Олег Сенцов мимохіть став хедлайнером цьогорічного BookForum у Львові. Презентація книги малої прози «Маркетер» зібрала майже півтори тисячі глядачів у Львівській філармонії в останній день Форуму видавців, при тому далеко не всі охочі потрапили досередини.
Схоже, самому Олегові слава не є комфортною. Ще перед презентацією Сенцов відмовився від пропозиції прийняти роль почесного гостя BookForum. Під час презентації він ухилявся від питань, котрі змусили б його виглядати пафосним або підносили би до ролі наставника, і так само відштовхував питання, котрі видавалися йому надто відвертими.
Найбільше його бавило розповідати про улюблену казку.
…Зала Львівської філармонії наповнюється ще за двадцять хвилин до початку презентації. Біля входу до будівлі залишається черга завдовжки 2-3 десятки метрів, до неї приєднується народна депутатка Софія Федина – але проштовхнутися досередини вже важко. Глядачів пропускають порційно. Волонтери вишукують у залі вільні місця й передають у фойє дані про кількість вакантних крісел. «Є 17 місць!» – вигукує чоловік у вхідних дверях, і черга ще трохи тане.
Олег Сенцов виходить на сцену філармонії у синьо-жовтому поло від «Авіації Галичини» зі зображенням Тараса Шевченка. Зала тривалий час вітає Олега аплодисментами, поки він не демонструє жест зі схрещеними руками – припрошує сісти.
«Режисер дав команду припинити», – жартує виконавча директора Українського ПЕН Тетяна Терен. Сенцов дякує аудиторії, прикладаючи руку до серця. Під рукою на його новому поло написано: «Борітеся – поборете!».
Олег Сенцов розпочинає презентацію із перепросин. «Я буду спілкуватися мовою Пушкіна і окупанта», – попереджає він, переходячи на російську.
Книга «Маркетер», видана «Видавництвом Старого Лева», – це збірка оповідань Сенцова, написаних за ґратами.
«Я давно запланував цю книгу, вона довго визрівала. Коли у колонії був період «зимових канікул», я зрозумів, що час цієї книжки настав. І так збіглося, що 11 оповідань з’явилось за 11 вихідних днів», – розповідає Олег.
«Маркетер» – автобіографічна книга, як і попередня збірка Сенцова «Жизня».
«Ця книжка певною мірою є продовженням «Жизні», в якій ішлося про моє дитинство. Тут описані 90-ті, мої студентські роки. Водночас, ця книжка інша, бо у «Жизні» фокус був на мені і розповідь велася від мого імені, а в «Маркетері» – на друзях, знайомих», – каже Сенцов.
Чому «Маркетер»? «Початок дев’яностих, я приїхав зі села, вступив на маркетинг. Ніхто з нас, студентів, не знав, на кого ми вчимося. Слова «маркетолог» не існувало, тому ми називали себе «маркетерами». У книжці я розповідаю про те, як ми стали «маркетерами» і не стали «маркетологами», – каже Сенцов.
Олегові не було важко занурюватися в спогади, пишучи оповідання. Для доброї автобіографії корисно подивитися на життя здалеку.
«Я завжди намагаюсь писати чесно. Для того, щоб бути чесним, має минути певний час, щоб максимально абстрагуватися від своїх тодішніх переживань», – пояснює він.
Під час перебування у Львові Олег Сенцов узяв участь у марафоні на підтримку українських політв’язнів – біля пам’ятника Франку письменники та правозахисники зачитували листи, надіслані поневоленими. «В мене багато справ, але найголовніша – боротьба за інших полонених, які залишаються за ґратами», – сказав Олег Сенцов.
Сенцов у Львові не вперше. «Дуже люблю це місто. В мене тут є друзі, я не почуваюся тут в гостях. Слава Богу, Львів не змінився в гірший бік – лише в ліпший. Місто розвивається. Львів – найбільш європейське місто України. Будемо на вас рівнятися».
