Ольга Дядів: є люди, понад усе закохані у свою мрію
На Оперному фестивалі Джоаккіно Россіні в Пезаро (Rossini Opera Festival – ROF, Пезаро) цього року була задіяна молода українська співачка Ольга Дядів. Пд час зустрічі з музикознавицею Аделіною Єфіменко Ольга Дядів розповіла про цей чудовий літній фестиваль, свій шлях до успіху, де навчалася і як хотіла залишитися працювати на Батьківщині. Після закінчення Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського спроби знайти місце роботи в Оперних театрах України виявилися марними. Робота незабаром знайшлася, але в театрі приморського міста Трієста в Італії. Чудове колоратурне сопрано нашої співачки відразу помітили і оцінили італійці.
Ольга Дядів народилася у місті Херсоні (1993). Від 2009 до 2013 року навчалась на фортепіанному відділі Херсонського музичного училища і розпочала студіювати академічний спів у класі викладача С. О. Ширінської. За цей час стала лауреатом багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів, серед яких Всеукраїнський конкурс ім. В.І. Заремби (2 премія, м. Хмельницький, 2011 р.), Міжнародній конкурс «Золота осінь» (Гран-прі, Угорщина. м. Балатонфюред, 2011 р.), Всеукраїнський конкурс ім. О. Петрусенко (Гран-прі, Україна. м. Херсон, 2013 р.). Від 2013 р. навчалася у Національній музичній академії ім. П .І. Чайковського (клас З. В. Рожок) і вже у 2016 р. виконала в опері К. Цепколенко «Синдром Доріана Грея» роль Марі (диригент – В. Рацюк, Київ, Кіностудія ім. О. Довженка). У 2017 році дебютувала в Оперному театрі Дж. Верді у партіях Цариці ночі в «Чарівній флейті» В. А. Моцарта (диригент Педро Гальфтер Каро, режисер Валентина Карраско, Італія, Трієст), Лізи в «Сомнамбулі» В. Белліні (диригент – Гільермо Гарсіа Кальво, режисер – Джорджіо Барберіо Корсетті), а також в Оперній студії НМАУ в партії Джільди в «Риголетто» Дж. Верді (диригент – С. Голубничий, режисер – В. Даць). Дебютом у Львівській Національній опері стала також партія Цариці ночі у рамках фестивалю LvivMozArt. У березні 2018 року виступила у партії Лючії ді Ляммермур в опері Ґ. Доніцетті в Оперному театрі Дж. Верді, разом з П'єро Претті. Сезон 2019 року розпочався з партії Адіни («Любовний напій» Ґ. Доніцетті, а вже у серпні брала участь у всесвітньо відомому Rossini opera festival у Пезаро (Італія), де виконала партії Делії і графині Фольвіль в опері «Подорож до Реймса» Дж. Россіні.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Олю, поділіться, будь ласка, Вашим досвідом. Як Ви потрапили на навчання в Ассаdemia Rossinisana у Пезаро? Чим відрізняється система навчання бельканто у цій Академії від нашої академічної системи освіти співаків белькантового репертуару?
– Шлях до Ассаdemia Rossinisana є достатньо важким випробовуванням для молодого виконавця, адже юним співакам необхідно пройти кастинг у два тури, перший з яких – це онлайн прослуховування, другий – виконання програми перед комісією. Бажаючих потрапити до Академії цього року було 400, але пощастило лише 19-ти співакам.
Щільний графік та різнопланові методики навчання в Академії надзвичайно вразили мене! Великий Маестро Альберто Дзедда залишив після себе лаконічну, стислу, але, водночас, дуже насичену систему оволодіння технікою бельканто. Упродовж двох тижнів я буквально поринула у цей захоплюючий процес пізнання! Майстер-класи з Ернесто Палісіо та Хуаном Дієго Флоресом, лекції таких провідних лікарів Європи як Франко Фуссі та Франк Мусарра – все це залишиться у моїй пам’яті на все життя.
Дуже шкода, що в Україні сьогодні не має подібних проектів. Наші консерваторії, на відміну від академій та молодіжних програм Італії, не звертають достатньої уваги на виховання практичного досвіду майбутнього вокаліста. Професія ж оперного співака – це, не тільки якісне оволодіння вокалом, а і самодисципліна та фізична витримка. Вони необхідні завжди, починаючі від репетицій і закінчуючи оперною виставою.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Фестивальна постановка «Подорож до Реймса» є традиційним проектом Ассаdemia Rossinisana. Коли розпочалася ця традиція? І чому саме ця опера Россіні (одна з останніх) вважається екзаменом на зрілість для випускників Академії?
