На початку квітня тліючий громадянський конфлікт у Лівії набув гарячих форм, фактично перерісши в громадянську війну. Багато експертів впевнені, що тут не обійшлося без втручання Кремля.
Через вісім років після повалення режиму Каддафі увагу міжнародної спільноти знову прикуто до Лівії. Четвертого квітня командувач Лівійської національної армії (ЛНА) фельдмаршал Халіфа Хафтар розпочав наступ на Тріполі. Його прихильники вважають, що тільки Хафтар здатен витягнути Лівію з хаосу, в який вона занурилася. Тож уже понад тиждень в передмістях лівійської столиці йдуть бої між повстанцями з ЛНА і військами уряду національної злагоди, яких підтримують загони народного ополчення.
Варто нашим читачам нагадати, що після повалення режиму Муаммара Каддафі і його страти в 2011 році в Лівії почалася боротьба за владу між різними угрупованнями і фракціями. У країні фактично встановилося двовладдя. Схід контролює парламент і армію під командуванням фельдмаршала Хафтара. На заході, в Тріполі, базується уряд національної злагоди на чолі з прем'єр-міністром Фаїзом Сараджем, сформований за підтримки ООН і визнаний міжнародним співтовариством.
Це далеко не перша воєнна ескалація за останні вісім років. Фактично ініціатором всіх збройних загострень виступав Халіфа Хафтар. Що нам про нього відомо?
Уперше на політичній сцені Хафтар з’явився ще 50 років тому, коли 26-річним кадетом з групою своїх колег долучився до організованого 1969 року Муаммаром Каддафі перевороту, який завершився поваленням монархії. Хафтар, як і інші члени Спілки вільних офіцерів, був секуляристом.
Відомо, що довгий час Хафтар і Каддафі підтримували дружні стосунки. Тим часом Хафтар неодноразово брав участь у воєнних конфліктах за межами кордону. От, наприклад, він командував лівійськими військовими підрозділами, які підтримували єгипетські війська на окупованому Ізраїлем Синаї під час війни Судного дня у 1973 році.
У 1980-х роках генерал Хафтар брав участь в чадського-лівійському конфлікті. Лівійські війська під керівництвом Хафтара в 1987 році зазнали поразки, він потрапив в полон. Відтоді дружбі з Каддафі прийшов край. Лівійський лідер звинуватив Хафтара в провалі операції і запроторив його за ґрати.
Після звільнення з в'язниці Хафтар подався до США і близько 20 років присвятив боротьбі з Каддафі. Існує інформація, що тоді генерал, імовірно, співпрацював з ЦРУ.
Хафтар повернувся до Лівії у 2011 році з початком протестів проти Каддафі. Генерал очолив повстанців на сході країни.
Після падіння режиму Муаммара Каддафі Хафтар на деякий час зник з політичної арени. З’явився він щойно в лютому 2014 року, коли закликав лівійців виступити проти Загального національного конгресу, який складався переважно з ісламістів. За його словами, ісламісти «викрали і привласнили тендітні інститути молодої демократії». Другого березня 2014 року він був призначений командувачем збройних сил, які виступають на боці парламенту.
У лютому 2016 роки загонам Хафтара вдалося захопити місто Бенгазі й продовжити наступ далі на захід до міста Дерна. У вересні 2016 року Хафтарові вдалося захопити ключові нафтові порти на узбережжі країни – відомі як «нафтовий півмісяць» Лівії. За це він отримав звання фельдмаршала, ставши першим лівійським військовослужбовцем, який удостоївся такого чину.
На деякий час у країні запанував відносний спокій. Хоча всі розуміли, що перемир’я не триватиме довго. Новоспечений фельдмаршал готувався захопити Тріполі.
Для цього він шукав нових союзників. І нарешті знайшов – Росію. Не слід забувати, що ще в 1978-79 роках Халіфа Хафтар як представник військової еліти Лівії навчався в СРСР і чудово опанував російську мову. В останні роки він неодноразово відвідував Москву і проводив перемовини з міністром оборони РФ Сергієм Шойгу. Одна зі зустрічей відбулася на борту авіаносця «Адмирал Кузнецов» у Середземному морі. Останнього разу лівійський генерал приїжджав до російської столиці в листопаді 2018 року. На його зустрічі з керівником Міноборони Росії був присутнім бізнесмен Євген Пригожин. Так, той самий «кухар Путіна», котрого пов'язують з «фабрикою тролів», приватною військовою компанією «Ваґнер», фінансуванням лояльних політиків у Африці та на інших континентах тощо, тощо, тощо.
