Листи з вистави.

 

[Павільон львівских руско-народних товариств.]

 

І.

 

Зайдемо сегодня на виставу маленькими воротами від стрийского шляху, так щоби від разу опинитись серед етноґрафічного віддїлу. З-відси недалека дорога до павільону руских товариств, до того козацкого хутора, що ми єго вчера мимоходом помітили. Та заки увійдемо в єго середину, щоби докладно розглянути все, що там находить ся — послухай, читателю, — розкажу тобі за "Провідником по рускім павільонї" исторію уродин і вивінованя того павільону.

 

Ще зимою 1893 року піднесено на загальних зборах Наукового товариства имени Шевченка думку, щоби Русини взяли громадну участь в проєктованій краєвій виставі, а спеціяльно, щоби всї рускі товариства і народні орґанізації, котрі з сею думкою згодять ся, представили в відповідний спосіб здобутки своєї працї, хід свого розвитку і дороги, якими они йдуть до своєї цїли. Думало ся, що такій образ розвитку і здобутків руско-народних товариств, за час більше як 25-лїтний, буде поучаючій не тілько для чужих гостей, котрі приїдуть на виставу до Львова і в отсїй виставі руских товариств побачать наглядно майже всї важнїйші моменти внутрішньої исторії Русинів, але не менше буде також поучаючій і пожиточний для самих Русинів і всїх орґанізацій, бо вкаже реально наглядні здобутки их патріотичної працї, дозволить им порівнати свої сили і добути результати з силами і результатами анальоґічних орґанізацій польских і таким способом може виявить не одну нову потребу, збудить не одну нову думку і зворушить не одну нову силу до працї.

 

Отся думка здобула собі признанє загальних зборів Наукового товариства имени Шевченка, приняли єї й другі товариства "Просвіта", "Народна Рада", "Руска Бесїда", "Клюб Русинок", "Руске товариство педаґоґічне", товариство співацке "Боян", товариство ремісників "Зоря", Народна Торговля", товариство взаїмних обезпечень "Днїстер". Коли в зарядах всїх тих товариств запали ухвали що до участи в виставі, вибрано відпоручників з кождого товариства, котрі мали спільно нарадитись над тим: в якій спосіб се зробити? Відпоручники розміркували, що найвідповіднїйше буде побудувати на виставі окремий павільон, в котрім найшли би поміщенє предмети, достатчені всїми товариствами. Веденє сего дїла відпоручники поручили проф. В. Шухевичеви. Після указок проф. Шухевича виготовив плян того павільону професор львівскої політехніки п. Ю. Захарієвич, а архітект і будівничій п. Иван Левиньскій підняв ся побудувати сей павільон на кошт товариств. От і станув на площи вистави близько етноґрафічного віддїлу невеличкій, скромний хутір, обведений штахетками та омаєний смереками, будований після взірця стародавних господарских хат. Внутрішним єго пристроєнєм займив ся давнїйшій голова, а тепер почестний член товариства "Просвіта", меценат нашого домашнього промислу — Володислав Федорович з Вікна.

 

Так, читателю, пізнавши исторію руского павільону, можемо тепер вступити до єго внутра. Тут доволї просторо і приютно. Maлими східцями дістанемось на ґанок, що окружає з одного боку будинок, на тім ґанку трохи усядемо на лавочцї, щоби з-відси налюбуватись прегарним видом, а відтак увійдемо до самого павільону. Вже з дверей побачить много заставлених предметів, що розложились по серединї, по-під стїни і в двох бічних крилах, бо он зміркуєш, що павільон построєний на подобу хреста. Над головами звисають з ґалєрії першого поверха килими і килимарскі вироби віконьскої школи, а над ними уносить ся мережана народними взорами стеля.

 

Ті килими так і кидають ся тобі просто в очи; они становлять мов то декораційне тло павільону руских товариств і представляють одну частину найкрасшого нашого промислу данного. Щоби сей промисл не затрачував ся, п. В. Федорович заснував у своїй маєтности, Вікнї, килимарску школу і удержує єї своїм коштом. Про сю школу прочитаємо собі з "Провідника по рускім павільонї":

 

"Вже від кільканацяти лїт интересував ся п. В. Федорович різними галузями сїльского промислу домашного, а особливо виробами старого вимираючого руского киламарства. Не щадячи труду і коштів, він збирав окази старих килимів подільских, котрі дали єму можність докладно познайомити ся з технікою і способом продукції нашого давного килимарства, пізнати єго артистичну і економічну вартість. Остаточно в роцї 1886 він рішив ся приступити до заснованя у Вікнї, скалатского повіта, килимарскої школи. По кількох невдалих пробах з килимарями з збараского повіта і Буковини удало ся тілько в р. 1888 здобути для сего закладу спосібного учителя, Ивана Ивахова з Кобилї в збаражскім повітї. Вже в роцї 1891 числила ся школа 8 килимарских станків, а при кождім з сих, двох учеників. Час науки, коротшій для спосібнїйших, а довшій для менше спосібних, виносить пересїчно 5 лїт, по чім вивчені ученики відходять, заосмотрені в невеличкій капіталець, ускладаний з заробітку, в станок килимарскій, котрого кошти також покривають ся з их заробітку [80 кр. від квадратовою ліктя виробу], розносячи таким способом техніку килимарску на ново по краю, де она колись широко цвила. П. Федорович, оснувавши свою школу не для промислової сцекуляції, не для интересу, а власне для піддержаня і оживленя стародавної а так характерної галузи руского домашного промислу, і кермуючись при тім власним естетичним смаком і докладним пізнанєм техніки та взорів давного килимарства, поклав собі в своїй роботї метою — не накидати народови нїякої інновації, але навязати власне до старих а добрих традицій нашого питомого килимарства. Як узори так і техніка, як і краски, все в килимарскій школї п. Федоровича є таке, як в старих килимах; прінципіяльно виключено уживанє нових анілінових красок, котрі новим килимам, вироблюваним ще декуди в гнїздах старого килимарского промислу, відбирають майже всяку вартість.

 

До нового року 1892 занятих було в віконьскій школї загалом 32 килимарів. Они виробили 642 килимів загальної вартости 12.840 зр. Пересїчна цїна одного килима випадає таким способом на 20 зр., але в повисшім числї були малі килими по 5 зр., а були також великі портієри, що продають ся по 50 зр. і висше. Прекрасним показом того, що і як робить килимарска школа в Вікнї, була устроєна п. Федоровичем в лютім 1891 року в великій сали ратушевій у Львові вистава вироблених нею килимів, котра здобула для школи і єї основателя однодушну похвалу знатоків і усеї праси. Від того часу килимарска школа в Вікнї поступила дуже значно наперед. Нинї числить она 20 варстатів, при котрих затруднено 28 хлопцїв, переважно з маєтности п. Федоровича. Провід над школою має Андрух Турок майстер килимарскій з Гнилиць. Для школи збудував п. Федорович осібний одноповерховий будинок, в котрім в низу містять ся мешканя учителя і учеників, а весь першій поверх, се одна велика саля, в котрій містить ся школа. Саля устроєна так, що серединою є прохід, а по обох єго боках, при подовжних стїнах уміщені варстати, та так, що кождий варстат має для себе окреме обширне вікно. При самім входї находить ся варстат для учителя, котрий зі свого місця може відразу окинути оком усю салю. Варстати мають різну широкість від 165 до 240 сантіметрів. При кождім працює один ученик старшій а один молодшій, так що завсїгди старшій підучує молодшого. Ученики встають о 5 рано, миють ся, молять ся, спрятують у школї, провітрюють єї, топлять в печи і йдуть на снїданє. По снїданю забирають ся до роботи і працюють до полудня, потім идуть на обід і мають по обідї 2 години спочинку. По полудни йде робота до 5 години, по чім ученики одну або дві години займають ся якою-небудь иншою роботою, н. пр. у городї, щоб після кількагодинного сидженя мали відповідну ґімнастику і рух на свіжім воздусї. По вечери наступає молитва, по чім усї йдуть спати.

 

Звичайно потребує середно спосібний ученик двох лїт, щоби навчити ся килимарства, т. є. щоби скопіювати предложений єму не надто трудний взірець у школї. Та про те курс науки в віконьскій школї виносить 5 лїт, бо основателеви єї ходить о те, щоби ученики вивчили ся не тілько простої зручности яка потрібна при сїм ремеслї, але познакомили ся докладно з варстатом і єго складовими частями, з стилем, орнаментикою, красками і т. и., т. є. щоби по виступленю з школи були в силї вести ремесло як самостійні і всесторонно з дїлом обізнані майстри.

 

На взір старих бельґійских ґобелінів, з котрими наші килими що-до техніки зовсїм тотожно, має кождий килим з віконьскої школи марку тої школи: герб Огінець в горі у лїзому розї, а по обох боках герба рускі букви: В. Ф."

 

Так отже ся килимарска школа — а властиво п. Федорович помістив ту велику збірку килимів в рускім павільонї. І справдї ті килими — наші людові ґобеліни — звертають на себе особливу увагу яко найважнїйші останки староруского артистичного промислу домового, котрий має також велике значінє для студій на поли етноґрафії і исторії штуки — як се науково ствердили ґр. Володимир Дїдушицкій, радник двору д-р Екснер, проф. д-р Александер Ріґль і д-р Клим Ганкевич в недавно виданій про се нїмецкій книжцї. Тут поміщено не лиш нові килими, просто з віконьскої школи, але і збірку старих первовзорів, котрі визначують ся типовою характеристикою під взглядом розвитку орнаменту рослинного і ґеометричного, красок, их сполученя і т. д. Всїх виставлених килимів є сотки, а их головні прикмети ті, що — як сказано — роблені на лад давних первовзорів, они дуже тревалі і вкінци краски их виключно рослинні, так що і по довгих роках остають свіжими.

 

Бачиш, читателю, які то килими! Коли-б захотїв купити, то се можна зробити і в рускім павільонї, а нї, то удай ся з замовленєм просто до Вікна.

 

[Дѣло, 27.07.1894]

 

II.

 

Зійшовши сходами з ґалєрії першого поверха, де читатель мав вчера нагоду приглянути ся віконьским килимам, перша річ, що впадає в очи — се велика скляна шафа, а у неї в горі напись: "Клюб Русинок".

 

І ми Русини, бачить, почали вже вступати на лїпшу дорогу, а явна познака того се факт, що наше жіноцтво почуло ся руским. Ти, читателю, здоровий знаєш, яку ролю відграє жіноцтво в кождій суспільности. Яких оно виплекає дїтей, така й будучність суспільности. Защепить в них патріотичного духа, от они й патріотами остануть ся і свого нїколи не покинуть ся. Виплекає ж жіноцтво потомність тільки так, щоби тїло кругле і личко гарне, а серце щоб і не чуло, що своє й рідне, тогдї й не дивуйсь, коли побачиш і почуєш, що твої брати і сестри — а дїти одного і того самого народу — цвенькають по чужому, а по свому нї дай Боже! Соромлять ся, бо мати не навчила их любити свого, сама не знаючи тої любови. I виростуть такі дїти ворогами, що висмівати або й лаяти-муть усе своє питоме, не відаючи, що они висмівають і лають себе самих. А тогдї, яка-ж будучність суспільности?

 

В жіноцтві, але розумнім і патріотичнім — велика сила! Нам глянути-б тілько на Польки і від них учитись посвяченя й патріотизму...

 

Першій крок до лїпшого уже зроблений. Руске жіноцтво у Львові і декуди на провінції, відчуваючи потребу своєї власної орґанізації і бажаючи огнища не тілько товариского, але й просвітного, стало лучити ся в товариства. Спеціяльно львівске жіноцтво завязало в роцї 1892 "Клюб Русинок". Під проводом панї Гермини Шухевичевої отсе молоде товариство розвинуло — як на свій вік — доволї широку дїяльність. Два рази в тиждень відбувають ся сходини членів, на котрих обговорюють ся нові появи літературні і взагалї справи, що найбільше дотикають жіноцтво. Крім бібліотеки і наукових відчитів, товариство удержує часописи і в той спосіб подає членам нагоду образуватись. Надто устроює вечерницї і товарискі забави, а чистий дохід віддає на народні цїли. Ще одно бажанє хоче "Клюб" довершити — а то заснувати институт для убогих дївчат, котрі займаючись різними роботами приносили би суспільности й собі хосен. Та поки-що за-для недостачі фондів справа мусить дожидати красшого часу.

 

Ти радїєш, читателю! Виджу се на твоїм лици. Не скривай, тебе радує, що виключна теорія "горшка й колиски" минулась і жінка вийшла з-поза тїсних рам вузкого світогляду, що она вже й сама зрозуміла, що хоч про око она панї, перед котрою всякій клонить ся, а на дїлї она невольниця химери мужчин, невольниця форм і моди... Певно, се великій поступ жіноцтва: сповнивши свої обовязки назначені природою, ставати побіч мужчин до роботи і нести по змозї цеголку до великої будови добробиту своєї суспільности.

 

От і "Клюб Русинок" став тут побіч инших товариств. Ті великі шафи заповнені всякими роботами, ті бічні лавки наложені різнородними предметами — се-ж заслуга "Клюбу".

 

Приступи близше! О шафу оперта напись: "Продаж фантів на памятник Тараса Шевченка". Он як! патріотично й практично! Так, ті всї роботи продають ся? І на памятник Шевченка? Благородна цїль! А скілько в нїй жертвенности і патріотизму, скілько недоспаних ночей... Тарас благав: "Одну сльозу з очей карих" — а тут, Боже милий!... Нї! ми не загинемо, будучність наша, коли у нас таке патріотичне жіноцтво...

 

Та вгамуйсь, цить, не попадай в патріотичну екстазу, а радше вислухай, як се склало ся. Років тому два назад, донесли часописи, що Орися Герасимовичівна з Янова змалювала на деревляних окладках портрет Тараса Шевченка і пустила єго на льоси, а одержані гроші призначила на памятниковий фонд поета. Так перша гадка і першій почин вийшла від Орисї Герасимовичівної. Удача з портретом поета заохотила єї до дальшого дїла. Збудилась думка: чому би і руске жіноцтво, що про єго долю стільки співав Тарас, не мало увінчати єго слави? I от появила ся відозва до загалу посестер Русинок, котра накликувала складати жертви на повисшу цїль. Ті жертви мали бути виключно жіночої роботи.

