Невже ми вже ввійшли в Середньовіччя?..

Мирослав Трофимук

Ich weiss nicht, was soll es bedeuten

dass ich so traurig bin.

Geschichte uralten Zeiten,

das kommt mir nicht aus dem Sinn.¹

Вийшовши із потоку мого “щодення”, я занурився у новини. Прочитав про обмін полоненими, проглянув відео, ознайомився зі свідченнями людей, які повернулися із того — іншого — світу, зокрема із заявою Олега Сенцова.

Ця інформація навіяла мені спогад зі старих часів, періоду навчання в аспірантурі.

Я тоді придбав Літопис Руський². Таке ошатне видання малинового кольору, яке містить переклад прецікавого давньоруського тексту. Відклавши усі справи, мав упродовж, здається, місяця, блаженну насолоду читати переклад, порівнюючи із оригіналом, заглиблюватися у зміст приміток-пояснень.

Той переклад здійснив і ті пояснення свого часу уклала людина складної долі науковець Леонід Махновець, колишній співробітник відділу давньої української літератури Інституту літератури тоді ще АН УРСР, того самого відділу, де я і навчався в аспірантурі. Без перебільшення – праця титанічна. Саме цього року минув столітній ювілей його народження.

Хто не зможе його праці знайти у своїй чи публічній бібліотеці, подаю інтернет-доступ на litopys.org.ua.

Вже значно пізніше я проглянув в інтернеті копію Радзивіллівського списку, – багато й цікаво ілюстрованої копії найдавнішого літописного зведення, створеного у Києві.

Цей текст треба читати не так із перспективи ознайомлення з подіями тисячолітньої давнини в нашій – українській – історії, як із перспективи нашої нинішньої дійсності.

Отож, текст. І в ньому говориться просто і ясно:

“По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і у всі літа.

А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:

[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться та сторона, яка прагне, щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй – буде [такою] кара, якою й виявиться провина.

Про це: якщо хтось уб'є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убитого хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.

Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину нехай більше не стягують.

Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого було украдено, і зв'язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно.

Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж, або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.

Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке безпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, греки, виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або [взято буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.

Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий у ту [їхню] країну, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника] купили, [заплачену] ціну його, або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на той день ціною челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.

Коли ж буде потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, – то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, – нехай вони будуть [там].

Про полонення русами [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають у Християни, а також іще й про полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, – цих нехай продають по двадцять золотих, і хай прибудуть вони в Греки.

Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, – хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо вони втратили челядина і жаліються,– нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, – хай буде він винуватим.

Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, – хай візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються.

Якщо злочинець не повернеться в Русь, – хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-не-будь станется таке [саме].

На підтвердження ж і непорушність [миру, що має] бутимежи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням на двох хартіях, – цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого засвідчив [свій договір] і дав нашим послам. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям вашим для підтвердження і засвідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт п’ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420”.

Наведений уривок – це Міжнародний договір великого київського князя Олега з імператором Візантії Левом VI, відомим в історії як Лев Філософ, або ж Лев Мудрий.

Договір держави Руси-України з Візантійською імперією. Датований в українському літописі за вінтійським літочисленням “від сотворіння світу (5508-й рік)” – 912 роком.

ТИСЯЧА СТО СІМ років тому було підписано міждержавний договір, де були визначені параметри стосунків поміж двома державами та їхніми мешканцями у тогочасній Європі. З одного боку Руська держава, з іншого – наймогутніша тоді у Європі імперія Візантійська.

Договір стосувався, зокрема, ситуацій на судноплавних ріках, а також у Чорному й Азовському морях.

Отож, невже ми вже таки ввійшли в Середньовіччя?..