А для чого?

«А для чого?» – Власне так запитанням на моє запитання, а чи не може багатий Ізраїль дати гроші на реставрацію давньої синагоги в Жовкві, відповіла мені тодішня керівничка «Хесед Ар’є». Я працював в «Поступі», редакція була неподалік,  і мій інститутський товариш привів мене в цей єврейський благодійний фонд якраз напередодні Хануки, щоб був інформаційний привід написати про центр.

«А для чого?» – Власне так запитанням на моє запитання: «А не може багатий Ізраїль дати гроші на реставрацію давньої синагоги в Жовкві?», відповіла мені тодішня керівничка «Хесед Ар’є». Я працював в «Поступі», редакція була неподалік, і мій інститутський товариш привів мене в цей єврейський благодійний фонд якраз напередодні Хануки, щоб був інформаційний привід написати про центр.

Далі вона пояснила. В Жовкві євреїв не залишилось, а Ізраїль і євреї, перш за все, дбають про живу синагогу – людей, не стіни. Гроші, які приходять їм, вони витрачають на тих,  хто в громаді найбільше потребує допомоги. Старих і самотніх людей. Вони всі на обліку, для них купують однакові продуктові набори (олія, якась крупа, цукор...), якісь елементарні ліки, медсестра-волонтерка, яка їх відвідує, може виміряти тиск, надати первинну допомогу. Решта – здорових і сильних — не тільки сама дбає про себе, а й допомагає іншим, безкоштовно і добровільно. Наприклад, студенти політеху вчили всіх охочих комп’ютерної грамотності.

Я недаремно згадав фрагмент цього інтерв’ю. Тепер у нас, у зв’язку з агресією Росії, часто згадують Ізраїль, ставлять його в приклад, бо дає собі раду з сусідами – ворогами. Але Україна скоріше нагадує Пакистан, у якого «Індія забрала Кашмір» і який вже більше ніж пів віку воює з нею, вражений тотальним безголов’ям, корупцією, втечею з країни найкращих з найкращих, в основному в Британію, і періодичними спробами армії розібратись з цим бедламом, що призводить до воєнних переворотів.

Є багато пояснень, чому Ізраїль в пустелі може, а ми на своїх чорноземах ні, мати одну з найкращих у світі медицину, науку, промисловість і сільське господарство, а головне — армію.

Одне з них звучить так – Орда хоче нас знищити, як державу, частково перетворити на Малоросію, вата про це тільки і мріє, багато кому все одно, аби годували, розчленувати територію, асимілювати, колонізувати, але не вбити весь народ, бо хто ж тоді буде працювати? Братья? Але варвари трудом не славляться. Ізраїль його сусіди буквально хочуть знищити, фізично. Стерти з лиця землі міста, скинути в море людей. Раціональність ізраїльтян — це питання виживання. Життя і смерті. Про уроки історії можна і не згадувати.

Але чому в нас так рідко, перші ніж щось робити, ставлять собі питання, і не тільки влада: «А для чого? Чому? Який в цьому сенс?...»? Бо нас ще не приперли до стіни, ще маємо час, бо якось буде?

Львів, в якому аж дві вулиці Шевченка, а тьма львів’ян, без яких це місто важко собі уявити, навіть не позначені на карті. Місто, в якому так і не вирішена транспортна проблема, питання сміття, бо заводу немає, але відкривають нові велодоріжки і ставлять красиві урни для роздільного збирання сміття, бо нагадує Європу? Місто, якому немає куди діти гроші, хіба що закопати в землю мільйони у вигляді двох «пам’ятників» – на додаток до всіх інших – на честь 100-річчя ЗУНР? А чого не зробити іменні стипендії і цим нагадувати про цю подію з року в рік? Міста і містечка благословенної Галичини, де в кожному є – часто дуже сумнівної мистецької вартості – «меморіал на честь Небесної сотні»: найкращий спосіб забути своїх героїв, як кажуть британці. Це при тому, що досі в цій сотні знаходять зайві імена, що досі не покарані винні у вбивствах, що найкращим пам’ятником була б «нова» Україна, де подолано корупцію, немає феодалів, звідки не втікають люди, бо найбідніша в Європі, з найнижчою довірою до влади... А галицькі села, де немає шкіл, бібліотек, клубів, доріг і лікар може приїхати раз в тиждень, якщо є сільрада, швидка — ніколи, але є магазин-кнайпа і,  звичайно, церкви. Решта має збудувати держава, створити робочі місця? Молодь, що залишилась, п’є...

Але все це безкінечне «для чого? чому?» – це ще не межа, не питання виживання, а от голосування, коли частина електорату елементарно не розуміє, для чого існують вибори, що таке війна, навіть така гібридна,  і хоче проголосувати комусь «на зло», не задумуючись, що буде далі і з Україною,  і всіма нами, — це вже дуже серйозно і дуже загрозливо.