 

Відозва не пролунала безслїдно. Жіноцтво заметушилось і заки вспіло упоратись з ручними роботами, стало з-першу збирати при нагодах грошеві датки. Панна Ольга Барвіньска зібрала на вечерницях в Тернополи 28 зр. 50 кр., панна Ольга Шухевичівна в Тишківцях 12 зр., панна Орися Омеляньска на празнику в Деревни 15 зр., панї Марія Пaньковa з Камінки струмилової 5 зр. Надто вечерницї у львівскій "Рускій Бесїдї" принесли 18 зр., а патріоти з Одеси прислали 50 зр. і от на-борзї зібрано 128 зр. 50 кр. До сеї суми Орися Герасимовичівна додала ще 89 зр. 20 кр., котрі вплинули з продажи льосів за єї теку з портретом Шевченка, так що загальна сума зібраних грошей зросла до 217 зр. 70 кр.

 

Серед того почали надходити ручні роботи. Та й що за гарні і скілько их! В короткім часї наспіло 776 предметів, а их найнизшу вартість обчислено на 1500 зр. I отсі майже всї предмети, що своїм обємом займили ледви не цїле мешканє паньства Герасимовичів в Янові та й не трохи причинили роботи, бо треба було що хвиля очищувати их від пажерливих молїв — панна Орися Герасимовичівна передала их і зібрані гроші на загальних зборах "Клюбу" сему товариству, але під услівєм, що "Клюб" займе ся дальшою долею памятника. Супротив сего "Клюб" ухвалив: 1) зложити гроші до щадничої каси, 2) постаратись о дозвіл емісії льосів, котрі можна би розпродувати по цїлім краю, а крім того на Українї, в Чехії і т. д. В той спосіб "Клюб" надїяв ся зібрати на памятниковий фонд суму до висоти 10.000 зр., випускаючи в обіг богато льосів по дуже низькій цїнї. Однак мимо найревнїйших заходів і просьб до найвисших инстанцій — "Клюбови" не удалось виєднати дозволу на емісію льосів... Осталась одна дорога: продати ті предмети, хоч з великою стратою, бо замість сподїваного доходу 10.000 зр., треба було обмежитись до суми 1500 зр., а що лучила ся нагода показати на сегорічній виставі не тілько велику жертвенність Русинок, але і их гарні власноручні роботи, то "Клюб" рішив виставити ті предмети в павільонї руских товариств і там их розпродувати. "Клюб" руководив ся тою гадкою, що не лише вартість самих предметів, але й велика цїль, на яку они зложені, будуть заохотою для приїзжих гостей, котрі відвідуючи виставу і рускій павільон не поскуплять ся і закуповуючи потаксовані дешевенько фанти збільшать фонд на памятник Тараса.

 

Се исторія фантів і надїї покладані на них. Фанти гарні, навіть дуже гарні, тілько приглянутись им. Які чудні мережки, вишиваня в хрещики і стовпчики — чисто народна орнаментика! А ті мальованя на дереві, сей альбом з портретом Тараса і той терневий вінець, — могила Тарасова змальована на шовку — геть усе-все хиба ж не чудове? А ще до того кождий предмет практичний і в дома придасть ся. Настільники, скатерти, рушники, пошевки, жіночі строї і т. д. Є богато й такого, що і для мужчин годить ся...

 

Такі то фанти! Та й не лежать они тут тілько на те, щоб лежати і дивуватись, що така сила очей их оглядає, а мало хто квапить ся добути з кишенї кілька крейцарів, щоби дещо з них купити. А се вже справдї сором — лучало ся й таке, що богато наших людей Русинів навіть і уваги не зводили звернути на фанти!...

 

Принуки треба? От вам зараз і принука! Ласкава панї! високоповажаний пане! всечестнїйшій отче! На бомбони є, на пиво є, на тютюнець є, та й не на одне инше є! З того заключенє: На виставі жидів не підпомагай, пива менше пий, в дорогу реставрацію не йди — а заверни до руского павільону, кинь в одну і другу пушку по лептї, фанти докладно оглянь, і котрий до вподоби, зараз купуй! Не треба в тій хвили платити всїх грошей, можна зложити й половину цїни, решту заплатиш при відобраню фанту, або за послїплатою почтовою. То буде найкрасшій гостинець і памятка з вистави. Memento!

 

[Дѣло, 28.07.1894]

 

III.

 

В тім самім крилї "Клюб Русинок" виставив ще дуже цїнну збірку народних гафтів і взорів. На великих картонах поналїплювані рядками мережки — з кождої місцевости окремо, а биля них находить ся своя спеціяльна назва кождої, хоч-би найпростїйшої вишивки. Почавши від найпримітивнїйшого способу мережаня сїрою ниткою, вивареною в молоцї й саджи, можна побачити і дуже різнородну комбінацію красок, що зливають ся хрещиками, стовпчиками, стежочками, городничками і всїлякими иншими родами мережань в одну гармонійну цїлість. Збірка отсих народних гафтів і вишивок типова і характеристична тим, що зображує більшу або меншу спосібність поодиноких околиць до артистичного смаку. І хоч она ще не зовсїм повна, то все-таки представляє велике поле до студій етноґрафічних. "Клюб Русинок" вчинив би справдї немалу прислугу, коли-б доповнивши сю збірку орнаментними взорами з недостаючих ще повітів, видав єї окремою книжкою. Се була би найповнїйша збірка галицкої орнаментики і побіч значіня наукового віддавала би і практичні прислуги, а "Клюбови" зєднала би заслужену славу.

 

Над вишивками находить ся прибитий на стїнї плян будинку Перемиского института дївочого. Се велика двоповерхова камениця, котра буде дуже вигідним поміщенєм дївчат-школярок. Перемискі ученицї дївочого института виставили в окремій шафі свої ручні роботи, переважно штучні цвіти й гафти.

 

Виходячи з сего крила помічуємо по правій сторонї довженний стіл наложений глиняними виробами з Товстого, котрі прислав о. Чачковскій яко фанти на памятник Т. Шевченка. На тім столї находять ся також малюнки на теракотї панни Орисї Герасимовичівної і панни Галї Огоновскої.

 

До цїлости виставлених предметів жіноцтвом годить ся ще додати осібну роботу панни Ольги Барвіньскої [дочки п. посла], именно парасольку, гарно вишивану народними мережками, котру подарувала міністрови Фалькенгайнови.

 

Перейдемо тепер до других товариств.

 

Товариство "Просвіта" голосне і заслужене своєю просвітною дїяльностію від двацять і пяти років, звістне ледви не кождій рускій дитинї, що почала ходити до школи. [Исторія єго заснованя, розвиток і просвітня дїяльність розказані в виданій недавно книжочцї.] "Просвіта" виставила 170 популярних книжочок свого видавництва, дальше кілька видавництв філій тернопільскої і золочівскої, свої часописи, книжки шкільні власного накладу, молитвеники, мапи, статути, друки і справозданя. Крім того по стїнах порозвішувано ґрафічні начерки представляючі розвиток читалень "Просвіти", виказ руху членів, виказ книжкового обороту, маєткового стану і виказ літературного руху в Галичинї, Буковинї у Угорщинї від часу заложеня товариства аж до початку 1894 р. Приїзжі гостї, котрі ще не є членами "Просвіти", можуть вписувати ся в книгу членів товариства таки на виставі, бо там находить ся умисне на сю цїль призначена книга.

 

Товариство "Руска Бесїда", що побіч розбудженя товариского житя займає ся вже трицять лїт руским театром, виставило: 1) книжку, написану з порученя видїлу і видану коштом товариства "Русько-український театр. Історичні обриси Івана Франка", в котрій подрібно представлено дотеперішний розвиток театру на Руси Українї від найдавнїйших часів, а особливо розвиток народного театру в Галичинї і дїяльність "Рускої Бесїди" в тім напрямі. 2) Зладжену на підставі матеріялів і кииг, достатчених товариством, статистичну таблицю разом з ґрафічними рисунками, що илюструють розвій руского театру в Галичинї. 3) Збірку театральних афішів руских з року 1848 і з років 1873—1875. 4) Kоmеdyo-opera Wesilie abo Nad cyhana Szmahayła nema rozumniszczoho, w troch widsłonach z spiwamy i tańciamy narodowymy. Napysana w Kołomyi na wzir Stecka, izdał Ioann Ozarkiewicz w Czernowcach 1849. 5) Komedyo-opera. Diwka na widdaniu abo: Na myłowanie nema syłowania. Złożena w Kołomyi.

 

"Наукове товариство имени Шевченка" виставило також книжки свого виданя, статути, портрети, бюсти, а надто велику збірку книг, що відносять ся до особи і літературної дїяльности Т. Шевченка. Ся збірка дуже цїнна і становить майже всї виданя творів поета, котрі появились на великім просторі від Петербурга до Женеви. Між ними є й бібліоґрафічні рідкости, як ось: "Чигириньскій Кобзарь і Гайдамаки" видані в Петербурзї 1844 року і Кобзарь петербургскій, що єго редаґував ще сам поет. Надто з збірцї богато перекладів з Шевченка в язицї польскім, россійскім і нїмецкім.

 

"Руске товариство педаґоґічне" помістило: 1) книжки видавані товариством, 2) декотрі учебники народних шкіл, 3) ґрафічний виказ руху членів, 4) статути товариства і института, що стоїть під управою товариства і 5) справозданє як товариства, так і института.

 

Товариство "Рускій Боян" у Львові має окремий ґабльот і в нїм виставило музичні инструменти, що их уживає україньско-рускій нарід. Сі инструменти є власностію панї Омелї Озаркевичевої і о. Порфирія Бажаньского. Дальше "Боян" виставив збірку фотоґрафій руских музиків як україньских, так і галицких; фотоґрафічну знимку членів прогульки "Бояна" до Лавочного, Праги, Закопаного; срібний вінець жертвований "Боянови" в часї концерту в Празї; альбом Праги жертвований Чехами і инші памятки з прогульки "Бояна" до Чехії; комплєт "Музикальної Бібліотеки" і виданя перемиского Бояна; збірку нот до слів руско-україньских, або на мотиви україньских пісень. В ґабльотї "Львівского Бояна" помістив також "Перемискій Боян" фотоґрафії своїх членів, статути і видавництва.

 

Літературне товариство "Руска Бесїда" в Чернівцях виставило девять річників "Бібліотеки для молодїжи" і калєндарі свого виданя.

 

"Народна Торговля" побіч ґрафічного представленя розвитку товарвства і філій виставила тілько ті товари, що их вироблюють галицкі продуценти, і що она их удержує по своїх складах. Отже передовсїм напитки з галицких фабрик, між ними мід спеціяльно руского витвору, як ось о. Дуткевича з Рудна. Дальше віск, мило, щітки і взагалї все те, що з краєвих виробів можна одержати в Торговли як у Львові, так і на провінції.

 

Товариство ремісниче "Зоря" заложило своїми предметами більшу часть руского павільону — і треба признати, що ті предмети звертають на себе особливу увагу як що-до тривкости самої роботи, так і єї артистичного викінченя. Виставцї "Зорі" здобули собі від гостей загальне признанє, тож треба надїятись, що дирекція вистави при відзначенях поодиноких виставцїв увзгляднить і руских ремісників.

 

Про предмети виставлені членами "Зорі" напишемо завтра.

 

[Дѣло, 30.07.1894]

 

 

IV.

 

Члени ремісничого товариства "Зоря" взяли доволї громадну участь в виставі і — як ми вже перше замітили — заповнили своїми виробами цїлу середину руского павільону.

 

Против входу під лївою стїною подибуємо ґарнітур меблїв до спальнї, а то два ліжка, дві шафи, два стілцї, нічний столик і зеркало з мраморною плитою. Се робота Михайла Павлишака, львівского столяря. Оглядаючи ті предмети з далека, здаєть ся, они не визначують ся нїчим особливим. Однак придивившись близше, бачимо перше всего ориґінальність их помислу і справдї артистичний смак в их викінченю. На першій погляд невибагливі і навіть краскою незамітні, манять кождого гостя до себе, котрий розсмакувавшись их видом, розкошує ся простотою і безпретенсіональностью виставлених меблїв. Зладжені з кедрового дерева на лад сїльскої обстанови в мужичій хатї, они визначують ся богатою різьбою і прикрасами на мотивах гуцульскої орнаментики. Надто — і се велика принада тих меблїв — сучки в дереві так подобирані, що они самі творять дуже гарну симетрію. Взагалї робота п. Павлишака дуже ориґінальна і ся ориґінальність надає їй властиву красу і вартість. Сі меблї продані за 1300 зр.

 

Рядом з меблями Павлишака виставив п. Тит Турковскій, тапіцер зі Львова, меблї в бароковім стилю, покриті шовковою тканиною. Є се великопаньскій сальон, дуже вибагливий так, що звичайному чоловікови і подумати годї про такі вибаги. Бароковий ґарнітур п. Турковского складає ся з барокового стола, ренесансової фантазійної канапки і барокового підставника. До того убране одно вікно фіранкою, яко модель ренесансового стилю.

 

За виставою меблїв, одинока руска фабрика кафлїв п. Ив. Левиньского у Львові помістила свої гарні кафлеві роботи. Тут бачимо мальовану піч, мальовані декораційні вазони, мальовані і випалювані дахівки і взагалї кафлї.

 

Переплетнича фірма Михайло Спожарскій і Син у Львові — звістна своїми роботами цїлій громадї галицких Русинів — виставила в окремій скляній шафі переплетничі вироби. Почавши від найзвичайнїйших оправ, можна видїти навіть дуже гарні оправи, котрі сміло можуть йти в заводи з заграничною конкуренцією. Крім оправи книжок, молитвенників, євангелій, фірма виставила ще оправи різних тек (окладинок). Особливу увагу звертає на себе касетка з акварелею молодого руского маляря Осипа Куриласа, котру зробив після образу Трутовского: Шевченко з бандурою над Днїпром.

 

Побіч фірми Спожарского стоїть скляна шафа з кравецкими роботами п. Дмитра Ковальского. Тут поміщена одна фіолєтова владича сукня [реверенда] і темна чемера. Хоч п. Ковальскій не виставив великої збірки платя своєї роботи, то мимо того ті дві річи наглядно вказують на совістне і солідне викінченє і гарний крій. До того, п. Ковальскій майже одинокій представитель кравцїв на виставі, що займають ся шитєм священичих строїв.

