Школа, в якій я вчився, офіційно називалася «з викладанням ряду предметів» німецькою мовою. Хоча всі її називали просто спецшколою, а бюрократичніше – з поглибленим вивченням німецької мови. Але гості нашої школи – однолітки з інших міст – дуже захоплювалися тим «викладанням ряду предметів». Вони уявляли собі, як ми вивчаємо німецькою, скажімо, геометрію чи географію або розучуємо на співах виключно німецькі пісні.
Однак ряд предметів німецькою мовою дійсно існував. Крім типового курсу з лексикою, граматикою і аудіюванням, ми мали ще окремі уроки додаткових дисциплін: німецької літератури з елементами історії мови і діалектознавства, технічного перекладу, усного перекладацтва. Навіть з поверхневого контакту з цим матеріалом і підліткам ставало зрозуміло, що одна мова складається із дуже різних способів мовлення. А з того, що кожному з нас ліпше або гірше вдавалися інші дисципліни, можна було зробити висновок про індивідуальні схильності до сприйняття різних наративів. Зрештою, дуже очевидними були й особливості вчителів, їхні зацікавлення і здібності, що стосувалися знання мови, перебування у мові.
Був один чудесний викладач, про якого всі інші казали, що у нього препаскудна вимова. Він дійсно говорив німецькою так, що вона звучала як українська, в той час, коли кожна з учительок, які захоплювалися фонетикою, прийняли як канон і насаджували бездоганне звучання якогось одного із багатьох реґіонального говору. Натомість усіх їх дивували його неймовірні знання щодо етимології. Була ще одна, яка всіляко відстоювала оживлення дискурсу вставлянням всіляких сталих зворотів. Від простих емоційних словечок до таких ударних конструкцій, як «як я собі про це пригадую». Нашим улюбленим зворотом назавжди залишилося майне майнунг нах. Що по-німецьки означає – на мою думку. Ми тоді ще не розуміли усієї глибини вжитої під час виголошення певного твердження цієї ремарки. Та й нах вже у ті часи сприймалося дітьми як вставка у вставці, як повноцінний і багатозначний сталий зворот дорослого наративу.
Тому майне майнунг нах… – у всіх конотаціях.
Але мені, завдяки шкільним ві їхь міхь даран еріннере здається, що теперішнє протистояння між двома останніми кандидатами має лінгвістичні, текстологічні, семіотичні підстави. І свідчить передовсім про те, що ми переживаємо епоху радикальних змін саме у вимірі мовлення, наративу, дискурсу.
Способи висловлювання і здатності сприйняття умовного тексту переходять на зовсім інший рівень, який природознавство назвало би вірусним. Не у сенсі побутовому, коли з вірусами асоціюються заразність і інтервенція, що викликає слабість. А у тому, якою формою життя є віруси. Мінімум матерії, максимум інформації. Від якої направду залежить успішне буття матерії.
Серед інших ознак прогресу цивілізації і пов'язаної з нею еволюції вищої нервової системи найсуттєвішою є, мабуть, революція у співіснуванні з інформацією. Мозкові зміни все більше припасовуються до її вірусної природи. З'явилися люди – і вони є активною більшістю – які попросту не здатні до попереднього дозламового наративу. Інформація має бути простою, яскравою, короткою, миготливою, доступною. Обов'язковою мусить бути відчуття власного вибору – що, коли і скільки сприймати. Інформація мусить оновлюватися, вона не має права бути застарілою. Нічого довшого, нічого давнішого, нічого складнішого. Як у вірусів. Постійна реплікація, постійна модифікація.
В такому разі інформація – як у вірусів – стає правдивим життям. І в такому разі життєві вибори залежать від способу подачі і, відповідно, здатності сприйняття інформації. Вирисовується нова знакова система.
Все впирається у прийнятний зрозумілий наратив. Оскільки епохи принципових змін застають і захоплюють і тих, які перескочили через прірву, і тих, які змушені або вирішили залишитися перед нею, виникає це велике непорозуміння, це епічне протистояння, яке видається конфліктом буттєвим, а насправді залежить від наративної несумісності.
Не знаю, що з цієї гіпотези, яка ще навіть не є теорією, можуть витягнути практики. У тій предвічній царині, що стосується базового інстинкту привласнення. Може, комусь слід в останній момент відверто послати все нах, щоби в такий спосіб запанувати у космосі вірусної інформації, яка породить мільйони лайкових реплікацій. Або ж, цінуючи свій вихідний плацдарм, гідно триматися дозламового наративу, дбаючи про опору для тих не так старих, як давніх.
18.04.2019