– Це сталося 18 років тому. Вибір «Подорожі до Реймса» Дж. Россіні як випускної вистави зробили члени Ассаdemia Rossinisana і він виявився якнайкращим. Адже опера має винятковий склад протагоністів, абсолютно різних за характером та голосами. Не менш важливим є і те, що вокалістів саме 16, тобто, кожному студентові академії надається змога проявити себе на сцені і виконати повноцінну партію. За обсягом партії не є великими, але всі вони віртуозні й складні. Кожному з нас важливо було також навчитися тримати напругу не тільки під час виконання своєї арії, а й у ансамблях, які знову ж таки мають різні ступені складності, наприклад великий ансамбль у 14 голосів «Ah! A tal colpo inaspettato» (з італ. – Ах! До такого несподіваного удару) який виконується a cappella.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– У постановці «Подорожі до Реймса» Ви виконували дві партії – контеси Фолевіль і Делії. Це протилежні особистості. Партії також ставлять різні вимоги до вокалу. У чому для Вас особливість кожної партії? Які проблеми довелося долати під час репетицій?
– Після закінчення Академії відбувся розподіл партій і вся команда запрацювала з азартом, з першого ж дня! Я постійно відчувала надійну підтримку з боку режисерки Елізабетти Коурір та диригента Ніколаса Негеле. Поступово я оволоділа партіями і перейнялася надзвичайною симпатією до моїх героїнь. До вокальних складнощів ув арії контеси Фолевіль я була готова. Як відомо, ця арія є однією з найскладніших у світі. Але цей виклик мене надихнув. Вокальний коуч, піаністи, солісти – вся команда наших наставників – досвідчені і прекрасні музиканти. В екстремальних ситуаціях ми дуже підтримували один одного. Гарно працювати, коли навколо щирі люди і дружні стосунки. Що ж стосується моїх героїнь, образи моїх «дівчаток» з одного боку, комедійні, з іншого – дещо трагічні.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Чи можна про це докладніше?
– Делія – бідна двоюрідна сестра контеси Фолевіль, до того ж вона сирота. Зовсім юна дівчинка знає, що ніколи не належатиме до «вищого світу». Але вона походить зі знатного роду, тому не може почуватися своєю серед служниць. Делія приречена бути бідною родичкою і завжди перебувати у тіні своєї сестри.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
Контесса Фолевіль навпаки, має все (принаймні їй так здається) – спадок, увагу, владу, але у її житті бракує найголовнішого – бути коханою. Аналізуючи інтонаційну складову її партії, я дійшла висновку, що вона є психічно нестійкою жінкою. Все, що коїться у її душі – це бажання виглядати неперевершеною. Фольвіль то плаче, то сміється, намагаючись привернути до себе все більше уваги, у той час, як її чоловік Кавальєр Бельфьоре до неї байдужий і закоханий у Корінну.
– Персонажі опери – цікава суміш з представників різних націй та соціальних груп. З одного боку, це водевільна історія про те, як аристократи з різних кутів Європи (серед них і такі літературні прототипи, як мисткиня імпровізації Коріна з роману Мадам де Сталь «Коріна або Італія», і такі реальні особи, як відома французька модниця наполеонівської епохи Джульєтт Рекамьєр – Фолевіль) – вони всі подорожують на коронацію французького короля Карла X. Непередбачені обставини змушують різношерсту компанію затриматися в готелі «Золота лілія» – традиційний символ королівської династії Бурбонів. Не потрапивши на коронацію, наші герої святкують без короля. Комедія перехрещується з соціальним фарсом. Россіні волів виступити проти монархії?
– «Подорож до Реймса» – початок французького періоду життя Россіні. Я думаю, що Россіні у цій опері зробив прозорий натяк. Він окрилений французькою буржуазною революцією! Я не здивуюся, якщо він передбачав визвольний рух в Італії, який у своїй музиці потім оспівував Верді.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Цікава жанрова знахідка Россіні – інтегрувати в оперу сольний концерт за типом розповсюджених зараз в Європі опера-гала. Оперу «Подорож до Реймса» Россіні називав сценічною кантатою зі солюючими віртуозами. Дехто вбачає у цій інновації Россіні передбачення Eurovision Song. Адже кожен з Вас співає у спонтанно організованому концерті другого акту мелодії своєї рідної країни. Тема «європейського питання» актуальна як ніколи. Які національні прикмети підкреслює Россіні в музиці, а які режисер на сцені?
– У другому акті під час так званої «спонтанної» коронації Россіні приділяє кожному з представників своєї країни окрему увагу, зокрема використовує гімни Німеччини та Великобританії – «Боже! Бережи королеву!». Інші номери насичені відголосками різних національно-музичних традицій. Особливо вони відчуваються в іспанській пісні Дона Альваро, де можна почути ритмо-інтонації фламенко, в той час, як Мадам Кортезе з Доном Профондо співають справжній австрійський йодль!
Перший акт є також надзвичайно цікавим. Справжньою знахідкою Россіні, яка дає широкий простір для польоту фантазії вокаліста і режисера – це арія Дона Профондо. Партія технічно невибаглива, але водночас ставить складні завдання для вокаліста і вимагає яскравої акторської майстерності. Адже цей персонаж комедійно копіює свої національні звички, фонетичні акценти іноземців і для інтернаціональної публіки цей номер є неперевершеним. Справжня перлина!
