Отвореню такої рубрики в "Дѣлї" не буде, сподїю ся, наша "Народна Торговля" противна. Призначена она на те, щоби звертати увагу світлого заряду нашої "Народної Торговлї" на справи наглі, на — говорячи по купецки — великі интереси, котрих доставляють надїйно чи несподївано певні часи, певні констеляції се-б то виказані ними потреби. Справедливість і меткість купецка наказують використати розумно ті констеляції, щоби добути можливий пожиток, а невикористанє се вже значить те саме, що втрата. Але-ж користь і втрата в сїм припадку не відносить ся до звичайної фірми купецкої, але до народної институції великого народного значеня, великої-превеликої для народу нашого надїї. Зиски і втрати нашої "Народної Торговлї" — се зиски і втрати цїлого нашого народу, котрі в такій пропорції обезсиляють чи скріпляють противні нашому розвиткови елєменти. Втрати?! А чи-ж ми маємо ще що до розтраченя? Думка трівожить ся, звертаючись до того безконечного реєстру втрат народного майна, які ми вільно і невільно поносили й поносимо.
Бодай кілько се від нас залежить, не повинні ми допускати на дальші втрати нашого народного майна. Се є те високе призначенє нашої Народної Торговлї: обезпечтати народне майно в сфері купецтва від втрати, і прибільшувати єго через призбируванє пожитків аж до міри потрібної до економічно-народної незалежности. Се мета! та до неї не близько. Нинїшне становище нашої Народної Торговлї мало нас до неї приближає. Потреба иншого руху, интензивного, сконцентрованого руху, розуміє ся що заєдно з добірною купецкою крейдою в руках. Пора починати сходити з тої правда може більше идеальної сфери міґдалів та цинамону до тої реальної питомої: щоби помазати ті так страшно скрепучі колеса в нашім господарско-народнім возї і почати ладувати єго насущним хлїбом і иншим добром народним та розвозити єго межи своїх людей і сторонних.
Таки пора! Справа, яку я авізую нинї Народій Торговли, єсть: пристава збіжа для голодучих громад.
Під приставою розуeмію: закупленє потрібного збіжа і доставленє єго до послїдної стації зелїзничої для интересентів. Але й те закупно і доставу Народною Торговлею не розумію я в той спосіб, щоби се мало відбуватись на рахунок єї але на рахунок тих-же интересентів. Отже як громада замовляє в Народній торговли ваґон збіжа, складає або всю припадаючу за него належитість грошеву або до половини єї, а Торговля виконує те порученє. Торговля виступає в тім интересї яко комісіонер і спедітор а за те зачисляє собі певний процент. Интерес чистий. Торговля не ризикує нїчого, бо не вкладає нїяких капіталів в него, котрих і так готових не має під рукою. Интерес користний для неї і користний для народу. Сотки громад в нашім краю, котрим потреба збіжа. Неодно село потребує соток кірцїв щоби мати насїнє для своїх людей і их виживити. Сконцентрувати такій интерес — то вийшов би він великій, величезний. Але чи вдасть ся єго в цїлости перевести? На сей раз знаю, що ще нї. У великій часги переведуть их по свому спеціялісти від переднївку і голоду — а єсть их повно в нашім краю — нехрещених і хрещених. Але в якійсь части може єго перевести наша Торговля.
Нехай тілько наша "Народна Торговля" дасть оголошенє, що она готова спроваджувати для потребуючих громад збіже на насїнє і на житє, а знаю певно, що знайдуть ся громади, що з него скористають просто з причини, що се им улекшує клопіт а спровадженє бодай. Але тих причин буде більше. Раз що громади будуть могли сподївати ся, що дістануть збіже по приступнїйшій цїнї, — але що ще важнїйше: що те збіже буде добірне [бо таким має бути конечно], не послїд, не смітє, збіже спосібне справдї на насїнє, коли оно до такого ужитку служити має. А се велика річ для господаря, бо яким він зерном сїє, така й єго надїя на той засїв.
Так були би се значні, реальні користи з такого посередництва "Народної Торговлї" при закупнї збіжа. Щоби их осягнути, не повинна она пожалувати свого труду, але щиро і скоро сею справою заняти ся, бо весна близько. Якого збіжа потреба і звідки єго потягати?! На насїнє потреба ячменю, вівса, гречки, проса, сїмя конопяного, сочевицї — о картофлях також не можна забувати — а на житє: жита, ячменю, проса, кукурузи [так бодай в моїй сторонї]. Звідки спроваджувати збіже? — не буду розсуджувати. Знаю, що на граници за Бродами певно так і в Підволочисках і в Гусятинї і на буковиньскій граници єсть збіжа піддостатком в маґазинах. Тілько чи оно спосібне на насїнє? чи дозріле? чи не стухле? чи чисте? На се треба добре уважати. Нема єго такого на граници, то може би спроваджувати просто з Россії — там оно богато дешевше! Може би удало ся узискати і зниженє цїни за перевіз зелїзницею? Коли призволено таке зниженє для картофель то може би призволено і на збіже, як оно йти-ме на поратівлю народу а не на гандель.
От яке моє нинїшне авізо! Не гублю ся в купецких детайлях справи, бо их не тяжко скомбінувати.
Хочу надїяти ся, що наша "Народна Торговля" має вже на тілько вправи і сили, щоби сю першу ширшу авізовану роботу народну в свою славу і в добро народу перевести.
Так в имя Боже!
Дѣло
22.03.1894