 

Дальше рядом стоять міцні дубові шафи львівского столяря п. Михайла Василицї. Шафи справдї гарні, практичні і тривкі так, що й довгі десятки років можуть перестояти. Особливо замітна шафа, помислу п. Василицї, майже чотирогранної форми, що займає мало місця і може богато помістити. Крім того п. Василиця виставив дуже гарної роботи поличку на біжутерії, книжки і т. и.

 

Близше входу виставив п. Іосиф Пендюк, слюсар, дуже величавий столик з зелїза на цвіти. Столик прикрашений орнаментикою, а то рожами і иншими цвітами дуже майстерної роботи. Робітня Пендюка виставила ще й всїлякі замки, окови дверей і вікон.

 

Другій слюсар львівскій п. Станислав Конопацкій виставив також дуже гарні річи, а після осуду знатоків і цїнні. Є се велика зелїзна касетка ручної роботи. Побіч неї розставлені рамки на фотоґрафії з кутого зелїза, красно прибрані орнаментом в цвіти. Дальше зелїзні лїхтарі і окуте вікно з штучним замком.

 

Зараз за предметами "Народної Торговлї" бронзовнича робітня Устєньскій і Скнуржиль виставила церковну лямпу в ґотицкім стилю, престольний хрест, монстранцію, чаші і взагалї церковну посудину, а крім того сальонові канделябри, дзвінки і т. д.

 

Тут в сусїдстві виставлені в осклених рамах літоґрафічні роботи п. Андрея Андрейчина. П. Андрейчин хоч недавно отворив свою робітню у Львові, та вже вславив ся гарним викінченєм поручених єму робіт. Білєти, декорації, ноти, портрети, ба навіть і мережки накладані кількома красками — усе те зроблено і гарно і артистично. Як зачувати — п. Андрейчин спроваджує ще одну машину а то виключно для робіт орнаментних.

 

Коваль п. Гаврило Мулькевич з Камінки струмилової виставив фаєтон і плуг з столиком до реґульованя після власного помислу.

 

Дуже гарна робота п. Якима Довгого, різбаря з Тисьменицї. "Царскі врата" зложені з галузок винограду, а між ними рослі китицї вють ся майстерно різьблені на переміну з листками. Ті царскі врата представляють вже поступ від старої стереотипної церковної різби в напрямі нового стилю, і они мабуть найкрасша різбарска робота на цїлій виставі. Их цїна 325 зр.

 

З різбарских робіт виставили ще і Павло Передаткевич з Живця, гарні рами до зеркал в стилю бароковім; п. Ив. Біленькій з Коломиї, процесійний образ паленого рисунку і краківскій різбар п. Иван Кавка два релєфи. Один з тих релєфів зображує алєґорію з исторії Руси, а другій "Зложенє Христа до гробу". Сей послїдний свідчить про великій талант автора, котрому композиція не робить великої трудности. Надто з релєфів виявляєсь і рутина, так що автор вивінований такими прикметами може зєднати собі і рускій штуцї почестне місце.

 

Львівскій скляр, п. Лука Сютрик, вставив в павільонї двоє вікон з барвистих кусників скла. Барви зливають ся так симетрично, що творять мотиви народної орнаментики.

 

Гончар з Пістиня, п. Петро Кошак, виставив ориґінальні поливані вироби гончарскі, а маляр п. Яків Хомик обмалював народними взорами стелю павільону.

 

З сим ми скінчили огляд руского павільону.

 

[Дѣло, 01.08.1894]

 

[Віддїл етноґрафічний.]

 

I.

 

З павільону руских товариств нам лиш один крок до етноґрафічного віддїлу, де — як звістно — війтує проф. Шухевич. Само положенє сего віддїлу гарне й романтичне. За яром на горбках розсїли ся сїльскі хати, а попереду них стрілила трома верхами в гору гуцульска церковця, що вихопившись на самий край, мов-то сторожить невеличке село. Доріжкою в долину — і перед нами великій dworek szlachecki. Він також належить до цїлости сего віддїлу.

 

Однак, заки зберемо ся подрібно оглядати кождий предмет, що єму доля призначила бути характеристичною прикметою певної околицї і єї мешканцїв, нам би з-першу кілька загальних уваг.

 

Відома се річ, що підсонє і положенє краю впливають не лиш на фізичні обставини, але й на духову спосібність населеня. Відповідно до підсоня і положеня краю мешканець примінює свою селитьбу, їду і одїж, після них порядкує свої занятя і установляє звичаї і обичаї; ті два чинники складають ся на єго матеріяльне і моральне бутє. Спеціяльно-ж Галичина — край різнородний не лише своєю оро- і гідроґрафічною будовою, отже і положенєм, але також і кліматичними відносинами. За-для того стрічають ся тут різницї між населенєм, за-для того і звичаї, обичаї, спосіб занятя і проживи не всюди однакові. Гуцули, Верховинцї, Лемки різнять ся від Підгірян, Долинян, Заболотїян, Покутян, Подолян, Полїсян і Побережан. Отже ті всї вичислені назви, котрих спис можна би ще значно побільшити, мають свої певні відміни в етноґрафічнім типі Галицких Русинів. Надто у кождої відміни можна подибати ще безлїч чисто місцевих різниць, що переховують ся традицією з одного поколїня до другого. Крім того в Галичинї живуть ще другі народности, отже побіч спеціяльних різниць між руским людом, треба взяти під розвагу і національні різницї.

 

Галичина з огляду на етноґрафічні відносини краю незвичайно цїкава, але з другого боку позбирати всї форми етноґрафічних типів — річ не так легка. За-для того на виставі они не зовсїм вичерпані. Оно просто й неможливо вичерпати всї тонкости eтнoґpaфічниx відмін і зуставити их в систематичнім ладї. Проф. Шухевич впорядчик рускої части етноґрафічного віддїлу, а Володислав Пршибиславскій польскої части — обмежили ся до того, що вибрали з-поміж всїляких відмін етноґрафічних тілько деякі, більше характеристичні, щоби можна представити их як найвірнїйше і найповнїйше. До того з инших відмін дібрали тілько те, що доповнювало би певний образ.

 

Перше всего на виставі звернено увагу на спосіб мешканя і будови домів. Таких домів виставлено чотири з всхідної части Галичини а три з західної, добираючи ті місцевости, в котрих найлїпше приявляє ся певна характеристична відміна. А щоби та відміна не затрачувалась, так ті хати будували люде місцеві, після свого спеціяльного способу ставленя, і з такого матеріалу, якій в их околици уживає ся. Коло кождої хати уладжене обійстє відповідно до околицї, а середина комнати устроєна, прибрана і заосмотрена такими знарядами й посудиною, які загально находять ся в кождій хатї даної місцевости. Щоби-ж докладнїйше зобразити матеріяльний етноґрафічний тип, то в кождій хатї й мешкають люде своєї околицї, в своїх властивих строях, і займають ся роботою, якій звичайно віддають ся дома.

 

Ся картина ще неповна, тож щоби представити сяку-таку цїлість, виставлено в етноґрафічнім павільонї [в т. зв. szlacheck-ім dwor-ку] богатий матеріял, котрий доповнює попередний образ. Отже тут находить ся збірка строїв з різних сторін краю, вироби для домашного ужитку, виробу домашного промислу, моделї хат та знарядів і вкінци предмети, що свідчать про обряди, звичаї і т. д. Надто велика збірка фотоґрафій показує житє селян в деяких характеристичних хвилях.

 

Етноґрафічний віддїл на виставі яко зображенє головно матеріяльного типу народу і власне самий начерк має велике значінє і — проф. Шухевичеви належить ся всяке признанє, що справдї вмів як фаховий знаток позбирати майже по всїх закутинах Галицкої Руси характерні прикмети, використати их і зложити з них гарний етноґрафічний образ руского люду.

 

Про духове житє говорить по-трохи етноґрафічна бібліотека д-ра Ивана Франка, а про доисторичну старину свідчить збірка викопалин, упорядкована д-ром Чоловским. Давну штуку і то церковну, бо головно она цвила довгій час на Руси, виявляють предмети нагромаджені в церкві. Побіч малярства і сницарства заступлені церковні гафти і тканини.

 

Так отсе загальний образ етноґрафічного віддїлу, котрий манить до себе найбільше гостей.

 

[Дѣло, 03.08.1894]

 

II.

 

Оглянемо з-першу хати селяньскі як з всхідної, так і західної части краю, відтак поступимо в етноґрафічний павільон до так зв. szlacheckiego dworku, а навпослїд задержимось в гуцульскій церковци.

 

Зараз з початку етноґрафічного віддїлу, лїворуч при дорозї, стоїть велика селяньска загорода. Зверхний єї вигляд вказує на те, що у нїй живе заможнїйшій мужик. Отся загорода, а взглядно розміри єї взяті справдї з богатших загород в селї Радванцях, сокальского повіта з околицї пісковатої, положеної серед лїсів. Она огороджена дранковим плотом, а по єго серединї здіймаєсь досить висока брама. Брамою входить ся на просторе обійстє. Тут майже під самим плотом викопаний колодязь з журавлем і коритом, а по обох боках подвіря находять ся шопи з господарскими рільничими приладами.

 

Сама хата, передїлена сїньми, в котрих стоять домові господарскі прилади, як жорна, ступа, соломяник на збіже і т. д. — на дві комнати. Праворуч находить ся світлиця і комора, а по лївій сторонї лиш сама світлиця. Світлиця по правій сторонї уладжена після звичаю в сокальскім повітї. Майже при самих дверех стоїть кафлева піч — одна до печива, друга до огріваня. На печи зображені кавки, що є знаменем міста Сокаля. [Ті печи завів в Сокальскім пок. Шостопальскій.] Дальше, під стїною против вікон стоїть ліжко, накрите веретою домашного виробу, по-під дві другі стїни стоять лавки, а вкінци перед лавками стіл. По стїнах порозвішувані образи святих.

 

Лївий бік хати становить рід музею домашного промислу з повітів сокальского і брідского. Тут подибуємо строї, ткацкі вироби, як ось ткані килими з Залозець, верети, вироби з глини, боднарскі предмети, скринї і т. и.

 

До хати прибудований прибік, мов то окрема комора, в котрій переховує ся збіже, огірки, мясо і инші річи з домового господарства.

 

Як сама хата і взагалї цїле обійстє представляє образ мешканя і проживаня селянина з Полїся, так дальше тут находимо прилади, котрі більше-менше вказують на єго занятє. Між иншими находить ся тут ободова парня. Се рід довгої, великої, накритої скринї, до котрої вкладають ся кусники поколеного дубового пня, відтак під нею розкладаєсь огонь, що своїм теплом творить поколені частини більше гнучкими. Потім их укладає ся до властивого приладу, призначеного до робленя ободів. Той прилад скручує их в обруч, котрий по сполученю і відповіднім обтесаню виходить готовим колесом, пригожим до пісковатих околиць. До споряджуваня звонів колїс і до вбиваня сприх є окремий прилад в шопі.

 

Другій прилад, а то до крученя шкір, що єго давнїйше уживали майже у всїх більших господарствах, служить до виробу сирівця, з котрого шиють упряж на конї.

 

Полїску загороду виставив сокальскій тесля Дмитро Караван, а кошти будови покрили: ґр. Волод. Дїдушицкій, А. Гулимка з Мицова, Краєвскій з Чех і повітова рада брідска.

 

Майже против польскої загороди стоїть селяньска загорода з Поділя, именно з повітів скалатского і тернопільского. Ся загорода складає ся з хати, стайнї, возівнї і стодоли. Она обведена різного рода огорожею, а то, валом з ровом, остроколом, соломяним плотом, валом з соломи і плотом з хворосту.

 

Хата поставлена з вальків; вальки з глини або землї перемішані з довгою соломою, щоби не розлїтались. Ті вальки обкручує ся як прутє, потім вилїплюєсь их глиною, а коли висохнуть, білить ся. При хатї насипана приспа. Входячи до середини хати вступаємо в сїно, котрі дїлять хату на світлицю і комору. В серединї світлицї звичайна сїльска обстанова: піч, ліжко, стіл, лавка, намисник і т. д. Стїни прикрашені образами і витинаними паперцями; над ліжком звисає жердка, призначена до вішаня платя. В тій хатї мешкає селяньска пара з Качанівки, повіта скалатского.

 

По другім боцї, в коморі, переховуєсь пожива, скринї з одїжію і вся господарска потріб.

 

Хата віддїлена від гумна огорожею, що зовесь воринє. На гумнї стоять хлїви і стайнї на худобу, дальше обороги зі збіжем, стодола і т. д. Перед стодолою находить ся тік до молоченя збіжа в сухій порі; стодоли уживають в зимі і в часї непогоди. Кілька кроків дальше — і перед нами друга загорода, а се загорода гуцульска з Яворова, косівского повіта. Сю загороду будував коштом вистави майстер з Яворова Лесько Копчук на кошт дирекцій вистави. Она складає ся з хати й шопи і обведена воринєм.

 

Хата поставлена з грубих соснових кльоців, покрита драницями, а сїни дїлять єї на дві комнати — одну мешкальну, а другу гостинну. Цїла обстанова взята з мешкальних домів Яворова. Тут оба брати, Василь і Микола Шкрибляки, різьблять різні річи. Різьбарі Шкрибляки у нас голосно звісні, зовсїм оріґінальні, так що ново заснована різьбарска школа в Коломиї має виготовляти свої вироби на мотивах Шкрибляківских. Побіч Шкрибляків гафтує і тче запаски гуцулка Василина Столащукова.

 

В сїнях подибуємо оріґінальний млин ручний, вірний модель водного млина, тілько замість води обертає колесо рука при помочи корби. Тут стоїть і гуцульска скриня на одїж і білє. Під тим самим дахом є й комора для переховку господарских річей.

 

В шопі находить ся ватрник, т. є. прилад, на котрім Гуцули вішають гуцульскій котел [казан], а підложивши ватру, варять в нїм кулешу. В часї слоти заганяють до тої шопи худобу й конї, котрі дниною і в ночи, лїтом і зимою ходять свобідно по подвірю.

 

Дальше тут на подвірю стоїть гуцульскій кінь, а за воринєм стовпець на коновку з водою, прохожим на покріпленє.

