За три тижні відбудуться вибори до Європарламенту. Причому доволі непрості, означені карбом Brexit і зростанням популярності євроскептиків на континенті.
В ентузіастів Європейської Унії є достатньо причини перейматися виборами до Європейського парламенту, які відбудуться 23–26 травня. Адже досі не відомо, як вони проходитимуть, за якою схемою. Велика Британія, яка обіцяла полишити Євроунію 29 березня, так своєї обіцянки й не дотрималася. У чергову дату Brexit – 12 квітня – Лондону й Брюсселю теж не вдалося розпрощатися. Британський парламент уповноважив свій уряд попросити Євроунію про відтермінування. ЄУ пішла на поступки й дозволила британцям залишатися ще хоч до кінця року з можливістю пролонґування.
Ця домовленість між Брюсселем і Лондоном, з одного боку, зняла напруженість навколо Brexit, з іншого – ще більше заплутала ситуацію з виборами до Європарламенту.
Прем’єр-міністерка Об’єднаного Королівства Тереза Мей нібито й дала обіцянку вивести країну з європейської спільноти ще до виборів, але досі в британському політикумі не вироблено консенсусу, за якою схемою це робити. І зовсім не виглядає на те, що за наступні три тижні проблему вдасться залагодити.
Якщо Brexit таки відбудеться, то у новому скликанні Європарламенту кількість депутатів зменшиться з 751 до 705. Із 73-х депутатських місць, які були зарезервовані за Великою Британією, 46 взагалі скоротять, а 27 перерозподілятимуть серед інших держав-членів. Утім, якщо британці таки зрадять своїм традиціям – тобто замість того, щоби піти не попрощавшись, прощатимуться, але не йтимуть – то їм таки доведеться проводити вибори до Європарламенту. Навіть якщо їхні депутати пробудуть в Страсбургу лише кілька днів. Dura lex, sed lex. Причому вибори пройдуть за такою ж схемою, як і в 2014 році, тобто заповнятимуться всі 751 євродепутатська вакансія у Страсбурзі.
Тепер щодо загрози євроскептицизму. Видання Politico опублікувало свіжі результати опитування громадської думки щодо виборів до Європарламенту. Як би там не було, але правоцентристська Європейська народна партія продовжує залишатися лідером перегонів. За підрахунками величини підтримки, зараз вона могла б сподіватися на 170 євромандатів. Друга потужна партія – Прогресивний альянс соціалістів і демократів – може розраховувати на 149 мандатів.
Третє місце, як і раніше, утримує ALDE – Альянс лібералів і демократів за Європу. Згідно з актуальною соціологією, ліберали здобувають 99 мандатів.
Таким чином, ці три проєвропейські фракції у Європарламенті здобувають разом 418 мандатів. Тобто мають переконливу більшість як за сценарієм із Brexit, так і за сценарієм, коли Велика Британія залишається з Європою.
Утім треба не забувати й про фракцію «зелених», котрі теж є знаними прхильниками обєднаної Європи. Їм соціологи наразі пророкують 56 мандатів. Є ще й інші менші партії, котрих теж можна з легкою душею зарахувати до євроентузіастів.
Таким чином, за підрахунками аналітиків, загальна кількість депутатів, котрі вболівають душею за об’єднану Європу, налічується щонайменше 475.
Тим часом кількість євроскептиків найрізноманітнішого кшталту може сягнути в парламенті у Страсбурзі 254 багнетів. Причому вони далеко не монолітні у своїх цілях і прагненнях.
От, приміром, є так званий «Альянс Салвіні» (від імені віце-прем’єра італійського уряду, лідера партії «Ліга» Матео Салвіні), котрий формально називається «Європа націй і свободи». Це реально найворожіша до євроінтеграційних процесів політична сила. Окрім вже згаданої італійської «Ліги», до нього входять французький «Національний фронт» під проводом Марін Ле Пен, ксенофобська німецька партія «Альтенатива для Німеччини», словацька націоналістична партія «Ми – Родина» (Sme Rodina) тощо. Вони майже не приховують, що виступають за розвал Євроунії.
Утім серед євроскептичних політичних сил є й доволі помірковані. Вони прагнуть не розвалу ЄУ, а лише його реформування, більшої незалежності для держав, права вести передовсім національну міґраційну політику. Це партії на кшталт угорської Fidesz чи польської «Право і справедливість».
Тому говорити, що прийдуть до Європарламенту євроскептики й розпустять Євроунію – було б явним перебільшенням. Проте загроза полягає в іншому. Як прогнозують експерти, євроскептики, найімовірніше, змінять свою тактику поведінки у Європарламенті, активніше анґажуючись у його роботу. Ось як бачить нову ситуацію брюссельський політолог Раян Гіз (Ryan Heath):
«Ті всі критики Унії почали тепер досить поважно підходити до питання законотворчості. Незабаром вони зможуть стати значно впливовішою політичною силою. Може виникнути досить незвична ситуація, коли в Європарламенті ми матимемо дві сотні людей, котрі насправді не люблять Унії, але хочуть бути активними, хочуть керувати комісіями й блокувати різні процеси».
Адже досі ситуація з європарламентарями виглядала таким чином. Було приблизно п’ять сотень осіб, котрі поважно трактували свою працю. Приблизно сотня з них були ефективними законотворцями, ще чотири сотні – такий собі «парламентський планктон», котрий працював хай не так ефективно, але сумлінно. Решта – а це ще дві сотні – ставилися до роботи в Європарламенті доволі байдуже, а деякі з них навіть долучалися до акцій протесту проти Євроунії. Вони разом із радикалами закидували камінням будівлю Європарламенту, де самі ж отримували зарплатню, причому чималу.
Тепер ці депутати-протестувальники усвідомили: для того, щоби залишатися в електоральному фаворі, замало кидатися каменюками. Виборцям поступово набридає ця безрезультатна боротьба, вони бажають активніших дій, які б вплинули на загальноєвропейську законотворчість.
Це, з одного боку, погана новина. Адже євроскептики активніше, ніж раніше, заважатимуть євроентузіастам творити закони, спрямовані на посилення європейської інтеграції. З іншого боку, це може бути й доброю новиною. Адже, долучившись до законотворчості, євроскептики будуть змушені глибше вивчити загальноєвропейські проблеми, дослідити реальний стан справ, перейнятися ним. Можливо, така робота піде їм на користь, змінить їх на краще.
