Три тяжкі роки топтав вулиці нашого рідного міста кований чобіт фашистських бандитів. Тортури і смерть несли вони всім, хто народився ненімцем. Серця роздирались від тріскотні автоматів, скрипіння шибениць проймало душі. Куля і шибениця для всіх, хто рвався до волі, хто любив свій народ, рідну мову. Каменем загородили вхід до рідної школи, холодним залізом закували уста.
Прошуміла над Львовом гроза нестерпних страждань. Побідоносна Червона Армія загнала німецького звіря в карпатські нетрі. Зоря щастя знову зійшла над містом.
Швидко відроджується наше місто. Ще ледве місяць минув від дня його незабутнього звільнення, а яким невимовно любимим, веселим він став. Вільними стали — праця, мова, пісня.
Весняними квітами заквітчалось сьогодні наше місто. Роями висипалися на вулиці Львова наші діти. І всім нам так весело стало. Небуденне, велике сьогодні свято у львов'ян: для наших найдорожчих, для майбутніх героїв нашої радянської Батьківщини відчинились двері рідної школи.
Хай же в цей святковий день перші заговорять ті, що прилинули у довгожданну любиму рідну школу.
Ми в школі для дівчат №59.
...Ірця моргала до сонця оченятками і зовсім не збентежилась, що малі подруги дотеперішніх забав на вуличнім скверику торкали її за вишиваний рукавець. Вони намагалися стримати рвучкий потік сліз Ірці, а Катруся хотіла її навіть засоромити, що вона не вміє читати.
Личко Ірці зарум'янилось. Вона навіть сконфузилась. Але тільки на одну мить. Відповіді в кармані не шукала. Швидко відкинула з чола біляві кучерики і скороговіркою відповіла.
— Ну і що? Але моя сестра вміє і Марійка вміє. Вони читали оцей напис над дверима. Я добре пам'ятаю: "Учні! Вітаємо вас з новим радянським навчальним роком". І підпис під портретом читали, але я і без читання знаю.
Старші дівчата принишкли, вичікуючи. Ось-ось, мабуть думали, аж тепер Ірця розгубиться.
— А таки знаю, знаю. Тато такий портрет приніс додому і казав, що це найрідніший батько всіх дітей, і називається Сталін.
Стало тихо і поважно. Головки дівчат звернулися туди, де з портрету, що висить над входом в школу, радісно дивився саме той, найрідніший батько великий Сталін, і немов промовив: — Всі ви Катрусі, Ірці, Марійки мої, наші діти, діти радянської Батьківщини.
Вільна Україна
02.09.1944