 

Побіч хати стоїть стіг сїна обведений оплотом, а трохи дальше озниця, т. є. прилад до сушеня овочів.

 

Гуцульску хату разом з уладженєм закупив ґр. Вол. Дїдушицкій.

 

[Дѣло, 06.08.1894]

 

III.

 

Трохи подальше від гуцульскої загороди, стежкою в долину, стрітимо надднїстряньску загороду з Катаринець, рудецкого повіта. Отся загорода виглядає дуже убого і віддає тип цїлої околицї, котру майже що року навіщує повінь. Біднота загороди, що зараз на першій погляд так і кидаєсь в очи, свідчить також про бідноту єї мешканцїв.

 

Загорода складає ся з хати і малого хлївця. Хата побудована з прутя, побілена глиною і покрита шуваром, що єго тамошні околицї мають доволї. Маленькі темні, брудні сїни, без підлоги, ведуть до малої комнати, котра радше подабає на приют для звірят, нїж на оселю людску. Она брудна і без підлоги, робить дуже сумне вражінє. Крім печи і нужденного леговища та стола, в комнатї нема більше майже нїчого. Тут мешкає дївчина з Катаринець, Марія Білик, і виплїтає кобелї. Під хатою лежить човен, котрий вказує, що мужчини займають ся ловлею риб. Малий хлївець поставлений також з прутя, а на кілю, що стоїть серед подвіря, сушать господинї фасолю.

 

Між хатами з всхідної Галичини побудовано три хати з західної части краю. Ті хати порозкидані по етноґрафічнім віддїлї і стоять самі одинцем. Они анї не входять в цїлість виставового села, анї самі про себе не творять одного образу. Се поодинокі типи, взяті з трох околиць мазурского населеня.

 

Безперечно найкрасшій тип сїльскої хати з Мазурщини — се хата з Закопаного, хата мешканця татраньских гір. Своїм виглядом она вказує на мешканє заможнїйшого господаря. Побудована з смерекових плазів, з великими вікнами, а будували єї самі верховиньскі теслї. Сїни дїлять хату на мешкальну комнату і світлицю гостинну.

 

В мешкальній комнатї подибуємо ґаздиню Реґіну Молєкову з Нового Бистрого недалеко Закопаного, котра займаєсь тут ткацтвом полотна і сукна. Єї вироби лежать на лаві яко предмети оказові, а то: сукно добуте з ткацкої робітнї і сукно фолюшоване. Взагалї цїла комната заложена ткацкими приладами: ткацкій варстат, коливорот, снувалка, богато льняних мітків, вовна — а то все свідчить, що в тій околици ткацтво становить головну галузь домашного промислу.

 

Увагу звертає т. зв. "палень", т. є. два дручки уложені рівнобіжно під стелею, котрі служать до сушеня дерева. Против дверей на стїнї приміщена "листва" на миски і взагалї кухонну посудину. Крім того побіч дверей, по лївій руцї, находить ся полиця на великі горшки і підручні миски. Праворуч входу стоїть піч до печеня хлїба.

 

З сїней иде палениско, котрим огріває ся гостинна комната. У тій комнатї порозвішувані деякі части давнїйшого убору: спідницї, запаски, корсети, чипцї, сукмани, чоботи, дальше куделї, ножі, ложники, збанки, миски, взори людової різьби, форми на сир, черпаки до жентицї, мосяжні вироби і т. и. — а навпослїд мапа Татр, котра докладно зображує положенє Закопаного.

 

Кромі Реґіни Молєкової мешкає в тій хатї верховинець з Закопаного, Єндрик Кшептовскій, 74-лїтний старець, котрий повнить службу чічерона і познакомлює публику з верховиньским житєм, показуючи їй виставові предмети. Єндрик є молодшим братом Яна Сабали Кшептовского, голосного гусляря татраньских гір. Про Сабалу знає кождий, хто тілько був в Татрах. Тут він провідником так милим, що за ним допитуєсь кождий турист і залюбки виправляє ся з старим Сабалою в гори. Сабала, приграваючи на гуслах, оповідає без числа казок. Між казками найцїкавійша видумана ним самим, і она звістна під именем "Сабалова байка". Портрет того татраньского провідника висить в гостинній комнатї, а під ним гусли старого Яна.

 

Другій тип мазурскої хати — хата з Нивиск коло Кольбушової. Она закуплена дирекцією вистави на місци і перевезена до Львова. Побудована з дерева і покрита соломою, складає ся з сїней, комнати мешкальної, комори і стайнї. В комнатї мешкає гончар Павло Баран з Нивиск з дочкою і лїпить горшки та иншу посудину з глини. В комнатї находить ся піч до вареня страви і печеня хлїба, також піч до огріваня, ліжко, стіл, жорна, полиця з мисками і налижник. В коморі переховуєсь пожива і домові знаряди, а в стайні телята, иногдї й корови.

 

Третій тип — се хата з околиць Кракова, деревляна, покрита соломою, мешканє заможнїйшого селянина. Она находить ся аж за етноґрафічним павільоном.

 

При дорогах сего штучного села подибуємо кілька хрестів, як се звичайно буває при дорогах галицких сїл. Хрести характеристичні і з різних околиць. Зараз при входї до етноґрафічного віддїлу бачимо "Розпятє Исуса", роботу доморослого різьбаря-маляря з Пужник. Під тим хрестом сидить лїрник Захарко Головатий. Дальше хрест з Улашковець, повіта чортківского, з околиць надднїстряньских, теребовельских, Рави рускої і повіта каменецкого.

 

За хатами, за балкою, стоїть старий вітрак. Єго спроваджено з Зубимостів, повіта жовківского.

 

Оглянувши хати і маючи перед очима образ мешканя, проживаня — взагалї образ матеріяльного типу етноґрафічного як всхідного, так і західного люду, перейдемо до етноґраФІчного павільону, щоби сей образ доповнити і сотворити собі цїлість понятя.

 

[Дѣло, 08.08.1894]

 

IV.

 

Положенє етноґрафічного павільону [т. зв. szlachecki dworek] дуже гарне. Він стоїть подалеки по-за простими хатами, сам один на горбку. Високій будовою, пишаєсь великими вікнами і широким рундуком перед фронтовою стїною. В єго нутрі не живуть пани, як по сїльских хатах селяне, натомість находять ся там маски селяньскі, і предмети, котрі тїсно вяжуть ся з працею виставлених масок.

 

Ми вже оногди замітили, що етноґрафічний павільон має на метї доповнити те, що недокладно зобразили селяньскі загороди в напрямі етноґрафічнім. Маючи сяке-таке понятє о мешканю селянина, о способі єго будованя, домашній обставі і т. д., розглянемо тепер предмети, що мають нам в сполученю з попередним образом сотворити цїлість, бодай що-до матеріяльної черти етноґрафічних типів.

 

Етноґрафічний павільон складає ся з чотирох комнат. В першій з них находять ся окази нашої сторони. Велика скляна шафа наложена викопалинами передисторичної доби у всхідній Галичинї, упорядкована д-ром Ал. Чоловским, містить в собі цїкаві річи. Тут подибуємо з доби кремінної долота, сокирки, топірцї, вістря, різні знаряди з костей, збанки, миски, кубки — дальше давні вироби бронзові, пацьорки, також срібні вироби і де-що инше. [Значно меншу збірку старинностей виставив Володислав Пшибиславскій властитель дібр в Унижи.]

 

В тій самій сали находить ся етноґрафічна бібліотека, зібрана д-ром Иваном Франком — книжки трактуючі о етноґрафії Руси-України писані в язиках рускім, россійскім, польскім, ческім, францускім і нїмецкім.

 

Також в першій сали на столї розложені вироби славних виробів Шкрибляків. Вже вчера ми замітили, що их вироби так гарні і оріґінальні, що ново заснована в Коломиї школа для виробів з дерева буде учити на основі взорів шкрибляківских і розповсюднювати их по Галичинї й за границею. Шкрибляків єсть двох братів: Василь і Микола. Батько их покійний, Юра Шкрибляк, першій звернув на себе увагу. Львівскій промисловий музей посвятив єго виробам окремий випуск свого видавництва "Взори домового промислу на Руси". Цїкаво, що покійний Юра не вчив ся різьбарства у нїкого; він був самоук і довершував свої вироби незвичайно примітивними приладами, котрі сам собі робив. Ножик і долітце — отсе був єго варстат, а коли прийшлось точити барилочки, то точив их на токарни власного помислу і змайстрованій власними руками. Єги сини, що після батька переймили різьбарску штуку, ведуть єї таким самим ладом, що покійний их отець, та вже уживають купчих приладів різьбарских. Жаль, що они оба, як і их отець, неписьменні.

 

Вироби Шкрибляків находять ся в першій і другій комнатї. Всї их роботи визначують ся незвичайно гарним викінченєм, а найбільшу увагу звертає майстерний свічник, тарілки і ящики, в котрих Гуцули перевозять масло або бриндзю. За-для того, що Шкрибляки завдають собі чимало працї над виробом кождого предмету, ті предмети — як на нас — дорогі. Та все-ж се одна з найкрасших галузей нашого домашного промислу.

 

Комната друга і третя відносять ся спеціяльно до етноґрафії нашого народу. Перше, що в очи впадає — се маски-манекини повбирані в строї з різних околиць і повітів всхідної Галичини. Строї оріґінальні, набуті дирекцією вистави. Тут усе вірнїсїнько схоплено, а навіть маскам надано подобу лиць певних людей. Строї різнобарвні і так вірні, що стоячи між манекинами, здаєть ся, що находиш ся між своїми знакомими Миколами і Грицьками, Марисями і Гандзями. Побіч манекинів-чоловіків, стоять манекини-жінки, дївчата й хлопцї. На кождім манекинї навішена картинка, що освідомляє гостя з околицею, в котрій власне носять такій стрій. І так тут виставлено строї з повітів: городеньского, коломийского, косівского, станиславівского, снятиньского, терпопільского, бережаньского, скалатского, каменецкого, брідского, равского, жовківского і т. д. Крім того є строї з України, особливо стрій україньских жінок з правого берега Днїпра. Надто на стїнах порозвішувані частини одежи з деяких сїл, також пояси, шапки, кожухи, ременї, постоли, чоботи і взагалї все те, що відносить ся до строю як мужчин, так і жінок.

 

По-при строї бачимо різні прикраси, як самих хат, так і прикраси уживані дївчатами. Отже побіч різнобарвних паперів витинаних, котрими убирають стїни, є ґердани, тканини і т. инше.

 

Великі фотоґрафії по стїнах, що их познимав проф. Шухевич, а фотоґрафічне заведенє Тшемеского побільшило, представляють деякі характеристичні моменти з житя селян. Передовсїм они зображують типи дївчат, мужиків і жінок з різних сторін краю, дальше ярмарки по місточках, роботи на сплавах, першу сїйбу, ґрупу пастухів і т. д. Надто на них можна побачити похорони, весїля — отже сумні і веселі хвилї житя селян.

 

Про обряди нашого народу говорять виставлені короваї та безлїч писанок.

 

[Дѣло, 09.08.1894]

 

V.

 

В третій комнатї етноґрафічного павільону находять ся вироби з дерева, а то прилади до домашного господарства, скринї, коливороти, моделї сїльских загород, образи і різьби самоуків-селян. Також тут по полицях порозставлювані керамічні вироби наших селян.

 

Комната четверта і послїдна містить в собі матеріяли до етноґрафії польского люду з Мазурщини. Отже передовсїм манекени в строях з кількох мазурских повітів зображують різницї одягів в тих повітах. Крім того лежать ще строї або их части на лавках і в ґабльотах, також прикраси жіночі, фотоґрафії типів і вкінци невеличка збірка книжок, котрі трактують про етноґрафію польского люду. В кутї против входу подибуємо двох манекинів — один з них зображує селянку з околиць Яворова, а другій міщаньску дївчину з самого Яворова.

 

На сїм скінчили ми огляд етноґрафічного павільону. Теперь перейдемо до гуцульскої церковцї.

 

Модель будови отсеї церковцї взятий спеціяльно з Гуцульщини і такі самі гуцульскі майстри з Яворова коло Косова ставили єї. Такі церковцї можна бачити і на долах. Форму має хреста, з трома верхами, а перед входом находить ся рід ґанку з двома бічними лавками. Довкруги зруба церкви приміщена лавка, на котрій звичайно відпочивають люде.

 

Середина церкви виповнена нашою давною штукою. Певна річ, що тут далось би було згромадити далеко більше предметів, нїж зібрано. Всї три ординаріяти взивали духовеньство, щоби присилало давні памятки церковні, однак самі не виставили нїчого, тілько оден владика перемискій д-р Пелеш прислав зі скарбця перемиских епископів старі ткані епископскі ризи й мітри. Та все-таки і те, що в церковци находить ся, свідчить про нашу богату штуку церковну. В ґабльотах порозвішувані фелони переважно з монастиря Манявского Скита, ткані золотом. На фелонах і епітрахилях вигафтувані цїлі фіґури, що представляють особи апостолів і святих. Також плащеницї і инші тканини справдї майстерскої роботи. На особливу увагу заслугує плащениця з крехівского монастиря. Велика збірка ручних хрестів, між ними особливої роботи хрест з реклинецкої церкви, чаші, дарохранительницї, мітри і т. и. — все те нагромаджене будить велику цїкавість. Надто церковні книги, євангелія, писані октрихи, ирмолоґіони і євангелія порозкладувані на окремім столї.

 

Церковне малярство і різьбарство заступлене дуже цїнними і богатими оказами. Найкрасша річ — се иконостас з крехівского монастиря і царскі врата з крехівскої церкви парохіяльної. Образи на исконостасї мимо соток лїт заховались так добре, що виглядають як нові. До того-ж спосіб мальованя незвичайно живий, особливо обох намістних образів: Матери Божої і Исуса Христа, краски лагідні і різьба на иконостасї прегарна.

 

Великій престіл убрала львівска торговля Михайла Димета. Величава циборія, гарні свічники, чаші, євангеліє в гарнім переплетї, хрести, кадильницї відрізняють ся від предметів давної штуки. Тут за великим престолом висять ще два образи кисти нашого маляря п. Юліяна Панкевича, оріґінальні з огляду на композицію Исус Христос між малими дїтьми, убраний в тогу мережану народними взорами, а Матїр Божа в народнім рускім строю держить на руках малого Исуса, а у стіп клячить малий хлопчина, мабуть св. Іоан, в киптарику. Про сі образи писано свого часу в "Дѣлї".

