У Львові, дня 25 н. ст. мая 1892.
Ми провірили в першій статьї, що нарід наш дав колись силу тром державам і що сам він єсть елементом живим, рухливим, з широкими спосібностями і дасть ся вести до добра і культури.
Тепер повстає питанє: як вести той нарід і яких средств добирати, щоб культурне дїло успівало, а успівши запоручило Руси красшу будучність? Питанє широке, але відповісти на него не так трудно, як може на першій погляд здаєть ся. Ми пересвідчені, що кождий мислячій патріот рускій зараз став би вичисляти десятки способів, ведучих до згаданої цїли. Оно й не дивота! Русинам галицким від давна вільно було думати над добром свого люду — і интеліґенція галицко-руска має на тім поли досить значну і похвальну исторію. Она заходилась коло шкіл уже зараз по першім розборі Польщі, і ще більше тогдї, як уже рускій селянин став вольним горожанином Австрії. Тогдї, побіч духового двигненя мас через школи, интеліґенція наша звернула увагу свою і на економічне положенє селянина і бодай тим прийшла єму в поміч, що старалась відвести єго від набутих віками пороків, легкодушности, розтратности і годованя арендарів кервавицею рускою. Пізнїйше, аж до найновійших часів, заходи ставала чимраз ширшими і набрали більше позитивного характеру, воплотились, що так сказати — в різні институції о напрямах більше економічних, дотикаючих чи то умної господарки хлїборобної, чи садівництва, пчільництва, поправи породи товару, лучшої годівлї єго, або навіть области дрібного промислу і торговлї.
Ми ще до всего того вернемо, а тепер длятого лише з-легка згадали про роботу нашу в минувших десятках лїт, щоб на початку розвідки нашої поставити доказ, що ґрунт до орґанічного труду, якій нас жде, не єсть парениною, а таки трохи вже підготовлений і може навіть добре підложений.
Заким перейдемо до подробиць, хочемо передовсїм указати на основні начала, на головні прінципи, котрі нас заєдно мусять і повинні одушевляти і без котрих робота наша, хоч-би й всесторонна і витревала, полишить ся без провідної мисли, без идеї і не буде мати того успіху, якій з роботи сеї повинен вийти.
Як би рід людскій міг уже нинї над всякими національними, реліґійними, соціяльними та державними питанями перейти до порядку дневного т. є. як би, приміром сказавши, в Европі не було нї народів, нї різнородних вір, нї станів, нї орґанізмів політичних, — тогдї не треба би довго толкувати, а суть дїла лежала би в тім, щоби кождий яко одиниця интеліґентна заходив ся коло темнїйших братів на свою руку і двигнувши их з духової темноти подав им зараз і средства до поправи матеріяльного положеня. Робота така мала би признаку интернаціональної роботи, космополітичної, скажім навіть — людскої. Але поки в тій Европі истнують ще народи, як-би окремі цїлости, а у них проявляють ся окремі пересвідченя реліґійні та соціяльні і стремлїня політичні, то годї нам не увзглядняти тих обставин і труд наш орґанічний робити интернаціональним або космополітичним. У нас були би успіхи. Селянин наш двигнувсь би висше, але пропав би для руского народу в тій самій добі, коли сусїд єго, селянин польскій або нїмецкій, двигнувшись, таки би лишив ся Поляком або Нїмцем. Русь розплилась би в чужих орґанізмах, бо ті орґанізми на чолї своєї "роботи орґанічної" поклали покищо идеал народности, идеал окремої віри, окремих понять соціяльних, а цїлею их труду єсть політична независимість і самостійність.
Ми умисне згадали про ту справу, бо послїдними часами де-хто з патріотів наших [?], ставляючи різні проґрами до ущасливленя люду, викинув з сеї проґрами національність, а захотїв станути на становиску нїби-то висшім, на становиску интернаціональнім, безреліґійнім, бездержавнім, а лише виключно соціяльнім.
Друга горстка, також нїби патріотів, не викидає з своєї проґрами понятя національности і віри, але рада би, щоб та Русь не розвивала своєї окремішности національної, тілько щоб зложила єї добровільно на престол панруссизму, а відтак піддалась і тій вірі, яка прийде по указу. І ті патріоти, другого сорта, не вирікають ся труду для матеріяльного двигненя нашого селянина, заходять ся і коло духових єго потреб, але яко лиш для тої остаточної цїли, щоб Русею скріпити найблизшого сусїда.
Тож і зложилось наше дїло так, що з одної сторони стає поруч нас до роботи интернаціонал чи космополітизм, з другої стають централізатори панрускі.
Исповідники тих двох теорій подали собі навіть в найновійших часах руки, полюбились любовію двох сіямских братів і хоч понятя их в основах розходять ся як найдальше і суть собі навіть діяметрально противні, то таки идуть они разом, рамя об рамя, бо — от в тім цїла тайна! — бо одним і другим байдуже про народність руску, одним из становиска космополітичного — дуже наручного для Alliance Israelite, — другим яко исповідникам теорії панроссійскої.
Про-те заким прийдемо до самої річи, т. є. до означеня средств, якими би можна двигнути нарід наш на рівень з другими народами Европи, мусимо ширше приостановитись при питаню національнім і длятого в слїдуючій статьї розведемо річ про першу кардинальну точку нашої проґрами, а нею буде: "Ми стоїмо на становиску самостійности народної і спільними силами будемо трудитись над осущенєм идеї національної."
[Дѣло]
25.05.1892