Роман Куйбіда – український юрист, експерт з питань судової реформи. Заступник голови Центру політико-правових реформ, член Громадської ради доброчесності.
Спроба реформувати судову гілку в минулі п’ять років може трактуватися лише як спроба. Під час реформи вдалося зробити кілька кроків уперед, але справи не завершено. Недореформований суддівський корпус відтепер переходить до Володимира Зеленського – і перспектива взяти його під контроль не є нездійсненною, вважає український юрист Роман Куйбіда.
Пан Куйбіда розповідає Z про те, як плекається культ лояльності у суддівській владі, про химерні рішення судів під час президентських виборів і про нещодавні зміни в Конституційному Суді.
– Пане Романе, наскільки виправданою є відставка Станіслава Шевчука з посади голови Конституційного Суду?
– На це питання найкраще відповіли би ті люди, які перебували всередині процесу. Ззовні було видно, що низка суддів має серйозні претензії до голови суду. Раніше ці претензії частково вже потрапили в пресу – маю на увазі заяву суддів про серйозні недопрацювання з боку голови суду. Також низку проблем назвала постійна комісія з питань регламенту та етики КСУ, висновок якої ліг в основу рішення щодо Станіслава Шевчука. (Примітка Z: У березні в пресу просочився спільний лист суддів Миколи Мельника, Сергія Саса та Ігоря Сліденка, у котрому вони вимагали відставки Шевчука. У квітні, перед другим туром виборів, етична комісія Конституційного Суду ухвалила звіт з рекомендацією звільнити Шевчука. Апарат КС оприлюднив текст цього висновку вже після того, як відбулася розмова кореспондента Z із паном Куйбідою).
Зрештою, це нова процедура. Її запровадили після змін до Конституції, дозволивши суддям припинити повноваження свого колеги на підставі серйозного дисциплінарного проступку.
– Хто має констатувати факт дисциплінарного проступку?
– Це констатують самі судді Конституційного Суду. Мусять бути факти, котрі можуть кваліфікуватися як суттєвий проступок, який свідчить про невідповідність особи посаді судді КС.
– Ви згадували про те, що кілька місяців тому (тобто ще досить далеко до виборів) у суддів були претензії до Шевчука. Чи може йтися про «людський фактор»?
– Я думаю, збіглися інтереси багатьох суддів, які, можливо, навіть представляють різні групи з різними цінностями. Якщо згадати публічні заяви з приводу діяльності чи бездіяльності голови КС, то вони лунали від «нових суддів». Водночас, зрозуміло, що рішення щодо Шевчука було би неможливим без підтримки «старих суддів» КС – тих, що були призначені за Януковича.
– Тобто Шевчука витискали дві радикальні сторони?
– Навіть не знаю, чи їх можна назвати «радикальними». Це групи з різними інтересами і з різними цінностями. У принципі, якщо Станіслав Шевчук зумів об’єднати в цьому рішенні дві групи з протилежними поглядами, то, очевидно, щось там таки було...
– Про що може свідчити той факт, що головою Конституційного Суду обрано Наталію Шапталу, котра репрезентує «старих суддів»?
– Я думаю, ключовий аргумент – те, що вона виявилася компромісною і дуже тимчасовою фігурою. Термін повноважень у пані Шаптали закінчується у вересні. Можливо, саме це й об’єднало різні полюси у КС, бо виникла можливість відтягнути вирішення питання про призначення голови КС на триваліший термін.
Я переконаний, що зараз серед суддів Конституційного суду немає згоди про те, хто має очолювати суд. Єдина небезпека в такому рішенні – те, що в подальшому до цих кулуарних розмов може долучитися вже нова Адміністрація Президента.
– Яким чином?
– Насправді інструментів як таких немає. Але є питання особистої неформальної комунікації.
Подивимося, чи нова Адміністрація Президента буде діяти тими ж методами, як діяли всі попередні, коли намагалися втручатися в роботу суддів, використовуючи всі формальні й неформальні методи з певним політичним інтересом.
– Ваше пояснення: що відбулося з суддівською владою в останні дні перед другим туром виборів?
– Я би так не узагальнював: що щось відбувалося з цілою судовою владою…
– Ви маєте на увазі те, що одіозні рішення йшли з одного джерела – Київського окружного адміністративного суду?
– Я сказав би, що так.
Думаю, це дуже нездорова і заполітизована ситуація з боку Окружного адміністративного суду та його керівництва. Ми спостерігаємо різні коментарі на теми, близькі до політики, які жодним чином не пов’язані з діяльністю самого суду. Наприклад, коментар голови цього суду з приводу розпуску парламенту.
Також заслуговує уваги й ігнорування суддями ОАСК кваліфікаційного оцінювання: одразу 30 суддів не з’явилися на іспит, і всі з посиланням на тимчасову непрацездатність… Трохи нездорова ситуація, і видно, що політизована. Найгіршим є те, що судді на це все ведуться. Вони стали неприхованим учасником великої політичної гри.
