Моє знайомство з зірковою німецькою мецо-сопраністкою Танею Аріане Баумґартнер відбулося у Зальцбурзі. Подальше відкриття розмаїтих граней її унікального тембру, екстремальних сценічних образів, необмеженого репертуару, колосальної техніки нагадувало завжди про обставини, котрі ненароком проклали шлях нашому натхненному творчому спілкуванню.
Таня Аріане Баумґартнер. Фото: Luigi Caputo.
Усе почалося з сонячної тераси прес-бюро Зальцбурзького фестивалю. Журналісти, музикознавці, фотокореспонденти чекали високих гостей – постановників опери Ганса Вернера Генце «Бассаріди» за поемою Еврипіда «Вакханки». На прес-конференції, присвяченій останній фестивальній прем’єрі 2018 (див. «Екстаз vs аскеза або «помста Діоніса» від Кшиштофа Варліковського», https://zbruc.eu/node/82973), була присутня Таня Аріане Баумґартнер, виконавиця відразу двох головних партій – Агаї і Венери. Проте мене цікавила, в першу чергу, робота режисера-постановника Кшиштофа Варліковського. Наше двомовне спілкування (англійська-німецька) відбувалося через перекладача. Недоліком була тільки часова та цільова обмеженість питань прес-конференції, адже інтерес до постаті цього культового режисера виходив далеко за межі прем’єри «Басаридів».
Після прес-конференції, дочекавшись, поки всі журналісти розійдуться, вирішила поспілкуватися один на один. Мій початковий рівень англійської потребував допомоги. Довго не роздумуючи, звернулася до світової оперної зірки, яка стояла поруч. На прохання побути перекладачем Таня Аріане Баумґартнер з готовністю відгукнулася, навіть не здивувавшись такому перевищенню повноважень іноземної журналістки. Варліковський, дізнавшись, що я зі Львова, відразу перейшов з німецько-англійської на польсько-українську, почав тепло згадувати свій візит до Львову і святкування 100-річного ювілею Львівської опери у 2000-му році, на якому був присутнім.
На кінець розмови я вирішила попрощатися з Варліковським все-таки німецькою, щоб реабілітуватися перед співачкою, яка чемно простояла, споглядаючи за нашим спілкуванням. Але позитивна енергетика, очевидно, справила враження, адже Таня Аріане Баумґартнер виголосила, що і сама з радістю познайомилася би з Львівською оперою, про яку ще не чула, хоч і відвідала чимало оперних театрів світу. На той момент я ще не здогадувалася, що моїм приватним перекладачем була вокалістка, за участь якої змагаються між собою Royal Opera House в Лондоні (Великобританія), Vlaamse Opera в Антверпені (Бельгія), Opéra de Marseille і Théâtre du Capitole de Toulouse (Франція), Oper Zürich, Theater Basel, Theater Luzern (Швейцарія), Lyric Opera у Чікаго (США), Opera Santiago de Chile (Чилі), Deutsche Oper y Берліні (Німеччина), Theater an der Wien у Відні (Австрія).
Колосальне враження від її екстремальної Агаї на Зальцбурзькому фестивалі спонукало до детального вивчення творчості цієї неординарної мецо-сопраністки, задіяної у найекспресивніших партіях світового оперного репертуару: від матері фіванського царя, яка у стані самозабуття вбиває власного сина, явленого в образі лева, Іокасти – матері царя Едипа, приреченої до суїциду, Геї – матері німфи Дафни, перевтіленої на лаврове дерево до праматері тілесного кохання – давньоримської Венери. Знайомство з головними ролями Тані Аріане Баумґартнер продовжилося у Франкфуртській і Цюріхській операх, а також у Мюнхенській філармонії, де співачка була задіяна у «Пісні про землю» Ґ. Малера.
Знаковими для своєї вокальної кар’єри Таня Аріане Баумґартнер вважає п’ять останніх років. За серію блискучих виступів на сценах опер Франкфурта (Касандра/«Троянці» Ґ. Берліоза), Чикаго, Гамбурга, Vlaamse в Антверпені (Фріка/«Золото Рейну», Ортруда/«Лоенгрін», Кундрі/«Парсіфаль» Р. Ваґнера), на фестивалях у Байройті, Единбурзі (Юдіт/«Замок герцога Синя Борода» Б. Бартока), Зальцбурзі (Агая і Венера у «Бассарідах» Генце) світова преса відзначила співачку як «найцікавіше відкриття останніх років» та «провідну мецо-сопраністку нашого часу».
