І.
Коли говоримо про вплив письменника на дану добу, маємо на думці передусім молоде покоління цієї доби. Воно найвразливіше на нові ідеї великих мислителів і письменників, воно — найкращий їх резонатор. Тільки через молоде покоління може письменник покласти, кажучи словами Франка, "печать свого духа" на дану добу, зробити в її житті духовий переворот. Франко, власне, найкращий приклад цього явища.
"На Галицькій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Франко", — свідчить відомий галицький громадський діяч Д-р Євген Олесницький ("Спомин з-перед четвертини століття", ЛНВ 1904, кн. 9, ст. 130—31). Цей вплив ішов не лише через літературні твори, але також, у ще більшій мірі, через дуже живі зв'язки Франка з молоддю і починається зразу ж таки, з ранніх університетських часів поета.
До Львова приїхав Франко 20-и-літнім юнаком та записався на філософічний факультет львівського університету 1875 р. З рідних Нагуєвич і з Дрогобича, де закінчив з найкращим успіхом гімназію, привіз молодий Франко до Львова вже начитаність, любов до народу та скарбів народної культури і зародок бунту проти існуючого суспільного порядку, який виник у нього ще на гімназій лавці. Приїхав теж Франко до Львова вже з маркою письменника. Адже вже попереднього року (1874), коли Франко був у 8-ій клясі гімназії, в студентському журналі "Друг" були надруковані деякі його вірші, підписані псевдонімом Джеджалик.
Студентське життя у Львові концентрувалося тоді в двох товариствах: "Академический Кружок" і "Дружній Лихвар". До першого належала москвофільська молодь, до другого — народовецька. "Академический Кружок" був у кращому становищі: він одержував грошові підмоги, мав своє приміщення, бібліотеку й читальню, видавав студентський журнал "Друг". Дякуючи цьому він мав більше членів. "Дружній Лихвар" обмежувався до надавання позичок своїм членам.
Між народовецькою і москвофільською течіями велась тоді завзята боротьба в питаннях мови й народности. Студенти-москвофіли, йдучи слідами своїх батьків, переспівували стару пісеньку про "один русский народ від Попраду по Камчатку", орієнтувалися на російський царизм і, наслідуючи російських чорносотенців, заперечували окремішність української мови й народности, хоч самі вони московської мови не знали. Вони створили з елементів української, старослов'янської і московської мови якесь жахливе "язичіє" і намагалися уживати його в слові і письмі, думаючи, що це московська мова. Але й народовці, які стояли на становищі окремішности української мови й народности, практично для організації українства робили не багато, тому й не могли очистити галицького життя від реакційного москвофільства, щедро підтримуваного царськими рублями.
Попередні літературні зв'язки Франка з "Другом" завели його до "Акад. Кружка". Але в боротьбі між москвофілами й народовцями на перших порах він участі не приймає. Він формально зберігає невтральність. Фатально, тому, що Франкові, який кровно був зв’язаний з життям українських народних мас, органічно чуже було москвофільське доктринерство.
В "Акад. Кружку" прийнято Франка дуже радо. Незабаром його обірають до правління, як бібліотекаря. В бібліотеці Франко пересиджує цілими годинами і читає, читає, читає... Одночасно заповнює своїми писаннями сторінки "Друга". Тут друкується м. ін. 1875 р. його фантастична повість "Петрії і Довбущуки".
Але в актуальних питаннях дня, які хвилювали тоді молодь, Франко недовго залишився невтральним. В "Акад. кружку" назрівали події, які втягнули також Франка в вир боротьби і мали для дальшого його власного та галицького життя величезне значення. В "Акад. Кружку" і в редакції "Друга" були не тільки "тверді" москвофіли, але також угодовці, які схилялись до народовців і бажали з'єднатися з ними. Найактивніший серед них був Антін Дольницький, який написав дуже гарний спомин про молоді літа Франка. (Зберігається в рукописному відділі бібліотеки НТШ, ще недрукований). Сюди належали Павлик, Володимир Левицький (Лукич), Бeлeй, до них примкнув теж Франко. Цей гурток робив часто сходини, на яких обговорювано, як завести зміни в редакції "Друга" та в "Акад. Кружку".