Перебуваючи у Львові, Сенцов відвідав щойно збудований меморіал Героям Небесної сотні, а також зустрівся зі сім’єю Тимура Шаймарданова – кримця, котрий безслідно зник на півострові навесні 2014 року.
Олег Сенцов сторониться надмірної відвертості. Наприклад, неохоче реагує на питання про свої персональні дев’яності роки. А його відповідь на питання про власну книжку, здається, може роззброїти модератора будь-якої літературної презентації: «Навіщо говорити про книгу, якщо є сама книга? – дивується Сенцов. – Навіщо говорити про кіно, якщо є фільм? Якщо ти мусиш розповідати про кіно після того, як воно вийшло, то це погане кіно».
Дійсно, іноді доречно, щоб говорила просто книжка. Актриса Римма Зюбіна, котра грала одну з ролей у виставі «Номери» за сценарієм Сенцова, читає фрагмент із оповідання «Значки» із «Маркетера». На сцену приходить записка, в котрій глядачка ділиться: під час прослуховування їй із очей пішли сльози, бо вона впізнала в оповіданні себе.
Сенцов не любить пафосу і відкидає пропозицію публіки поговорити на високопарні теми. Зі зали йдуть питання: Що важливіше – віддзеркалювати реальність чи фокусуватися на рефлексіях? «Це дуже складне питання для мене. Я не знаю відповіді». Яке слово найважливіше? «Я не зовсім розумію питання… Ні, справа не в перекладі з української російською – я все зрозумів, але не зрозумів питання. Та вся вода… Я цим не займаюсь». Як на творчість впливає неволя? «Ніяк».
Найближчі плани Сенцова – відновити роботу над кримінальною кінодрамою «Носоріг». Олег також хоче видати свої інші тексти – роман, написаний у в’язниці, та щоденники. Роман планує презентувати уже на наступному BookForum у Львові.
«ВСЕ ВЖЕ ВЛЯГЛОСЯ. ЗА ДВА ТИЖНІ Я НЕ ЗГАДУВАВ ТЮРМИ»
– Для того, щоб писати книжку, потрібні тільки зошит, ручка і натхнення. Все.
Я писав практично весь час, починаючи з 2014 року. Почавши із Лєфортово і до Лабитнанґі, я писав. Були періоди, коли я міг за пів року нічого не написати, міг писати багато і постійно.
Я всі п’ять років працював над цими зошитами. Їх багато – 15 штук. Є тонші, є товстіші. Там є сценарії, там є романи, оповідання, щоденники, просто записи – багато різних.
Незалежно, де я був – мені доводилося сидіти у різних місцях, десь менше, десь довше – завжди можна було знайти час на писання. В тюрмі все в порядку з часом – час є.
Перші чотири роки я нічого з написаного не пересилав. Тому що боявся: або не дійде, або не дадуть. Не хотілося ризикувати. Мені хотілося вийти і вже після того спокійно на комп’ютері набрати, відредагувати все самому. Але час іде, в мене назбиралося багато всього – треба було щось робити. На початку цього року я вирішив, що буду вже щось випускати. Спочатку я послав сценарій, потім послав «Маркетера», послав роман.
Зараз, навіть якщо я нічого не буду писати, вистачить видаватися на 3-4 роки. Це все вже готове.
Я не знаю, як впливати на маси. Будь-який хороший письменник пише для себе. Будь-який хороший режисер знімає для себе. Це не еґоїзм, це не еґоцентризм.
Те, що я пишу, – це для мене фізіологічна потреба. Коли в вашому організмі щось накопичується, ви йдете в туалет (може, погана асоціація – точнішої не знаю). Коли у вас накопичується щось творче, треба вихлюпнути.
Я, коли пишу, то не замислююся, що пишу. Воно все йде: раз, раз, раз... Пишу дуже швидко. Я довго готуюся, але швидко пишу, щоб воно було цільним, справжнім, відвертим.