Зараз її репертуар охоплює найвідоміші мецо-сопранові партії – Кармен («Кармен» Ж. Бізе), Амастра і Корнелія («Ксеркс» і «Юлій Цезар в Єгипті» Г. Ф. Генделя), Дорабела («Так чинять усі» В.А. Моцарта), Азучена, Ульріка, Еболі, Преціозілла («Трубадур», «Бал-маскарад», «Дон Карло», «Сила долі» Дж. Верді), Брангена («Трістан і Ізольда» Р. Ваґнера), Принцеса де Буйон («Адріана Лекуврер», Ф. Чілеа). Насамперед вражає й інтерпретація рідко виконуваних оперних партій ХХ і ХХI століття – Графиня Гешвіц («Лулу» А. Берга), Клайрон («Капричіо» Р. Штрауса), Пентесілея («Пентесілея» О. Шека), Сторожиха костелу («Єфнуфа» Л. Яначека), Гора («Медея» А. Раймана), Шарлотта («Солдати» Б. А. Ціммермана), Ліза («Пасажирка» М. Вайнберга), Відьма («Королівські діти» Е. Гумпердінка) тощо.
Інтерв’ю ініціювала Венера – центральна Ваґнерівська роль Тані Баумґартнер у відновленій легендою сучасної оперної режисури Гаррі Купфером постановці «Таннгойзера», яка відбулася 31 березня 2019 року.
***
Аделіна Єфіменко: Ваґнер реалізовував у своїх оперних драмах не тільки «музику майбутнього», а й майбутню місію музикантів. Ваґнерівська візія мистецької громади в авангарді нового креативного соціуму, здатного трансформувати традиційні політичні моделі, не така вже й утопічна для нашого часу. Діяльність мистців стає ефективною, і може, як мріяв Ваґнер, замінити вертикальну ієрархію традиційної політичної моделі мережею малих асоціацій, які координуватимуть між собою різні сфери життя. Яким героям Ваґнерівських оперних драм ти би довірила цю роль? Хто з них, за яких умов міг би здійснити цю мрію Ваґнера?
Таня Аріане Баумґартнер. Фото: Tanja Dorendorff.
Таня Аріане Баумґартнер: Думаю, це був би Парсіфаль. Серед усіх протагоністів саме він як reine Tor (чистий юнак) здатний поєднати чуттєво-емоційне і релігійне. А жіноча частка людства має об’єднатися з ним у сенсі Urweib (первісна жінка). Про таку єдність йдеться і у давньогрецькій міфології. З іншого боку, таким героєм міг би стати Зіґфрід через колосальну силу, мужність і чесність. Думаю, однак, що Ваґнер мав проблему з жіночим, чуттєвим началом. Для нього природніше героїчне асоціювати з чоловічими постатями, але вони не виконують своєї місії.
Опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Тангойзер – Stephen Gould. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Для тебе немає нічого природнішого як втілювати оперних героїнь Urweib – первісної жінки, матері, праматері. Тому інтерпретація героїнь від Агаї і Геї до обох Венер у версіях Генце і Ваґнера впливає на рівні підсвідомості. А які ролі були «пробним каменем» для твоєї вокальної кар’єри? Які мецо-сопранові партії визначили екстремальну лінію твого сценічного кредо?
Таня Аріане Баумґартнер: У дитинстві батько відкрив мені світ давньогрецької міфології, який мене досі захоплює. Це не випадковість, що в операх протягом цілої історії жанру діють давні греки, такі близькі моєму серцю. І мої найбільші успіхи пов’язані саме з партіями такого плану. Першою стала Пентесілея з однойменної опери швейцарського композитора О. Шека. Моїми етапними ролями стали Кассандра з «Троянців» у режисурі майстра радикального театру Ганса Нойєнфельса і Аґая/Венера з «Бассаридів» у постановці Кшиштофа Варліковського. У даний момент співісную разом із Ваґнерівськими персонажами. Слідом за Венерою у «Таннгойзері» в легендарній постановці Гаррі Купфера готую Кундрі для Гамбурзької опери (режисер – Ахім Фрайєр). Мене надихають ці образи! В них є щось архаїчне, первісне і сумарне. Мої героїні абсолютні, позачасові. Їхні дії, реакції і почуття торкаються глибинних внутрішніх процесів у сфері загальнолюдського і актуальні для життя кожної людини.
Опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Елізабет – Lise Davidsen. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: У чому суть відмінностей образів Венери в операх Ваґнера і Генце? Як проростало зерно твоєї власної інтерпретації Венери, адже контраверсії задумів, режисерської адаптації, сценічного гештальту в цих творах очевидні.
Таня Аріане Баумґартнер: Венера в опері Генце з’являється в інтермецо. Це своєрідна шарада, спогад минулого, що виходить за межі фабульного розвитку опери, своєрідний «театр у театрі». Для мене Венера Генце – більш фантазійний персонаж, ніж міфологічний. Важливо було підкреслити ґротеск образу, задуманий композитором. Венера Ваґнера має людяні риси. Мінезингер Таннгойзер – її велике кохання. Я намагалася виявити різні етапи драми кохання жінки-богині: вибухові емоції, ревнощі, розпач і гірку невтамовану тугу любові. Якщо абстрагуватися від міфологічного топосу Venusberg (грот Венери), і підійти до тексту лібрето буквально, у фіналі нам розкриється велика прощальна сцена двох закоханих, які, на жаль, не можуть бути разом, бо мають різні погляди на сенс життя.
Cцена з опери «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: У постановці Гаррі Купфера відбувається щось на кшталт реінкарнації мінезингера у тіло рок-зірки Джимі Гендрікса. Режисер наче підсумовує долю мистців, які для свого часу були надто радикальними і тому стали аутсайдерами. Виконавець партії Стефан Гульд, котрий відсвяткував нині 100-тий ювілей ролі Таннгойзера на різних сценах світу, тримає при собі електричну гітару. Хто у цій історії Венера для нього? Одна з фанаток знаменитого рок-музиканта? Кохана жінка? Давньоримська богиня? Муза?
Таня Аріане Баумґартнер: Гаррі Купфер особисто не пояснював своїх інтенцій. Він вже не був присутнім під час наших репетицій (ред. – прем’єра відбулася 30.1.2011). Але мені важливо відтворити образ так, як я його особисто відчуваю. У цій постановці ми стикаємося з різними людьми у реальному світі. Одні з них мають потребу самовираження, поринувши у стан чуттєвої розпусти, інші шукають ідеалів. Місцем першої дії можна уявити нічний клуб, у якому Венера є своєрідним босом. Власне, на таку інтерпретацію «гроту Венери» вказують мізансцени, костюми, сценографія, хореографія тощо.
Опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Тангойзер – Stephen Gould, Венера – Tanja Ariane Baumgartner. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Композиційно топос другого акту – Wartburg (гора чекання) – рефлектує Venusberg (з нім. буквально – гора Венери) як ворожий світ. Утопія Таннгойзера «бути вдома» на вершинах цих обох гір приречена. Конфлікт свідомості веде мистця тернистим шляхом до непросвітленої смерті. Натомість Гаррі Купфер свідомо уникає в постановці поділу на праведних і грішних. Для нього світ єдиний, лише з відмінностями прихованої і публічної поведінки героїв. Шоу-студію Venusberg, рівно як і шоу-конкурс Wartburg відвідують всі, включаючи католицьких кардиналів. Як у зв’язку з цим змінюється фінальний сенс слів Венери: втрачений, назавжди втрачений?
Таня Аріане Баумґартнер: Ядро страждання Венери, по-перше, в тому, що Таннгойзер не сприймає чуттєву любов як основу партнерських стосунків. По-друге, його конфлікт (і Джимі Гендрікса також) показує несумісність художньої самореалізації і соціальної адаптації мистця. Уникнути компромісу, знайти справжній синтез двох іпостасей любові – чуттєвої, вільної і інституційно-соціальної – не вдається у суспільстві «подвійної моралі».
Опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Елізабет – Lise Davidsen. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Критична постава Гаррі Купфера до католицької церкви, фальші святенництва, очевидна. Кардинали, які таємно насолоджуються в гроті Венери мистецтвом Таннгойзера, у Вартбурзі засуджують і проклинають мистця.
Таня Аріане Баумґартнер: Цілком зрозуміло. Адже у сучасному сакральному суспільстві під виглядом конвенції приховується багато лицемірства.
Cцена з опери «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Тангойзер – Stephen Gould. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Від акту до акту відбуваються цікаві зміни візуального ряду в сценографії, хореографії, світло-дизайні. Топоси Venusberg і Wartburg зовні насичені контрастами динаміки і статики. Танцювальна вакханалія на чолі з Венерою, протиставлена самотності Елізабет на залізничному вокзалі в очікуванні повернення Таннгойзера з Риму. Відповідно за логікою Гаррі Купфера Венера і Елізабет можуть навіть зустрітися у цьому реальному світі. Чим би могла закінчитися така історія?