Але рішальний зворот наступив тільки під впливом Драгоманова. Своїми листами в редакцію "Друга" (1875 і 76), а потім своїми доповідями у Львові (1876) Драгоманів зробив у думках молоді справжню революцію. Ось що про це пише сам Франко: "Драгоманів у своїх листах до редакції "Друга"... дорікав їй (москвофільській молоді Д. К.) неуцтвом, незнанням московської мови й літератури, ретроградством та безідейністю. Наслідком ідейного ферменту, внесеного писанням Драгоманова, був зворот усього загалу москвофільської молоді до народної мови, була спроба злуки обох студентських товариств (Акад. Кружка і Дружнього Лихваря), був нарешті зворот одної частини молоді до новітніх ідей соціялізму та радикалізму (Франко: "Щирість тону і щирість переконань" ЛНВ 1905, кн. V, ст. 105).
Після такого впливу Драгоманова переворот в "Акад. Кружку" пішoв гладко. Весною 1876 р. в "Акад. Кружку" було обране нове правління під проводом Дольницького, яке перевело об’єднання з народницьким "Дружнім Лихварем". Змінився теж склад редакції "Друга", до якої увійшли тепер Франко, Павлик, Лукич, Дольницький, змінився в ньому напрямок і мова.
Молоді редактори сходилися майже щодня на квартирі Дольницького та обговорювали справи, зв'язані з редагуванням "Друга". Нема що й казати, що душею всього був Франко, як справдішний літературний талант". (Василь Лукич: "Спомини про Івана Франка" збірка споминів під цією ж назвою, "Новий Час", Львів 1926). В цьому редакційному гуртку зродилась теж думка видати літературний альманах, який вийшов осінню 1876 р. під назвою "Дністрянка". В альманаху були надруковані твори Франка: "Два приятелі", "Лесишина челядь" і поема "Хрест Чигиринський".
Міжтим зв'язки Драгоманова з молоддю не припинялися. з львівськими студентами, зокрема з Франком і Павликом, він провадив постійну переписку. Драгоманів "не тільки звернув гурток молодих студентів, серед них в першій мірі Франка і Павлика, на шлях українства в справі літературної мови". (М. Возняк: "Франко в добі радикалізму", журнал "Україна", Київ 1926 ч. 6.) не тільки "спонукав їх почати придивлятися до реального стану народних мас Наддністрянщини". (М. Возняк: "Франко в добі радикалізму", журнал "Україна", Київ 1926 ч. 6), він теж залишив серед молодої львівської громади сoціялістичні симпатії.
Зв'язки з Драгомановим відбилися зразу ж і в житті "Акад. Кружка" та в редакції "Друга". В мертвому донедавна товаристві почалось рухливе життя. За порадами Драгоманова відбулися сходини, реферати, дискусії. При допомозі Драгоманова бібліотека товариства доповнилась новими книжками й журналами, творами нової української та європейських літератур, які почали витискати стару москвофільську халтуру. Рухливе життя в "Акад. Кружку" приваблювало теж гімназійних учнів, які прагнули нової лєктури, нової думки. До товариства їх впроваджував звичайно Франко. Крадькома, щоб не довідалось начальство, вони користувались бібліотекою, слухали доповідей і дискусій і поширювали нові думки між товаришами, учнями академічної гімназії.
Крім того нові думки поширював обновлений "Друг". Франко був душею редакції. Він розподіляв роботу, поправляв праці своїх товаришів, заповняв журнали своїми творами. 1876 р. появляється в "Друзі" його прекрасна поема "Наймит", яка започатковує суспільні мотиви в творчості Франка та є висловом непохитної віри поета в український народ, в його живучі сили. Ця поема зробила на молодь величезне враження, вона показала читачам "Друга", який небуденний талант в їхнього товариша. Скоро "Друг" став улюбленою лєктурою молоді, його розривали не тільки у Львові, але й на провінції. Під впливом "Друга" і подій у Львові (переворот в "Акад. Кружку") також на провінції москвофільська молодь навертає до народовства, попадає під вплив нових поступових думок.
Авторитет Франка між молоддю росте. Довкола нього гуртуються студенти і гімназійні учні. Напередодні свого арештування Франко вже має великий гурток прихильників між молоддю. Ця молодь вже навіть не ховає своїх симпатій до Франка. Підчас судового процесу його молоді прихильники ходять до суду, прислухуються розправі. "Дуже нам всім імпонував молодий Франко своєю характерністю, сміливим виступом у суді й промовою, яку виголосив з запалом дзвінким металічним голосом" — згадує Д-р Іван Куровець. (Спомини про Івана Франка "Новий Час", Львів 1926).