Свого часу британська газета The Sun писала про прибуття до Лівії російських військовослужбовців Головного управління Генштабу (раніше ГРУ) для підтримки військ Хафтара. Ще західні мас-мадіа повідомляли про те, що до загонів фельдмаршала Хафтара долучилися «головорізи» з компанії «Ваґнер», які вже показали себе на Донбасі, в Сирії та в деяких африканських країнах. Офіційно Москва, звісно, заперечувала ці відомості.
І от на початку квітня розпочався наступ фельдмаршала на Тріполі.
Минулої п'ятниці Рада Безпеки ООН провела екстрене закрите засідання щодо ситуації в Лівії. Велика Британія запропонувала текст заяви Радбезу, де містилася погроза притягнення до відповідальності Хафтара і його спільників, якщо ті не зупинять наступу. Рада Безпеки закликала негайно зупинити всі військові операції з метою не допустити повномасштабного конфлікту в Лівії.
Проте проти такого тексту виступила Росія. А всі заяви такого кшталту в Раді Безпеки повинні ухвалювати на основі консенсусу всіх його членів, тому британська пропозиція не пройшла. Але це стало зайвим свідченням причетності Кремля до ескалації напруження в Лівії.
Хоча Росія завжди декларувала, що вона бореться за мир у Лівії, не підтримує жодної з конфліктуючих сторін і контактує з усіма гравцями лівійської кризи, на ділі все зовсім інакше. Вона вже чітко зробила ставку на Халіфу Хафтара. Зокрема, відомо, що Росія постачала його підрозділам запчастин для військової техніки, російські фахівці проводили військові й технічні консультації членів ЛНА. Постачала Росія й зброю, реалізуючи відповідні угоди через треті країни, головним чином через Єгипет. Туди зброя надходила з Білорусі або інших проросійськи налаштованих країн.
Не виключено, що саме Кремль спровокував Хафтара розпочати наступ за кілька днів до загальнолівійської конференції, яка мала б стати першим кроком до реалізації мирного плану, підтриманого ООН. Він, зокрема, передбачає проведення загальних виборів в Лівії ще цього року. Наступ на Тріполі фактично поховав усі ці плани.
Можна припустити, що Кремль розглядає Халіфу Хафтара як такого собі воскреслого Каддафі (хоч сам фельдмаршал страшенно не любить, коли його порівнюють з колишнім лівійським лідером). Москві конче потрібен лояльний, а тим більше, залежний керівник на чолі цієї багатої на нафту країни.
Вісім років тому російська влада гостро засудила операцію НАТО проти Лівії, яка допомогла покласти край 40-річному правлінню Каддафі. Тепер Кремль намагається взяти реванш. Відновлення сильної ролі Москви в Лівії після її успішного втручання в Сирії, окрім усього, ще й зміцнить міжнародний статус Росії.
У цьому полягає геополітична мета співпраці Росії з Хафтаром. Окрім неї, Москва має ще стратегічну і економічну цілі. Стратегічна – передбачає заволодіння лівійськими військовими об‘єктами в Середземному морі. Відтак можна буде створити російську або спільну російсько-лівійську базу на лівійському узбережжі. Таким чином Росія посилить свою військову присутність на Середземномор’ї, потіснивши натовських суперників. Західні військові експерти стверджують, що Росія неодноразово робила спроби створити військово-морську базу в Алжирі чи Марокко, але отримала рішучу відмову від обидвох країн.
І, нарешті, економічний аспект. Повернення Лівії до російської орбіти дозволить Москві відродити багато торгівельних проектів і таким чином компенсувати фінансові втрати, яких вона зазнала внаслідок повалення режиму Каддафі. Адже свого часу Лівія була одним з найбільших покупців радянської, а потім російської зброї. За деякими відомостями, загальна вартість озброєння і військової техніки, закупленої Лівією у СРСР і Росії, оцінюється в 22 мільярди доларів. Окрім того, Москва розраховує на реалізацію низки запланованих раніше проектів в Лівії, передовсім енергетичних. Зокрема, йдеться про центр ядерних досліджень, будівництво газогонів, розробку нафтових родовищ тощо. А це – ще один шлях, яким Росія зможе обходити ймовірну ізоляцію з боку західних держав.
