На передодні

 

У душній хаті тихо гасла мати,

А іволга кричала за вікном.

 

І крик той був, як крик життя, зловісний

І радісний, і водночас наївний —

І подив, і лукавство в нім лунали.

 

Між тим — ішов коловорот буття.

Рибалки повертались в душогубках

З ранішнього полову. Пригрівало.

Тепліла синь ще свіжої води

І ранок виростав все вище й вище.

 

Вже дід, сокиру взявши, оглядав,

Яку б вербу зрубать на нові ночви.

Параска рвала на городі зелень

На борщ. Бабуня поралась в хліві.

Високо цокотів жіночий голос —

То Клімчиха сварилась з чоловіком,

П'яницею плохим та безсловесним

(І рік пізніш вона його забила

У змові з полюбовником).

 

                Забігла

На мить до нас позичити щось з кухні

Хрищена мати, що звалась Поліна;

Носила чорне і, хоч літня панна,

Ще мріяла про мужа. Запитала

Й побігла знов.

 

                А мама — ніби спала

Й не спала — віддих був такий нерівний.

Лиш часом розкривались мутні очі, —

Вона зривалась з ліжка й нетерпляче

Загадувала хліб пекти, з городу

Принести щось, чи намагалась рвучко

Розпалювати у печі.

 

                Притомніла

І дозволяла знову положити

Себе на постіль.

                Часом, подивившись

Навколо, плакала — скупі й жагучі,

Немов сухі, були її сльозинки.

Вона була свідома, що кінець

Вже на пороті, що сини і батько,

І дім цей давній, і город розлогий —

Ціле родинне затишне гніздо —

Осиротіють, стануть безборонні,

Бeззахисні на сили зла.

 

                А зло

Вже гуртувалось, купчилось довкола

І ждало тільки знаку, щоб заллять

Наш тихий рай.

                Так догасала мати.

І іволга кричала за вікном...

 

8. 3. 1944.

 

[«Наші дні», квітень-травень 1944]

 

11.04.1944