Причина арештувати Франка відома: йому закидала приналежність до тайного соціялістичного товариства і на тій основі засудили. Присуд був для нього несподіванкою, він же до ніякого тайного товариства не належав. "Я був соціялістом по симпатії, як мужик, але далекий від розуміння, що таке соціялізм науковий", писав Франко до Драгоманова, (Додаток до "Переднього слова" Драгоманова до Франкової збірки оповідань "В поті чола" Львів 1890 ст. ІХ-X). Тюрма і переживання після звільнення поглибили його соціялістичні симпатії. Важкі це були переживання: Його викинули з "Просвіти", заборонили приходити на "Бесіду", старші сторонили від нього.
За те щиро привітала Франка після виходу з тюрми молодь. "...за цей бойкот старших нас вповні і вдесятеро винагороджувала сердечна приязнь молодіжи, що від самої нашої розправи в марті 1878 почала горнутися до нас, пильно слідила за нашими працями, брала живу участь у дискусіях, що велися в нашім помешканню і — з нечисленними виїмками — не спроневірилася й доси світлим споминам тодішних наших зносин (Франко: Михайло Павлик, ЛНВ 1905, т. XXIX, ст. 160).
Правда, в житті молоді багато дечого змінилося за той час. Арешти 1877 р. дали старим, як москвофілам, так і народовцям, нагоду до завзятої кампанії проти молодих поступовців. Цьому хорові своїх акомпаніювала вірно львівська польська преса. Між молоддю виникла паніка, деякі студенти виїхали на провінцію. Життя в "Акад. Кружку" притихло, "Друг" перестав виходити. З цього скористали москвофіли і перебрали "Акад. Кружок" назад в свої руки.
Але передова частина молоді не далася залякати ані арештами, ані нагінкою старих. Вона залишилися вірна Франкові та його ідеалам. Франко вступає до "Дружнього Лихваря", куди перейшли всі активніші члени "Акад. Кружка", і оживлює його діяльність. Але й тут не обійшлося без прикрощів. За два сміливі на той сам реферати правління товариства, за намовою старих виключила Франка з членів товариства. У відповідь на це прихильники Франка — найактивніша частина членів — покинули товариство, і "Дружній Лихвар" мало не розлетівся.
Тодішній голова "Д. Л.", відомий письменник Д-р Андрій Чайковський, який мав на сумлінні виключення Франка з товариства, жаліючи пізніше свого кроку, так оправдувався: "Я жив тоді тою загальною ідеологією, що найбільше щастя для рутенця скінчити університет, чепитися обіруч цісарської клямки, стати урядовцем... значіння.. аванс, становище, пенсія, емеритура... Чи можна дивуватись молодикові несвідомому, котрого дотепер такими кличами годували, що попав і тут (в "Дружньому Лихварі" Д. К.) у такий самий круговорот і став між молоддю антифранківцем?" (Спомини про Івана Франка, "Новий Час", Львів 1926).
[Львівські вісті, 17.05.1944]
ІІ.
Двадцятиріччя з 1878—1893 р. — це найтяжчий період в житті Франка. Постійні конфлікти з поліцїєю, арешти, напади з боку "рутенців", безуспішні спроби співпраці з народовцями і перехід "у найми до сусідів", невдачі у виборах і на університеті, розрив з поляками, матеріяльні злидні — ось обставини, в яких доводилось поетові працювати в цьому часі. Та проте це період найбільш революційної, плодовитої та різногранної діяльности Франка.
Поет виступає з кличами радикальної зміни існуючого суспільного порядку, кидає думки "досі у нас нечувані, єретичні, беззаконні" перед якими "поліція старалася охоронити руську суспільність". Як справжня велика індивідуальність, він не шукає опертя з ніякій з існуючих суспільних груп, він сам творить нове, відбиваючи удари противників; він незалежний, тому постійно в злиднях, тому нелюблений, як усі незалежні; він пре проти рожна, пливе проти хвиль. Примушує лінивий ум рутенця всежтаки освоюватись з такими незвичними думками про суспільні реформи; пробуджує сплячу національну енергію до цілесвідомої праці; посуває думку галицьких українців наперед. Він радий, що має за собою молодь, а це запорука, що праця його недаремна.
