В "Дѣлї" з 14 н. ст. цвітня с. р. вичитав я вість, мов-то одна частина львівскої молодежи рускої "без різницї поглядів" [sіс!] звернула ся до мене з письмом і заявленєм, що она "не годить ся з дотеперішним поступованєм моїм в парляментї віденьскім".
Вість та утїшила мене. Я рад, що дано менї нагоду звернутись до чистих душ молодежи рускої. Тож хочу з нею і потолкувати обєктивно про заміти, які она менї починила, а чей же дїло прояснить ся, — дїло, котре різні люде хотїли би за всяку цїну запутати і затемнити пустими, буденними фразами і комуналами.
Частина львівскої молодежи рускої невдоволена передовсїм відправою, яку я дав молодо-ческому послови Аймови дня 15 н. ст. марта 1894 р. в парляментї віденьскім. Молодїж каже, що та відправа "не була гідна имени руского, на котрий то нарід пос. Айм покликував ся".
Отже мушу заявити, що пос. Айм нї одним слівцем не покликував ся на нарід рускій, але противно, зобидив єго дуже тяжко. Пос. Айм ударяв в своїй сарказмами і злобою пересиченій річи на всїх, хто лиш посмів не станути при єго сторонництві молодо-ческім. Богато ударів дісталось 15 марта лібералам нїмецким за их союз з консерватистами і на відворіт. Безчестив пос. Айм всїх мужів державних і всїх міністрів по черзї, а Русинам кинув в очи ту низьку инсинуацію, мов-то они, не приступивши до єго коаліції, через те саме стались "топорищем до польскої сокири і черваком котрого всякій може топтати ногами".
Даруйте за слово правди. Молодїж всякого другого народу була би запротестувала против такої инсинуації — у нас найшлось 70 молодих, що станули в оборонї обидника.
Але Ви скажете, що я моїм виступленєм перебив почату деякими послами рускими роботу коло витвореня антікоаліції славяньскої? До сеї вини признаюсь, але додам, що я перебив лиш роботу над союзом з молодо-ческими послами ради державної, о котрих такій витравний політик, як ґp. Гогенварт, мусїв сказати, що союз з ними не в силї нїкому придбати чести.
Молодїж львівска "без різницї поглядів" невдоволена "становищем, яке я і товариші мої заняли супротив сфер верховодячих в краю і державі".
Яке-ж становище заняли ми? Я прояснив єго всесторонно в своїй річи при розправі буджетовій дня 6 н. ст. цвітня. Я сказав:
1) Ми годимось на проґраму економічну коаліційного кабінету, котра стремить до двигненя матеріяльного положеня всїх народів австрійских.
2) Ми годимо ся з тим, що правительство приступить до зміни ординації виборчої, а жадаємо, щоби реформа намірена перевелась скоро і справедливо та щоб нїхто не посмів вкорочувати сїльского населеня, котре єсть свідоме не лиш своїх обовязків супротив держави, але й своїх прав горожаньских в державі.
3) Ми жадаємо прискореня управильненя рік і робіт меліораційних в Галичинї за-для великих шкід, які наносять нам часті повени.
4) Ми жадаємо помочи для двигненя хлїборобства в краю, для котрого доси нїчого майже не зроблено.
5) Ми жадаємо ревізії податку грунтового.
6) Ми домагаємось облегчень всяких належитостей державних, бо тягари вложені на селян наших суть за великі, а шруба податкова тисне дуже.
7) Ми єсьмо за заведенєм проґресивного податку доходового.
8) Ми кажемо правительству як найвиразнїйше, що нема в цїлій Австрії біднїйших людей від галицкого селянина-хлїбороба.
Скажи ж, молодежи руска, чи сим становищем послів руских ти невдоволена? Сумнїваюсь.
Але молодїж руска каже що я "своїми бесїдами закрив перед очима инших народів австрійских правдивий і дуже сумний стан народу руского в краю, именно єго відносини до другої народности, край заселяючої".
Отже і з того докору хочу оправдатись, а оправданє те не беру з воздуха, лише з моєї річи буджетової. Там я сказав таке:
1) Наш нарід рускій хотїв від давна при Австрії розвиватись, але на жаль давнїйші правительства не все були справедливі для єго потреб національних і політичних.
2) Скріпленє елєменту руского в Австрії лежить в интересї самої-ж держави.
3) Рада державна не може забувати, що тут побіч трох великих сторонництв коаліційних находять ся також так звані меншости, котрі мають повне право дбати о оборону своїх спеціяльних интересів.
4) Австрія мусить внутрішну політику так уладити, щоб держава наша сталась безпечним прибіжищем для всїх народів именно для тих, котрих свобідний розвій і скріпленє деинде єсть заборонене.
