Значіння науки права для всякої суспільности є незвичайно велике. Право — це основа суспільного життя: воно втискається в усі його закутки та й заводить усюди лад і порядок. Без права нема державного життя; без права заведеться безладдя та анархія, а це вже смерть суспільности.
Тимто й наука права, що має досліджувати право, уймати його у відповідні форми та приноровити до потреб життя, мусить стояти на відповідній висоті, бо инакше не сповнить свойого завдання.
На жаль, у нас уровень науки права таки дуже низький. Вceгo три катедри права на львівськім університеті, а про кандидатів на нові катедри не дуже то й чути. Правничих видавництв не має ніяких. Товариство правників, яке з таким шумом почало свою діяльність "конґресом правників" в 1914 р., від довгого часу не дає знаку життя.
Воно й не диво. Миж були нація поневолена, пролєтарська, що усю свою енерґію витрачувала на боротьбу за найпримітивнійші національні права та за кусок хліба. Нікому було думати про теоретичні студії, бо горіла боротьба й усе здорове та активне, що могло було в инших обставинах стати світочами науки, не могло сходити з поля бою.
Та ще й завівся в нас погляд, що університет, се тільки фабрика бюрократії. Студент, що записувався на права, сидів дома на селі, на лєкції то що, а за "скрипти" (суроґат науки найгіршої сорти) брався тільки тоді, як уже "іспит "сидів на карку".
Одиноким його бажанням було вийти "в люде", стати суддею чи адвокатом. А добившися свойого куска хліба, за буденними заняттями, за важкою австрійсько-бюрократичною працею, не то, що не поглублював свойого мізерного знання, а то ще й забував те, чого колись навчився і ставав невдовзі рутиністом, машиною до полагоджування "кавалків".
Та коли судове право мало в нас ще деяких видних представників між суддями та адвокатами, то инші галузи права були таки зовсім опустілі. Для наших людей була замкнена дорога до банковости, скарбовости (в прокураторії скарбу не було ні одного Українця), зелізниці і т. д., не згадуючи вже про державну адміністрацію.
На львівському університеті не було ні одної української катедри державного та адміністраційного права, економії, скарбовости, статистики то що. Не було ні одної катедри правно-історичних дисціплін. А прецінь усі ті галузи науки права незвичайно важні і ми сьогодня далиби богато за те, коли б в нас були вчені спеціялісти з тих областей.
Такий невідрадний стан нашої юриспруденції спинює розвиток нашої молодої державности. Щоби сьому розвиткови пособити, треба в першій мірі поширити та поглубити науку права. Тільки треба взятися до діла енерґічно, а усе дасться зробити.
Вижидати тут на приватний почин годі, бо одиниця, чи навіть ціла приватна орґанізація не зможуть нічого вдіяти. В нас теж було товариство правників, з широкими програмами, та годі доглянути висліду його праці. Впрочім таке товариство могло було мати своє значіння за австрійських часів, сьогодня його рами за вузькі, щоби заспокоїти усі потреби.
Сю справу мусить взяти у свої руки держава та поперти її своїм авторітетом і засобами, які тільки державі стоять до розпорядимости.
Тільки держава зможе зібрати розкинені в суспільности сили, заставити до праці усе, що вже до неї є готове та подбати про продукцію молодого, спосібного до наукової праці матеріялу. Зробити се може, покликуючи до життя інституцію, яка, стоячи поза державною властю, одначе під її доглядом та контролею, малаби дбати про розвиток науки права. Інституція ся малаби теж за завдання служити державі помічю та радою у всіх справах, де держава їх потребувалаби.
(К. б.)
[Република, 21.03.1919]
(Докінчення)
Така інституція повинна бути чимсь посередним між тими найвищими радами, що їх було тільки при центральнім австрійськім правительстві, а академією правничих наук. Можнаби її назвати пр. "Інститут правничих наук".
Відповідно до сего діяльність такого Інститута повиннаби йти в двох напрямах:
а) Академічна діяльність:
1. Наукові правничі видавництва, в першій мірі періодичний орґан та наукові реферати з дискусіями. — Мабуть не має кращого способу наукового розсвітлення всіляких правно-державних проблємів, як поважна дискусія, чи то на засіданнях Інститута, чи у спеціяльній пресі;
2. оснування великої правничої бібліотеки. Чи доведеться нам користати колись із львівських бібліотек, покищо не знати. Не знати, чи ми їх взагалі застанемо. А без бібліотеки ніяка наукова діяльність немислима. Впрочім вартість такої бібліотеки ніколи не зменшиться і вложений на неї капітал не буде страчений;
3. досліди над українського правничою термінольоґією;
4. досліди над українським звичаєвим правом, для вихіснування його в законодавстві;
5. правно-історичні досліди, в першій мірі над українським правом;
6. досліди з порівнюючої науки права, в першій мірі законодавств високо-культурних і демократичних западних народів;
7. статистичні,
8. економічні та
9. соціольоґічні досліди;
10. удержування взаємин зі заграничним правничим світом.
б) Практична діяльність:
1. законодатний почин, через опрацьовування законопроєктів та подавання їх Державному Секретаріятови до дальшої законодатної полагоди;
2. видавання опіній що до законопроєктів;
3. провірка дотеперішніх австрійських законів, оскільки вони у нас обовязують та гарний переклад їх;
4. підготовка молодих сил на вчених і на катедри, розділ наукових стипендій та висилка на заграничні студії;
5. тимчасові університетські курси для студентів прав, заки не буде поладнана справа університету.
Годі допускати до витворення прогалини в продукції молодого правничого нарибку, бо його держава найбільше потребує.
В сьому нарисі далеко не усі вичерпані завдання та ціли нашої орґанізації. Визначить їх дискусія та само життя.
Внутрішний лад Інститута повинен бути автономний, щоби держава не вязала йому рук в діяльности. Інститут приймає членів, вибирає президію, укладає свій бюджет, який тільки має затвердити державна власть. Інститут ділиться на секції для спеціяльних цілей.
Членами Інститута моглиби бути люде, що до яких можна надіятися, що відповідять свойому завданню. Можна їх поділити на дві катеґорії:
1) дійсні члени, люде, що мають деякі заслуги для науки права. Приймалобся їх на основі публікованих де небудь правничих праць;
2) кандидати на дійсних членів, люде молодші, що бажають науково працювати.
Перших дійсних членів Інститута іменує Рада Державних Секретарів.
До праці в орґанізуванню Інститута та до дальшого проводу у ньому треба заанґажувати нашого вельми заслуженого професора права д-ра Дністрянського. В політиці можна його заступити — в науці ніколи.
Ми ще дуже молода державна нація. Нас жде ще велика праця на полі законодавства. Нам треба отрястися з накинених чужих форм, приноровити законодавство до наших питомих потреб. Нам треба буде перевести цілі кодифікації в усіх областях права. Ось і поле до праці для майбутнього Інститута. Сповнить він свої завдання — покладе трівалі основи під нашу державність.
[Република, 22.03.1919]
22.03.1919