А молодь з запертим віддихом прислухується до його слів, зачитується в його друкованих працях. Франкова поезія цього часу з такими речами, як "Каменярі", "Товаришам з тюрми", "Вічний революціонер", "Веснянки", "Думи пролетарія" з новими, нечутими досі у галицьких поетів суспільними мотивами, з революційними громами, поезія справжня і щира, огріта гарячим серцем поета, була для молоді об'явленням.
Як сприймала молодь Франкові твори, хай послужить цей щирий лист одного з гімназійних учнів (Лист Пилата-Чуйдуха, в рукописному відділі НТШ) до Франка: "Від наймолодших літ дитинства до нинішніх хвилин молодости виключним кормом моєї душі були окрім поезій нашого Тараса, Ваші твори. Читати учивсь я на Вашім незрівнянім творі "Лис Микита". Я спонуканий виключно чувством вдячности зложити Вам, найбільшому творцеві літератури теперішньої не тільки української, але цілої Слов’янщини, сердечну подяку за сей корм духовий, котрий Ви подали нам, молодіжи, в своїх безсмертних прекрасних творах".
Ще успішнішим засобом виховування молоді був особистий зв'язок Франка зі своїми молодими прихильниками. Франкова кватира була завжди центром духового життя, другою школою молоді. Багато користі мала молодь з бібліотеки Франка, в якій були кращі твори української та европейських літератур і наукові твори, які Франко одержував з Женеви від Драгоманова. Позичаючи учням книжки, Франко підбирав завжди лектуру відповідно до віку учня і в цьому виявився знаменитим педагогом. Б.В. Кобринський в своєму спомині про Франка (рукопис в музею Франка), переповідає ті поради, які дав йому Франко, заставши його в VІ кл. гімназії при читанні книжки.
Після прочитання лектури Франко давав учням до оброблення теми, а відкривши в учня талант, заохочував його до наукової праці, до перекладів. "От до такої то праці я силкувався заохочувати тих молодих хлопців, що приходили до мене. Я давав їм книжки, розмовами старався заохочувати їх до тем і майже силував до писання, до перекладання, реферування... В моїх теках лишилась значна часть рукописних праць, до яких імпульс давали ті розмови, а матеріял моя бібліотека". (Франко: Спомини про В. Наумовича. Додаток до книжки "Величина і будова звіздяного світа" Володимира Наумовича. Літ.-наукова бібліотека "Видавничої Спілки" серія II, Львів 1901).
Деякі з цих юнацьких праць були друковані, напр. астрономічний нарис "Величина і будова звіздяного світа", яку за вказівками Франка написав учень VII кл. гімназії Володимир Наумович і яку Франко видав у літературно-науковій бібліотеці "Видавничої спілки".
Крім того Франко заохочував молодь зібрати фольклор, підготовляючи її до цієї праці творами Антоновича, Драгоманова та інших етнографів. За його порадою Ольга Рошкевич зібрала в селі Лолин весільні пісні та обряди народу, які в обрібці Франка видрукувала Краківська Академія Наук. Під впливом Франка зацікавився фольклором молодий Маковей, що зібрав і видав пізніше великий збірник вояцьких пісень. Чимало теж завдячував Франкові відомий етнограф Володимир Гнатюк.
Далі радив Франко молоді збирати старі рукописи, статистичні та інші матеріяли, що відносяться до економічних та просвітніх справ нашого народу. В часі вакацій молодь охоче займалася цією роботою та надсилала Франкові багато всякого шпаргалля. А він студіював не уважно і знайшовши щонебудь інтересне, використовував у своїх наукових та публіцистичних працях. В той спосіб повстав неодин цінний твір Франка. В архіві Франка зберігається багато листування молоді з Франком в справі цих матеріялів. Його молоді співробітники радіють, що він доручає їм таке завдання, заявляють готовість виконати кожне його прохання, повідомляють про висліди своїх розшуків.