 

В церкві находять ся ще старі деревляні замки і фотоґрафічні знимки, котра зображують як саму структуру церквей на Руси, так і их внутрішний устрій.

 

Так оглянули ми то, що найблизше дотикає нас самих. З відси звернемось між пестрі павільони, щоби розслїдити, як і о скілько заступнено галицке рільництво і промисл.

 

[Дѣло, 11.08.1894]

 

[Рільництво].

 

Почнемо від ґрупи першої, котра обнимає такі віддїли: Рільництво, орґанізація рільництва, статистика, дїловодство і ґазети, рільнича инжінерія, меліорація, добуванє торфу, сїльска будова, молочництво і виріб сира, рільничі "kółka" і рільничі школи. Тілько-ж предмети тої ґрупи не находять ся в однім місци, лише порозкидані по павільонах так що треба перебігати з одного місця на друге, инколи з одного кінця вистави на другій, щоби хоч яко-тако представити собі образ галицкого рільництва.

 

Однак, заки оглянемо першу ґрупу, нам би перед тим заглянути до статистики.

 

Річ се звістна, що Галичина — край переважно рільничій. Після статистичних дат 1890 року на просторі 78.96 квадратових кільометрів мешкало 6,607.816 людей. З того числа припадає на один кільометер 84 мешканцїв взагалї, а 74 осіб займає ся рільництвом, иншими словами: в Галичинї є 4,419.636 рільників. Отже з цїлої австрійскої держави у нас найбільше рільників, бо порівнавши з другими краями коронними, що займають ся рільництвом, побачимо, що Чехія має на однім кільометрі тілько 44 а Угорщина всего 33 рільників. Також в порівнаню з деякими европейскими державами Галичина під взглядом рільництва виказує найбільшій процент людей. Одна лиш Россія може почванитись більшим процентом хлїборобів.

 

Послїдні поміри в Галичинї виказали, що в нашім краю є 6,609.356 морґів орної землї, 1,717.883 сїножатей, 1,310.677 морґів пасовиск і полонин, 3,512.392 морґів лїса, а моклаків, озер і взагалї неуправної землї 493.318 морґів. З того припадає на дѣдичѣв 5,371.273, а на селян 8,269.376 морґів. Цїлий довг виносив з кінцем 1890 року 320,321,672 зр.; з того 188,858.854 зр. затягнули дїдичі, а 131.463.818 зр. селяне.

 

Маючи перед очима отсі дані, ми відповідно до них повинні найти на виставі галицке рільництво заступлене як найбогатїйшими оказами. І треба признати, що ґрупа рільнича богата, однак приглянувшись близше, між виставцями подибуємо всего 241 людей, а з тих аж 68 виставцїв заграничних.

 

Галицкі рільники виставили передовсїм окази збіжа й насїня, різні роди масла і сира, пробки землї і штучних навозів, пляни господарских будинків, мапи і книги до веденя господарства. Земні продукти виставили головно дїдичі і господарско-рільничі товариства, а руских селян виставцїв дуже а дуже мало. З не селян Русинів виставили о. Дзерович з Топорова хміль а п. Тадей Федорович з Клебанівки господарскі книги і мапи. Натомість в рільничім віддїлї вистави находить ся 60 нумерів з Конґресівки, а ті нумери представляють різні роди збіжа і управних ростин. Також американьскі Поляки виставили в своїм павільонї всякі рільничі продукти.

 

Віддїл машин заступлений Галичанами дуже слабо. Тут подибуємо рільничі машини, що их виставили фабрики з Чехії, Морави, Угорщини, Відня, Шлеска, долїшної Австрії, Нїмеччини [Віртемберґія і Гамбурґ], Познаньщини і Анґлії. Галицких же виставцїв всего девять. В першій лінії виставили "Галицке акційно торговельне товариство" у Львові рільничі машини, і то не своєї роботи. Надто ковалї: Микола і Стефан Гапки з Городка, Гаврило Мулькевич з Камінки струмилової, Єлин з-під Львова, Слїпко з Рогатина і т. д. виставили плуги, борони і взагалї прилади до управи рілї. Прочі виставцї: Фреліх з Нового Санча, Ферінґ з Бохнї, Ґольдштайн і Фреліх з Ряшева, Дорнвальд і Балабайдер з Перемишля і Гемпель з Освіцима.

 

Отсе та перша ґрупа: рільництво, котре Галичина так дуже слабо заступила і не могла инакше заступити. Примітивна управа рілї, незнанє господарки на ширші розміри, уживанє невідповідних приладів, до того несвідомість гноєня штучними і природними навозами — словом: усе теперішне дїловодство господарства рільного в Галичинї не могло випродукувати нїчого лїпшого. За для того-ж і біднота, що проявляєсь в рільничім віддїлї на виставі, є вірним образом галицкої нужди. Де-хто говорить, що в Галичинї рільництво упадає за-для того, що тут повсюди замітний зворот до промислу, отже й вистава має на метї бути виставою промисловою. Скілько правди в тих словах, побачимо оглядаючи промисловий віддїл львівскої вистави.

 

До рільництва можна зачислити садівництво і пчільництво. Се ґрупа четверта, та тут всего 64 виставцїв, з котрих 17 репрезентують заграницю, а то Варшаву, Познаньщину, Угорщину і Дрезно. Прочі — то дїдичі та львівскі і по зальвівскі огородники. Навіть галицке товариство садівництва не заступлене.

 

[Дѣло, 13.08.1894]

 

[Лїсництво.]

 

Львівска вистава досить богата в предмети лїсної продукції. Оно і не дивно, коли зважить ся, що просторонь галицких лїсів становить 1/5 часть всїх лїcів в Австрії. Тепер ті лїси щезають: немилосердна сокира стинає що найкрасші дуби, сосни, ялицї — і там де колись стояла дрімучі лїси, нинї пустїє поле. Першій катастральний помір в роцї 1852 виказав 3,673.150 морґів лїса, а вже помір в 1882 роцї виказав лише 3,512.391 морґів, отже о 160.759 моргів менше. Від того часу до нинї знищено далеко більшій процент лїcів, так що сегодня Галичина ледви може числити чистих три міліони морґів. Держава має 218.983 гектарів лїса і она єсть найбільшим властителем, 1,610.462 гектарів належить до дїдичів, 110,692 до громад, 68.674 до різних фондів, a 13.011 до фідеікомісів. Дерева продукує Галичина до 10 міліонів кубічних метрів і вивозить єго за границю.

 

Лїсництво становить на виставі ґpyпy пяту і сюди належать урядженє, управа і ужитки лїса, будови лїсні, средства охоронні, школи лїсного господарства, лїсний промисл, торговля дерева, статистика і лїсова література. Галицкі-ж відносини лїсні показані в кількох павільонах, на котрі зложилось 52 виставцїв, переважно дїдичів, а між ними двох заграничних, именно Штайнер і Секль з Вінер-Найштадт. Прочі виставцї, що виставили предмети лїсної продукції, є: ц. к. дирекція державного майна, заряд дібр ґp. Потоцких, братя Ґредель, заряд дібр кн. Евст. Сангушка, Леопольда Поппера, дирекція дібр арх. Альбрехта, фундація ґp. Скарбка, місто Львів і ґр. Каз. Бадені — всї ті виставцї заповнили свої власні павільони предметами лїсництва.

 

Найбільшим властителем лїса — як сказано — єсть в Галичинї сама держава і она виставила в павільонї міністерства рільництва дуже гарні окази. Пo-при пнї велитних дерев впадає в очи образ, що представляє збірник води Перкалаб на Черемоши. Дерево спускане зі зрубів збирає ся в таких збірниках, а з-відси пливуть собі поодинокі дерева водою дальше. В павільонї міністерства скарбу бачило кілька моделїв таких заставок, між ними дуже цїкава "клявза" имени арх. Рудольфа, побудована в Гриняві в р. 1882 за 30.000 зр. Дальше, тут находять ся сухі і водні "ризи" т. є. корита, котрими спускає ся дерево просто зі зрубів до збірників. Також тут можна помітити способи забудовуваня гірских потоків — один такій спосіб показано на самій площи вистави, де забудовано один провал, виложено єго камінами, оцимбровано, а береги засаджено лозою.

 

Менші моделї з дерева або тектури представляють типи будинків для лїсного заряду, прилади до управи лїсів, плоди лїсні, розсадники, перекрої дерев, дошки і т. д., крім того роги оленїв, зуби диків, рисї, дикі коти і т. и.

 

З мап і з справоздань дирекції лїсів і державних дібр можна довідатись: кілько гектарів лїса в Галичинї припадає на державу і реліґійний фонд. На великих картах, порозвішуваних по стїнах, представлений загальний розклад державних і приватних лїсів Західна Галичина не має богато лїсів, а то тому, що до них були приступнїйші дороги і длятого лекше можна було их знищити. Однак, чим дальше на всхід і полудне, тим більше і лїси ростуть; гори від Сянока до Кут і гори від жерел Сяну вздовж границї угорскої і буковиньскої покриті великими лїсами. Натомість західна часть краю біднїйша лїсами і аж в Татрах і в добрах арх. Альбрехта лїсів знов більше. Відповідно до богатших або біднїйших в лїси околиць і цїна дерева висша або низша.

 

Особливу увагу звертають на себе мапи плястичні. З тих найбільша господарского округа Ослави [Делятин, надвірняньскій повіт] поліхромована після різних галузей управи. Також збірка мап помірових, граничних і лїсно-господарских з XVIII. і ХІХ-ого віку визначуєсь гарним і докладним технічним викінченєм. З огляду на теперішні граничні і табулярні відносини та збірка має лиш архівальне значінє.

 

В віддїлї будівництва замітний технічний проєкт будови лїсного шляху Мізунь-Сенечів. Инжінєри мусїли тут поборювати великі трудности технічні, бо треба було вести дорогу майже 30 кільометрів над самим берегом рвучої і бистрої гірскої ріки, при тім збудувати 14 мостів і обезпечити береги. Шлях йде самою серединою мізуньскихь лїсів, дїлить их на дві майже рівні части і є головним шляхом транспорту і комунікації цїлого комплєксу, що обнимає майже чотири квадратові милї лїса.

 

Адміністрація державних дібр доставляє лиш сирі лїсні плоди, а промисловцї, торговельники і околичне населенє перероблюють их на предмети до ужитку. Длятого-ж то і на виставі поміщено окази зроблені з дерева закупленого в державних лїсах. Знаходимо тут дубові бруси і ясеневі, дубові і букові зелїзничі пороги, ґонти, боднарскі вироби, складові части колїс, господарскі прилади і т. д.

 

Дирекція домен і лїсів має у Львові від року 1883 склад дерева на топливо, що єго доставляють переважно державні лїси болехівскі і долиньскі. Ґрафічна таблиця подає за час десятьох років від 1883 до 1893 загальну скількість проданого дерева, загальний дохід зі спродажи і цїну кождого роду дерева окремо в кождім роцї того десятилїтя.

 

Лїсова школа, що приготовлює теоретично і практично молодїж до лїсної служби, заступлена досить добре на виставі. Побіч плянів науки [курс треває одинацять місяцїв], шкільного будинку, єго урядженя і средств, якими послугуєсь школа, находимо збірку найважнїйших ужиточних лїсних дерев, що служать до показу при науцї лїсної ботаніки. Дальше находять ся задачі і рисунки учеників, статистична табеля фреквенції учеників за час від 1883—1893 року і альбом з фотографічними знимками як учеників, так і учителїв.

 

В павільонї міністерства рільництва виставлені ще такі предмети, як земний олїй, нафта, каміноломи, риболовля і т. и., та поки що ми не говоримо про них, бо они не входять в обсяг лїсництва.

 

Лїсництво представлене також — як ми вже в горі замітили — в павільонах кількох приватних виставцїв. Найкрасше уладжений павільон бар. Поппера. Середину будинку займає плястична карта велдїжских дібр. Бар. Поппер має торговельні зносини майже з цїлим світом. Єгo лїсні продукти йдуть до Франції, Италії, Россії, очевидно крім Австрії і Угорщини, куди вандрують грубі бальки і дошки. Також аж до Хин вивозить галицкі сосни. В тім павільoнї побіч виробів з дерева, подибуємо і лїсні звірята.

 

Адміністрація дібр Сколє має свій окремий павільон, в котрім виставила вироби з дерева, фотоґрафії, пляни і рисунки. В скільских добрах лїсова господарка веде ся на велику скалю; самих урядників є там 120, а кілька тисяч робітників. На садженє лїса адміністрація видає річно 20.000 зр.

 

Павільон кн. Евст. Сангушка виставив вироби з тартаку в Рудї під Тарновом; Броди виставили господарскі пляни, насїнє, машти; фондація ґp. Скарбка виставила збірку мап, господарских приладів і представила лїсну орґанізацію в своїх вісьмох маєтках. Також околицї радехівскі, бускі, рогатиньскі виставили велитні сосни, дуби, а павільони міста Львова і арх. Альбрехта пляни лїсової господарки, моделї будинків для лїсової служби, всїлякі окази дерева і вироби з него.

 

Взагалї ся пята ґрупа заступлена доволї богато і представляє справдї краєву продукцію лїсну.

 

[Дѣло, 15.08.1894]

 

[Ловецтво].

 

Ловецтво в нинїшних часах не те, що колись було. Минули часи, коли бунчучна польска шляхта удержувала цїлі стада гончих псів, хортів, коли громадно вибиралась на лови, мов на яку війну, везучи за собою повні вози їди й напитку. Hинї нема таких панів, часи князя "Panie kochanku" — се лиш глухій спомин широкої забави шляхотскої... Нинї і лїсів не тілько, а хоч і є, то богато в жидівских руках. І звіри перевелись, так що сегодня заяць і куропатва — то пересїчні звірята, на котрих полює ся.

 

Ловецтво представлене в окремім ловецкім павільонї, в котрім подибуємо окази лїcниx звірів, давне і теперішне оружє, ловецкі прилади і пси. І тим цїкавійше приглянутись тій ґрупі, шестій ґрупі на виставі, бо оглядаючи єї, чоловік мимохіть переносить ся в минувшину і бачить перед собою єдину найлюбійшу розривку давного польского шляхтича, котрий сегодня замість ловів звірят — поневоли уладжує лови на грошенята...

