Відчит
Де-хто почувши про гриби, як-раз нагадає отті пахучі гриби, що то у нас засушують на зиму цїлими вінками і кришать часто до борщику та до инших зуп; другому впадуть на гадку квашені рижики, що додають до мясива; иншій намітить біленькй печерицї, що то тепер у нас не знати по що і на що перейменували з-француска (lе champignon) перекрученою назвою "шампіонами".
Безпечно гриби щирі, рижики, печерицї, лишки, маслюки, сироїжки, козарі, яєчники, труфлї і другі їдомі гриби — се річ ласа, про котру згадати варто.
Та може дехто ще й намене про красні, а прецїнь так їдкі маримухи і другі утрійні губи, перед котрими треба добре сокотити ся, бо их спожив, хоть нераз визирають принадно, може привести в наслїдку небезпечну хоробу, а навіть смерть.
Гриба щирого, печерицю, маримуху і подібні в звичайній бесїдї всї ми привикли звати губами або грибами, хоть може не одному не звістно, що зовемо звичайно грибом тоє, що не єсть властиво грибом, лише єго частью. Річ має ся так: Гриби розроджують ся за помочію дрібнесеньких розроднїв (так, мов порошинок). Коли така порошинка, такій розродень упаде на одвітне підложе пр. трухлий пень, гниле листє, мерву і т. п., так кільчить ся, випускає ниточку так звану торочку, і ростучи все вершком і галузячись творить так звану грибшу. Тої грибши звичайно не видко гаразд, бо она укрита в підложу. Коли-ж розросте ся, тогдї доперва пускає торочки до гори стремлячі, по-над підложе вистаючі. Суть то броснї, в котрих повстають розроднї. Броснї у грибів в горі наменених суть дуже оказалі, тим часом сама грибша єсть дуже никла. Тому то увиклисьмо називати грибами звичайно самі лише броснї, т. є. прилади витворюючі розроднї грибів. У грибів їдомих броснї для нас найважнїйші, бо они то служать нам на корм.
Та до грибів зачислюють ботаники не лише тоті оказні гриби. Плїснь, що присїдає хлїб в коморі, цвіль, що кидає ся в вохких, затворених місцях на одежу, шкіру, овочі і т.п. р., снїт, що запорошує і плюгавить колосє збіжа, ржа, що пестрить гнїдавими плямками листє різних ростин, спорець або матка, що виростає в видї чорних ріжків замість зерна в колосах жита, різні обрісники та ще богато ростин мікроскопних пр. дріжджі, що споводовують кисненє або ферментацію плинів цукристих — а також тояжки або бактерії, з котрих декотрі суть нам пожиточні яко закисники молока, капусти, огірків — другі же суть скритими та завзятими ворогами чоловіка яко споводники різних заразливих слабостей і пошестей — се все в ботаницї зовуть грибами. Всю грибню нашої землї подають звиш на 6.000 родів.
Гриби не суть зелені. Другі ростини зеленими частьми на сонци можуть брати корм з воздуха (именно вглитають двукисняк угля і розкладають єго, присвоюючи собі уголь, а видїлюючи кисень). Гриби не маючи зелени, не можуть самі присвоювати угля з воздуха, тож мусять побирати потрібного угля посередно з орґанізмів, т. є. живитись подібно, як звірята, або розточуючи неживі ростини чи звірята (такі гриби називають ся точанами), або опадаючи живі ростини або звірята (такі гриби зовемо галапасами).
В слїдуючім згадаємо про декотрі замітнїйші гриби, их пожиток або шкоду. Почнемо від галапасів. Серед жаркого лїта мухи дуже розмножують ся і стають вельми докучні. В хатах на селї нераз буває так богато мушнї, що вечером сїдаючи по стїнах достоту вкриває их мов би чорними плахтами. Та звичайно коло Спаса вельми налїзливі перед тим мухи покірнїють, не увихають ся вже так живко, як то ще недавно бувало, та що раз стає их рідше та рідше. Через кілька днїв бачимо: по кутах мухи мов потомлені лазять, декотрі мов куняють, а тут і там видко і неживі мухи учіплені до стїни, з ногами судорожно викривленими, а кадовбом надутим. Небавом число неживих що-раз більшає: мухи гинуть масами. Приглянувшись тим мертвим мухам пильнїйше, увидимо на трех середних обручках кадовбових гей би плїснявку. Єсть то дїйстно плїснь, так звана замора муша, гриб, котрий тисячі і тисячі мух умертвляє. Той нїби пушок білавий, що виходить з середних обручок кадовба мушого, то суть власне бріснї, котрі розкидують розроднї разом из воднистою липкою течею. Оттак легко прилипають розроднї до мух докола лїтаючих, а коли один лише розродень прилїпить ся до мухи, так вже їй погибель неминуча. Розродень бо дуже скоро кільчить ся, вникає в тїло мухи торочкою, котра все розростаючись точить живе тїло мухи. Слаба муха криє ся по кутах, а гине, коли гриб сточить єї тїло так, що лише сама шкіра полишить ся. Тогди то грибша пробиває середні обручки кадовбові мертвої мухи торочками розпорскуючими розроднї, котрі дальше заражають здорові мухи, коли до них дістануть ся. Суть ще инші подібні плїсни, котрі нищать комарі і другі комахи і тим cпoсобом пинять надто сильному их розродови.
