Львів, 13-го травня.
Хто з письменників не починав від лірики? Заперечних відповідей було б мало. Перша публікація Франкова — ще гімназиста VІII-oї кляси — теж ліричний вірш у "Друзі", студентському органі №3 від 13. V. 1874 р. Це був омен (віщба), бо розглядаючи його всебічний, а такий багатий письменницький дорібок, мусимо попереду повісти, драми і новелі покласти поезію: вона очолює всю Франкову творчість, велично, іманентно.
В ранніх публікаціях Франко шукав себе в різних ділянках красного письменства, свою повість Петрії і Довбущуки почав друкувати в 19 № "Друга" від 13. X. 75. а вже 21. III. 1876. р. в залі Фрогзіни (веселощі) виставлено його ще в 1874 році написану драму "Три князі на один престол". На основі Франкових споминів про початки письменницької праці годі сказати, що він спроневірився Евтерпе, тобто Музі ліричної поезії. А саме у своїй першій, для проф. Ом. Огоновського до його "Історії руської літератури", писаній автобіографії Франко з гумором признається, що "напсував багато паперу, пишучи драми, поезії, перекладаючи всячину (Письма св., Гомера, Софокля, Нібелюнґи, Рукопис Короледворський і т. і.). В II. автобіографії, писаній для М. Драгоманова і надрукованій ним у передмові до збірки Франкових оповідань "В поті чола", подає Франко скупу xapaктеристику своєї лірики, дарма, що не у всьому вірну: "З Дрогобича я віз із собою кілька книжок, записаних своїми роботами. Були там і оригінальні складання — вірші любовні (патріотизму я тоді ще не знав), драми, оповідання віршовані, але головно були переклади". Та найцікавіша для нас Франкова записка в передмові до книжкового видання повісти Петрії і Довбущуки (Чернівці 1913): "Рівночасно (з перекладами і драматичними спробами — Д. Л.) у мене набралася також спора збірка ліричних віршів, із якої дещо було друковане в "Друзі" р. 1874 і 75, але цілість я пізніше спалив".
Про збірку Франкових віршів знаємо теж із споминів Ант. Дольницького ("Спомини про молодого Ів. Франка. Архів Франка № 591). Дольницький пише, що Франко прислав цілий зшиток віршів до редакції "Друга" і з цієї збірки дещо вибиралося до друку. Здавалося б, це той самий зшиток, про який сказав Франко: "дещо (з цього зшитка) було друковане в "Друзі". Але ж ні, Дольницький виразно пише, що Франків зшиток, присланий для "Друга", пропав у І-ій світовій війні. Дольницький (як багато інших) утікав до Відня і, рахуючися з поворотом до Галичини, лишив по дорозі свій архів у шурина, що був урядовцем на залізничій стації в Бродах. На жаль стація згоріла в боях, згоріли й автографи Франкові разом з іншими паперами Дольницького про 1870. роки в "Акад. Кружку" і "Друзі".
Найперше треба записку Дольницького узгіднити з протоколом, списаним на 16-му засіданні редакційного Комітету "Друга" від 16. IV. 1876, точка 2 (Архів Франка № 78). Там читаємо: "Принято до відомости, що г(осподин) Франко будет присилати свої стихотворенія на руки г. Давидяка". Виходить, що Франко післав зшиток Давидякові, а цей передав його редакційному Комітетові.
Треба поставити і друге питання: хто помиляється: Франко, чи Дольницький? Франко, вже хворий, пишучи передмову до Петріїв — сплутав. Проте не забув, що один зшиток йому пропав, коли ж забрався до видання ранніх віршів ("Із літ моєї молодости"), в передмові до брошурки каже: "...майже від часу 1868 р. я писав немало віршами і прозою, бувши учеником гімназії в Дрогобичі, та все написане в тих часах пропадало чи то в мене самого, чи між добрими людьми". І далі спитаємо: чи Дольницький без підстави обтяжував би себе самого здуманим закидом, що манускрипти в 1914 році вже признаного, великого поета возив зі Львова до Відня і по дорозі вони загинули?
