Консолїдация.

В справі консолїдациї Русинів галицких помістила "Народна Часопись" цїлий ряд замітних статий, характеризуючих дуже вірно відносини між галицкими Русинами. Виводи сих статий можна в великій части віднести і до Русинів буковиньских, а особливо послїдна статя, в котрій говорить ся про потребу консолїдациї рускої інтелїґенциї, дасть ся примінити майже цїлком до наших буковиньских обставин. Тому уважаємо за відповідне, бодай з сею послїдною статиєю познакомити наших читателїв і наведемо єї тут дословно. "Народна Часопись" каже:

Послїдним разом сказали ми, що підчас коли цїла маса нашого селяньства відчуває природно потребу консолїдациї, то з інтелїґенциї відчуває єї не половина може, не третя або четверта, але ледви може десята часть. Отсе остаєсь нам ще доказати.

Ми вже попереду вказали на то, що наше селяньство, відчуваючи потребу консолїдациї, шукає собі проводу, де може, і длятого дуже легко подає ся на всї сторони, звідки лиш сподїває ся проводу до такої консолїдациї. Селяньство наше становить одноцїлу, можна сказати, збиту в одну велику масу, громаду людий однакового занятя, однакових звичаїв і обичаїв, однакового сьвітогляду, однакової віри і мови; всїх людий тої великої маси лучить однакова доля і недоля, а то все разом не лиш несьвідомо консолїдує їх, але й наводить їх природно на потребу сьвідомої консолїдациї. Серед інтелїґенциї же стоїть дїло вже зовсїм інакше. Передовсїм треба мати то на увазї, що наша інтелїґенция своїм числом, в порівнаню з масою селяньства, єсть дуже мала, через що й нема тілько стичних точок межи нею а селяньством, кілько би потреба, щоби творила ся непереривна звязь межи одними а другими. З того виходить, що ще й та мала горстка інтелїґенциї, яка єсть, мусить відбивати ся від широких мас народу. Але та інтелїґенция і сама в собі не єсть одноцїла; она розкинена маленькими громадками, часто лиш поодинокими людьми, по цїлім краю, не стоїть в тїснїйшій звязи з собою, бо не чує а часто і немає великої спільности інтересів, а внаслїдок того й не відчуває потреби консолїдациї так природно, як відчуває єї селяньство. Найважнїйшу часть нашої інтелїґенциї становить все ще духовеньство, супротив котрого стоїть коли не менша то рівна числом інтелїґенция сьвітска. Духовеньство становить, що правда, одноцїлу масу людий інтелїґентних, людий, котрих вяже з собою не лиш само їх званє і сполучена з ним спільність інтересів, але ще й надана їм з гори і признана законами орґанїзация. Духовеньство має отже у нас найбільше тих условій, яких потреба до консолїдациї, але з другої сторони має оно в собі й то, що в загалї духовеньство в кождім иншім народї, а що не допускає єго до безусловного лученя ся з сьвітскою інтелїґенцию. (У нас на Буковинї справа стоїть о стілько, що у нас нема майже цїлком сьвідомого руского духовеньства з виїмкою деяких немногих одиниць. Ред.) Виходить з того, що наша і без того мала інтелїґенция розпадає ся вже по своїй природї на два, числом майже рівні але силою нерівні табори, котрі в нинїшних часах стоять в певній супречности з собою і треба немалої зручности з одної сторони, а вирозуміня з другої, щоби можна оба ті табори годити з собою і зводити їх до спільности в народній роботї. Ту ріжницю межи обома сими таборами у нас, що правда, не конче слїдно, але й не можна сказати, щоби єї не було.

Возьмім же тепер саму сьвітску інтелїґенцию. Ся розпадає ся знов на тілько кругів, кілько звань у ній. Суть то люди майже без виїмки зависимі, люди працї, майже завсїгди невільники свого званя. А що найбільша часть сьвітскої інтелїґенциї нашої вибирає собі або званє учительске або урядниче, то сей другий табор нашої інтелїґенциї розпадає ся знов на учителїв і професорів та урядників, як то кажуть, всякої бранжи. Кождий такий круг має свої окремі інтереси і свої специяльні цїли, жиє своїм окремим житєм та вирабляє собі свої окремі погляди на житє і людий. Круги ті стоять нераз так здалека від себе, що в місци, де єсть ледви кількох Русинів, належачих до окремих кругів, буває дуже часто так, що они не жиють з собою, майже не знають ся, бо кождий з них шукає собі і товариства і спільности громадскої роботи в крузі свого званя хоч би між зовсім чужими собі людьми. Коли-ж возьмемо тут на увагу ще й індивідуальну ріжницю між поодинокими людьми, то покаже ся річ зовсім природна, що серед таких обставин услівя консолїдациї серед сеї части нашої інтелїґенциї як найслабші, далеко слабші, як серед селяньства.

