Від посла Вахнянина одержали ми таке-ось письмо:
"Вповажаний Пане!
В интересї правди прошу сконстатувати слїдуючі факти:
1) Що клюб соймовий враз з клюбом послів ради державної в числї 12 на засїданю своїм дня 29 сїчня 1894 порішив 9 голосами против 3 увійти в контакт з краєвим і центральним правительством, як також з клюбом польским соймовим і колом польским ради державної і спитати всї ті чинники о их погляд на справу руску як і о становище их супротив сеї справи на будуче.
2) Що оба клюби поручили виконанє того дїла менї яко членови клюбу руских послів ради державної і д-рови Д. Савчакови яко членови клюбу послів соймових.
3) Що ми оба в имени обох клюбів руских відбули наради в тій цїли як з правительством краєвим дня 11 лютого 1894, так і з парляментарною комісією послів польских дня 14 лютого 1894 р.
4) Що обі висше згадані сторони узнали потребу розвою народу руского в Австрії на ширших основах конечною і зобовязались не лиш не противитись змаганям Русинів до того-ж розвою, але і підержувати єго в соймі краєвім і в радї державній.
5) Що д-р Савчак і я здали о користних для рускої справи результатах переговорів справу обом клюбам руским на дни 12 н. ст. лютого 1894 р.
6) Що всї посли без виїмки, числом 12, наше справозданє приняли до відомости на засїданю своїм дня 15 лютого 1894 р.
7) Що дальші переговори з членами правительства центрального перевів я на дни 13 н. ст. марта 1894 і здав о тім справу рускому клюбови ради державної на засїданю єго того-ж самого дня.
8) Що клюб рускій ради державної приняв все те до відомости і поручив менї в відповіднім до всего дусї промовити при ґенеральній дебатї над буджетом державним, а пос. Барвіньскому забрати голос при рубрицї міністерства просвіти і піднести потреби народу руского на поли шкільництва.
Акція моя не була про-те для нїкого з нас несподїванкою і не могла у нїкого викликати "здивованя", на котре ви указуєте в "Дѣлї" з дня 9 цвітня, тим менше, що о переговорах з правительством і парляментарною комісією кола польского соймового я говорив прилюдно на зборах львівских Русинів дня 18 марта в "Бесїдї Рускій", в присутности що-найменше 60 людей.
З поважанєм Анатоль Вахнянин посол ради державної."
До сего письма подаємо наші примітки після того, як було говорено на зборах львівских Русинів в "Рускій Бесїдї" і що ми довідали ся приватно від руских послів, застерігаючи собі евентуально доповнити их, скоро дістанемо дальші поясненя.
До 1) На нарадї з 29 сїчня 3 посли були противні всяким переговорам з краєвим правительством і колом польским соймовим, 1 посол не брав участи в голосованю, 8 згодили ся в засадї на переговори, однак не ограничаючі ся на поставленє питаня о "погляд на справу руску як і о становище супротив сеї справи на будуче", але на переговори обіймаючі конкретні жаданя, котрі вибраними до переговорів делєґатами мали бути сформуловані і обома клюбами потверджені; аж після того мали делєґати зачати переговори.
До 2) Делєґатами вибрані були 2 посли з ради державної і 2 з сойму краєвого, однакож приймили ту місію лише пп. Вахнянин і д-р Савчак. П. Вахнянин взяв на себе сформулованє жадань, однакож не сформулував их, отже і не порозумів ся щодо них з д-ром Савчаком і не предложив клюбам.
До 3) Дня 11 лютого п. Вахнянин на власну руку був сам оден у намістника, а дня 14 він і д-р Савчак говорили з парляментарною комісією польских послів, однакож не яко делєґати руских клюбів, до чого після повисшого представленя не мали жадного права, лише в характері зовсїм приватнім. Се д-р Савчак польскій комісії виразно зазначив.
До 4) На зовсїм загальні запитаня п. Вахнянина без нїяких конкретних жадань наступила й загальна відповідь, котра очевидно не могла инакше випасти.
До 5) Результату переговорів зібрані посли не узнали анї за користні анї за некористні, а п. Вахнянанови роблено докори, і сконстатовано, що він поступив прямо против виразного рішеня обох клюбів.
