Д-р Василь Сімович відомий у нас як граматик-мовознавець. Зокрема на західних землях і на еміґрації здобула собі велику популярність його "Граматика української мови" з багатющим матеріялом-виписками з кращих українських авторів та з нормативними заввагами майже на кожному кроці. Менше популярні його хрестоматія й мовознавчі статті, а вже тільки дуже вузькому кругові фахівців відомі його праці з поля особового назовництва — ономастики.
Треба бути скромним і признатися, що ономастика в нас — поле майже не торкане. Немає навіть мовного словника українських хресних імен і щороку читаємо по календарях усякі дива про якісь "старослов'янські" ймення в роді "Земовіта", "Бронислава" й ін. Недостає і опрацювань із будови й словотвору українських особових назв чи прізвищ. І ось українська ономастика завдячує В. Сімовичеві кілька праць, що з одного боку приносять новий, фактичний матеріял, з другого ж рятують узагалі престиж цієї ділянки української науки.
Сімович присвятив назовництву такі свої праці: 1) "Українські йменники чоловічого роду на -о в історичнім розвитку й освітленні" (Наук. Збір ник Вис. Педагог. Інст. ім. Драгоманова в Празі, 1929); 2) "Історичний розвиток здрібнілих та згрубілих чоловічих імен із окремішньою увагою на завмерлі суфікси" (Збірник рефератів і З'їзду слов. філологів у Празі, 1929) і 3) "Українські чоловічі імена на -но" (Збірник Комісії для дослідження історії української мови, 1930).
Вже самі наголовки названих праць вказують на проблеми, що їх заторкував Сімович. Матеріял черпав він із українських пам'ятників старої й середньої доби та з народніх записів, призбиравши таким робом велику кількість нових даних до староукраїнського особового назовництва. Досліджуючи з мовознавчого становища структуру цих імен, Ciмович дійшов до дуже цікавих і цінних висновків та виказав м. ін., що ті імена відзначаються великою відрубністю від інших слов'янських імен та що вони йдуть окремішним шляхом в своєму історичному розвитку.
Тоді, коли наведені вгорі праці мають чисто науковий характер і призначені передусім для спеціялістів, статті на назовницькі теми, що їх помістив Сімович в останньому часі на сторінках львівських "Наших Днів" (за 1943 р.), виказують тенденцію спопуляризувати цю ділянку українського мовознавства серед широкого громадянства. Одна з цих статтей обговорює "українські прізвища з хресних імен", друга ж дуже актуальне питання: "як наголошувати наші прізвища на -енко?". Обидві статті приносять цікавий і великий фактичний матеріял і (головно друга з них) дають нормативну розв'язку деяких сумнівних питань. Відома загально і тому дуже прикметна здібність легко і приступно написати про тяжкі проблеми, знайшла в цих статтях свій повний вислів. Були ці дві статті й лебединою піснею В. Сімовича, не тільки в ділянці українського назовництва, але й українського мовознавства.
В історії українського назовництва репрезентує Сімович — після Сумцова, Охримовича й Франка — напрямок, що кладе увагу передусім на джерельне зібрання матеріялу і мовознавчу його інтерпретацію. Його праці відповідають вповні всім вимогам, що їх висуває сучасне мовознавство для досліду особового назовництва й самі в собі є тривким вкладом у цю ділянку знання.
В. Сімович займався виключно особовими назвами, українська топономастика, хоч і притягала його увагу і він завсіди живо цікавився новими топономастичними працями, не може величалися його нaукoвими здобутками. А де велика шкода, бо й нa тому полі Сімович, якби нe переобтяження редакційно-коректорськими й громадськими зайняттями, міг би був сказати своє авторитeтнe слово.
[Краківські вісті, 14.05.1944]
14.05.1944