Бувають галапасні гриби, що розростають ся в живих усельницях і их убивають цїлими тисячами. Згадаєм тут на пр. про булавочники, названі так за-протоє, що их броснй виходяча з убитої вже грибом усельницї має вид булавки. Певні роди мотилїв розмножують ся декотрими лїтами так численно, що их усельницї стають дїйстною язвою і заподївають огроменні шкоди нищачи цїлі лїси, сади, засїви і сїножати. Нераз так веде ся кілька лїт, чоловік старає ся запобічи лиху, та найчастїйше безуспішно. В тім межи усельницями кидає ся пошесть: десятки, сотки, тисячі, десятки тисяч усельниць гинуть, бо в их тїлї розростають ся гриби галапасні — а на-рік мотилї являть ся вже в скількости не многій і не загрожаючій. Новійшими лїтами чоловік для своєї користи имив ся середника нищити шкідливі єго господарству звірята розсїваючи розроднї грибів, котрі споводовують смертні хороби шкодунів. І так шкодні борозняки (личинки маєвого хруща) нищить тим способом. А також миши польові і повхи тепер задумують вигубляти розкидаючи по поли галушечки з тїста зароблені з розроднями певних прутнїв (бацилїв), *) котрі у тих шкідників викликують пошесть тифову, а для чоловіка і звірят домашних не суть небезпечні. Єсли-ж декотрі гриби галапасні і чоловікови нераз стають в пригодї нищачи звірята єму шкідливі, так далеко більше межи ними таких, котрі суть вельми шкідні через то, що опадають ростини і звірята єму пожиточні, а навіть і самому чоловікови наносять хороби, а навіть стають причиною єго смерти.
Кождий знає, що в мокрі лїта навіщає господарів язва, котра именно доткливою єсть для нашого краю. Ото при кінци червня починає натиня бараболї рябіти гнїдавими і чорними плямами. Плям що раз більше прибуває, а бараболя очевидячки корявіє, гичка чорнїє а бульб під "корчем" зовсїм нема або недорідні. Аж сумно дивити ся, як марно пропадає полита потом праця хлїбороба. Причиною тої страти єсть також маленькій грибок, котрий доперва через побільшаюче скло мож докладнїйше помітити. Єсть то зараза бульбяна. Розроднї того гриба почковаті, двома рясами осмотрені, суть так дрібнїські, що в капли роси их кількадесять вигідно може поміститись. Плавають они коротку хвилю, відтак втягнувши роси усадовляють ся на бульбі або листках бараболї, кільчать ся, запускають в них торочки і точать их мякиш. Коли-ж розростуть ся доволї, пробиває ся грибша на верх торочками часто галузистими а виходячими на вершках в броснї цитринковатої подоби (так звані стожинки). В кождій стожинцї витворює ся по вісїм розроднїв. Тож не дивота, що зараза бульбяна так скоро ширить ся і в короткім часї нищить цїлі лани бараболї.
*) бациль — лат. bacillus, bacillum значить прутикъ, лїсочка уменш. від baculus, baeulum, прут, палиця, лїска (так поименовано певні дрібнотвори зачислювані до грибів після вида найчастїйше прутиковатого). Форма "бакциль" стрічана переважно в часописях галицких єсть хибною. В.
(Конець буде.)
[Дѣло, 11.04.1894]
(Конець.)