5) Рускі посли не розуміють теорію о ненарушимости політичного і національного посїданя в тім дусї, щоби правительство спиняло здоровий поступ народів і не подавало тим народам до розвою потрібних средств.
6) Рускій мові треба дати ширші основи до розвою. Длятого і будемо ставляти жаданя, котрі не нарушать нїкого в єго добре здобутих правах, але котрі для розвою народу руского суть необходимі.
Чи тими заявленями закрито положенє народу руского в Галичинї і Буковинї на полях політичнім і національнім? Але молодїж руска скаже: "Ви приступили до коаліції, здались про-те тій коаліції на ласку-неласку", як вже о тім і часописи рускі писали.
Що ми зблизились до коаліції державної, се правда. Ми сказали виразно, що хочемо до неї приступити; хочемо, щоб наші голоси були для неї вартні, щоб нас позискано для коаліції, але під услівєм що як правительство нове так і сполучені три сторонництва "будуть для нас справедливі". Чи се значить ся: здатись на ласку-неласку? Роздумайте самі!
Але може хто замітить, що ми просились до коаліції, а нас відкинено? І сего не було. Прочитайте річ міністра Плєнера зараз з 7 н. ст. цвітня. Він повитав наше зближенє до коаліції "з радостію", бо коаліція не виключає нїкого, противно — она готова не лиш приятелїв приймати до себе, але й неприятелїв для себе приєднувати.
На моє заявленє, що всяке правительство повинно придержуватись постанов основних законів державних і що жадне правительство не сміє спиняти стремлїня до рівноправности всїх народів австрійских, відповів д-р Плєнер, що заміт, зроблений правительству именно Чехами о нарушуваню рівноправности, єсть безосновний, бо нинїшнє правительство бачить конечність національні антаґонізми в краях з мішаним населенєм як-раз усувати посредством порозуміня интересованих сторін.
Наше зближенє до коаліції приймив і повитав з радостію також і презідент кабінету теперішного, кн. Віндішґрец. Але молодїж скаже: се сталось лиш на словах, нам дїл треба. Так і писали часописи рускі. На се маю, поки-що ту відповідь, що в поважних сферах слова суть идентичні з дїлами. Кн. Віндішґрець надто поважний чоловік, щоби з народами Австрії грав ся в піжмурки. Се заявленє презідента кабінету вийшло з наради міністерства і буде мати нагляднїйші результати, як заманки і обітницї изольованих молодо-Чехів в числї 35 людей, з котрими навіть і не весь нарід ческій солідаризує ся.
Але молодїж руска "без різницї поглядів" каже, що я "своїми виступами понизив у инших народів, а головно славяньских держави австрійскої честь і достоїньство народу руского".
Сей заміт лишений мабуть всяких основ. Менї здаєсь, що автори письма, висланого під моєю адресою, самі в свій заміт не вірять. Ся точка мабуть доложена лиш для заокругленя письма?
Я лиш дивуюсь, що молодїж руска не зробила менї заміту з того, що я увійшов в контакт з "колом" польским? Чей-же за-для того ударено у всї сурми і тимпани в краю? Догадуюсь, що згадана молодїж сама зрозуміла, що настав уже крайний час обом народам заселяючим Галичину зблизитись до себе, вирозуміти себе взаїмно і уложити національні відносини в краю так, щоб обі народности змогли побіч себе розвиватись і скріплятись спокійно, правильно і успішно. Я в своїй річи указав на прінцип, що хто свою народність уважає святощію тому не вільно сеї святощи другого народу нарушати. До такого честного дїла, т. є. до порозуміня, управильненя обосторонних змагань і аспірацій, до втихомиреня противположностей — до витвореня так званого modus vivendi, найдуть ся в обох народних таборах люде мимо того, що в обох таборах находять ся й люде крайні. Такій погляд на дїло посїдає і нинїшний кабінет коаліційний. Міністер д-р Плєнер, відповідаючи дня 7 цвітня послам молодо-ческим, заявив як найвиразнїйше, що краї коронні Долитавщини, посїдаючі мішане населенє, мусять справу управильненя міжнародних відносин своїх взяти у власні руки. А дїло зможе мати успіх лиш тогдї, як в обох таборах запанує дух умірености.
Я дивлюсь про-те сміло і певно в будучність і не чудуюсь, що при нинїшнім хаосї в краю нашім, де прінципи і идеали навіть идуть в непамять, частина рускої молодежи львівскої усумнилась в успішність акції політичної, до котрої я станув враз з моїми приятелями політичними. Впрочім — будучність покаже найлучше, хто правий і я з спокійною совістью здоровлю ту молодїж, котрій у руку без всякої розумної причини і безосновно вложено камінь против мене.
Анатоль Вахнянин посол ради державної.
Відень 16. н. ст. цвітня 1894.
Дѣло
19.04.1894