відбув ся вчера з-полудня в великій сали "Народного Дому" при участи по-над 120 членів. Наради тревали від години 3-ої до майже 11-ої в ночи.
Запрошень вислано около 300. Зі Львова запрошено 20 осіб [представителїв або заступників товариств і двох редакторів], прочі запрошені були з провінції. Розуміє ся, запрошено також всїх послів з ради державної і з сойму. З послів явили ся иніціятори зїзду пп. Романчук, Рожанковскій, Телишевскій і Король [пятий посол Окуневскій не міг явити ся з причини смерти сестри, жени д-ра Дорундяка], дальше посли Барвіньскій, Вахнянин, Охримович, д-р Савчак, д-р Антоневич, Кулачковскій, Гурик і Барабаш. Між присутними були заступлені всї три сторонництва, явили ся як священики так і світскі люде з интеліґенції. З запрошених представителїв капітул не явив ся нїхто. Многі з запрошених подали письменно причину, за для якої не могли явитись, а деяких — як сконстатовано — запрошеня не подоходили.
Наради відкрив короткою промовою посол Романчук, сердечно відозвавшись до зібраних представивши велику важність сеї наради і накликуючи всїх до щирости і розваги.
Головою збору — на внесенє п. Романчука — вибрано сов. Рожанковского, на заступників пп. Телишевского і Короля, а на секретарів покликав предсїдатель редакторів Белея і Маркова.
По виборі презідії пoc. Романчук поставив внесенє, щоби збори ухвалою визначили для бесїдників лише 15 мінут часу, як се буває в парляментах, бо инакше готова нарада не докінчитись. Непотрібно знайшла ся опозиція против сего внесеня і забрала чимало дорогого часу, а остаточно збори без голосованя згодились на засаду такого виміру часу і поручили презідії на се вважати.
Тогдї предсїдатель удїлив голосу пос. Романчукови яко референтови справи. Бесїдник, кинувши погляд на найбільше лихо руского народу — на усобицї й спори від часу князїв аж до нинї, перейшов до характеристики часу перед падолистом 1890 р. а відтак ширше розказав исторію ново-витвореної тогдї ситуації, [до котрої иніціятива вийшла від правительства]. Потім бесїдник вказав дуже обєктивно з одної сторони на ті деякі здобутки, які вийшли по змінї ситуації, а з другої сторони на уємні сторони, котрі спонукали зворот народовцїв в р. 1892 фактом знаної депутації до намістника по основаню учительскої семинарії в Самборі. Від того часу зворот той зазначував пос. Романчук і в соймі і в радї державній. Відтак референт розповів справу переговорів в двох остатних роках між обома клюбами соймовими, о стараня винайти спільну основу до сполученя, і вказав, що предкладаний тепер мужам довірія "Проєкт спільної основи за-для сконсолідованя Русинів в Галичинї" єсть лише продовженєм переговорів обох клюбів. Вкінци референт поручив проєкт той в цїлости принято.
Заким приступлено до розбору проєкту, зібрані візвали посла Романчука, щоби пояснив також справу клюбу руского в радї державній. — Пос. Романчук у відповіди стердив, що в тім клюбі є три погляди: одні стоять за опозицією против правительства, другі за політикою вільної руки, а треті кажуть, що Русини за слабі ставитись против правительства, отже держати з ним, а дасть ся так де-що осягнути. Від себе пос. Романчук заявив, що на ту остатну політику не пійде рішучо противний єсть тому, щоби відложити оружє і здатись на добру волю правительства. Вкінци зажадав від збору, аби висказав ся: що гірше: чи щоби члени клюбу розійшлись, чи щоби клюб остав ся в цїлости з напрямом тої третьої тактики політичної. — При голосованю за тою другою евентуальностію не піднеслась анї одна рука.