Оплїнь виноградна (Oidium Tuckeri) споводовує закорявінє, пуканє і загниванє ягід винограду, котрий поволїкає білавим налетом. — Ковшинка коничеморка нищить конюшину. Снїт і ржа богато шкодять збіжу, а згаданий вже в горі спорець або матка богато ущупляє полон жита, а що гірше мука з зерна неочищеного, як слїд, з матки стає вельми нездоровою: спожив хлїба упеченого з такої муки споводовує нервні недуги вельми небезпечні, а нераз неулїчимі. Декотрі гриби розростаючись на живих деревах нищать нераз цїлі лїси, пр. медово-жовтий опеньок, котрого грибша часто точить коренї різних дерев шпилькових і листяних, а именно молодим хвоїнкам вельми шкодить, споводовуючи у них так званого рака земного, скорявінє і усиханє дерева. — Многі губки галапасуючі на пнях і корінью живих дерев споводовують трупішенє або трухлявінє деревна (трупішенє червоне і біле).
Гриби галапасні нищать, буває, звірята чоловіку пожиточні. Декотрі роди мерхнї і огнитка опадають нераз живі риби і раки і спричиняють межи ними страшенний помір. Хороба споводована тими грибами вельми заразлива і так пр. коли вкинути рака здохлого на тоту пошесть у воду, де суть здорові раки, зараза ширить ся за помічью розроднїв в трупі находячих ся швидко, так що в недовзї трохи не всї раки в околици вигибнуть.
Пошестиця мучистка і подібна гроздоватиця шовковична опадає усельницї шовковика і стає причиною дуже діймаючих шкод в краях, де водить ся шовковництво пр. в Европі: в Франції, Испанії, Греції, Италії.
Єще докучнїйшими суть гриби галапасні загрожуючі здоровлю а навіть житю чоловіка. Навіть немовля при грудях не свобідне від того ворога. Оплїнь ротова (Oidium albieans) творить плїсняві поволоки в яминї ротовій дитини і стає поводом різних припадків недомаганя маленяти. Лишаї і різні слабости шкірні викликують гриби галапасуючі в шкірі чоловіка пр. миршавка свялиця. Так неприятне лисїнє голови споводовують також маленькі гриби, передовсїм так званий волосомор лисинець. Численні єго розроднї вникають в волосє і причиняють, що розчіпляє ся на тонкі волокна, кришить і зовсїм випадує. Подібний грибок волосомор ковтуновий виступає в гидкій слабости званій ковтуном надвисляньским і споводовує, що волосє розчіплює ся а відтак склочує в густі пелехи. Шкірні хороби викликані грибами суть заразливі і можуть легко удїлити ся особам здоровим. Найстрашнїйшим из всїх грибів галапасних єсть в Индостанї відкрита розтля ужасна. Точить она кости і мязи (мускули) ножні чоловіка та стає причиною страшливих болїв, котрі кінчать ся смертію, єсли завчасу не відотнуть ноги чоловікови діткненому тим грибом.
Тояжки або бактерії, ростинки мікроскопні многими також до грибів зачислювані, стають споводниками різних заразливих, тяжких, а навіть смертних хороб: пропасниць, горячок, тифу, холєри, сухіт (чахотки) і др. Так званий прутень чорноснїтник спричиняє страшливу хоробу чорноснїт (карбункул), котра дуже часто кінчить ся смертію. Муха, що усїла на скотї діткненім чорноснїтью або на стерві худоби на тоту слабість згибшої, може легко перелїтуючи і сїдаючи на здоровім скотї або на людях перенести розроднї чорноснїтника і ширити заразу. Грибок діставшись до судин кровоносних пр. коли муха уколе, множить ся дуже скоро через відперезкуванє, точить кров орґанізму і причиняє найчастїйше спорченє крови і смерть. Тому то худобу павшу на чорноснїтицю закопують глубоко в землю. Та не раз, буває, звичайні хробаки або дождяники по многих навіть лїтах риючи в земли случайно виносять розроднї з глубини на верхню землї, і стають оттак поводом поновного ширеня зарази.
Коли гриби галапасні переважно суть чоловікови шкідні, так межи точанами много попадає ся чоловікови пожиточних, а шкодних межи ними таки зовсїм не богато.
До шкодних зачислити-б на першім місци так званий запал слезавий або гриб домовий, що точить деревляні будинки, именно ставлені з матеріялу сирого або неодвітно висушеного. Гриб сей подібний до великої губки, т. є має лишень так звану шапку, ковпа же у него нїт. Натятий соктить гидку, вонючу тїч, котра виступає росистими каплями, — нїби ронить слези. Гриб сей дуже упрямий і до вигуби трудний (вигубляють єго звичайно так званим синим каменем, т. є вітриолем мідяним) точить бальки так, що виглядають мов би спалені (тому меньє: запал), а весь будинок, в котрім гостює, внедовзї стає звалистий (baufallig). Що гірше у людей сидячих в мешканях запалом діткнених, прокидають ся вельми тягостні хороби. Справедливо замітив один лїкар: "заплакати над здоровлєм чоловіка, в мешканю котрого росте той гриб поганий".