 

Зараз при головнім входї по правім боцї ловецкого павільону сидить притворившись в лозах рабівний стрілець зі стрільбою. Очи впялені в темну ніч, ухо ловить кождий шелест. Сидить він так і дожидає жертви. За ним знимає ся в другій клїтцї величезний медвідь, убитий ґр. Каз. Водзицким. Відтак йде збірка рогів виставлена кн. Єрон. Любомирским з Розвадова, а в правім кутї задної стїни находить ся може найцїкавійша часть павільону. Тут уже з далека видно велитний лоб тура, що єго убив кн. Ліхтенштайн. Тури вже перевелись, а були они і у нас на Українї великими стадами. Про них згадують рускі лїтописцї. Карк грубий, роги короткі осаджені в чолї, котре і мури могло-б розсадити. Нинї турів не богато, живуть трохи на Литві, в Кавкаских горах і в полуднево-всхідній части Афґаністану.

 

Ґр. Володислав Замойскій виставив звірину з гір Татраньских. На скалї стоїть коза, а під нею свистак. Ті оба роди звірят находять ся ще в Татрах, а закон хоронить их від цїлковитої погуби. Побіч них находить ся оказ білої сови з Закопаного, а по серединї цїлої ґрупи виступають широкі роги лося — нинї вже рідкого мешканця багнистих країн Волини й Литви. В Галичинї не було лося вже з кінцем минувшого віку, хоч були случаї, що лосї привандровували і до нас, як ось кілька років тому назад приплентав ся лось аж в околицї Нового Санча. Сю ґрупу доповняє ріг тура, пістолєти кн. Андр. Любомирского і ловецкій стрій товариства ловецкого з землї Перемискої з років 1840 до 1846.

 

По лївій сторонї павільону прибиті до стовпа великі роги оленя убитого Ад. Федоровичем в лїсах ґр. Конарского. Дальше збірка рогів Спавсти, а на серединї стїни образ за склом, що зображує місяць і звізди, зложені з пер 850 соломок, котрі убив Брон. Слонецкій. Понизше в кутї сидить молодий медведик.

 

Львівске товариство св. Губерта виставило свої окази, а між ними найбільшу увагу звертає великій медвідь, убитий в добрах фундації ґр. Скарбка. По другій сторонї дверей, над великим вовком, що розложив ся на земли, сидить на галузи мішанець дикого кота з свійским. Дальше йде збірка клеваків з дика, виставлена ґр. Бруницким з Любіня.

 

Від дверей на лїво, менше-більше на серединї стїни висить лоб величезного дика, що єго убив ґр. Стадницкій. Паща отворена, з неї звисає червоний язик, білі і острі клеваки надають сему небіщикови дуже страшний вид. По єго обох боках находять ся також дики, товариші спільної недолї.

 

В ґабльотах і шафах виставлена збірка карпатских мотилїв з-над Попраду, а дальше в шафах різні роди оружя.

 

Крім ловецкого павільону ще в поодиноких других павільонах можна подибати окази з поля ловецтва. Так в павільонї ґр. Андрія Потоцкого находить ся медвідь великаньских розмірів, всякі роги звірів. В павільонї ланцутскім звертає увагу рись посаджений на колюмну.

 

Як бачимо, в виставі ловецтва взяли участь лиш самі пани і ловецкі товариства. Наш мужик не має тут що робити і коли-б єму було прийшлось брати участь в ловецкій виставі, то був би виставив хиба ловецкій закон і богато вiчeвиx резолюцій, взиваючих правительство, щоби не давало дикій звіринї руйнувати єго працю...

 

[Дѣло, 16.08.1894]

 

[Нафта і земний віск.]

 

I.

 

Вправді нафтярство належить під обсяг промислу і ми повинні згадати про него аж при огляданю промислових продукцій на виставі, однак за для того, що нафтярство становить окрему ґрупу, ми посвятимо єму осібну статью.

 

Нафтяний промисл не так давний в Галичинї. Початок єго треба віднести до 1846 року, коли то, нинї покійний, Лукасевич звернув увагу на се природне богатство підкарпатскої землї і займав ся винайденєм способів дестиляції ропи. В роцї 1852 появила ся перша нафтяна лямпа, а експльоатація нафти почалась в роцї 1854. Тогдії то завязала ся спілка з трох людей: Лукасевича, Тшецеского і Кльобаси, і ті люде перші відважились використати богатства, укриті в лонї землї. З того часу минуло сорок лїт. Нафтяний промисл розвинув ся в Галичинї так широко, що сегодня по Америцї і Кавказї він займає в світї трете місце. Щоби мати понятє о станї нафтяного промислу, ми наведемо кілька цифр. Гляданєм і добуванєм нафтяної ропи в Галичинї займає ся над 300 гірничих підприємств, котрі дають роботу майже 3000 робітникам. Річна продукція сягає 1,200.000 сотнарів метричних ропи і представляє вартість 4.200.000 зр. Дестилярні нафтові, а між ними кілька рафінерій уладжених на велику скалю фабричну.

 

Нафтяний віддїл на виставі не лиш богатий, але й уладжений так, що кождий, навіть профан в тій справі, може докладно познакомитись з способом добуваня і перероблюваня нафти. Без сумнїву найцїкавійшій спосіб добуваня є — канадійске верченє закопу над берегом яру в Стрийскім парку. Висока майже 30 метрів вежа взносить ся в формі піраміди, з котрої при помочи парової машини що хвиля спадає і ударяє великій сверл, а він запускаєсь що раз глибше і має дійти до глубини 500 метрів. Се верченє має на цїли не лиш показати спосіб добуваня ропи але також розслїдити, які ґеольоґічні формації находять ся в околици Львова, щоби евентуально відкрити жерела води, так конечної для міста. Канадійска система впроваджена до Галичини доперва в 1882 роцї і завдяки їй в краю відкрито богато нових жерел і нафтяних копалень, як ось в Слободї-Рунґури, Вєтшни коло Дуклї, Бібрцї, Рівнім, Ивоничи, Східници і т. д. До канадійского верченя уживано з-першу самих Канадійцїв, котрих спроваджувано з Америки, опісля ж в р. 1885 заходом товариства нафтяного заснував краєвий видїл в Ропянцї коло Дуклї вертничу краєву школу, котра виховала своїх людей і они виперли Канадійцїв.

 

Неменше цїкавий також прилад до помпованя ропи і води з трех закопів рівночасно. По американьски він зовесь "рumpingrig" і виставлений разом з мотором і паровим кітлом в окремім павільонї. Сей прилад зроблений на меншу скалю, бо бувають прилади так великих розмірів, що можуть випомповувати ропу з 80 закопів рівночасно і то на простори пів милї довкруги. Замітити годить ся, що як канадійске верченє, так і "pumpingrig" виставила фірма Bergheim і Mak-Garvey.

 

В головнім павільонї нафтярского віддїлу передовсїм впадають в очи моделї, акварелї, фотоґрафії закопів і ґеольоґічні перерізи, що их виставило товариство нафтяне. Тут бачимо знаряди до сверленя різних фірм, а на серединї павільону инжинєр краєвого видїлу, Сирочиньскій, виставив піраміду з оказів сирівця з усїх галицких копалень. Ся піраміда дає докладний перегляд ропи кожного закопу з-окрема ма як під взглядом барви, так що-до тягару, проценту нафти і т. д. Тут находить ся мапа, також роботи Сирочаньского, котра зображає продукцію ропи а земного воску в Галичинї від року 1877 до 1893, дальше подає цїни і вартість продукції.

 

Друга часть павільону містить в собі віддїл дестиляції нафти з приміненєм найновійших технічних улїпшень. В скляних циліндрах бачимо всїлякі роди олїїв: вулькановий до смарованя, бензину, нафту господарску, сальонову і т. д., а на верху чистий керосин. В тім віддїлї заступлені майже всї галицкі фірми копалень нафти.

 

Для цїлости образу находить ся на виставі маґазин, в котрім зложені вертничі прилади призначені до добуваня нафти. Ті прилади доставила фабрика машин Липиньского в Сяноцї. Також тут є кузня і з паперової маси "бараки для робітників", споруджені в львівскій фабрицї Лишкевича. Крім того під отвертим небом подибуємо склади герметичних рур і помпових, що их уживають при глубокім верченю. Сі рури походять з ческої фабрики в Комотові. Нафтяне товариство зуставило тутки взори ручного копаня а примітивні знаряди уживані до добуваня нафти в початках галицкого нафтярства. Ще й колодязь находить ся тутки, при помочи котрого запускають ся і виймають ся рури.

 

А тепер слівце про продукцію галицких десталярень. Их — як звістно — 41 і они випродукували в роцї 1893 — 390.988 метричних сотнарів нафти різної якости, а податку консумційного заплатили 2,541.422 зр.

 

Тїсно з нафтою вяжесь і земний віск, та про него напишемо в слїдуючім числї.

 

[Дѣло, 17.08.1894]

 

II.

 

На цїлій кули земній одиноким місцем експльоатації земного воску є Галичина. Добуванєм земного воску займало ся в 1892 роцї 80 гірничих підприємств і они числили 5000 робітників, а річна продукція виносила над 56.000 метричних сотнарів, що представляло вартість 1,500.000 зр.

 

Найбільша копальня воску в Галичинї і взагалї в цїлім світї є копальня бориславска. Початок експльоатації земного воску відносить ся до того самого часу, що і добуванє нафти. В роцї 1852 першій раз почалось добуванє земного воску в Бориславі і до нинїшного дня викопано там на простори 150 гектарів 13.000 закопів. Однак з так великого числа закопів сегодня остає в руху всего 2000; прочі перестали фунґувати. Велике богатство земного воску, що находить ся в жилах близько поверхнї землї, викликало дуже велику горячку експльоатації, а знов се стало причиною нераціонального способу продукції, котрий загально звістний під именем "рабівного" способу. Всї стараня і заходи, щоби запобігти рабівній продукції, не довели нї до чого. Ще найбільше на поправу відносин вплинув добрий примір властителїв більших копалень, а особливо підприємство галицкого банку кредитового, засноване в роцї 1882. На меншу скалю експльоатують земний віск копальнї в Старуни і Дзвинячи.

 

Краєве товариство нафтяне посвятило земному воскови окремий віддїл на виставі. Над берегом яру в Стрийскім парку побудовано павільон, що зображує копальню в Бориславі. У внутрі павільону находить ся закіп одинацять метрів глубокій, а до него зїздить ся драбинками. Той зїзд веде до хідника 31 метрів довгого і кінчить ся аж в Стрийскім парку. В хіднику освітленім лямпами безпечности подибуємо поклади земного воску. Тут находить ся також візок, що зове ся "фердерунковий" і єго уживають в копальнях в Бориславі.

 

В виставі земного воску взяла участь передовсїм фірми дрогобицкі: Ґартенберґ, Лявтербах, Ґольдгаммер і Ваґман. Они виставили різні окази сирого воску в натурі, також перетвори очищеного воску, парафіну і керосин. Фабрику керосину, яко одиноку фабрику в Галичинї, репрезентує фірма Ґольдгаммер і Ваґман, котра виставила справдї гарні окази дестиляційних перетворів, парафіну, товщ до смарованя шкіри, свічки "Phöbus", барвисті свічки і т. д. Ся фірма одержала за свої вироби золотий медаль на всесвітній виставі в Чікаґо. З перетопленого земного воску подибуємо тутки ґалянтерійно-плястичні вироби Малукевича з Мушини.

 

З отсим вже вичерпаний мaтepiял в ґрупі нафти і земного воску. Годить ся ще згадати про бензинові мотори та про нафтяну зелїзницю. Побіч нафтяної кузнї в невеличкім павільонї находить ся бензиновий мотор, виставлений віденьскою фабрикою Лянґера і Вольфа. Такі мотори порушають ся експльодуючою силою ґазу, котрий витворюєсь з камінного угля, або з нафтяного олію, також з нафти або бензини. Нинї ті мотори, а особливо нафтяні і бензинові уживають ся що раз частїйше і уживались би на місце ґазових моторів ще більше, коли-б не великі кошти з огляду на консумційний податок. Мотор бензиновий, також з фабрики Лянґера і Вольфа, примінений до вироблюваня ковбасок в павільонї Янковского. Також і в гали машин находить ся кілька таких моторів.

 

Нафтяні зелїзницї, взглядно льокомотиви, виставила дирекція австрійских зелїзниць в гали машин. Льокомотива може бути опалювана і углем і нафтою. Добрі прикмети таких льокомотив ті, що они не видають з себе нї диму, нї искор, а се важна річ по містах і тунелях. Тої системи льокомотиви мають завести на шляху віденьскої зелїзницї міскої, а також і у нас в Галичинї на шляху льокальної зелїзницї Станиславів-Вороненка. Для показу зелїзниць, порушуваних нафтяним мотором, находить ся вузкошляхова зелїзниця на виставі, що йде по-за промисловим павільоном, по-за галею машин до ґімнастичного боїща. Се маленька зелїзниця, а мотор єї поміщений в задї воза в малій скривочцї. Тим мотором кермує машиніст і після вподоби пускає єго в рух, або задержує. Таких возів з нафтяними моторами уживають в великих фабриках до перевозу матеріялів.

 

[Дѣло, 20.08.1894]

 

[Промисл.]

 

І.

 

Оглядаючи на виставі першу ґрупу — рільництво, ми покликуючись на статистичні дані і на число галицких рільників, доказали, що оно заступлене дуже слабо. Але-ж сказано: львівска вистава має передовсїм на метї подати образ галицкого промислу, значить, она в переважній части вистава промислова. І годї спорити, чи оно так, чи нї, однак нїкуди скривати, що коли-б львівска вистава мала зобразити розвиток і стан промислу тілько в Галичинї, то тут ми стрінули би далеко більшу нужду, як в віддїлї рільництва. Та й оглядаючи продукти спеціяльно галицкого промислу ми не можемо не завважати цїлковитого застою в напрямі розвитку тої галузи. Увесь блеск і красу, а навіть і взглядне богатство надали промисловій ґрупі на виставі заграничні виставцї, а то Чехи, Нїмцї, Мадяри а навіть Анґлійцї. Натомість Галичане, та й то переважно жиди і Нїмцї, виставили в невеликім числї галицку мізероту промислову.