До сеї справи зараз навязала ся друга справа, піднесена на зборі, а именно: щоби присутний посол Вахнянин пояснив свій виступ в радї державній. Пос. Вахнянин заявив що готов се зробити. — Позаяк настрій збору був в сїй хвили дуже роздразнений, то сю справу відложено на час, аж буде трактуватись 5-а точка проєкту. [Позаяк посли Вахнянин і Барвіньскій вийшли з наради скорше, то пос. Вахнянин і не міг опісля при точцї 5-ій забрати слова.]
Потім приступлено до обговореня проєкту спільної основи.
Перша точка: "Стоїмо на основі національної проґрами Головної Ради Рускої з 1848 року і хочемо, щоби наш нарід розвивав ся яко самостійний нарід славяньскій, остаючись при вірі і обрядї своїх батьків, вірний австрійскій державі і цїсареви" — дав причину до широкої дискусії. Пос. Кулачковскій поставив намість того: "Стоїмо на основі національній і хочем дальше на ней розвивати ся яко политично [?] самостоятельний в Австрії народ, остаючись при св. вірі і обрядї своїх батьків, вірний австрійскій державі і цїсарю". — Д-р Ив. Франко поставив внесенє, щоби тоту точку, коли в нїй трудно дійти до порозуміня, опустити, а натомість поставити лише "Ми Русини галицкі" яко вступ до дальших точок. — Кромі тих трех важних стилізацій було ще й кілька модуляцій стилізації тої точки. — Коли-ж нї одна нї друга сторона не відступала від свого, відложено рішенє сеї справи на конець по ухвалї чотирох дальших точок.
Другу точку: "Стоїмо на основі конституції і будемо стреміти до переведеня в житє запоручених нам конституцією прав, а головну увагу звернемо на потреби нашого селяньства і міщаньства" принято однодушно без дискусії.
Третю точку: "Хочемо сконсолідованя всїх руских сил на народній основі до спільної орґанічної працї а в потребі до енерґічної оборони" принято рівнож однодушно по відступленю п. Кулачковского від єго внесеня, щоби слова "на народній основі" пропустити.
Четверту точку: "Хочемо повної автономії нашого народу і усуненя всякого постороннего впливу на внутрішні справи єго" принято однодушно з додатком п. Кулачковского "а в тій цїли або заміни автономії краю автономією народностей або виданя закона о народностях".
Пяту точку: "Будемо лучити ся з такими елементами, котрі займають справедливе становище супротив руского народу або взагалї прихильні суть для люду. Супротив правительства і верховодячих тепер партій будемо стояти на становищи відпорнім, доки не змінить ся теперішна система супротив Русинів" принято рівно-ж однодушно. — При сїй точцї збір висказав вотум недовірія послам Барвіньскому і Вахнянинови за их політику. [Деякі з мужів довірія з різних оглядів були против удїлюваня того вотум недовірія.]
Повернено знов до першої точки і поручено комісії з пятьох внескодавцїв різних проєктів пп. Романчукови, Кулачковскому, Франкови і о. Давидякови вирозумітись і устилізувати сю точку. Наради внескодавцїв не довели до результату, тож референт тої комісій д-р Франко внїс від себе: щоби сю справу як і виготовленє практичного пляну дїланя на основі ухвалених дальших чотирох точок проєкту віддати вибраній до того комісії, а тая упоравши ся, скличе другій зїзд мужів довірія. По довгій дискусії на тім остаточно і стало: яко комісію узнано пятьох послів, иніціяторів сего зїзду мужів довірія, а ті мають собі дібрати ще пятьох людей для того дїла.
Отсе хід і результат збору мужів довірія, на котрім особливо посли Романчук і д-р Король, яко репрезентанти своїх сторонництв, як найгорячійше підпирали справу сконсолідованя Русинів не лиш з погляду на політику, але і для орґанічної роботи народної.