До шкодних в людскім господарстві належать: плїснь і цвіль присїдаючі в затворених, не продувних місцях хлїб, овочі і другі припаси живности тай ще декотрі річи: шкіру, обув, одежу і пр.
Помежи властивими оказалими губами суть декотрі вельми утрійні: их спожив приводить тяжкі недуги, а навіть смерть; але єсть також богато межи ними достатчаючих трівного і скусного корму, а декотрих штучна годівля приносить значні зиски. От хоч би так мало у нас уважана печериця; її в Франції годують в скринях в хамородї пр. в погребі (пивници) держаних, а наповнених землею перемішаною з кіньским гноєм і мервою. В самім Парижи "печеричники" що року зароблюють на продажи тих грибів міліони франків. В земній персти розрослу і сцїпенілі груди творячу грибшу (по ит. pietra fungaja) губки земляницї збирають Италіянцї, поливають водою, а одержані броснї служать им відтак на їду скусну і дуже люблену — Труфлї суть торговиною гляданою і поплатною й приносять теплїйшим краям Европи, де находять ся, міліонні зиски. Труфлї ростуть в лїсах кілька або й кільканайцять центиметрів під верхнею землї, а до их вишукованя уживають звичайно осібно до того привчених песиків. Славні паштети страсбургскі, що розходять ся яко вибажні присмаки по цїлім світї, ладять з дрібно сїканих труфель і гусячої печінки.
Крупниця їдома належача до так званих обрісників скарупчастих, що росте в краях від Криму аж по степи Киргизскі, в Малій Азії, Персії і в північній Африцї, творять хроповаті поволоки на земли. Нераз, буває сильний вітер висушену крупницю зриває з горбовин цїлими масами і несе у дальні низини застеляючи нею значні простори. Обрісник той має скус солодкавий і зове ся також манновим. Имовірно була тим обрісником тота манна, котрою живив Бог Израїльтян в пущи. Декотрі обрісники служать на пожив звірятам домашним пр. румсаренова становить корм ренів на півночи. Суть обрісники достатчаючі синих або червоних красок пр. деякі лоханки, поскальниця барвиста і др., з котрих узискують лякмус і орселину. В аптиках уживає ся яко лїк в грудних недугах так званий мох исляндскій або границя, що росте на високій півночи, а також в наших Карпатах, пр. на Чорногорі. Рівно яко лїку задають в малих скількостях в певних недугах спірцю (матки), граба впрочім утрійного, як згадано висше.
Дріжджаки споводовують ферментацію, розкладуючи цукор розпущений в плинах на двукисняк угля і алькоголь (пр. при виробі пива, вина, горівки...) Дріжджей уживають також до печива, щоб тїсто лучше "виросло" т. є. спухковатїло. Декотрі тояжки (бактерії) заквашують нам молоко, капусту, огірки — другі же заміняють алькоголь на квас оцтовий, псують про тоє пиво, вино і другі напитки алькогольні, коли до них дістануть ся, бо викликують в них ферментацію оцтову.
Беручи на увагу цїлий лад в природї, признати мусимо, що гриби, тії ростини найчастїйше неоказні, а навіть мікроскопно дрібні, мають значенє огромне. Именно великої ваги суть гриби-точани. Они бо причиняють ся до розкладаня неживих тїл орґанічних. Розроднї занесені вітром на трупи звірячі або ростинні, при одвітнім теплї і вохкости, кільчать ся і виконують свою роботу розточуючи підложе, а в недовзї мершу або неживі ростини заманюють на ґази, именно двукисняк угля (квас угляний), амоняк та ще трохи води і дрібку частей мінеральних, котра полишає ся яко персть. Тая то робота грибів єсть вельми важна, бо саме ґази, на котрі гриби розкладають своє підложе, суть необходимі яко корм для зелених ростин. А понеже без ростин не могли-б єствувати нї звірята, нї люде, то легко зрозуміти преважне значенє грибів-точанів для всеї живини. А по части і гриби-галапаси — из згляду на цїлість — мають вагу в тім, що пинять надто сильному розродови декотрих звірят і ростин і тим способом причиняють ся до удержуваня рівноваги в загальній ладни природи.
[Дѣло, 12.04.1894]
12.04.1894