До 6 і 7) Клюби приймили справозданє пп. Вахнянина і д-ра Савчака до відомости з конечности яко доконаний факт акції приватної, при чім клюб соймовий зазначив, що він дальшої акції вести не буде.
До 8) О змістї і напрямі промови п. Вахнянина не знали анї п. Романчук анї п. Підляшецкій анї п. Телишевскій. На скілько докладно другі посли були поперед о нїй познакомлені, не знаємо.
Отже з сего виходить, що рускі посли нїякої угоди з польским колом соймовим не заключили, а ми були управнені висказати наше здивованє, що п. Вахнянин свою приватну акцію у Львові, при котрій — сам се мусить признати — нарушив рішенє руских клюбів, узнав за відповідне подати до відомости urbi et orbi в радї державній...
_____
З нагоди бесїди п. Вахнянина містимо два замітні, для Русинів дуже цїкаві і поучаючі під нинїшну хвилю, голоси двох часописей, а то: Nowo-ї Reform-и і Wiener Allgemeine Zeitung.
Nowa Reforma [в н-pi 84 з 14 цвітня] пише у вступній статьї:
"Заява п. Вахнянина в часї дискусії буджетової мусїла викликати і викликала щире вдоволенє не лиш на лавах посольских у Відни, але і в цїлім краю. Полагодженє так званої [!] квестії рускої в дорозї угоди, котра задоволила би оба братні народи, відповідає не лиш горячим бажаням всїх, котрі на штучно [!] викликані спори глядять без упереджень, але й причинилось би без сумнївy до скріпленя сил нашого краю, зарівно на політичнім як і на економічнім поли.
Однак задивувало нас, що ся заява именем клюбу руского зложена не в соймі галицкім, але в радї державній. Найвластившим полем до акції угодової і до ствердженя, що акція та довела до порозуміня, єсть без сумнїву сойм краєвий, а деклярація зложена в палатї, в котрій засїдають в значнім числї репрезентанти всїх фракцій руских, мала би о много більше значіня і сили. Факт, що п. Вахнянин не засїдає в соймі, не виправдав причин, длячого заяву сю внесено в радї державній а не в соймі, але навпаки факт сей ще побільшив задивованє. Прецїнь клюб рускій міг вибрати посла, котрий належить не лиш до ради державної, але й до сойму, а тогдї заява зложена тим послом, мала би значінє енунціяції, що виходить не лише від віденьскої репрезентації Русинів але і від послів соймових. Коли хто читаючи бесїду п. Вахнянина, забув о фактах, котрі випередили єго заяву, той мимо цїлої симпатії, яку мусїли збудити в нїм слова того бесідника, не міг відсунути сумнїву: чи заява п. Вахнянина не єсть лиш єго личним поглядом або що-найбільше тілько заявою віденьских послів руских, і завдав собі питанє: чи погляди ті приймуть посли рускі засїдаючі в соймі і сторонництва рускі истнуючі по-за радою державною і соймом?
І справдї не треба було довго ждати, щоби по красних і так симпагичних словах відозвали ся голоси, котрі старають ся відняти им значінє збірної деклярації представителїв народу руского. Майже рівночасно піднесено сумнїви, чи п. Вахнянин єсть членом клюбу руского і чи має право промовляти в єго имени. Заміт, що бесїдник не належить до клюбу руского, оперто на казуїстицї, доказуючи, що клюб не ухвалив приняти п. Вахнянина до свого круга. Заміт той відпер п. Вахнянин, доказуючи, що брав участь в засїданях клюбу і що клюб уповажнив єго промовляти в дискусії буджетовій. Факти ті цїлком усувають сумнїви що-до того: чи п. Вахнянин належав до клюбу або нї і чи мав право промовляти именем клюбу. Однак виясненя поважаного посла не усувають одного найважнїйшого сумнїву: чи зміст єго мови відповідає интенціям клюбу, бо п. Вахнянин зовсїм не вияснив змісту дискусії, яка вела ся в клюбі рускім, і не каже, щоби мову свою бодай в начерку предложив клюбови і дістав від него апробату. Не-менше не вияснив нам поважаний посол: чи мова єго була згрященєм або відбитком ухвал чи бодай дискусії клюбу. Ми бажали би, щоби дальші виясненя усунули сі сумнїви і щоби показало ся, що заява п. Вахнянина була згідна з волею більшости клюбу, однак при тім мусимо числити ся з дальшим фактом, що — хоч вість о розбитю клюбу не справдила ся в тім розмірі, як єї ширено в першій хвили, все-таки річ певна, що п. Романчук з поглядами п. Вахнянина не годить ся і коли не виступив, то наміряє виступити з клюбу. Дневникарство руске, а бодай часть єго рівнож не зраджує найменшої охоти зсолідаризувати ся з заявою п. Вахнянина. Отже доси не маємо вдоволяючої відповіди на питанє: чи посли соймові і сторонництва рускі дїлять погляди п. Вахнянина на потребу згоди і на поспільні відносини братних народностей.
