За останні п’ять років військовий парад до Дня Незалежності став важливим елементом святкування. Таким було рішення Президента Петра Порошенка. Але не всі українські гаранти його поділяли. Наприклад, параду не було за часів Леоніда Кравчука (мовляв, позаблоковій державі немає чого демонструвати свою військову силу), його не було й за часів Януковича (мовляв, це марна трата грошей). Судячи з сучасних настроїв, його не буде й за часів Володимира Зеленського.
Одна з причин: чинний Президент не хоче асоціюватися з попередньою владою. Дотепер запорукою його успіху було гасло: «не роби так, як робили твої попередники». І щоб змінити акценти в українському суспільстві, Зеленський вирішив змінити державний ритуал, що є публічним і масовим дійством; символізує важливу подію (здобуття незалежності); наділений особливою естетикою (бо для його організації наймають режисерів).
Військові паради до Дня Незалежності становили собою ходу солдатів, демонстрацію військової техніки, що відбувалося на центральній площі столиці й транслювалося в медіа. Парад символізував здатність України як незалежної держави захистити себе та своїх громадян, передбачав використання військової символіки під музику військового оркестру. З 2014 року військовий парад набув особливого політичного значення: він став знаком державної військової спроможності – не лише для громадян держави, а й для агресора та міжнародної спільноти.
«За останні шість місяців у важких виснажливих боях народилося нове українське військо… Ми довели спроможність захищати нашу Державу, – 24 серпня 2014 року сказав Петро Порошенко як Президент держави. – Зараз перед вами з Хрещатика прямо в зону АТО прослідує колона нової, щойно закупленої, або випущеної, або відремонтованої техніки… І це лише скромний початок. Ми повинні, обов’язково повинні постійно зміцнювати нашу армію».
Натомість Президент Володимир Зеленський виступив за те, щоб замість військового параду відбулася «хода гідності». «Ми хочемо показати не танк, а танкіста. Не літак, а його льотчика. А разом із ними поруч вченого, лікаря, спортсмена, художника», – зазначає режисер оновленого дійства Алан Бадоєв.
Тобто ритуал 2019 року не матиме на меті демонструвати силу, обіцяти військовий захист, звітувати про мілітарний розвиток, залякувати ворога, возвеличувати солдатів. Він поставить в центр уваги «людину», «дитину», «індивіда» – тобто вразливу частину суспільства, зрівняє та возвеличить представників всіх професій. Адже, на думку Ернста Кассірера, в усякому ритуалі є момент, коли його учасник перетворюється на того, кому поклоняються, кого обожнюють і ставлять вище за всякі цінності. Тож «хода гідності» і справді може нагадувати першотравневий марш (як вважає режисер минулорічних парадів Сергій Проскурня) або марш рівності, основна ідея якого – дати змогу висловитися меншинам, які вимагають для себе більше прав.
Свого часу Зігмунт Фройд описав структуру особистості, що складається з: раціонального, розумного, зваженого Я; могутнього, диктаторського, моралізаторського, колективного Над-Я; і Воно – первісного інстинкту смерті і любові, що так і не покинув мозок homo sapiens.
Американський вчений ХХ століття Гарольд Ласвел був переконаний: цей підхід можна застосувати до аналізу й державних ритуалів. Є ті, писав учений, що керуються правилами розумного Я: судові дебати, обговорення в парламенті, вибори, референдуми. Інші – створені для того, щоб возвеличувати цінності, мораль, суспільні догми Над-Я. Це, зокрема, ритуали покладання квітів до могил померлих, молебні, паради. Третій вид ритуалів мав би задовольняти колективне несвідоме «Воно» – це ігрища, лінчування, «ночі гніву» тощо.
З огляду на це, заміна військового параду на «ходу гідності» може означати заміну ритуалу «Над-Я» (що возвеличує державу й силу, плекає цінності патріотизму) на ритуал зі сфери «Я» (що акцентуватиме на цінностях індивідуалізму).
«Хода гідності» мала б зворушити, зокрема, запланованою у ній участю дітей. Це повинно розчулити та поставити під сумнів доцільність «жертви во ім’я держави». Вшановування військовослужбовця нарівні з вчителем і художником мало би трактуватися передвісником того, що українська політика зміниться, зокрема її підхід до формування бюджету.
Перетворення одного з основних державних ритуалів – подія важлива і показова. Вона означає, що влада намагається створити нові сенси, цінності та зразки поведінки. Детальніше про специфіку цих змін можна буде сказати вже після події, адже «дія – первинна, а міфологічне пояснення додається вже постфактум» (Е. Кассірер).
Цікаво, що, обираючи назву для нового ритуалу, політтехнологи використали вже звичне для українців слово «гідність», яке наділене завідома позитивним значенням. Тож назва ритуалу, напевно, не зазнає суттєвої критики. І думка, що «ходу гідності» можна було б організувати 21 листопада в День гідності та свободи, може здатися дріб’язковою.
22.08.2019