Ми довго страждали! Хоч біль нас ломив
І ми під хрестом примлівали,
Ми все несли в серці нестримний порив
І втомлені смерти не звали.
Ми рвались до сонця, до втіх, до життя,
А горе кидали у хлань забуття.
Ми довго страждали! Аж в грудях потух
Останній блиск віри й розради.
Тоді на Голгофті проснувся наш дух
І грянув на бій без пощади.
Мечі засталивши в огні наших серць,
Ми вийшли з одчаєм на смертний наш герць.
Ми довго страждали й нам бій не лячний,
А серце горить од досади,
Дріжіть супостати! пястук наш стальний
Зуміє помстити всі зради!
Коли-ж нам прийдеться скоритись в борні
Ми згинем — та з нами все згине в огні!
Льозанна, 25. ІІІ. 1919.
[Український голос, 25.05.1919]
25.05.1919