Гра в мишку

Рішення повернути Романа Безсмертного на переговори у Мінськ було хорошим симптомом президентури Володимира Зеленського. Воно означало, що Зеленський здатен зайняти жорстку позицію щодо Росії й що він не йтиме на сліпі поступки Москві. Це означало, що політик-початківець готовий слухати досвідчених діячів і є носієм риси, котру йому приписували під час виборчої кампанії, – вміння делегувати повноваження. Врешті-решт, призначення Безсмертного характеризувало Зеленського як політика, котрий вміє забувати образи (нагадаємо, Безсмертний перед виборами казав, що перемога Зеленського буде ганьбою для країни) і здатен відійти від принципу персональної відданості при побудові системи влади.

Однак Зеленського вистачило ненадовго – він звільнив Романа Безсмертного від обов’язків представника України у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи за трохи більш ніж місяць після призначення. А точніше, за 35 днів. І це вже поганий симптом його президентури.

Існує такий парадокс: для того, щоби змусити людину почуватися добре, треба їй зробити гірше, а потім повернути так, як було. За тим же принципом можна вчинити людині і зле – спершу зробити комусь добре, а потім повернути до status quo.

Якби Зеленський одразу призначив на місце Безсмертного якогось звичайного «смертного», нехай навіть поміркованішого – це не викликало би дошкульних підозр чи недобрих передчуттів. Однак відкликання старого парламентера з «мінської» місії – так, непокірного, так, амбітного – характеризує політику нового Президента навіть більше, ніж вірогідне затвердження ним якихось інших кандидатур.

Що наразі дозволяє нам складати уявлення про зовнішню політику Володимира Зеленського, а також про його політику щодо Росії? Кілька постів Зеленського у Facebook були супер. Його риторика про прихильність до курсу на вступ у НАТО та в ЄС теж є заспокійливою. Але про деталі ми дотепер не можемо скласти свого уявлення. Хоча можемо судити про них зовсім не з публічних по-сценічному «вилизаних» виступів, а саме із таких-от історій, яким є й казус із призначенням/звільненням Безсмертного.

Епізод перший – химерна відставка Олени Зеркаль з посади заступниці голови Адміністрації Президента.

Указ про призначення Зеркаль вийшов 21 травня, але менш ніж через добу Зеленський скасував той свій указ «як такий, що нереалізований» через те, що пані Олена відмовилася перебиратися на Банкову. Зеркаль заявила у тодішньому своєму коментарі, що вона прагне продовжити роботу в Міністерстві закордонних справ і хоче завершити до кінця свою місію – представництво інтересів України на судових баталіях проти Росії. Минуло ще майже три місяці – й Зеркаль заявляє про те, що хоче піти з роботи в Міністерстві закордонних справ узагалі (свіже інтерв’ю для BBC News Україна). Тобто заступниця міністра взагалі не уявляє себе в конструкції влади при Зеленському, хоча й досі зберігає високу стриманість у внутрішньополітичних коментарях.

Епізод другий – конфлікт Володимира Зеленського із міністром закордонних справ Павлом Клімкіним на тлі переговорів Києва та Москви про звільнення моряків, захоплених під Керченською протокою.

Нагадаємо, що Клімкін виявився тим членом команди Порошенка, котрий одним із перших вступив у доброзичливий діалог із новообраним Президентом. Пан Павло розповідав про те, що він мав кілька «суперових» розмов зі Зеленським, під час яких заявив про свою готовність надати всіляку допомогу президенту-електу при входженні на посаду, зокрема проконсультувати нову владу перед відповідальними зовнішньополітичними переговорами. Низка політиків стежили за позицією Клімкіна з великою підозрою, вважаючи, що той має амбіцію зберегти за собою міністерський портфель… Втім, навіть стриманий пан Павло скоро втрапив у опалу. Під час скандальної прес-конференції Зеленський звинуватив Клімкіна в тому, що той не узгоджує з ним тексту дипломатичних нот, а його самодіяльність зриває повернення моряків до України.

Про що ж говорять нам ці епізоди? Вони, на жаль, мало говорять про те, ким є Зеленський. Але говорять достатньо багато про те, ким Зеленський не є.

Публічна сварка з Клімкіним засвідчила, що Зеленський наразі не готовий перейняти жорстку лінію поведінки щодо Москви, підтримувану Міністерством закордонних справ. Натомість Президент розглядає варіанти неформальних домовленостей із Москвою, і в цій справі готовий віддати перевагу власному внутрішньому чуттю замість того, щоб покластися на досвід «битих» дипломатів.

Нагадаємо, Кремль запропонував адміністрації Зеленського визнати юрисдикцію Москви над переслідуванням українських моряків. Це могло стати передумовою для їхнього можливого повернення в Україну. Павло Клімкін трактував пропозицію РФ як пастку, котра змусить офіційний Київ визнати дії своїх військовиків як злочин, а також зруйнує цілісну правову позицію України в протидії російській агресії.

«Повестися на російський дипломатичний розвод – це зганьбити моряків, які вже 6 місяців перед російським судом з гідністю наполягають, що Росія не має права їх судити», – застерігав Павло Клімкін.

Ну й тепер подібне повторюється із Романом Безсмертним. Роман Безсмертний припускає, що указ Президента пов’язаний із його заявою про потребу призупинити участь у «мінському процесі» після вбивства чотирьох українських військовиків під Павлополем 6 серпня.

«На мій погляд, після подій у Павлополі перше, що слід було сказати: Україна призупиняє роботу в "мінському процесі" до моменту, доки не буде зібрано "нормандський формат"», – сказав тоді Безсмертний. «Якщо на Росію не тиснути, вона діятиме агресивно», – додав політик.

