців по таборах (нпр. в Ґмінді, Ростові н. Д. і т. д.). Так само їх поворот до рідних місць.
Політичні засланці. 19. Чому (на чий донос) заслано? Як відбулося заслання? Життя на засланню. Докладні описи чужих племен і природи.
Під і за фронтом. 20. Як виглядала підфронтова полоса: а) в часі спокою на фронті, б) підчас боїв.
21. Як виглядала зафронтова полоса?
Вплив важких воєнних і політичних подій на населення і військо.
22. Яке вражіння і вплив на населення і військо викликували важнійші воєнні операції (нпр. нові війни, облога й упадок твердинь, нпр. Перемишля і т. п).
23. Які вражіння і вплив на населення і військо робили важнійші політичні події, нпр. відбудування Польщі, заповідження відокремлення Галичини, революція в Росії, розпад Австро-Угорщини і т. д.?
Звертаємо одначе увагу на всякий випадок про потребу вписувати в мемуари цілі статті або виписки з газет (подати №№ і дати) про справи, які особливо займали мемуариста або публику. З двох причин: 1. На Україні не заховаються всі комплєти часописів. 2. Навіть, якби це було, то будучий історик не знатиме, що саме в пресі найбільш подобалося або не подобалося публиці. Рівно важно додавати до мемуарів в тексті або при сінці ріжні алєґати (прилоги,) як і відозви і накази, акти, приватну переписку. На кождім такім куснику мусить бути дописано, коли і від кого автор одержав це.
Мемуари (спомини) повинні бути як найбільші, по можности кількатомові й обіймати все, без огляду на їх суцільність. Чому? Бо сегодня годі сказати, що для будучих людей науки представляти-ме особливу вартість. А можна напевно сказати, що виробляться численні спеціяльні галузі наук, для яких навіть дрібні замітки про справи, до яких ми сегодня не привязумо ваги, матимуть перворядну ціну (пр. замітки про погоду, одяги, прояви ріжних хворіб, які згодом зміняються і т. д.).
Мемуари повинні мати по можности багато цифр, літ і імен. Числа це фундаментальна основа для оцінки всяких фактів і подій. А імена звязують історію з живими людьми і їх родами, що для розвитку свідомости має перворядне значіння.
Незвичайно цінні булиб спомини українських жінок, переняті національним патріотизмом. У инших народів є ціла література жіночих споминів. У нас до цеї пори ні одна Українка не написала мемуарів хоч багато жінок брало й бере живу участь в публичній праці.
Незвичайно важні булиб мемуари з життя чужих кольоністів на Україні або взагалі чужинців, які з'украінізувалися і брали участь в будові укр. армії й держави.
Велику заслугу коло розвитку нашої мемуарної літератури поклав-би той, хто спонукав-би простого але розумного селянина чи робітника до написання мемуарів. Таким авторам треба крім цеї книжечки дати наперед перечитати бодай оден том порядних споминів з чужої літератури, по можности спомини робітника (в російських перекладах є й добрі орігінальні спомини, нпр. князя Кропоткіна). По перечитанню взяти від нього книжку, щоб не писав під її безпосереднім впливом. Але лишити йому його отсю нашу статтю для пригадки ріжних справ.
Спомини слід писати в міцно оправлених зшитках або й книгах у твердім переплєті. Бо вони часто мусять довше перележати, заки будуть видані. На відірваних картках понищаться.
При кождім уступі споминів треба зазначити, де, в яких обставинах і коли він написаний, нпр.: "Писано від 1 листопада 1919 до 1 мая 1920 на хуторі Байрак коло Благодатної, повіт..... губернія..... при каганці, бо не було иншого світла, а в день не було часу". Зазначення місцевости забезпечує споминам на віки особливий інтерес людей, які житимуть в тих місцевостях. Описи подій пересипати короткими згадками про погоду, бо це дуже оживляє описи. Нпр. "Сніг сягав коневи до черева", "Мряка в часі наступу була така, що невидно було кінця копії" (Це виривки зі старих українських літописців, які добре розумілися на тім, як писати).
Мемуари не мають подиху свіжости, коли в них не наведено дійсних розмов як з визначнішими, так і з простими людьми з докладним заподанням дат і обставин. Найкраще писати просто, короткими реченнями, без уживання страдальних форм. Нпр. не пишеться: "Мною було побачено ворога"; не: "міністром було принято доклада", але "Я побачив ворога", міністер приняв доклад" і т. д. Головна таємниця легкого і ясного стилю в писанню полягає на частім уживанні точок (крапок), значить на коротких реченнях. Вони все ясніщі, чим довгі речення. Залюбки вживається страдальних форм і довгих речень нпр. у німецькій мові науковім письменстві, але німецький стиль чужий українській мові.
Добре лучитися до співпраці над мемуарами в загальних справах по двох (більше осіб припинює таку працю).
Хто не має часу, змоги, витревалости, щоб написати великі мемуари з цілого свого життя по вказаному тут пляну, — той повинен обробити бодай якийсь час (нпр. роки 1914—1919), або оден рік; або хочби одну подію, якої учасником або свідком сам був. І такі дрібні мемуари мають велику вагу.
Под. І. Кревецький і д-р Ос. Назарук.
[Стрілець, 01.10.1919]
01.10.1919