Бути клоуном – це бути собою

Сумний клоун співає корсиканську колискову, поволі запрошуючи до свого співу глядача. Спершу його ноти підхоплюють мляво, але уже згодом у залі театру чути активне суголосся: хтось в унісон напівпошепки, трохи  меланхолійно повторює всього декілька слів тужливої колисанки. І, мабуть, мало хто здогадується, що у цих трьох-чотирьох словах незвичної для нас колискової з Корсики клоун репрезентує увесь трагізм та гротеск життя. Робить це дуже майстерно, що навіть вкрай важко відрізнити, де закінчуються, а де починаються кордони іронії та правди.

Це я вам зараз переповідаю майже кінцівку спектаклю «Концерт для двох клоунів», котрий був зіграний 24 квітня у рамках фестивалю «Французька Весна у Львові» в театрі ім. Марії Заньковецької. Французька театральна трупа «Королі Ваґабундо», або, якщо більш точно – «Мандруючі Королі» – це двоє акторів: Юлія Моа Капрезе та Іґор Селем. Обидва є професійними французькими митцями, для яких «бути клоуном» – це бути собою, однак інтерпретувати своє мистецтво  у  непередбачений, інколи безглуздий, саркастичний, але завжди правдивий спосіб.

Тож повернемось до початку вистави. Їх двоє: манірний та дуже зграбний «білий» клоун у дуеті із недоладним «рудим»,  тобто іншим, прототипом якого є відомий в історії клоун Август. Його «інакшість» виразно проявляється у невмінні повторювати ті ж самі рухи, котрі відмінно виконує спільник у грі. Я зараз навмисне не пишу про те, хто із клоунів жінка, а хто чоловік, бо у їхній спільний виставі також передусім йдеться про рівність, заради якої вони борються і змушують про це думати нас, глядачів. Протягом усього спектаклю боротьба за рівність проявляється  у найменших до найбільш складних циркових номерах, деталях, карколомних трюках. І так аж до звичайних жестів чи поведінки. Наприклад, акторка Юліа Моа Капрезе, котра репрезентує клоуна у білій перуці, демонструє вкрай складні рухи свого тіла із елементами акробатики та циркового мистецтва. Вона на своїх плечах  у буквальному сенсі міцно та впевнено тримає чоловіче тіло – тобто клоуна «Августа», котрого геніально зіграв французький актор Іґор Селем.

У спектаклі «Концерт для двох клоунів» влучно поєднується меланж пантоміми, акробатики, циркового мистецтва, музики, танців. У виставі зовсім немає слів, але вони б були справді зайвими. Досконалі актори «Королі Ваґабундо» виконують чи не найбільш складні технічні рухи, поєднуючи їх із іншими жанрами театрального мистецтва. Їх віртуозність примушує публіку завмирати, сміятись, співчувати. «Мандруючі Королі» спілкуються універсальною мовою як один з одним, так і з публікою, котра все ще, напевно, чекає на  бодай найменше пояснення того чи іншого сюжету.

Але навіщо нам слова? Коли виразна візуалізація спектаклю максимально достовірно відкриває  сенси та коди, заховані у найменшому жесті акторів, у прихованому змісті, рації  спільної життєвої комедії, котра аж ніяк  не закінчується із фінальним акордом вистави на сцені. Бо «Концерт для двох клоунів» – влучна преамбула для нас, глядачів у залі. Важливий пролог, котрий змушує безумовно рефлексувати на побачене, а потім post scriptum ототожнювати глибокий і фантастичний спектакль із власною сутністю свого існування в суспільстві.

Кожен знаходить у цьому незвичному концерті клоунів те, що хоче побачити та інтерпретувати по-своєму: історію кохання, драму, комедію, пустощі, іронію, жарти, політику, музику, танці, ілюзію, минуле, актуальність, правду чи навіть постправду. Так чи інакше, але французькі  «Мандруючі Королі» дуже вчасно запрошують свого глядача до подорожі, котра змушує тренувати власну уяву і апріорі є  безкінечною.

«Для мене не існує клоуна, якщо немає публіки. Без цього зв’язку вистава є по суті  неможливою. Ми є ситуативними клоунами», – пояснює Юлія Моа  Капрезе за кулісами сцени, де я маю особливу нагоду побачити «Мандруючих Королів» по той бік лаштунків. Тут, на майданчику за ширмою хаотично розкидані великі валізи із усіма реквізитами акторів, що створюють ще сильніше  бажання зануритись у світ жонглерів, акробатів, повітряних гімнастів, буфонади клоунів та мімів. «Чи бути клоуном у Франції престижно?» – веде далі французька акторка. «Все залежить, в якому середовищі ти перебуваєш. Але це правда, що актуальність нинішнього французького театру полягає у тому, що циркове мистецтво все частіше присутнє у театрі, відтак ці два елементи є нероздільними та правильними. Як результат – це  породжує  більшу незалежність театрів. Ми багато мандруємо зі спектаклем, об’їздили десятки країн і все рідше залишаємось сталою трупою  в одному театрі».

Інтерпретація цирку у Франції, звісно, є геть іншою, аніж у нас. Тобто цирк – це передусім ще один важливий, складний та серйозний вид мистецтва, котре немає нічого спільного із насильством тварин, звичайними пустощами та низькоінтелектуальними розвагами. У цьому аспекті циркове мистецтво, присутнє у театрі, достойно показує,  що  клоун – це один з найскладніших видів гри у театрі, який потребує досконалої та професійної, а зокрема універсальності, фізичної та моральної підготовки, ну і, звісно,  акторського інстинкту.

Так, у спектаклі «Концерт для двох клоунів» йдеться також і про музику. Тут обоє акторів грають на різних музичних інструментах добре відомі твори геніїв класичної музики. А ще  Юлія танцює фламенко, роблячи це з вишуканим гумором та гротескністю. Є й акробатика, коли обоє підвішуються на гігантський абажур, змушуючи публіку хвилюватись. На завершення так званий клоун «Август» Іґор Селем майструє для себе гробницю, в якій ніжно та щемко хоронить усі свої страхи, радощі, любов, розчарування  в уособленні клоуна із білою перукою – тобто Юлії Моа Капрезе. І ось тоді він журливо, але дуже чуттєво співає тиху корсиканську колискову, про яку я згадувала на початку. І лише потім, після так званого ренесансу на сцену виходить третій персонаж – дитина у білому гримі, із акордеоном в руках. Безтурботно та весело вона розпочинає свою щиру гру, котра очевидно знаменує новий відлік життя. Але це вже інша історія, до якої нас знову запрошують актори, правда уже не на сцені, а  у нас самих. Лунають оплески і вуаля – епілог. Овації цього вечора у залі театрі дико гучні, ще довго не вщухають.

«Концерт для двох клоунів» – мистецьке віддзеркалення того, що відбувається з нами реальному, не театральному світі. «Мандрівним Королям» з Франції тонко, досконало і талановито вдалось відкрити нам очі на багатошаровість ілюзорної сутності.