Дуже велику ролю відіграв Франко в житті молодих письменників. Всі, хто лише пробував пера, звертався до Франка, як до найвищого авторитету, як до оракулу, від якого залежить: бути письменником, чи не бути. "До Вас удаюся, щоб загріли або розчарували" — пише молодий талановитий, передчасно померлий поет Ол. Козловський, посилаючи Франкові свої спроби. (Передмова Франка до збірки поезій Козловського "Мірти й кипариси", літ.-наукова бібліотека Української Видавничої Спілки, Львів 1905) "До Вас удаюся, як до рідного батька. Ви перші долали мені заохоти до постійної праці, до життя, до віри в гуманність" — пише Франкові учень V кл. перемиської гімназії Микола Венгжин (пізніше Угрин-Безгрішний), пересилаючи свої перші спроби.
Письменників-початківців запрошував Франко до себе, провадив з ними живі розмови на літературні теми, розкривав перед ними секрет поетичної творчости. Молодий Маковей у своєму дневнику під 31/12 1886 так передає свої враження з гостини у Франка: "З ним то й не жаль (поговорити Д. К.) щось мудрого почуєш, научишся, — о я би балакав цілими днями з такими людьми, що хоч мудрі і значення мають..., а так поговорять з таким як я, зовсім по щирому", а трохи нижче: "Багато учить така розмова!"
Франко вмів, як ніхто другий, відкривати та вирощувати літературні таланти. Особливо багато зробив він в цьому напрямі, працюючи в редакції "Зорі", "Життя і Слова", яке сам видавав, і ЛНВ. Не жаліючи часу він кореспондував з молодими авторами, давав їм літературні поради, рецензії, шліфував їхні писання, коли бачив у них проблиски таланту. Неодин рукопис молодого автора вийшов з-під руки Франка, як справжній мистецький твір. На автора це мало дуже корисний вплив, заохочувало його до праці над собою. При цьому всьому Франко ставив до письменників великі вимоги і гостро, хоч і справедливо, оцінював їхні твори.
Франко виховав цілу плеяду молодих українських письменників обабіч Збруча. Неодин з наших письменників міг і може повторити за поетом Пачовським: (Спомин: "Три перші мої зустрічі з Іваном Франком за студентських часів" — рукопис в Музею Івана Франка): "Франко увів мене з літературу".
[Львівські вісті, 18.05.1944]
ІІІ.
Велике значення в житті галицької молоді мали прогулянки і мандрівки, які започаткував і в яких брав участь Франко. Бувши ще в гімназії, Франко підчас вакацій мандрував вздовж Підгіря, захоплювався красою природи, пізнавав життя народу, збірав етнографічні матеріяли. Знаючи, скільки користи дають такі мандрівки, Франко заохочував до них молодь.
Першу організовану, але невеличку прогулянку зробили члени редакційної колегії "Друга" 1876 р. Потім в 80 роках ці мандрівки з ініціятиви Франка зорганізувались і відбувалися щороку в різні закутини Галичини й Закарпаття. Велика організована студентська мандрівка відбулася літом 1884 р. Франко був душею мандрівки і описав її віршованим способом, попередивши опис "поетичним покликом В дорогу (Сонце по небі колує...), що заохочував молодіж до устроювання подібних мандрівок" (Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884, передмова, збірка "Давнє й нове" 1911, стор. 226). Цей дуже гарний вірш, повен юнацького запалу й бадьорости, повен сонця й простору, став потім гимном нашої пластової молоді. Мандрівкою керував спеціяльний комітет, який за порадою Франка уложив плян мандрівки, починаючи від Дрогобича, через гірські місцевости Урич, Корчин і Бубнище, підгірські міста Болехів, Калуш, Станиславів, Коломию і Вижницю до Устєрiк. В згаданих містах мали відбутися музикально-деклямаційні вечірки з танцями, які крім товариської забави мали метою знайомити молодіж із різними кругами руської провінціональної інтелігенції, так як сама мандрівка мала метою познайомити учасників із досить значною частиною нашого краю, його мальовничими місцевостями та його населенням". (Франко, цитована передмова).
В часі цієї мандрівки відбулося в Коломиї велике студентське віче. Франко забирав голос у дискусіях та підносив потребу студентського часопису, якого після упадку "Друга" не було. Франко описав це віче віршом в дневнику мандрівки.
Студентські мандрівки мали велике значення не лише для нашої молоді, але й для культурно-освітнього та політичного життя Галичини. Учасники мандрівок несли між народ нові книжки й журнали, кидали нові думки, будили народ до свідомого життя. В домах провінціональних інтелігентів, де гостювали прогульковці, велися палкі дискусії на актуальні теми, зокрема про еманципацію жінок. Франко приймав живу участь в цих дискусіях. Під його впливом розгортається в Галичині еманципаційний рух серед молодих жінок, вони зацікавлюються культурно-освітніми, політичними й економічними справами, ставлять перші кроки на літературному полі. Наталія Кобринська та інші тогочасні діячки жіночого руху — це, сміло можна сказати, духові діти Франка.