Я не прочитав жодної книжки з психології, я не знаю психотипів людей – я писав те, що відчував, те, що пережив.
Олега Сенцова найбільше втішило запитання про улюбленого героя та улюблену казку. Він відповідав на це питання майже в форматі stand-up-comedy:
«Казку всі знають про Буратіно, так? Олексій Толстой написав рімейк Піноккіо, додаючи щось нове. В підсумку казка стала чимсь абсолютно новим. В плані драматургії це абсолютний ідеал, нічого кращого вигадати не можливо.
Мальвіна була недоступною красунею, зіркою. Вище за неї лише зірки! З бородою той чолов’яга – Карабас. В нього був театр, гроші – а вона йому відмовила. П’єро, розумієте, просто повзав перед нею і слізьми мив підлогу, готовий робити все. Повне обожнювання! А вона витирала об нього ноги... Артемон – собача вірність. Чесний, правдивий, справжній. Вона його використовувала, він був для неї просто собакою. А от той дерев'яний виродок із довгим носом!.. Покидьок, брехун, він тої Мальвіни не помічав просто, робив, що хотів. Вона була готова заради нього зробити все! Тому в мене улюблений герой – Буратіно», – відповідає Сенцов.
Я не можу радити книжки чи фільми, здатні змінити життя. Не можу сказати: жив-жив-жив, не тужив, а тут фільм подивився, прочитав книжку – і все, моє життя змінилося. Ні, це накопичений досвід – певні книжки читав, певні фільми дивився. В кожного є свій список, який вплинув.
Я не люблю поезії. Але зі сучасних українських письменників згадаю Жадана.
Я до будь-якої критики ставлюся нормально. А образити мене не так легко. В мене дуже товста шкіра.
За своєю книгою я знімати кіно не буду. Тому що я диференціюю кіно і літературу. Кіно для мене основне і головне. Література – додаткова творча складова. В кіно я сам пишу сценарій, сам знімаю і продюсую свої фільми, щоб мати повний контроль над своїм фільмом, щоб його не «рознесли» і не вказували, що я маю робити.
Українська режисура має майбутнє. Українське кіно існує – безумовно. Режисерський успіх залежить від кожної людини. Я процитую відомого режисера Олексія Германа-старшого: в нашій професії більше тих, котрі здалися, ніж тих, що програли.
Дуже багато людей для мене є моральними авторитетами, у яких я вчився. Я завжди вчуся в інших людей: у кожної люди є чого навчитися. Будь-яка чесна, справжня, цікава людина, з якою я познайомлюсь – не важливо, яка в неї посада, який бекграунд, творча людина чи не творча (я так людей взагалі не ділю) – якщо в такої людини буде чому повчитися, в тому числі моральних принципів, то вона буде для мене моральним авторитетом.
[Запитання зі зали: як повертати Крим?] П’ять років вони не можуть вирішити, що робити, а я зараз вийду і все вирішу? Так це виглядає? Так не буде. Якщо щось від мене залежатиме, якщо буде якась допомога і з мене буде толк у цій справі, то я долучуся. Я не вважаю, що це легке питання. І я не скажу: отак все відбудеться. Це дуже важко й довго.
Будь-яка моя відповідь на питання про те, що робити в окупації, сприйматиметься Російською державою як заклик до екстремізму. Кожен для себе вирішує сам, як діяти в окупації.
[Запитання зі зали: скільки часу має минути, щоби Олег Сенцов переосмислив своє ув’язнення в достатній мірі для того, щоб написати про це книжку?] Ніскільки часу. Я два тижні на свободі, ні разу не згадав. Тобто все вже вляглося.
Я не сприймаю той епізод свого життя як щось основне, головне. В мене і до того було багато подій у житті, цікавих і не дуже. Це – такий же епізод іще.
Фото – «Видавництво Старого Лева», Катерина Сліпченко
22.09.2019