Львів, 18-го квітня.
Він дуже добрий. Він завжди підтримає вдову і сиріт, а шлях зрадників погубить. І в час, коли в природі все прокидається від сну, Він руйнує адську силу і воскресає як переможець; нашого спасіння заради, сходить на землю і стає чоловіком безмірного божества.
Кленовим листом тихо опадають на дно душі неперевершені мелодії Великодних співів і породжують найсвітліші почуття.
Мимоволі пригадуються ті часи із сивої давнини, коли наші предки були ще дикими: оброслі шерстю і покриті шкірою звірів, вони несамовито шугали по конях по ще малолюдних степах України і дубовими киями байдуже збивали голови запашних квітів, що рясно вкривали плодовиту землю. Їхні камінні душі ще тоді неспроможні були збагнути великої краси земного життя. І коли ці предки прийняли науку Христа, науку світла і правди, то духовний ріст швидко пішов уперед; за недовгий час "обцивілізував" їхні убогі душі.
Іду вулицями Львова і мені легко розуміти великодне щастя цього міста. Забувається горе і втома, серце поволі втрачає спокій; воно шукає слів, щоб сказати цьому благословенному містові щось дороге і приємне. Губи шепочуть знайомі слова, що стали невблаганним законом нашого життя: "Не раз ми ходили в дорогу не раз ми вертались до хати і знову брелись від порогу правдивої долі шукати". Так думали наші предки, так сьогодні думає багато кращих синів нашого народу, бо знову на нашу землю ринула чергова хвиля боротьби з стихією Сходу, яка ведеться вже більше двох тисяч років. І ми знову опинилися чайкою при битій дорозі. Знову покрились смутком і жахом Великодні дні наших славних міст: Києва, Полтави, Батурина, Переяслава, що так чи інакше стали великими сторінками нашої невмірущої історії. А тепер до цих імен у підніжжі древнього Львова дописуються нові імена: Ковель, Броди, Тернопіль...
Доля часто цуралася нас, але вона ніколи не лукавила з нами. Ми її чекаємо, ми чекаємо майбутнього. А воно буде багатогранним.
Великдень у Львові. Начебто все, як і завжди, звичайно. Так само світить сонце, так само лагідний вітер гойдає над містом блакитне небо; люди заклопотано поспішають до трамваїв, чути гуркіт авт, але і ці дні можна було помітити багато-багато прекрасного, незабутнього і рідного нашій національній душі.
Уже заходив вечір великодної суботи, а в залях Українського Комітету пані-українки по-материнському готували Великодні дарунки тим, доля яких немилосердно шарпає по світу і кидає у ріжні кутки, але яким ще не дала загинути. Люди знають, що є і будуть син і мати: невеличкий Великодний дарунок навчить тих, які забули, чиї вони діти, любити один одного. Тільки жалем печуть слова поета:
Одиниці дійшли до майбутнього.
Тисячі — не вернулись назад.
Так в цей день, торжества із торжеств, ми може не бачимо в своїх сім'ях батька, брата, дочки. Багато не вернеться і не переступить рідного порогу. Але хай не буде скигління, зневіри і розпуки. Доля сприяє мужнім, а ми завжди такими є у люті хвилини життя.
...Велично підіймається над Львовом панорама храму св. Юра, потоком ідуть люди поклонитися воскресному Христові, друг спішить обняти друга, бо цей день створив Господь — радіймо ж і веселімся!
На бульварах запахло першою травою, чути ангольський усміх дітей. Стає дитинно. Великдень тріюмфує! Тільки рев моторів та запилені в степових дорогах вояки нагадують, що недалеко точиться війна.
Львівські вісті
19.04.1944