Поетична творчість Франка ідейно була тісно зв'язана з його суспільно-політичною діяльністю. Тому молодь, захоплюючись поетичною творчістю Франка, визнавала теж його суспільно-політичні погляди. І коли 1890 р. з ініціятиви Франка і Павлика була основана Радикальна партія, до неї пристала значна частина галицької молоді. Радикальні видавництва, в яких співпрацював Франко, були загально поширені між молоддю, а "політичні явища молодь оцінювала крізь призму "Життя і Слова" (від 1896), що находилося в кожній нелегальній середньошкільній громаді", (В. Сімович: Франко й українська молодь Галичини й Буковини 90 p.p. XIX. ст., "Назустріч", 1936, ч. 11.).
Гімназійна влада і батьки забороняли молоді утримувати зв'язки з Франком, який в їх понятті був "небезпечний чоловік"; через зв'язки з Франком молодь мала інколи й неприємности; були навіть випадки, що франківців викидали зі школи. Поет Карманський в недрукованих додатках до "Української богеми" (Музей Франка) розказує ось який епізод: "Якийсь недотепа поширив у містечку (Чесанові, Д. К.) вістку, буцім я утримую зв'язки з Іваном Франком, а Франко — радикал, атеїст, трохи не люципер... І пішла нагінка на мене; навіть найближчі мої родичі почали обминати мене на вулиці як прокаженого".
Але це ще більше зближувало молодь до Франка: "Франко зростав в очах гімназистів, як мученик, якого всі переслідують, і влада, і чужі, і свої, а тимчасом він бореться на всі боки за правду, за наше краще майбутнє, тяжкою працею пробивається крізь життя і працює, працює, працює" (В. Сімович, — цитована стаття).
Минали роки важкої праці, боротьби, злиднів. Але Франко не падав духом. Він уже не був самотній. "Сімена його думки" зійшли вже на галицькому грунті. За ним ішло вже молоде галицьке покоління з далеко ширшими горизонтами, ніж у старих. Молодь 70 років відіграла в життю поета велику ролю. Вона вже не тільки симпатизує з Франком, вона активно підтримує його всюди, вшановує його працю. В часі виборчих кампаній, коли проти Франка змовились усі сили, молодь палко підтримує його кандидатуру, агітує за ним між народом. Глибоко обурювалась молодь, коли Франка не допущено на катедру української літератури на львівському університеті (1895), бо розуміла краще, ніж старі, яка це втрата для неї, для української літератури й науки.
Та найтяжчим, здається, і для Франка за все його життя був рік 1897. Його стаття про Міцкевича в віденській газеті "Die Zeit" спричинила повний розрив з поляками. На добавок лиха в цьому році вийшли "Образкі ґаліцийскє" Франка з відомою сповіддю поета. Ця сповідь наробила великого шуму, на Франка посипались нові напади, йому давали лекцію патріотизму. Але "молодь віднеслася до Франкової передмови... спокійно. Всі були в тому переконанні, що Франко пише так, як відчуває, що в його словах глибока правда, що обурюватись нема чого" (В. Сімович, — цитована стаття). Молодь не повірила противникам Франка, що він не є патріотом, вона знала, що його патріотизм — не "празнична одежина", не "кусень сала", а "труд важкий", "гарячка невздержима", "кривава в серці рана".
Між молоддю користувався Франко в цьому часі вже таким великим авторитетом, що його не могла підірвати ніяка людська злоба. Молодь бачила в ньому свого великого приятеля, провідника, учителя. На ювілейних вечерницях представник Академічної Громади Гриць Гарматій, складаючи Франкові привіт від молоді, прирівнює його до Шевченка: "Ти для молоді 80 і 90 років". Проф. Сімович цитованій вже статті каже, що для галицької молоді 90 років Франко був навіть ближчий, ніж Шевченко. Це твердження не переборщене, коли взяти до уваги особисті зв’язки Франка з молоддю, яких не міг мати Шевченко. "Франко жив з молоддю і мав їй що дати із своїх широких відомостей та із свого запалу до праці". (О. Маковей: Ювілей 25 літньої літературної діяльности Франка, ЛHB, 1898).