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Композитор вважав, що єднання європейців можливе лише завдяки мистецтву. І не він один. А як вважаєте Ви? Що наразі важливо для Європи, європейського мистецтва, європейських мистців, зокрема українців?
– Россіні має рацію! Мистецтво й справді об’єднує світ! Мене, наприклад, захоплює, коли італійці читають Льва Толстого, знають хто такий Олександр Пушкін, знайомі з нашим рідним Тарасом Шевченком. Колись мене вразило почути з вуст справжнього сицилійця слова щирого захоплення творами Скрябіна. А Стравінського італійці взагалі вважають генієм. Повертаючись до України, я мрію, щоб репертуар наших оперних театрів розширився. Адже прикро, що крім «Севільського цирульника» та «Попелюшки» опер Россіні в нас не знають. Впевнена також, що Россіні ментально дуже близький українцям!
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Варто також ввести у програми для студентів-вокалістів оперу «Подорож до Реймса». Адже не тільки вокальні вимоги, а й драматургія опери – справжня знахідка як для співаків, так і для режисерів. У пезарській постановці комедія у фіналі трансформується в драму, коли у глядацький зал виходять діти у саморобних коронах і один з них грає Карла X. При цьому ніхто з дорослих не звертає уваги на хлопчика, який сумно, наодинці їсть бутерброд. В чому сенс такого фіналу в цій опері?
– Напевно, тут йдеться про сучасну проблему батьків і дітей. Існує багато сімей, у яких діти ростуть нещасливі від того, що батьки дарують малятам іграшки і всілякі речі замість вільного часу. Фінальна сцена як раз про це – дитина грає в короля наодинці, з самим собою, а дорослі святкують і розважаються на Party.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
– Випускники Ассаdemia Rossinisana провадили багато часу разом на репетиціях і також поза театром. Якої національності були співаки, з якими Ви працювали над постановкою разом? Чи плануєте Ви зустрічатися зі своїми колегами з Ассаdemia Rossinisana в інших проєктах або поза їх межами?
– Незважаючи на міжконтинентальні розбіжності у традиціях (нагадаю, що в Академії 2019 брали участь співаки як з Європи, так і з Північної та Південної Америки та Азії), ми прекрасно розуміли один одного, здружилися, багато часу провадили разом, підтримували один одного на концертах. В останній день, коли проєкт завершився, дівчата не могли стримати сліз, а хлопці просто мовчали… Протягом цих двох місяців ми стали однією мистецькою сім’єю, яка мала загальну, мету – одну на всіх: продовжувати оперну спадщину Джоаккіно Россіні у себе на батьківщині.
Цей період назавжди залишиться у моєму серці як один з найяскравіших моментів мого творчого життя. Я дуже сподіваюсь зустрітися з випускниками нашої Академії у майбутньому.
– Які проекти в Вас заплановані на наступний рік? Які надії на майбутнє? Що для Вас – запорука успіху?
– На даний момент я займаюся підготовкою дебюту в Австрії у місті Клаґенфурті. Це буде надзвичайно цікавий проєкт! Я виконаю партію Феї в опері «Попелюшка» Жюля Массне. Відтепер вчу німецьку мову і паралельно працюю над французькою вимовою, бо для мене це буде перший франкомовний проект, на який чекаю з нетерпінням! А щодо успіху, можу сказати одне – це наполеглива щоденна праця. Не слід чекати на успіх, варто думати про результат. Той, хто працює над собою повсякденно, завжди, рано чи пізно отримає те, що задумав.
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
Інколи мені здається, що моя мрія здійснилася: я працюю в оперних театрах за кордоном, можу розправити крила і відчути себе щасливою людиною. Але трапляються ситуації, які показують інший бік дійсності. Наприклад, у цьому сезоні я працювала у місті Трієсті (Італія) над оперою Ґ. Доніцетті «Любовний напій». За добу до початку контракту я випадково впала зі сходів і сильно поранила ногу. Наступного дня я все-таки полетіла на один день до Німеччини. Я мусила потрапити на прослуховування! Потім одразу повернулася до театру й почала працювати. Особливо було тяжко під час мізансценічних репетицій. Старалася не звертати увагу на біль. Кожного дня бинтувала ногу, а в театрі робила вигляд, що я в прекрасному робочому стані.
– Але навіщо так ризикувати? А якщо травма серйозна?
– Якби я розповіла про травму, мене відразу зняли би зі спектаклів і знайшли заміну. Але я відпрацювала свій контракт до кінця – а це півтора місяці! Повернувшись до України, я звернулася до лікаря. Рентген виявив, що в мене був перелом зі зміщенням, тобто, весь час я дійсно працювала з серйозною травмою. Але, на щастя, кістка зрослася. Я сама себе вилікувала! Думаю, що моя ситуація не є винятковою. Часто на моєму шляху зустрічаються люди, понад усе закохані у свою мрію. Їх ніщо не зупиняє! Моє покликання – тільки вперед!!!
Розмову вела Аделіна Єфіменко.
©Аделіна Єфіменко
Фото: © ROF – Rossini Opera Festival
24.09.2019