 

Оно й не диво. Галичина, край від довгого часу упослїджений у всїх напрямах, не могла виявити поступу нї на однім поли. Спеціяльно що-до промислу, то тут раз не доставало змислу у самих мешканцїв, а по друге, краєвий промисл не находив підмоги у центрального правительства, котре хотїло вчинити Галичину консументом заграничних продуктів. Нинї вже зроблений один крок на перед. Як-небудь оно й є, то все таки Галичина має кілька промислових шкіл, котрі, надїятись, користно вплинуть на розвиток занедбаного промислу. Вправдї ті школи далеко не відповідають усїм вимогам цїлого населеня [ставлять интереси одної народности висше другої], однак може бути, що они увзглядняючи з часом интереси загалу зуміють заохотити більше число до промислу, дадуть нове жерело заробітку і піддвигнуть ту галузь до розцвіту.

 

Після статистичних цифр з року 1890, одинацята часть населеня Галичини, то-б то 611.738 осіб, живе з промислу. Промислових підприємств начислено аж 34.343! Число дуже импонуюче та невірне, зваживши, що у нас кождий промисловець, що ледви в силї зужиткувати свою працю на домашні потреби, а нїяк не може вдоволити потребам краю, не то ще й висилати свої продукти за границю, одержує податковий аркуш. Отже в тім импонуючім числї находять ся в більшій мірі представителї домашного промислу.

 

Ґрупа промислова дїлить ся на кільканацять галузей, а то: промисл керамічний, деревний, металевий, машиновий, ткацкій, шкіряний, промисл для одежи і моди, мельницкій, паперовий, хемічний, будовельний, артистичний і т. д. Про кожду галузь будемо говорити окремо.

 

Промисл керамічний становить у нас доволї важне средство заробітку і він находить ся, особливо чисто глиняні вироби, в руках наших людей. Та тілько той промисл значно підупав в послїдних часах. Після статистики в роцї 1885 було загалом 1225 підприємств, а в роцї 1890 числимо вже лиш 1116 підприємств. З числа тих підприємств було в роцї 1885 — 632 гончарских і кафлярских, а в роцї 1890 було их тілько 496. Так само і вапняні підприємства упали з 163 на 90, та лиш одні цегольнї зросли з 389 на 487. Також і фабрична продукція упала, бо і число фабричних заведень зменшилось з 219 на 55. Ті фабрики після якости своєї продукції такі: 22 фабричні цегольнї [річно виробляють 29,785.000 цегол і 1,039.000 штук дренів]; 10 фабрик, що займають ся виробом камінної посудини; 3 фабрики, котрі вирабляють теракоту; 7 фабрик скла; 6 фабрик вапна; 2 фабрики цементу і гидравлічного вапна; 2 фабрики виробів з цементу і 3 фабрики для виробу ґіпсу.

 

З огляду на пригідну почву до керамічного промислу, як видко, і підприємств і фабрик за мало. Бути може, що брак грошей, але певна річ, що недостає підприємчивого духа.

 

На виставі керамічний промисл заступлений досить богато. Він порозкиданий по многих павільонах так, що доперва добре втомившись ходом, можна утворити собі образ єго продукції. В тих павільонах подибуємо глиняні посудини, вироблювані майже по всїх закутинах Галичини. Найкрасші вироби гончарскі школи в Коломиї, хоч і потелицке гончарство і з Товстого не посоромлять ся своїми оказами. Побіч виробів глиняних є тут вироби з фаянсу, порцеляни, майоліки і т. д. Крім того вироби цегольняні, кафлеві, водопровідні рури, рури до каналів. Надто скло і витвори скляні, також вироби з алябастру, ґраніту і мрамору. З різних сторін краю, зібрані тут і там окази глини, вапна, піску і каміна мов-то свідчать, що они пригожі средства до витворів керамічного промислу. Жаль, що то все, як сказано, порозкидане без ладу по різних павільонах і не становить для себе одної цїлости. До того-ж заграничні виставцї приносять своїми предметами чималу шкоду для краєвих виставцїв тим, що они в тім віддїлї заступлені досить поважно. На всїх 47 виставцїв є 10 заграничних: пять з Варшави, двох з Будапешту, один з Чехії, один з Тироля і один з Шлезка.

 

Деревний промисл находить ся в трохи щасливійших обставинах, хоч замість розвиватись, і він упадає. Тут знов статистика виказує, що в роцї 1885 було 2.964 підприємств, а в роцї 1890 — 2.783. До сеї галузи промислу вчисляєсь теслярство, столярство, меблярство, боднарство, токарство і сницерство. З того одно столярство зросло, бо в роцї 1885 мало 1.494 варстатів, а в роцї 1890 — 1.587 варстатів. Фабричні підприємства всї поупадали. В роцї 1885 було 734, а в роцї 1890 вже тілько 113 підприємств, з котрих 107 тартаків, 4 фабрики паркетів і 2 фабрики меблїв.

 

Вироби сего промислу так само порозкидані по павільонах цїлої вистави. В самім промисловім павільонї находить ся окремий віддїл виробів з дерева, особливо меблї займають тутки перше місце. Потім престоли, один всего иконостас, роботи львівского сницера Чернавского, човна і т. и. Крім того богато деревних виробів подибуємо в павільонї архикнязя Альбрехта з живецкого тартаку, в павільонї ґр. Мирової, паркети, в павільонах ґр. Романа Потоцкого, ґр. Скарбка, бар. Попера, кн. Сангушка, в скільскім павільонї, львівскім, бродскім, міністерства рільництва, в павільонї руских товариств, в етноґрафічнім віддїлї і в инших павільонах. Годї нам вичисляти всї предмети вироблені з дерева і поміщені в згаданих павільонах. Деревний промисл заступлений богато, та єму ще далеко до того розвитку, якій відповідав би користним условинам нашого краю.

 

[Дѣло, 21.08.1894]

 

II.

 

Металічннй промисл в Галичинї завдяки фабричній конкуренції заграничній, котра засипує наш край дешевшими витворами, також замість розвиватись, він находить ся в застої, або радше клонить ся до упадку. Се вказують статистичні цифри, після котрих в Галичинї було в роцї 1885 загалом 3517 підприємств для виробів з зелїза і стали, а по пятьох роках т. є. в 1890 роцї их число зменшилось на 3409. Так само упали заведеня для виробів з мосяжи і цини; від 1885 року до 1890 перші упали з 119 на 86, а другі з 12 на 3. Натомість повстали нові підприємства, а то одно підприємство для виробів з олова, а два для виробів з цини. І рукодїльнї, що займають ся виробом річей з золота, постигла судьба упадку. В роцї 1885 було таких майстрів 217, а в роцї 1890 було их 204. Отже рукодїльний промисл металічний замість піддвигнутись, упадає. Що-до фабричного промислу, то тут можна помітити, що він підносить ся. В р. 1885 до 1890 збільшились фабричні заведеня з 17 на 20, і они такі: пять фабрик, що витворюють річно 59.952 метричних сотнарів чистого зелїза; шість заведень фабричних, котрі витворюють річно 40.800 метричних сотнарів литого зелїза; дві фабрики слюсарства; одна для мідяних виробів і дві фабрики для виробів цинкових. Отсе число фабрик і то не всюди уладжених після найлїпших конструкцій, аж надто мале.

 

Що-до зображеня металічного промислу на виставі, то тут мусимо замітити те саме, що при попередних галузях, именно, що єго витвори не зібрані в одну цїлість, лиш порозкидані по павільонах. Виставцїв тої галузи є 63, а між ними 13 заграничних. І треба признати, що заграниця веде перед своїми виробами. Так приміром властитель великої фабрики в Варшаві, Іосиф Фраже, виставив гарної роботи срібні і плятинові вироби; віденьскі фірми: Найгефер, Блязічек, Шехтер, Триско, Лянґе, Польцер і Гебурт виставили огнетревалі каси, зелїзні печи і поменші предмети в метали; голосна в Европі фірма "Патек, Філіппе і спілка" в Женеві виставили годинники; Ян Кульман з Чехії, прилади до робленя штучних цвітів; Теодор Проковскій з Вроцлава, зелїзні ворота і т. д. Надто черновецкі фабриканти: Іосиф Вацлавек виставив кріпостні і полеві пушки, а Андрій Ґайб, дзвони. Галицкі виставцї, між котрими 12 жидів, виставили переважно посудину церковну, вироби з бляхи, також золоті і срібні предмети, годинники і т. и. Фабрика дзвонів з Бяли виставила в eтнoґpaфічнім віддїлї три великі дзвони, котрі завішені на зелїзних постументах, вимагають дуже малої сили, щоби их розгойдати. В виставі тої галузи взяли участь і промисловцї рускої народности, а то Антін Серафин з Калуша, котрий коло гуцульскої церковцї виставив дзвони, і львівскій слюсар Пендюк, член товариства "Зорі"; про него ми вже згадували оглядаючи павільон львівских руско-народних товариств. До сего віддїлу можна вчистити також вироби металічні з области механіки, оптики і елєктрики, котрі заступають на виставі дві фірми львівскі: Зільберштайн і Босковіц.

 

Віддїл машинерії заступлений Галичиною дуже слабо. Ся галузь промислу почала доперва розвиватись і она обнимає: виріб машин, знарядів, апаратів, перевозових прирядів, инструментів і т. п. Рукодїльних підприємств було в роцї 1890 — 984. З того числа припадає найбільше на стельмахів, бо аж 560, а 284 на годинникарів. Фабричних підприємств було 23, а то: двацять фабрик, що річно виробляли 19 котлів, 14 парових машин, 10 мельничих, 15 для винокурних і пивоварних заведень, 500 ткацких машин, 932 рільничих, 25 машин до різних знарядів, 160 ручних знарядів, 2000 инших знарядів і 874 метричних сотнарів инших предметів; крім того три фабрики музичних инструментів.

 

Той віддїл на виставі містить ся в кількох павільонах, а найбільшій з них — се галя машин, найбільшій будинок на площи вистави по промисловім павільонї. Всїх виcтaвцїв близько 90, і они в значно більшій мірі самі заграничні; галицких вистaвцїв дуже маленьке число. З Галичан взяли участь: Лев і Ем. Зеленевскі з Кракова, Урбановскій з Перемишля, Піч зі Львова ґазове товариство зі Львова, В. Мічка зі Львова, Рихновскій зі Львова, К. Липиньскій з Сянока, Т. Бредт з Отинії, фондація ґр. Скарбка з Дроговижа, Петерсгайм з Кракова, С. Костшевскій з Самбора, Ф. Радомскій з Кракова і Айнгорн з Горлиць. З заграничних виставцїв взяли участь: з Чехії і Морави 10 фабрикантів, шлезких 3, віденьских 11, надто з Нїмеччини, Варшави, Лодзї і Угорщини.

 

Без сумнїву найкрасшу, а рівночасно і найбільшу виставу в цїлій гали машин, уладила ческа фірма Рінґгофер з Сміхова коло Праги. Предмети тої фірми визначують ся не лиш гарним викінченєм, але і конструкцією опертою на численних досвідах і науковім трактованю предмету. Побіч практичних зeлїзничиx возів до перевозу пива, загальну увагу звертає прилад до фабрикованя леду, котрий складає ся з парової машини, двох компресійних помп, кондензатора і холодника. Парова машина не тілько найбільша на цїлій виставі [представляє силу 240 коней], але й найлїпша з огляду на конструкцію. Фабрикованє леду уладжене після системи Ліндого, а основуєсь оно на засадї, що течи переміняють ся в ґаз коштом тепла, що єго поглочують. Прилад виробляє в часї 24 годин 100 кубічних метрів леду. Та сама фірма виставила машини, що служать до фабрикації цукру, прасу до перероблюваня бураків, прилад до механічного обертаня солоду і взагалї горальняні і броварняні машини.

 

Друга фірма найлїпше репрезентована — се фірма Ст. Цегельского з Познаня, котра доставляє свої вироби і для Галичини. Она виставила передовсїм машини рільничі, плуги, грабарки до сїна, молотїлнї і цїкаву машину до добуваня торфу. За галею машин уладила молочарню і вже на теперішній виставі ся фірма одержала золотий медаль і дипльом. Незгірше заступлена фірма з Познаня "Урбановскій, Рамовскій і спілка" виставивши виключно горальняні прилади.

 

З галицких фабрик найбільша фабрика машин і робітня зeлїзничиx возів К. Липиньского в Сяноцї і Загірю. В гали машин она виставила цістерну до перевозу ропи, нафти, або спірітусу, після припису австрійских зелїзниць державних. Більшу часть своїх виробів, як ось льокомобілю, парову машину і богато знарядів до сверленя, ся фабрика виставила в віддїлї товариства нафтяного. На увагу заслугують предмети, виставлені краківскою фірмою Зеленевских.

 

Окремий павільон побудували виставцї з Угорщини, надто ческі, як ось Кшіжик, технольоґічний музей у Відни з виставою малих моторів, фірми Clayton і Sсhutleworth, франкфуртскій инжфнєр Lindley і т. д.

 

Перевозові прилади, именно повози, фаєтони, візки виставлені переважно в павільонї промисловім; дирекція почт виставила свої вози в окремім власнім павільонї. Також в промисловім павільонї поміщені инструменти музичні.

 

[Дѣло, 22.08.1894]

 

III.

 

Ткацкій промисл також замість підноситись, упадає. Після статистичних даних було в роцї 1885 всїх ткацких підприємств 1005 і они по пятьох роках т. є. в роцї 1890 упали до числа 798. В загальнім числї підприємств було 414 варстатів для виробів льняних і 159 для виробів мотузів. З тих число варстатів для льняних виробів упало на 289, натомість варстати для виробу мотузів збільшили ся о 14. Що-до фабричних підприємств, то их було в роцї 1885 всего 40 і они по пятьох лїтax упали на 34. З огляду на якість витворів дїлять ся: на 17 фабрик сукна, 6 фабрик апретури, 7 фабрик коців, 2 фабрики парові до крашеня, 2 прядильнї рівної шерсти і 2 прядильнї штучної шерсти.