1897 р., після розриву з поляками і після конфлікту з народовцями, Франко опинився без усякого заробітку, а до того ще захворів на очі. Тоді молодь приходить йому з допомогою. Академічна Громада з ініціятиви Вол. Гнатюка видає Франкову збірку поезій "Мій Ізмарагд" та виплачує поетові гонорар в сумі 200 корон.
Одночас в колах молоді виникає думка створити фонд допомоги українським письменникам та — "як демонстрація проти поглядів старших інтелігентів, що хотіли елімінувати Франка, як колись споміж української суспільности" (Вол. Гнатюк: НТШ у Львові (1873—1923) ЛНВ 1925 II., ст. 177) — відсвяткувати величаво 25-літній ювілей літературної діяльности Франка. Для цієї мети утворився з представників студентських організацій "Академічна Громада", "Січ" і "Союз" ювілейний комітет, головою якого обрано Володимира Гнатюка. Комітет зайнявся збіркою на літературний фонд письменників та підготовкою ювілею.
Д-р Денис Лукіянович просить нас оповістити: Тому, що у "Львівських Вістях" ч. 109 моя стаття про ранню лірику І. Франка не могла появитися з примітками і подрібним списом знищених Франком віршів я повний текст статті, примітки і відмічений спис складаю в Apxіві І. Франка, щоб дослідники не трудилися вдруге над проробленим питанням.
[Львівські вісті, 19.05.1944]
(Докінчення)
До видатніших громадян розіслано довірочну відозву з закликом складати датки на ювілейний дар для поета. Ця акція молоді принесла 1.400 корон. НТШ доклало до цього своїх 600 корон, і на ювілейному вечорі передано Франкові незвичайний на галицькі відносини ювілейний дар — 2.000 корон. На прохання комітету мистець Труш намалював чудовий портрет Франка, який підчас концерту висів на сцені, а потім був переданий в НТШ. З задуманих ювілейних видань випущено "Привіт Іванові Франкові", спис творів Франка, зладжений Павликом, та збірку композицій до слів Франка п. н. "Зів'ялі листки". Мала вийти також обширна біографія поета пера Кримського та трилогія Франка "Єзуїт", одначе з причин, від комітету незалежних, вони не появилися.
Ювілейний концерт відбувся 30. жовтня 1898 р., напередодні святкувань столітніх роковин українського літературного відродження. Франко одержав багато привітань, зокрема від молоді. Студентські громади в Відні, Кракові, Чернівцях, Пшібрамі, Львові, гімназійна молодь Станиславова, Перемишля, Тернополя, Коломиї, Дрогобича, Золочева, сердешно вітали Франка з нагоди ювілею. Ці привіти молоді та прості, щирі слова селян найбільш зворушили Франка. У своїх привітах молодь теж давала оцінку 25-літньої літературної та громадської праці Франка. Станиславівська молодь, напр., підкреслюючи героїзм і прямолінійність Франка, пише: "Своєю невсипущою працею Ви, можна сказати, виховали собі покоління, що чолом б'є перед Вами, вважає Вас своїм батьком, провідником, учителем". Дуже гарну, обширну промову виголосив представник студентської молоді Гриць Гарматій. Ювілей 1898 р. був, мабуть, найкращою хвилиною в життю Франка, він проломив лід, що стояв між поетом і галицькою суспільністю. Обидві сторони йдуть на взаємні компроміси, лінія поділу помалу затирається. Палкий темперамент поета зрівноважується, а галицька суспільність, яка під впливом Франка зробила непомітно значний крок вперед в своєму світогляді, прийшла до висновку, що Франкові думки не такі то вже "єретичні" і що він своєю працею поклав для нації велетенські заслуги. Застереження до Франка дедалі уступають, йому признають місце, на яке він заслужив. І в цьому власне була велика заслуга української молоді 90 років.
