Попри війну, квоти та різні санкції щодо РФ, значна частина вітчизняного соціуму все ще продовжує взоруватися на російську культуру. Це видається доволі дивним на тлі того, що вона наче не несе нічого особливо нового світові. То чому ж так відбувається і що з цим робити?
Якби вас закинули в якесь українське місто й запропонували відгадати, де ви опинилися, орієнтуючись лише на те, що слухає місцева молодь, то в значній кількости випадків ви спіймали б облизня. Причиною цього мав би стати рускій реп, котрий доводиться чути з телефонів як підлітків Галичини, так і підлітків півдня, сходу чи центру країни.
Чому ж молодь із тих регіонів, котрі вважають найпатріотичнішими, все ще піддається російському впливові? По-перше, квоти лиш нещодавно почали діяти. По-друге, заборона російських соцмереж теж, проте її не так складно обійти, було би бажання. Проте підлітки якраз перебувають в процесі формування своїх смаків, і коли не знаходять того, що їм потрібне, – шукають в інтернеті. А в інтернеті прикладами для наслідування здебільшого є різноманітні селебріті та блогери. Ті, своєю чергою, коли стоїть вибір, якою мовою вести свої акаунти та канали, здебільшого роблять вибір на користь російської, адже це збільшує аудиторію. Відповідно, й орієнтуються вони на смаки усередненого постсовка з усіма відповідними наслідками.
І по-третє, українські та російські реалії є все ще близькими. Тому, коли поруч перебуває два продукти однакової якости – більше шансів матиме той, котрий сильніше розкручують. А в цьому випадку в московитського контенту значно кращі диспозиції, адже більша країна – це потужніший ринок, грубші гроші і, відповідно, сильніша індустрія.
Проте, за суттю своєю, сучасна російська культура – це лише адаптовані під постсовок світові тренди. Вона виступає в ролі медіума. В тому числі й руками зросійщених українців, котрі подаються до Москви за довгим рублем.
Тому квоти, з одного боку, дають шанс на становлення вітчизняної індустрії, котра глушитиме російський продукт. Проте, з іншого, вони беззубі проти контенту в інтернеті. Але й тієї переваги, що існує завдяки появі квот, існує можливість позбутися, зважаючи на поведінку й заяви новообраного президента.
Через те вихід шукати слід в традиційному «Геть від Москви», котре слід відчитувати як потребу жити краще. Іншости порядків денних та всього насущного, аби гачки російської музики виявлялись беззубими й не могли впіймати на себе українську молодь. А щоб опинитися подалі від РФ, потрібно стрімко розвиватися, адже стагнація та бабрання в минулому стали в Росії фактично релігією. Тож що потужнішим буде поступ України, то сильніше віддалятиме її від Кремля.
Ще одним кроком для віддалення є шлях назустріч світові. Україні потрібно багато своїх інтерпретаторів, котрі адаптуватимуть світову культуру до наших реалій. Тому сучасна вітчизняна культура має поставати на пограниччі західної та української, бо всі цікаві й важливі речі постають саме на території конфлікту, на стиках: культур, дисциплін, методів, підходів etc. Через це необхідно нарощувати свої зв’язки із іншими країнами й народами, вивчати мови, мандрувати, творити спільні проекти. Рухатися, розвиватися, абстрагуватися від неадекватних сусідів й своє творить.
Всі ці заходи можуть привести до того, що російське стане нецікавим, бо втратить актуальність, воно не чіплятиме. Інше кодування. Інші реалії. Ніяких зв’язків. Настільки, що навіть «Прощай, нємитая…» не буде кому сказати, бо сама ця фраза не промовлятиме врешті нічого.
04.06.2019