[Дѣло, 20.03.1894]
Зїзд мужів довірія
полишив по собі — як у участників зїзду так і у неучастників, а маємо на гадцї лише тих людей котрі пізнають вагу консолідації Русинів і по щирости бажають довершеня єї — полишив по собі чувство мішане: з одної сторони правдиве вдоволенє, що вже раз взято ся до так важної справи, глубоко відчуваної всїми людьми доброї волї, а з другої сторони жаль, що справа на зїздї не полагодилась остаточно, а хоч і віддано єї комісії до дальшого трактованя, то все-таки годї на певно сказати, чи й на дальше не буде она стрічати тої перепони, яку стрітила на зїздї.
Факт, що справа не довершилась на зїздї, а потім і хід нарад зїзду та становище заступників поодиноких сторонництв підчас наради мусять насувати різні думки, отже ми хочем кинути нинї на все те безсторонний свій погляд.
Серед народовцїв підносять ся заміти послови Романчукови, що він цїлу тую акцію пустив в рух без порозуміня з загалом народовцїв. Дїйстно, і ми волїли би, щоби так було стало ся, бо тогдї були би народовцї виступили на зїздї з певним пляном, з глубшим пізнанєм справи, яко зорґанізована сторона, а се певно річ не малого значіня при всякій акції політичній. — Супротив того заміту пос. Романчук має на своє виправданє се, що й пп. Рожанковскій та Король поступили так само супротив свого сторонництва.
Цїла ся акція справдї тим замітна, що она не мала характеру партійного, анї [так сказати-б] поза-партійного, а тілько характер посередпартійний, хоч власне з того само собою мусїло вийти, що проєкт основи для сконсолідованя Русинів — дїло компромісове ґрупи послів обох клюбів соймових — не суперечить проґрамі "Народної Ради", ухваленої на зборах і вічах сего товариства.
Безперечно за-для такого характеру акції видко було у загалу мужів довірія без огляду на партії щиру охоту, у многих навіть правдивий ентузіязм до згоди. Однакож і тут — на жаль — не обійшлось без поодиноких тонів фальшивих. Именно виступленє одного з проводирів т. зв. старої партії [чоловіка, правда, належачого до скрайних] прибрало вже обструкційний характер і визвало негодованя навіть серед людей єго партії. Де ходило о примиренє сторонництв, там не годило ся послови Кулачковскому так сильно все акцентувати, що він трактує справу зі становища партійного, тим більше, що посол Романчук стояв в кождій промові на становищи неутральнім — на наш погляд: може аж занадто неутральнім — становищи і, так сказати-б, апелював від партії до суспільности рускої. Чисто-ж партійне трактованє справи послом Кулачковским — після загального увіреня було причиною, що справа не закінчила ся і вже на сїм зборі не довершилась консолідація Русинів. Не хочемо більше о тім розводити ся, бо в хвили такій, як нинїшна, мусимо старанно оминати все, що дразнило би. Але власне за для того, як-раз в интересї консолідації Русинів, не могли ми не згадати о тім і перестерегти перед змаганями обструкційними. Ми не покидаємо віри, що мимо таких змагань до консолідації прийде, бо того хоче і домагає ся загал рускій а на зборі мужів довірія — котрий треба будь що-будь узнати за першій важний крок до консолідації — зі всїх сторін вказувано однозгідно і з натиском на велику радість противників, як би до консолідації не прийшло.
Спеціяльно що-до народовцїв констатуємо, що их виступленє на понедїлковім зїздї, хоч не мало характеру одноцїльної з гори обдуманої і зорґанізованої акції, виявило ся в цїлій своїй щирости, ба оно виявляло ся спорадично аж в... добродушности, котрої ми при політичній акції одобрити не можемо, а можемо хиба пояснити собі се нинїшними сумними відносинами. Річ певна, що як мужі довірія народовцїв, так і весь загал их в краю рівну плекає в душі щирість для справи сконсолідованя Русинів на основі народній по мисли ухвали віч, компромісового проєкту ґрупи послів обох клюбів соймових і після волї загалу народу руского.