Зовсїм не маємо наміру ослабляти значіня факту, що в радї держави відозвав ся зі сторони рускої голос так симпатичний. Витаємо єго з повним узнанєм і тїшимо ся, що п. Вахнянин не вагав ся в палатї посольскій виповісти так уцтиві і так єдино узасаднені погляди. Бажаємо з цїлого серця, щоби заяву сю приняв за свою не лиш клюб рускій, але й посли рускі засїдаючи в соймі і всї рускі сторонництва. Однак мимо того не можемо уносити ся надмірним оптімізмом і заким увіримо, що в політицї рускій наступив зворот рішучій, мусимо вижидати дальших фактів. З своєї сторони ми завсїгди готові подати руку узнати права Русинів і здїйстнити всї их оправдані бажаня. Однак стоїмо і стояти будемо завсїгди на основі унії ствердженої віковою традицією і кровію пролитою спільно в оборонї одної і єдиної Вітчини."
Як бачимо, Nowa Reforma досить скептично відносить ся до проголошеної в радї державній політики п. Вахнянина і не дасть ся заперечити, що она зовсїм розумно ставить квестію, акцентуючи передовсїм питанє: чи за політикою п. Вахнянина стоять всї заступники руского народу і, що ще важнїйше, суспільність руска. Своєю дорогою N. Reforma не хоче вірно віддати мотиви, з яких дневникарство руске [а она головно "Дѣло" має на гадцї] не згодилось на політику п. Вахнянина. Впрочім ми й не дивуємось тому, зваживши, що N. Reforma спір руско-польскій уважає за "sztucznie wywołany" та що за основу згоди з Русинами на Руси кладе — польску політику.
Wiener Allgem. Zeitung [в н-рі 4821 з 12 цвітня] містить таку вступну статью п. заг. "Die ruthenische Frage":
"В Австрії истнує "квестія чеека" і хоч презідент міністрів удає, що єї не знає то таки знає єї цїла держава від Буксу до Сучави і від Боденбаху до Каттара та стогне під єї гнетом. Квестія ческа єсть, а по наслїдках можна єї пізнати. Се она, що розкладає цїле політичне житє Австрії, зводить неприродні аліянси і з поминенєм всїх инших взглядів творить і валить правительство. Під єї напором уступила всяка на політичних і економічних прінципах опираюча ся різниця партійна, се она, що завдала смертоносний удар австрійскому лібералізмові. Єсть квестія ческа, пане презіденте міністрів, бо лиш тої квестії завдячує ваш кабінет свое истнованє і їй може буде дякувати колись своє поваленє.
Тож Австрія знає ту квестію аж надто добре, а прецїнь придивляе ся з заложеними руками, як на Всходї монархії штучно плекає ся цїлком подібна квестія. Русини творять в Галичинї майже точно дві пятих частей населеня, подібно як Нїмцї в Чехії, отже внїшна анальоґія цїлком повна, а тую анальоґію використовувано довгі десятки лїт в збиточний спосіб до того, щоби після випробованого взірця витворити в Галичинї подібні відносини, які панують від давна в Чехії на загальну шкоду, але на хосен і після затїй реакції. Ми говорили про внїшну анальоґію; иншої-ж і нема між тими двома краями коронними. Русини сполучені з Поляками на основі добровільно заключеної політичної і церковної унії [Руси Червоної не завоював Казимир? — Ред.], обі мови так тїсно споріднені з собою, що кожда народність розуміє ся посполу, а що найважнїйше: Русини яко цїлість не мають нїякої [!] політичної минувшости, а теперішність ставляє им лиш альтернативу: або зносити ся сяк-так з польскими сусїдами або без вигляду на успіх тужити за тою великою державою, котра заказує братам их уживати рідної мови, а віру их переслїдує кроваво яко "злочин державний". А прецї ще не минули цїлком ті часи, коли то разяче незнанє відносин, поруч з безсовістною політикою хвилевою, намагало з Відня: витворити в Галичинї другій наклад ческої квестії.