До сего приходить ще кілька важних моментів, а іменно походженє і вихованє та образованє нашої інтелїґенциї. Єсть се річ дуже важна для кождого народу, як і яким способом витворює ся єго інтелїґенция. Єсть загальний погляд, що інтелїґенция витворює ся висшим образованєм. По части і в теориї єсть в сїм правда, але практичне житє учить нас і показує нам дуже часто, що в круги інтеліґенциї входять люди, котрих образованє нераз єсть дуже мале, а навіть они й немають нїякого образованя. Хиба-ж не бувало і не буває так, що до людий інтелїґентних зачисляють ся люди, котрі навіть не уміють читати і писати? Примірів з істориї, хоч би такий, як той, що цїсар Кароль Великий учив ся аж в старости писати, знайшлось би на то богато, а що діяло ся давнїйше, то дїє ся й нинї. Досить глянути хоч би лиш по наших містах, щоби побачити, хто там зачисляє ся до інтелїґенциї і ставить вже ріжницю межи собою а селянином. Виходить з того, що в практицї право до інтелїґенциї надає не лиш само образованє, але певні якісь вроджені або в житю здобуті здібности індівідуальні, що відзначають одного чоловіка від другого. Де з тими здібностями сполучить ся ще й образованє, там можна сподївати ся навіть великої інтелїґенциї. З другої же сторони і само образованє може переносити людий відразу в круги інтелїґенциї, але не конче ще може робити з них правдиво інтелїґентних людий. Се річ прецї загально звістна, що можна призбирати собі навіть споро знаня в якімсь напрямі, а мимо того не мати достаточної інтелїґенциї.

Коли-ж тепер сї погляди на хід витворюваня ся інтелїґенциї в якімсь народї примінимо до наших обставин, то ось що побачимо: У нас творить ся інтелїґенция ще доси в більшій части простим переходом із стану неінтелїґентного в стан інтелїґентний силою висшого образованя. Внаслїдок того слїдно в так повстаючій інтелїґенциї богато браків і хиб, котрі опісля стають ся великою перешкодою в роботї для загального добра. У нас виховує ся і образує ся богато людий, що так скажемо, особняком, кождий сам про себе і своїми власними силами, що іноді скріпляє вправдї і підносить характер індівідуальности чоловіка, але робить єго неможливим в спільних трудах для загального добра. Того рода люди висувають за надто наперед своє "я", а що знаходять ся поміж другими такими самими, то й не можуть погодити ся з ними і або самі від них усувають ся, або старають ся других усувати. Найлїпший доказ на то маємо на тих людех, що відбили ся від нашого народу і пристали до котрогось иншого. У нас хотїли они бути першими, а коли обставини на то не склали ся і они перейшли до иншого народу, то приняли там охотно навіть підрядне становище, на котре у нас були би певно не згодили ся.

В сїм повставаню і твореню ся нашої інтелїґенциї єсть і причина, що у нас, як то кажуть, "що голова, то розум", що не можна в ній дійти до якогось порозуміня і що скоро лиш зійде ся трох Русинів разом і заведуть річ про полїтику, то між ними зроблять ся зараз чотири партиї. Дуже богато людий з нашої інтелїґенциї навикло, бачите, осуджувати і оцїняти все із свого особистого становища та не може піднести ся висше і глянути на загальне дїло із становища висшого. Єсть то, що так скажемо, брак інтелїґенциї, в інтелїґенциї.

Отже всї ті обставини разом: мале число інтелїґенциї, походженє і спосіб твореня ся єї, розділ єї на маленькі кружки після свого званя, брак звязи і спільности інтересів між тими кружками, наконець розкиненє того малого числа інтелїґенциї по краю, єсть причиною, що інтелїґенция наша не відчуває природно потреби консолїдациї в такій мірі, як наше селяньство. Коли отже хтось направду думає у нас о консолїдациї серед нашої суспільности, то нехай же дасть спокій нашому селяньству, нехай не морочить єму голови якоюсь консолїдациєю, бо оно єї не потребує, оно ще досить сильно сконсолїдоване самою природою, — але нехай старає ся сконсолїдувати нашу інтелїґенцию, нехай устроює віча для інтелїґенциї і не лиш кладе їй то в голову, що їй треба консолїдациї, але нехай по можности усуває все то, що тій консолїдациї противне, або що стає їй на перешкодї...

Буковина