Таня Аріане Баумґартнер: Мені близькі постановки, у яких Венера і Елізабет – єдиний персонаж. Вони би добре порозумілися при зустрічі, тому що обидві є двома сторонами однієї медалі. Поєднати ці два «королівства» і почати нове життя за іншими правилами – чи не була мрія самого Ваґнера.
Хореоргафічна сцена з опери «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Натомість ці світи пронизують і стрясають небезпечні спалахи блискавок. На пам’яті – останній байройтський «Лоенгрін» Нео Рауха з його ідеєю електрифікації країни Брабант. Електричні розряди – візуальний лейтмотив також у цюріхській постановці. Що вони означають у контексті «єдиного світу» Гаррі Купфера? Божий гнів? Застережний знак неба? Чи символ електрогітари Джимі Гендрікса?
Таня Аріане Баумґартнер: Думаю, що це злиття енергій. Чим розряд сильніший, тим енергія стає більш вибуховою, неконтрольованою. Важливо правильно скористатися даною тобі вищою енергією. Адже її розряди стають або стимулом творчості, або руйнують все навколо.
Опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера. Вольфрам фон Ешенбах – Stephan Genz, Тангойзер – Stephen Gould, Венера – Tanja Ariane Baumgartner. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: Між першою і останньою зустріччю Таннгойзера і Венери пролягла не вічність, а земне життя та смерть Елізабет. Ув останній молитві до Марії вона пожертвувала собою для спасіння Таннгойзера. Чому Елізабет має померти, а Венера залишитися? Чому Вольфрам фон Ешенбах, згадуючи Елізабет, звертається не до Марії, а до вечірньої зірки (= до Венери)?
Таня Аріане Баумґартнер: Усе прекрасне і бездоганне помирає, бо в реальному світі не має шансів залишиться незаплямованим. Як зреагував би цей «єдиний світ», якби Елізабет проти волі батька заручилася з «порочним» Таннгойзером і почала жити з ним разом у «дикому шлюбі»? Впевнена, що їй не залишається іншого вибору, як померти ... А звернення Вольфрама фон Ешенбаха до вечірньої зірки свідчить про його знання більшого, невимовного, космічного, перед якими відступає чистий поділ на сакральний і поганський світи. У цій арії чуваємо глибоку ностальгію за єдністю, яка, напевно, і є запорукою спасіння (Erlösung). Ваґнер шукав його протягом життя.
Аделіна Єфіменко: Можливо композитор ототожнював себе з Таннгойзером? Мінезингер здійснює покаянний шлях до Риму і помирає непрощений Папою Римським. Ваґнер знаходить спокій у смерті не в клерикальній Баварії, а у Венеції. Як на твою думку – це доленосний чи випадковий факт?
Таня Аріане Баумґартнер: Не думаю, що власну смерть (якщо це не самогубство), можна спланувати. Але я вірю у передчуття, яке пізніше може бути усвідомленим. Ваґнер завжди подорожував до Італії, був великим шанувальником венеційських живописців Белліні, Тіціана. Саме Італія була для нього країною щемливої ностальгії.
Сцена смерті Таннгойзера з опера «Таннгойзер» у режисурі Гаррі Купфера в Оперному театрі Цюриха. Фото: © T+T Fotografic_Toni Suter.
Аделіна Єфіменко: На завершення розмови повернемося до твоїх партій і припустимо, що тобі надано шанс обрати серед усіх ролей твій ідеальний персонаж. І якого режисера ти би запросила для реалізації своєї ідеальної ролі?
Таня Аріане Баумґартнер: Це Венера… (розмірковує) але Кундрі також. Мою першу Кундрі я співала у постановці Тетяни Гюрбаки. Режисерка розвинула дію опери у специфічно жіночій парадигмі. Спасіння (Erlösung) у світ несе Кундрі, а не Парсіфаль. Це був фантастичний досвід. Серед режисерів є кілька, якими я захоплююся і хотіла би разом осягати світ ваґнерівських персонажів. Але, якщо вже називати імена, – напевно, це має бути «Таннгойзер» з Клаусом Гутом.
Розмову вела Аделіна Єфіменко.
Фото: надані Оперним театром Цюриха. © T+T Fotografic_Toni Suter.
25.04.2019