Тут автор тяжко дорікає дневникам віденьским, що они містять вісти о руху рускім, о "проводирах", о "проґрамах", о вічах всяких сторонництв руских, — але при тім не згадують о "великій, найбільшій партії люду", котра не хоче нїчого знати про "національні спори". Впрочім люд ще цїлком не розбуджений до політичного житя, длятого різні "проводирі" старали ся ужити єго за средство для себе. І ті "проводирі", котрих віденьскі ґазети називають "молодо-Русинами", такі самі "карієровичі" [Streber] політичні, як старо-Русини.
"Такому станови річи треба було в интересї руского народу зробити конець. Правдиві приятелї народу мусїли вкінци рішити ся виступити на арену політичну, щоби оспорити позицію тих фахових політиків і фахових борителїв. Се пізнанє проломило собі вкінци дорогу при послїдних виборах до сойму. Показало ся, що нарід має вже досить того проводу карієровичів. Перше услівє хосенної роботи в краю з мішаним населенєм — згода. В тім пізнаню зібрав ся соймовий клюб молодо-Русинів ще в сїчни сего року і ухвалив війти в контакт з Поляками і краєвим правительством до промощеня дороги тій згодї. Парляментарна комісія польского кола соймового і краєве правительство заявили як найбільшу прихильність та остаточно заключено в присутности 12 руских послів певного рода "принціпіяльну угоду", котра мала дістатись до загальної відомости аж в радї державній. Послови Вахнянинови поручено ту місію і єго недавна промова буджетова не була нїчим иншим, як проголошенєм вже умовленої в соймі угоди між молодо-Русинами і Поляками. Скора вельми прихильна відповідь презеса кола Залєского як раз доказує, що угода довершена і єсть фактом.
В интересї краю і держави витаємо дуже радо сей факт. Австрія не стерпить другого накладу "квестії ческої" і прийде певно пора, коли якійсь презідент міністрів, без здементованя, буде міг ужити слів: "Нема вже рускої квестії!"
Ось як зрозуміла бесїду п. Вахнянина Wien. Allg. Ztg. — дневник стоячій в зносинах з польскими політиками!
_____
Сегодня явили ся в нашій редакції відпоручники львівскої молодежи і доручили нам з просьбою о уміщенє в "Дѣлї" свою "Заяву" [котру — як казали — подали й до других часописей руских, польских, ческих і нїмецких] :
Заява.
Львівска молодїж руска, без різницї поглядів, заявляє сим прилюдно, що з дотеперішним поступованєм п. Анатоля Вахнянина в парляментї австрійскім цїлком не солідаризує ся і слів єго проголошених в парляментї не уважає словами заступника народу руского по слїдуючим головним причинам:
1) що відповідь єго послови Аймови не була гідна имени народу руского, на котрий він покликував ся;
2) що бесїда єго, виголошена при дебатї буджетовій, і заразом становище ним і єго товаришами політичними заняте супротив сфер верховодячих в краю і державі на скрізь противні воли народу руского, чого найвимовнїйшим доказом суть одноголосні заявленя в тім взглядї мужів довіря з цїлого краю з дня 19 н. ст. марта 1894 р.;
3) що своїми бесїдами закрив перед очима инших народів австрійских правдивий і дуже сумний стан народу руского в краю а спеціяльно єго відносини до другої народности край наш заселяючої, як о тім свідчить безнастанна полєміка часописей руских з польскими на тему "Ucisk Polaków przez Rusinów", "Rusini na polskiej ziemi" і т. д.;
4) що своїми виступами понизив у инших народів а головно славяньских в державі австрійскій честь і достоїньство народу руского, котрими молодїж руска все дорожила і дорожити буде.
У Львові 13 н. ст. цвітня 1894.
[Наступає 70 підписів.]
[Дѣло, 14.04.1894]
14.04.1894