Сьогодні, розважаючи над передумовами для своєї відставки, Роман Безсмертний звернув увагу на те, що він також публічно висловлював свою незгоду з Банковою неодноразово – зокрема, критикував скасування параду на День Незалежності і вважав помилкою телефонну розмову Зеленського з Путіним.

«Повпливала і моя позиція щодо тактики дій на лінії розмежування чи в переговорній групі в Мінську. Останні місяці я відкрито і чесно говорив, як потрібно діяти  Я відкрито говорив, як потрібно діяти. Я розумію, що може бути далі, тому коректно висловлювався. Починаючи від того, що не можна не проводити військовий парад в умовах війни – його потрібно робити. Не треба телефонувати Путіну, а треба діяти, різко та послідовно», – сказав Безсмертний у інтерв’ю «Телеканалу 24».

Нагадаємо, розмова між Путіним і Зеленським відбулася 7 серпня, наступного дня після загибелі чотирьох українських військовиків під Павлополем. За підсумками переговорів Президент виступив із дивним коментарем: Зеленський сказав, що він «дуже наполягав і дуже просив» Путіна вплинути, «щоб та сторона просто припинила ці дії». Фактично, він поклав відповідальність за обстріли на бойовиків, а саму ж Росію ніби хотів виправдати.

До речі, Кремль подав свою інтерпретацію телефонної розмови в дуже цинічний спосіб, ніби знущаючись над мирними ініціативами української сторони. Так, Владімір Путін сказав Зеленському, що «для деескалації конфлікту слід насамперед виключити подальші обстріли українськими військами поселень Донбасу, котрі призводять до жертв серед мирного населення».

На Донбасі вже три тижні де-юре триває безстроковий режим припинення вогню. Перемир’я розпочалося 21 липня, і в досягненні цієї домовленості, до речі, брав участь сам Безсмертний (пригадується, Роман Петрович навіть заспокоював українців, що в перемир’ї нема «зради», розтлумачуючи передумови для безумовної заборони на відкриття вогню). Втім, «режим тиші» постійно порушується; воїни гинуть і зазнають поранень – так само, як було і в попередні роки, коли подібні перемир’я оголошували «мінські» емісари Петра Порошенка.

Зеленський не любить іти шляхом, торованим попередниками. Він затято відстоює право залишатися особливим і пройти шлях власних помилок. Зокрема, його команда й досі вірить у теперішнє «перемир’я», попри негативний досвід дотеперішніх домовленостей із Москвою та контрольованих нею бойовиками.

«Ви бачите, що відбувається? Перемир'я досягнуто? Досягнуто», – заявив секретар РНБО Олександр Данилюк днями у інтерв’ю BBC News Україна, вже після трагедії під Павлополем.

Коли Данилюкові нагадали про загибель чотирьох військовиків, він сказав: «Звичайно, це велика втрата. Але також треба розуміти, що коли домовлялися про перемир'я, ми усвідомлювали, що будуть намагання його зірвати. На жаль, все дуже просто зруйнувати через провокації». Тобто, згідно з розумінням Данилюка, Україні до снаги втримати перемир’я навіть тоді, коли інша сторона не хотітиме дотримуватися «режиму тиші». Авжеж, «просто прєкратіть стрєлять»…

Наразі від команди Зеленського не видно цілісного плану дій. Тобто незрозуміло, на чому базується впевненість Президента в успішності здійснюваного ним курсу, на яких конкретних ініціативах.

Зеленський заявляв під час своєї промови в ніч виборів, що він у короткий час запропонує телеканалам спільно взяти участь у медійній кампанії, спрямованій на інформаційну реінтеграцію окупованих територій (Зеленський назвав це «інформаційною війною») – але якихось подробиць не чутно дотепер. Члени команди Зеленського також говорять про існування певного «гуманітарного плану» для Донбасу – втім, і цього плану не презентовано.

Раніше Володимир Зеленський анонсував залучення значних західних коштів в інфраструктурні проєкти для відбудови Донбасу, а також заповзявся «потрусити» гаманці олігархів – але ж зрозуміло, що лише цих гуманітарних кроків замало для залагодження конфлікту. І вони ніяк не впливають на те, як нас, Україну, продовжує сприймати Росія і які плани вона виношує щодо захоплених українських територій.

Отже, чи є в Зеленського якийсь план для цього протистояння із РФ? Питання, звісно, актуальне лише в тому випадку, якщо вважати причиною конфлікту не лише «ту сторону», а й Росію…

Звільнення Безсмертного свідчить про те, що Зеленський – ні, він наразі не готовий конфронтувати з Росією. Він поки що не навчився делегувати повноваження. А також дуже сильно покладається на фактор персональної відданості.

При цім сам Зеленський цілковито щиро вірить в успішність цих своїх планів і прагне якнайкращого розв’язання проблеми. Принаймні, в цьому запевняє вже сам Роман Безсмертний, котрий порівнює ситуацію з грою кішки та мишки.

«Володимир Зеленський хоч і має бажання зробити якнайкраще, але сунеться у пастку. Адже просто не розуміє, з чим має справу. І це він робить сам, ніхто його на це не скеровує… Його свідоме переконання, що Путін у цій ситуації може бути якимось союзником… Але у цьому протистоянні він виглядає як миша, що довірилася коту. Цей кіт пограється з мишею, а потім він її покарає за це», – застеріг Безсмертний, уже експредставник України у політичній підгрупі «мінських переговорів».