Зміст обидвох зшитків відомий нам тільки почасти. Очевидно не всі вірші друковані в 1874 і 1875 р. були взяті зі зшитка, переданого Давидяком. Безперечно відноситься це тільки до двох віршів, друкованих у 1874 і шістьох у 1875 році, з саме: Народна пісня, Моя пісня, Дві дороги, Наш образ, Могила, Від'їзд гуцула, При кужівці (Ґретхен ам Спіннрадс). Всі ці вірші, крім останнього, Франко виправив, надрукував у збірці "Із літ моєї молодости" і в цій поправленій формі я їх цитую. Про вірші: Любов, Божеське в людськім дусі й Бунт Метуси можна висказувати здогади за і проти.
Що було у знищеному самим Франком зшитку — знаємо докладно, але одне тільки по назві, інше з текстів. Франко, не маючи подостатком паперу, засвоїв собі звичку писати чорнетки на полях (марґінесах) та на оборотах власних, а навіть чужих рукописів; от, пр., на рукописі драматичного образка "Послідний крайцар" написав Франко свою нескінчену поему "Історія топки соли". Шукаючи у Франковому архіві його перекладу "Пенсіонерки", знайшов я власне зміст знищеного Франком зшитка ранньої лірики. У книзі під № 208, у справжній "сільва рерум" (всячина) є теж зшиток п. н. "Пенсіонерки, комична опера в двох одслонах (верх цього слова дописано: "картинахъ"), изъ німецкого переложив И. Ф., музика Г. Сутіе".
Та цей заголовний листок Пенсіонерок раніше був заголовним листком Франкової лірики, знищеного ним зшитка. Під заголовком Пенсіонерок бачимо в двох колонках дрібним письмом, фіолетним атраментом занесений спис цілої збірки, що на 150 сторінках обіймала 79 віршів, поділених у три групи: Оди й елегії, Епічні й епічно-ліричні поезії, Пісні й газелі.
В І-ій групі, що обіймає 36 од і елегій, крім од, чи елегій до Русинів, на руїнах Січі (отже патріотичні мотиви!), до М. Шашкевича і Й.В. Ґете є два вірші до О(льги) Р(ошкевич), один коротший, другий поділений на уступи І—IV. В другій групі (14 віршів) є Похід Ігоря і 12 переспівів із книги Йова; в найбільшій, третій, становлять суцільну більшість переспіви пісень Анакреонта і ліричних пісень із Короледворського Рукопису.
Поки знищити зшиток, Франко дещо, а саме епіку, переписав — не без поправок (пр. заголовок Слова о полку) до книжечки під № 263. В цьому зшитку маємо: Переклад Короледворського Рукопису (ст. 11–61), попередив його Ів. Франко передмовою "Дещо про Рукопись Короледворську" ст. 1–9; Слово о полці Игоря, поділене на 14 пісень із надписами — попередив він розвідкою "Студиі над народнею словесностью", дата — 1873-ій рік. Переклади з книги Йова пропали, але частину з них читав Франко в Акад. Кружку, попередивши рецитацію вступним словом про Йова; занотував не безіменний дописець "Слова" від 30. XI. 1875 р. в замітці "Публичное чтеніе в Ак. Кружку"; згадала про це М. Деркачева в 5. кн. журналу "Література і Мистецтво" 1941 р.
В результаті ми з ранньої лірики Івана Франка знаємо, а) те, що він у поправленій формі вніс до збірки "Із літ моєї молодости", з п'ятиліття (1874–1878), тобто передруки з "Друга", із збірки "Баляди і роскази" (1876), три недруковані сатири, один недрукований вірш і три передруки з "Громадського Друга"; б) сонети Котляревський (1873), Жіноче серце (1875), елегію Наймит (1876), друковані в збірці "З вершин і низин" вид. ІІІ., ст. 260, 263, 144; в) Пророцтво Ісаї друковане М. Возняком в Українській реформації 1930, №№ 1–3, оду до митрополита Йосипа Сембратовича, передруковану в збірці "Із літ моєї молодости".
[Львівські вісті, 14.05.1944]
14.05.1944