– Цей суд завжди був сервільним? Може, він тільки під вибори набрався сміливості піти проти Порошенка-Президента?
– Окружний суд багатьма своїми рішення продемонстрував, що він орієнтується на політичні впливи. Голова цього суду, Павло Вовк, був помічником Сергія Ківалова і, власне, саме завдяки цьому отримав трамплін для своєї суддівської кар’єри. У минулі роки журналісти зафіксували розмови голови суду з народним депутатом Олександром Грановським, який вважається «сірим кардиналом» в команді Порошенка, який, власне, впливав на процеси в суддівстві, будучи членом комітету Верховної Ради з питань правосуддя.
– Про що свідчить рішення Окружного суду щодо «Приватбанку»? Може, то був реверанс суддів у бік нової владної команди, жест про готовність служити? Або ознака вже нових домовленостей?
– Рішення щодо «Приватбанку» засекречене, я його не читав. Але як людина, яка спостерігає за процесами в суддівській гілці влади, можу припустити, що це рішення, можливо, є результатом якихось домовленостей, які досягнуті з представниками команди нового президента. Я не думаю, що все це трапилося спонтанно, без попередніх конкретних домовленостей.
– Пане Романе, під час виборчої кампанії ви брали участь в експертній зустрічі з Володимиром Зеленським, але виявилися одним із небагатьох, хто висловив вимогу вилучити свою присутність із відеоролика Зеленського, аби не ототожнюватись із агітацією кандидата. Яке було враження від компетенції Зеленського у сфері суддівства?
– Нас запрошували на саму зустріч як експертів. Це була зустріч, в якій одна людина, власне, слухала. В мене склалося враження, людина просто хоче вислухати фахову думку про проблеми. Не скажу, що ми чули якийсь feedback, а тим більше позицію. Feedback був у тому, що певні актуальні питання, озвучені нами, пізніше лунали в відеороликах від Зеленського.
Звичайно, багато залежатиме від того, хто в команді Зеленського буде формувати бачення щодо пріоритетів у сфері суддівства. Я думаю, в його команді є ті, хто готовий використовувати чинну систему, але є і ті, хто щиро прагне змін. Усе залежить від того, хто цими питаннями зрештою займатиметься.
– Володимир Зеленський, коментуючи різноманітні процеси в Україні – суддівство, антикорупцію, фінанси – майже завжди прив’язує негатив до Петра Порошенка. Здається, він має такий пунктик: якщо звідкись забрати впливи Порошенка, то все одразу налагодиться. Питання до вас: якою буде суддівська гілка влади в Україні, якщо її очистити від людей Порошенка?
– Я підтримую тезу, що нам треба мінімізувати ці впливи з боку будь-кого. На жаль, багато наших політиків і політичних сил вважають: якщо вони не будуть контролювати судів, то їх візьме під контроль хтось інший. Стратегія будь-якого вагомого політика завжди полягала в тому, щоб, по-перше, обрізати контроль інших, по-друге, встановити власний контроль.
– Але це коротке задоволення – на п’ять років.
– Якщо новий політичний лідер поставить собі завдання відновити цей контроль, то це не буде нереальним.
Мені здається невипадковим, що Вища кваліфікаційна комісія суддів під час тестування надавала у психологічних тестах особливої уваги такому критерію, як лояльність, або здатності до так званої контрпродуктивної поведінки. Агенти змін дуже часто є контрпродуктивними: вони висловлюють свою позицію, вони не погоджуються з більшістю, вони протестують. Дуже багато агентів змін під час конкурсних процедур якраз через це просто відсіювалося.
Лояльність всіляко заохочується. Про це яскраво свідчить той факт, що більшість «суддів Майдану», які якраз були лояльними до тодішньої влади, залишилися на своїх посадах. Вони знецінили принцип незалежності суддів, але під час кваліфікаційного оцінювання їх у більшості випадків зберегли на посадах, показавши іншим: якщо ви будете слухняними або орієнтуватиметеся на нас, з вами все буде добре.
– Що далі робити з судовою реформою Порошенка, котра, згідно з дуже поширеною думкою, виявилася провальною? Її можна продовжити чи треба повертатися і починати спочатку?
– Я переконаний, що повертатися до 2014 року не можна. Система, яка існувала на той час, була набагато гіршою. Вона не дала навіть можливості з’явитися новим суддям. Нинішня система, створена внаслідок цієї судової реформи, дає принаймні можливість потрапити на суддівські посади людям з добрими цінностями і тим, хто прагне змін. Передусім це стосується найвищих суддівських посад – суддів Верховного Суду. І багато суддів уже зарекомендували себе дуже добре.
