Сьогодні в Українському католицькому університеті Лекцію Свободи, присвячену пам’яті журналіста Сашка Кривенка, прочитав історик Ярослав Грицак. У її темі звучали запитання: “Чи можна бути вільним у часи постправди? Що означає свобода у цих умовах?”

Сашко Кривенко (13.05.1963 – 9.04.2003) – культова особистість в українській журналістиці і небайдужий громадянин, редактор і есеїст, засновник  "Post-Поступу" і "Поступу”, “ПіКу” і ТСН, Громадського радіо тощо. У пам’ять про нього його друзі заснували журналістську премію, яку вручають щороку під час Львівського медіафоруму, та Лекцію Свободи. Цьогоріч вона прозвучала п’ятнадцятий раз (2005-го року лекція пройшла у вигляді прем’єри документального фільму) і вперше окремо від церемонії вручення премії.

До нинішньої лекції долучилися друзі та колеги Сашка Кривенка: дисидент та публіцист Мирослав Маринович, головний редактор Zbruc Орест Друль та почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька. Кожен по-своєму вони згадали журналіста та розповіли про історію Лекції Свободи.

 

Оксана ВИННИЦЬКА, 

авторка ідеї заснування “Лекцій свободи” пам’яті Сашка Кривенка:

Напевно, не всі з вас знають про початки існування традиції лекції пам’яті Олександра Кривенка. Я цитую з першої лекції 13 травня 2004 року: 

“Ідея проведення лекції пам’яті Олександра Кривенка виринула на зразок світової практики вшановування пам’яті людей, які відійшли від нас, людей, життєві вчинки яких заслуговують на пам’ять і вимагають наступності від тих, котрі лишилися після них. У 2004 році, коли раптова і неочікувана смерть Сашка спонукала мале коло друзів і знайомих обговорити необхідність пам’яті, саме Ярослав Грицак запропонував, що лекція має бути Лекцією Свободи. Те, що принцип свободи, її багатогранності, має стати основою таких лекцій. Це він вважав, що саме свобода найкраще відображає суть Сашка Кривенка. 

Мирослав МАРИНОВИЧ

про ідею, місію і традицію Лекції Свободи пам’яті Сашка Кривенка

Засновниками Лекції Свободи і журналістської премії ім. Олександра Кривенка стали друзі Сашка, які стояли того журливого дня 12 квітня 2003 року на Личакові перед розкритою могилою, що за лічені хвилини мала поглинути їхнього друга і гуру. Вони добре розуміли: він не може отак просто відійти в небуття. Ім’я Сашка, що був символом їхнього протестного покоління, слід відтепер увічнити також у символічних речах.

Концепція журналістської премії ім. Кривенка більш-менш очевидна: слід ушанувати сміливу й безкомпромісну журналістику. Але нам чогось іще бракувало, й так з’явилася ідея Лекції Свободи. За задумом, саме вона мала стати головною публічною акцією урочистостей і щороку привертати увагу до проблем, які були екзистенційними для Сашка Кривенка.

Що ж, легко сказати: Лекція Свободи. Але свобода буває різною: «свобода від» і «свобода для». Ви всі пам’ятаєте, як не терпів Сашко фальшу й лукавства. Отже, ми маємо вшанувати передусім «свободу від лукавства», а тому з іменем кандидата у промовці на Лекції Свободи не має пов’язуватися нічого, що фальшивить.

Нам важливо також знати, як розумів свободу сам Кривенко. Тут нам помічним буде давніше роз’яснення Сашкового друга Володимира Павліва: «Сповідуване Кривенком поняття свободи, яке передалося багатьом з нас, полягало не в тому, щоб могти робити те, що хочу, а у можливості не робити того, чого не хочу». Ця дилема відразу сигналізує про наявність тоталітарного чи авторитарного режимів, в яких вона лише й існує.

Нарешті, на зміст свободи впливають суспільно-політичні обставини, в яких діє людина. Кожного разу друзі Кривенка намагалися підібрати на Лектора Свободи того промовця, який найбільше спроможний вловити дух свого часу й розрізнити скромну постать Свободи посеред крикливих політичних лаштунків. А мінливість політичних обставин можна відчитати вже з самого переліку дотеперішніх Лекторів Свободи:

2004 — Адам Міхнік, редактор «Ґазети Виборчої»

2005 — (експериментально) прем'єра документального фільму

2006 — Богуміла Бердиховська, польська публіцистка

2007 — Савік Шустер, журналіст

2008 — о.Борис Ґудзяк, ректор УКУ

2009 — Юрій Андрухович, письменник

2010 — Антон Олійник, професор (інституційна економіка)

2011 — Всеволод Речицький, конституційний експерт

2012 — Сергій Рахманін, заст. головного редактора «Дзеркала тижня».

2013 — Наталія Яковенко, історик

2014 — Ахтем Сеїтаблаєв, кінорежисер

2015 — Олена Стяжкіна, історик

2016 — Святослав Вакарчук, музикант

2017 — Борис Херсонський, письменник

2018 — Ігор Козловський, релігієзнавець

Цьогорічну лекцію, що її виголосив нині професор Ярослав Грицак, Z запропонує повнотекстово у наступній публікації

Світлини з лекції - Анна Герич