Україна й Антанта.

До переговорів в Одесі.

 

Атмосфера — витворена довгими аж до занудження переговорами француського а зглядно антатського найвисшото командування в Одесі з представниками Директорії і правительства Української Народньої Републики нагадує до деякої міри ту неозначену атмосферу публичньої думки і політичних настроїв, які витворилися свойого часу довкола всякого рада нарад в пресловутих Яссах в кінцевих місяцях минулого року. Ціж самі декорації кадетського єзуїтства, донкішотства денікинівських добровольців, безличности російської чорної сотні, поміщицьких аферистів в підпиранню гетьмана або в видвиганню нових кандидатів на гетьмана — і все це на тімже самім тлі підпольно і явно розширюючогося большевизму, перед котрим всі святці єдіної тратили голову і тим самим заразили ту послідню внішню силу, на яку покладена була вся їхня надія.

 

Під той час, в падолисті і грудні минувшого року, обїздив я скандинавські столиці і мав нагоду приглядатися згаданій комедії з перспективи "з прекрасного далека" при рівночасному обсервованню настроїв з боку невтральних, союзників і цілої збиранини біженців з поміж бувших стовпів всеросійської внутрішньої і внішньої політики.

 

І от який образ вилився в моїй записці під той час в Стокгольмі під датою 20. падолиста 1918 р.:

 

Коли з боку Шведів і Норвежців бажаною явиласьби така розвязка, якаби усунула лише большевизм і не принесла шкоди вложеним їхнім капіталам в підприняття чи ліси на території бувшої російської імперії, а з рештою їм байдуже, через те, що це вже справа, яка торкається сходу Европи й так після їх погляду зависить зараз від побідньої Антанти, котра саме тепер судьбою поставлена перед сфінксовим знаком питання, яке зарисувалося над мракою східньо-европейського хаосу — то бувші російські політики закраски Временного Правительства всіми силами форсують федеративне єдинство Росії, а праві не тратять надії на привернення монархізму; бо так у одних, як у других, головна надія звичайно на Антанту, як на небідну збройну внішню силу, над якою стараються захопити відповідний інформативний вплив.

 

Но тут при всіх тих упованнях і надіях на згадану збройну силу союзників, не зашкодить тверезо і без перебільшування віднестись до деяких обставин, окружуючих її.

 

Передовсім треба сміло і отверто зазначити, що поняття слова Антанта взагалі доволі не означене відносно її змістової реальної сили, тим більше, що у великій скількости питань становище домінуючої тепер Америки ріжниться від становища Анґлії або Франції, поминаючи вже другі взаїмні відтінки в поглядах всіх членів Антанти, як Японія, Італія, Бельґія і т. д. Залишившись навіть безперечними побідниками, то по заключенню мира тратять вони ¾ своєї збройної сили зглядом справ, неторкаючихся безпосередно їхніх шкурних краєвих інтересів. Чотиролітна війна не пройшла і для них безслідно.

 

Позволимо собі перейти по черзі всі три найбільші держави Антанти з охарактеризованням їхніх сил відносно помочи для привернення ладу, або бодай певного modus vivendi на території бувшої Росії.

 

Америка — по словам ґенерала Пуля — моглаби дати і 5 міліонів людей для справи оборони демократичної Франції, бо цей клич є там популярний. Для Росії вона ледви чи змоглаби дати 150.000 жовнірів.

 

Анґлія обережно зберігає свої національні війська від позакраєвчх авантур, для яких могла би післати лиш попередні свої формації наємних і відділи кольоніяльних військ.

 

Франція, якби навіть могла післати, то своїм польоно- і румунофілізмом викликалаби непорозуміння серед суспільства. Одначе в дійсности ледви чи багацько Французів охотно піде на подібні екскурсії. Для приміру цікаво навести вислід заклику поставленого француському відділови арханґельської армії на залишенняся по заключенню мира для дальших операцій проти большевиків, за подвійний додаток сімям, за подвійно збільшену платню і другі привілеї. Майже всі заявили одноголосно, що й 24 годин по заключенню мира не залишаться в тому проклятому краю.

 

Послідні ресурси в сальоніцькій армії, в склад котрої входить більша половина Греків і Сербів, можуть бути достаточними для того, щоби з моря зайняти всі українські пристані на побережю Чорного Моря і не більше. І через те то я боюся, що так Україна (писано ще за гетьмана) і инші державні формації на полудні бувшої Росії з одного боку як і Антанта з другого взаїмно себе надують відносно завеликої розтрати своїх реальних сил, потрібних для того, щоби заповнити те vacuum, яке повстане по виході німецьких військ і оборонити край перед большевизмом та утвердити демократичні здобутки соціялької і національної революції.

 

І в тому то місці стоять всі перед питанням: який вихід, який спосіб, які евентуальности і що робити?

 

На тому місці перерву я наведений уривок з моєї записки з перед чотирьох місяців і позволю собі зауважити, що підчас ходу послідних переговорів в Одесі, досить наглядно приводилось констатувати вище наведені побоювання.

 

Коли я в сказаному на підставі скандинавських моїх вражінь доволі скептично поглянув на застосовання реальних сил Антанти в справі привернення ладу на Україні і инших краях бувшої Росії обнятої большевицькою заразою, то це ще не повинно означати, що я відказую Антанті права або змоги всетаки здійснити її гідне завдання, яке впало на неї волею судьби, одначе лише при условинах, що вона не поповнить — тих самих похибок, які поробили осередні держави в своїй політиці зглядом населення згаданих країв, а головно України, як такої, що перша стає тереном всяких невдачних експеріментів віденсько-берлінських політиків.

 

Колишнім німецьким політичним хірурґам звертано увагу, що Україна має в собі дещо траґічного, що приводить до упадку всіх своїх опікунів, які в свойому насильному нахабстві не зуміли з нею відповідно обійтися. Так пропала Литва, Польща, Росія, а врешті Австрія й Німеччина послизнулись. Саме тепер відповідальним чинникам в Одесі годилобися було тямити: quid quid agis, prudenter agas et respice finem, тим більше, що їх поступовання оперте на дуже недокладному знанню складного ряду всіх українських справ, для справедливого вирішення котрих гордий палкий француський темперамент при його побідному опянінню і польоно- та румунофільстві як найменше до сього здатний. Можна часто стрінути Американців і Анґлійців, які отверто признаються до сього, що мало визнаються в комплєксі справ бувшої Росії, та дуже рідко доведеться вам стрінути французького політика а ще до сього військового, який би своїм ще в школі вивченим поглядом на Росію (з якій він знає les Russes et les Polonais) не старався заслонити своє незнання теперішних епохальних змін в життю колишньої тюрми народів.

 

Зрозуміння справжніх слушних потреб широких свідомих верств населення, загладжування а не розятрування клясових ріжниць, оздоровлення економіч ного положення краю через наладжений товарообмін і похід проти большезизму рука в руку зі всіми демократичними елєментами всіх країн при залишенню їх права на своє внутрішнє улаштовання — далоб Антанті змогу і без ризиковання своїх власних національних сил поволі та певно осягнути поставлену їхнім ідеольоґом ціль на благо собі і з'єднаним собі таким чином народам.

 

[Република, 21.03.1919]

 

21.03.1919