Звичайно, якщо узагальнити і оцінити результат самої реформи, то він далекий, дуже далекий від очікувань, які нам уявлялися, від можливостей, які перед нами виникали. На жаль, у багатьох випадках створити такі шанси буде дуже важко.
Наприклад, кваліфікаційне оцінювання (йдеться про переатестацію суддів, – Z) замислювалося як разова екстраординарна процедура, як навіть відступ від усталених у Європі стандартів, з метою перевірки суддів. На жаль, ця процедура не дала належних результатів внаслідок того, що її адміністрував орган, який так чи інакше репрезентує вихідців зі старої системи (Вища кваліфікаційна комісія суддів, – Z). Планка доброчесності була надзвичайно низькою. Планку перестрибнуло безліч суддів, які, на мій погляд, мали попрощатися з посадою.
Через оцінювання пройшло 2,5 тисячі суддів – приблизно половина. Але результат дуже слабкий. Лише 150 суддів визнано такими, що не підтвердили відповідність займаній посаді – приблизно 6% з числа тих, хто проходив кваліфікаційне оцінювання. Зокрема, 3% відсіялося через непроходження іспиту на знання, ще 3% – це ті судді, щодо яких є питання за критерієм доброчесності. Як на мене, це надзвичайно низький показник, який не вселяє ніякої довіри.
Я не відкидаю, на цьому результаті позначився той факт, що до багатьох членів цієї комісії можна запросто висувати ті ж претензії, що й до суддів. Тобто ти ж не скажеш, що хтось є недоброчесним, якщо до тебе самого є такі самі претензії.
Ну й додам: звільнено лише 15 суддів.
– Як? А решта?
– А решта в підвішеному стані. Багато хто ще кілька місяців тому отримав «чорну мітку» від ВККС, тобто рекомендацію на звільнення, але при цьому залишається суддею: Вища рада правосуддя чомусь не поспішає їх звільняти. Якась частина суддів звільняється з власної ініціативи. ВРП дає перевагу отій заяві про відставку – почесному виходу на пенсію з великим довічним грошовим забезпеченням – замість того, щоб звільняти суддів через непроходження кваліфікаційного оцінювання.
– Чи можна щось змінити?
– Мені здається, шанси є. Не йдеться про те, щоб починати процес від початку (процес, який, до речі, є дуже затратним – за часом, за ресурсами). Але, думаю, можна повернутися до тих суддів, щодо кого Громадська рада доброчесності висловила серйозні претензії, щодо кого вона давала негативні висновки. А також до тих, хто проходив кваліфікаційне оцінювання без залучення Громадської ради доброчесності. (Нагадаємо, під час кваліфікаційного оцінювання ГРД передає свої висновки щодо конкретних суддів до ВККС, перевіряючи їх на доброчесність. Вища кваліфкомісія суддів може врахувати або відхилити рекомендації ГРД. «Вето» вважається подоланим, якщо за відхилення висновку проголосувало дві третини зі складу ВККС. Навесні 2018 року ГРД з демаршем вийшла із процесу оцінювання, протестуючи проти рішень і засад роботи ВККС, – Z).
– Було б добре переформатувати і саму ВККС.
– Зараз щодо цього органу втілено стандарт, який Рада Європи (а точніше, Консультативна рада європейських суддів) рекомендує країнам Східної Європи. Цей стандарт передбачає, щоб більшість суддів мали обирати самі судді. Думаю, це може нормально працювати в тих обставинах, коли суддівський корпус загалом здоровий. Тоді дійсно можна передбачати, що суддівський корпус може обрати найкращих представників [у ВККС], які будуть чесно здійснювати свої повноваження. Але коли суддівський корпус має значні вади, то тоді цей стандарт, на жаль, працює на консервацію системи, а не її розвиток. Я виступаю за те, щоб у складі таких органів було більше агентів змін, більше тих, кого цікавить зміна правил, а не встановлення контролю.
– А звідки їм узятися? «Судді хто»?
– Для відбору нових членів ВККС можна використати механізм формування Громадської ради доброчесності, коли до цього процесу залучаються громадські організації.
Громадські організації допускають до формування ГРД лише тоді, коли вони відповідають високим критеріям: підтверджений досвід роботи, прозорість діяльності, яка підтверджується аудиторськими висновками, і рекомендація з боку міжнародних інституцій, організацій, які можуть підтвердити досвід співпраці.
Як на мене, то хороший потенціал також продемонструвала Громадська рада міжнародних експертів, яка брала участь у відборі суддів до Вищого антикорупційного суду. Можна було б використати цей потенціал і в інших сферах. Наприклад, ГРМЕ могла би стати «ситом» для кандидатів до ВККС і ВРП.
На жаль, сьогодні ВККС і ВРП формуються членами самих спільнот. Ця система законсервована.
Розмовляв Володимир Семків
23.05.2019