Деякий час після ювілею Франко відходить від активної політичної діяльности і посвячується виключно літературній та науковій праці. Але політичними явищами не перестав цікавитися. Велике враження на поета зробили події напередодні революції в Росії 1905 р. Як справжній всеукраїнець, він старається звернути увагу молоді на події в Росії і з цією метою оголошує в ЛНВ (1905, т. XXX., кн. IV.) свій знаменитий "Отвертий лист до галицької української молоді". В ньому повідомляє молодь про "велике й радісне", що "Схід Европи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли невимовне горе, вдіяне дотеперішнім режимом, порушило найширші верстви і найглибші інстинкти людської душі до боротьби, якої результатом мусить бути повний перестрій зразу державного, а далі й громадського, соціяльного порядку Росії, а в тім комплексі й України". Франко закликає галицьку молодь прийти з допомогою Східній Україні, коли, з упадком абсолютизму, почнеться в її життю нова доба. Цим ми зможемо "віддячитися рос. Україні за все те духове й матеріяльне добро, яке вона досі давала нам".
"Ми мусимо навчитися чути себе українцями, не галицькими, не буковинськими, а українськими без офіційних кордонів" — повчає Франко молодь.
Чим же галицька молодь може допомогти східним українцям? — призадумується Франко. Є у галичан такі позитивні прикмети, як практичний змисл (більше конкретних фактів, ніж теорій), виробленість в публичному житі, в організаціях, парляментаризм, досвід і традиція довголітньої боротьби за національні права, знання европейських мов, які не могли розвинутись у наддніпрянців, і цим галицька молодь могла б багато помогти східним братам. Але мають теж галичани багато помилок: це відсутність теоретичних знань, ширшого світогляду, свобідних товариських форм, живої критичної праці, це нарешті, масова інерція, безхарактерність, індеферентизм, моральна грубошкірість і т. п. Франко закликає молодь звільнитися від цих помилок. Він закінчує свій лист: "Нам прийдеться змобілізувати всі свої сили, щоб задоволити потреби тої хвилини. Та покищо вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтензивної, невсипущої праці над собою самими. Здобувайте знання теоретичне і практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на поважних, свідомих і статочних мужів, повних любови до свого народу і здібних виявити ту любов, не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею".
В 1913 і 14 рр. уся Україна святкувала 40-літній ювілей Франка. Українська молодь перша відгукнулася на ці роковини та взяла визначну участь в ювілейних святкуваннях. В органі Українського Студентського Союзу "Шляхи", ч. 3–5 за 1913 р. у відозві цієї організації, читаємо: "...товариші праці (Франка Д. К.)... одні в могилі, а другі знесилені важкого віку доживають. Батьки народу за буденними заняттями, за щоденщиною і дрібничковістю позабули на нього... Серед таких обставин остається тільки молоді взяти на себе святкування ювілею Івана Франка".
Український Студентський Союз доручив усім своїм секціям, усім студентам взяти участь в ювілейних святкуваннях. "Академії, концерти, вистави, реферати по містах і селах нехай рознесуть по всій австрійській Україні ім'я Франка, а студентський конгрес у Львові нехай буде величавим, гідним ювілята, завершенням цього свята цілої України ("Шляхи", ч. 3–5 1913, відозва УСС).
В перших днях липня 1913 р. відбувся у Львові великий всестудентський конгрес, на якому, в зв'язку з 40-літнім ювілеєм Франка, була прочитана між ін. доповідь: "Українська молодь за останніх 40 літ". Франко був на конгресі і приймав участь у студентських дискусіях. Підчас з'їзду заходом гуртка студентів-українців відбулися Франківські збори з величавим концертом в честь ювілята при участі найкращих музикальних і декляматорських сил.
В цьому часі Франко об'їздив Галичину, читаючи свого "Мойсея". Хворий, знеможений поет відбував свій тріюмфальний останній марш по Галичині. Молодь палко вітала всюди великого поета, піклувалася про нього в дорозі. З предчуттям недалекої смерти, але з гордістю споглядав Франко на ті живі, свідомі сили галицького українства, які виросли за його життя і при його немалій участі. Тоді вже він не тривожив душі майбутністю, він вірив у свій народ.
З життя Франка хочемо поставити за приклад також молоді наших днів розвинені в найвищій мірі почуття обов'язку і потребу праці. Особливо молодь нашого народу, якому все приходиться так важко, мусить постійно пам'ятати чудовий принціп Франка:
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить!
А для наших поетів, письменників, учених, мистців життя Франка — чудовий приклад, як жити і працювати з молоддю, як її вчити й виховували, як з'єднувати її для своїх думок та жити в ній.
[Львівські вісті, 20.05.1944]
20.05.1944