Отсе наше слово про зїзд понедїлковий. На тім могли би ми скінчити, але супротив голосів противників мусимо ще зазначити, що в проєктї спільної основи в 5-ій точцї нема тенденції аґресивности чи ворогованя против Поляків, бо навіть против правительства і верховодячих партій назначено в проґрамі не аґресивність, але дефензиву [становище "відпорне"].
______
Тепер згадаємо про голоси деяких дневників чужих.
"Галичанин" подав доси лише справозданє з наради мужів довірія, але вже й при тім поступив нельояльно.
Насамперед подав зміст реферату посла Романчука з такими уступами, котрі пос. Романчук виразно назвав дискретними. Ми були льояльні і подали лиш найзагальнїйшій зміст реферату, а й нинї не пійдемо дорогою "Галичанина" і навіть не хочемо розбирати, на скілько він зміст реферату подав вірно або невірно.
Дальше "Галичанин" поступив нельояльно супротив ухвали самого збору, щоби ходу дебати в дневниках не оголошувати, а тілько подати результати дебат. Ми тої ухвали збору льояльно придержались у вчерашнім нашім справозданю. Третю нельояльність сповнив "Галичанин" тим, що коли вже подавав хід дебати, то щоби був подавав не односторонно, т. є. тілько ті промови котрі єму були на руку, а тогдї вийшло би було ясно і становище збору [без огляду на партії] до становища, яке заняв пос. Кулачковскій. Але "Галичанин" в таких випадках дискусію зовсїм поминає, як н. пр. промови п. Кулачковского а пп. Короля і Стахури при другій точцї "проєкту спільної основи", як дискусію при справі недовірія послам Вахнянинови і Барвіньскому, при котрій відозвалось пару бесїдників [навіть оден репрезентант сторонництва радикального] за тим: щоби вотум не довірія ще на сїм першім зїздї мужів довірія не ухвалювати, а взяти річ так, що сей зїзд постановляє всїм послам директиву, якої они мають держати ся, а може бути, що пп. Барвіньскій і Вахнянин пійдуть на будуще за тим голосом". Правда, збір поступив инакше, але-ж в интересї правди годило ся се зазначити. Взагалї "Галичанин" поступив собі супротив зїзду мужів довірія нельояльно.
Kurjer Lwowski подаючи [зовсїм вірне] справозданє из зїзду мужів довірія, так пише на вступі:
"Ми вже донесли о відбутім уже 19 с. м. зїздї мужів довірія всїх сторонництв руских. На санґвінічних і склонних до ентузіязму політиків провінціональних зїзд той викликав взагалї вражінє некористне. Більшість рада би була розійти ся серед загальних поцїлунків, тоастів в честь ново-утвореної згоди і при традиційнім рускім співі "многая лїта". Однак для тих, котрі не хотять замикати очей на истнуючій тепер хаос посеред Русинів, на закорінене посеред них від многих лїт недовіріє, на глубоко сягаючі жерела розлому і на величезні трудности в усуваню або бодай всмирюваню таких власне братних незгід, зїзд понедїлковий мусить представлятись яко значний крок на перед, яко важна маніфестація політична".
Dziennik Polski подав про зїзд понедїлковий деякі вісти обчислені лиш на "сензацію", а до таких вістей належить особливо ся, що "замість двох політичних ґазет буде виходити лиш одна а "Просвіта" і товариство имени Качковского мають зілляти ся в одно".
Про инші голоси дневників польских не згадуємо, бо доси нема в них нїчо замітнїйшого — кромі великого невдоволеня навіть з самої проби сконсолідованя Русині. Таке саме становище заняв і львівскій кореспондент Nеue fr. Presse. Се нїчо дивного, взявши на увагу нинїшну правительственну коаліцію.
[Дѣло, 21.03.1894]
21.03.1894