 

Ся галузь на виставі становить сїмнацяту ґрупу і обнимає: прядива, тканини, красильництво, кравецтво, тапіцерство, поворозництво і т. д. Ткацкій промисл в Галичинї ще зовсїм не розвинений. Ще найбільше він продукує полотна і то головно приладами, варстатами дуже примітивної конструкції. Такі варстати находять ся майже в кождім селї, де селянин-самоук заспокоює своїми виробами потреби одного, а що найвисше кількох сїл. Та й прядива, витворені веретеном, звичайно бувають негарні. Взагалї ткацкій промисл стоїть дуже низько і єго властиво належало-б підтягнути під рубрику домашного промислу, бо-ж звістно, що галицкі фабрики уступають перед конкуренцією заграницї.

 

Предмети ткацкого виробу находять ся на виставі в кількох павільонах. Можна их подибати і в промисловім павільонї, але також і в окремих павільонах, котрі побудували ткацкі товариства, або властителї ткацких підприємств. Найкрасше заступлені на виставі ткацкі товариства в Корчинї, Косовї, Комарнї, Коросні, Ланцутї, Глинянах і Вилямовичах. Их льняні полотна справдї гарної і трівкої роботи. — Красильництво веде ся у нас примітивним ладом і оно переважно в руках жидів. Що-до кравецтва, то оно заступлене досить богато, а на увагу заслугують убраня кравця Русина, Гнаткевича, поміщені в промисловім павільонї. В тім самім павільонї подибуємо дуже богато кравецких робіт, як мужеского, так і жіночого платя. Та тілько, що найважнїйше, сукно — одержують они з заграницї, бо Галичина майже не продукує нїякиx сукон. і власне заграниця репрезентована в тім віддїлї виставцями пятнацять нѣмeцкиx фабрик в Бялій і Більску, котрі виставили виключно суконні вироби. Також і фабрика сукна в Лодзї виставила свої вироби. До числа заграничних виставцїв треба втягнути і Варшаву і взагалї привисляньскій край, де галицке товариство акційно-торговельне у Львові, закупило не лиш предмети фабричного витвору, але й вироби селян з-під Варшави і Камінця Подільского. — Тапіцерство має на виставі досить представителїв, особливо в промисловім павільонї, а найлїпші вироби поворозничі походять з поворозничого заведеня в Радимнї.

 

Шкіряний промисл обнимає: шкіри сирі і виправлені, та матеріяли і знаряди гарбарскі, відтак матеріяли і вироби кушнїрскі, шевскі, вироби з шкіри, сїдлярскі, римарскі, рукавичничі, вироби ґалянтерійні з шкіри, вироби з шерсти, щітини і рогів. Ся галузь промислу також не розвиваєсь, а статистичні цифри свідчать про єї упадок. Білошкірничих заведень, мятничих і фабрик шкір було в роцї 1885 загалом 435, а в роцї 1890 они упали на 295. Також і підприємства щіткарскі, римарство, заведеня для виробу матераців і т. д., що загалом становили число 732, упали в роцї 1890 на 642. Гарбарень було 8 і они вигарбували 62.900 штук шкіри. Шевских варстатів було 5.183, а кушнірских 850.

 

Шкіряний промисл заступлений на виставі навіть дуже богато. Особливо віддїл шевства репрезентований як не можна лїпше. Передовсїм мусимо увагу звернути на шевску школу в Угнові і Виткові, котра приспособлює учеників на добрих майстрів. Тілько жаль, що школа, хоч на неї ложать ся і рускі гроші і ученики Русини ба й учителї і управителї рускої народности, она веде ся в польскім дусї і в науцї примінює язик польскій яко викладовий. Побіч шевства займає перше місце кушнїрство, римарство, щіткові вироби і т. и. В тім віддїлї є до 80 виставцїв, а між ними чотирнацять заграничних. Найбільшій контінґент заграничних виставцїв доставила Варшава, бо одинацять, Шлеск двох і Познань одного. Властиво тілько чотирох варшавских виставцїв взяло участь, бо від прочих галицке акційно-торговельне товариство закупило предмети і их виставило.

 

Десята ґрупа на виставі се продукти мельницкі і печиво, крохмаль і макарони, вироби горальняні і дріжджеві, вироби броварні і цукроварні, лікери, оцти, муштарди, рослинні олїї і т. и. Статистика показує, що мельничій промисл розвинув ся, бо підприємства зросли з 2.746 в 1885 роцї на 3.206 в 1890 роцї. Натомість зменшили ся підприємства: пекарске о 70, цукорниче о 4, для виробу шоколяди о 10, солоду о 5, муштарди о 3, лікерів о 26, медоварнї о 16. Прибули нові підприємства: пивоварень 4, горалень 43, фабрик шипучих напитків 78; ще повстали нові підприємства, а то: 5 фабрик для виробів з суроґатів кави, 3 для виробу медівників і одна фабрика для виробів з тїста. — Що-до фабричних підприємств, то их було в роцї 1890 — 724, а то: 128 більших млинів, котрі вирабляли 1,932.965 метричних сотнарів муки; 4 фабричні пекарнї; 1 фабрика цукру, що витворювала 17.390 метричних сотнарів сирого цукру і 9.918 м. с. меліси; 1 фабрика шоколяди; 3 фабрики суроґатів кави; 117 пивоварень, котрі продукували річно 764.131 гектолітрів пива; 430 горалень, що продукували річно 2,313.046 гектолітрів горівки; 14 рафінерій спірітусу; 2 фабрики солодких горівок; 13 фабрик шипучих напитків і 5 фабрик тютюну, котрй витворювали річно 34.863 метричних сотнарів циґар і тютюну.

 

Тїсно з ґрупою десятою вяжесь і ґрупа одинацята: рослинні консерви, зупні екстракти, цикорія, вироби з шоколяди, медівники, консерви овочеві, сиропи, суш, виноградні і овочеві вина, консерви з мяса, вудженини, маринати, буліони і т. и. Ґрупу десяту і одинацяту беремо разом.

 

Ті обі ґрупи зображені на виставі докладно. Перше місце належить ся горальням і пивоварним заведеням, котрі помістили свої предмети в різних павільонах, именно в павільонї промисловім, архикн. Райнера, архкн. Альбрехта, ґр. Андрія Потоцкого, кн. Сангушка, Ґеца в павільонї окощмскім ґр. Романа Потоцкого і т. д. Годить ся замітити, що галицкі горальники взяли в виставі дуже малу участь. Натомість заграниця, а передовсїм Варшава виступила з гарними оказами спірітусових напитків і пива. Мельницкій промисл заступлений такими виставцями: Лев Том у Львові, бар. Бруницкій у Львові, Яків Галь в Тернополи, ґрафиня Лось в Млинисках під Тернополем, ґр. Козєбродскій в Глїбові під Грималовом, Френкель і Спілка в Перемишли, бар. Бруницкій в Стрілкові, ґрафиня Мир в Камінцї Струмиловій і кілька поменших виставцїв. Вироби цукру репрезентують всего дві галицкі фабрики, а то фабрика в Товмачи, котра побудувала на виставі свій окремий павільон і фабрика ґр. Андрія Потоцкого в Сендзишові. За то в виробах цукру взяли верх заграничні виставцї, особливо з Польщі, і они виставили цукор різного рода і в різнім видї. Що-до дріжджевих виробів, дальше, муштарди, крохмалю і т. и. — то сі предмети виставлені в маленькій скількости, бо і их продукція в Галичинї губить ся в порівнаню до конкуренції заграничних фабрик. В десятій ґpyпi взяло участь над 80 виставцїв, з того 23 галицких жидів, а 18 заграничних виставцїв, між ними один з Франції, а один аж з Альжиру. В ґрупі-ж одинацятій числимо до 30 виставцїв, між ними 8 заграничних. Галичане виставили головно вироби з цукру, медівники, суш і консерви. Вина виноградні виставив Кочоровскій з Трієсту, а овочеві, именно з винничок, М. Броневскій з Сторожинця на Буковинї. Також заграничні фірми виставили різні роди чаю, руму, шоколяди і т. и. Вироби з тютюну находять ся в окремім павільонї, именно в павільонї ц. к. міністерства скарбу. Тут заступлені всї три галицкі фабрики: в Виневках, Монастирисках і Заболотові.

 

[Дѣло, 23.08.1894]

 

IV.

 

Паперовий промисл після статистики представляєсь так: В роцї 1885 було 13 фабрик паперу, 189 переплетників a фабрик виробів з паперу 8. В роцї 1890 число фабрик паперу піднесло ся на 16, натомість зменшилось число переплетничих заведень на 177, а число фабрик виробів з паперу зросло на 15. Надто прибули: одна фабрика паперової маси і сїм фабрик картону. Фабричних підприємств було в роцї 1885 — 13 і они зросли в 1890 роцї на 18; на то число складаєсь: чотири фабрики паперової маси, котрі витворюють річно 13.000 метричних сотнарів тої маси і одинацять фабрик паперу з річною продукцією 59.506 метричних сотнарів. При фабриках паперу було занятих в 1890 роцї 1.034 осіб, а переплетників було 360 осіб.

 

На виставі паперовий промисл заступлений шіснацятьома виставцями, а між ними двома з Варшави і трома з Угорщини. Предмети сеї галузи промислу находять ся в промисловім павільонї. З галицких фабрик виставили свої вироби: фабрика братів Колішерів в Черлянах, Секлєра в Хвійнї під Жовквою, Вайзера в Сасові і Фіялковского в Більску. Прочі фабрики виставили вироби з паперу, як циґаретовий папір, коробки, картони і т. в. В тім віддїлї подибуємо також галицке акційно-торговельне товариство у Львові, котре закупило вироби паперової фабрики Натанзона в Варшаві і виставило в промисловім павільонї. Притім годить ся замітити, що між галицкими виставцями находить ся аж пять жидів.

 

Хемічний промисл представляє такі дані: В роцї 1885 було 1,193 підприємств, а в роцї 1890 они упали на 1.073 а то за-для зменшеня числа рафінерій нафти з 415 в роцї 1885 на 370 в роцї 1890, також за-для зменшеня фабрик мила з 226 на 180 і фабрик олію з 163 на 141. Фабричних підприємств було в 1890 роцї 66, а то: пять фабрик хемічних продуктів, продукуючих 177.690 метричних сотнарів; шість фабрик сїрничок; сорок рафінерій нафти і парафіни з продукцією 493.892 метричних сотнарів рафінованої нафти, 11.371 м. с. парафіни, 18.105 м. с. бензини і 69.643 м. с. смаровила; чотири фабрики ґазу, котрі витворюють 3,133,425 метричних сотнарів світильного ґазу, 61.930 метричних сотнарів коксу, 5.784 м. с. смоли і 13.950 м. с. амонякової води; сїм фабрик сподіюму.

 

На виставі ся галузь промислу обнимає: штучні навози, переробки костей, сподіюм, свічки, звичайні і тоалєтні мила, дальше вироби хемічно-косметичні і вироби промислу аптикарского. Фабрику штучних навозів репрезентують фірми: Юліян Ванґ у Львові, ґр. Дрогоєвскій в Крукеничах, Клявзнер в Горлицях і Осташевскій в Климківци під Римановом. Мила і свічки виставили львівскі фабрики: Е. Фрідріх, Менаше Гайнбах і Фрид. Шубут — і тернопільска фабрика Регоровского. Промисл сїрничок заступають: Фабрика Ліпшіца в Стрию і Сколїм, д-ра Шуйского в Кракові і Адлєрсберґа в Болехові. Що-до хемічно-косметичних виробів то тут перше місце належить ся львівскому маґістрови Ив. Игнатовичеви, котрий виставив в промисловім павільонї досить богато предметів. Надто на увагу заслугує і то, що він помістив на виставлених предметах побіч польскої написи, також і руску. Крім фабрики Игнатовича є ще у Львові хемічно-косметична фабрика "Гірного і Пилярского" і така-ж фабрика Литиньского. Ті виставцї мають свої окремі павільони. В віддїлї хемічного промислу бере участь до 50 виставцїв, з того 13 заграничних, особливо з Варшави, Познаньщини, Відня, а навіть аж з Альжира.

 

Будовельний промисл виказує такі дані. Підприємств будовельних було в 1890 роцї 16, архітектів і мулярских 715 майстрів, кaмiняpiв 99, теслїв 293, колодязників 14, склярів 283, покоєвих малярів 246, лякирників 79 і коминярів 198. Фабричних підприємств було два, а то дві парові фабрики столярских робіт.

 

Згадуючи при деревнім промислї про перевозові средства на виставі, ми тим самим дотронулись по части і будовельного промислу. В промисловім павільонї находить ся один віддїл, що власне репрезентує вироби будовельного промислу. Тут передовсїм впадають в очи різного рода, повози, карити, фаєтони, тарантаси, вози і роботи лякерників. З галицких фірм взяли участь: Лікендорф і Штроменґер, Михальскій а другі зі Львова, Іосиф Павлик з Перемишля, Адольф Майснер з Кракова і Фундація ґр. Скарбка в Дроговижи. Ручні варстати заступлені Русином Гавр. Мулькевичем з Камінки струмилової і другим Русином Львом Кочоровским зі Львова, котрий виставив предмети, входячі в обсяг лякерництва. В тім віддїлї взяло участь 25 виставцїв, між ними шість заграничних. Анґлійскі фірми виставили головно біциклї і велосипеди.

 

До будовельного промислу належить ще архітектура, будівництво взагалї і урядженя мешкань. Архітектура має на виставі свій окремий павільон, найкрасшій з усїх будинків. Тут виставлені різні пляни найвеличавійших будинків, рисунки, мапи, фотоґрафії і т. и. Надто в тім віддїлї находять cя образки ручного малярства на фаянсї і порцелянї, лякерничі вироби, як ось шильди, таблицї з написами, забарвлене і різане скло, тапети, фіґури. Всїх виставцїв є до 70, а між ними 16 заграничних, в тім числї найбільше з Варшави бо аж 9, з Відня, Будапешту і Познаньщини по два а з Франції один.

 

Про промисл артистичний не богато говорити. Він заступлений на виставі дуже слабо і обнимає фотоґрафію, різьбу на дереві і міди, друкарскі і літоґрафічні роботи.

 

Лишаєсь ще домашний промисл, в обсяг котрого входять фахові школи і взірцеві варстати шкільні.

 

Домашний промисл певно найцїкавійша часть львівскої вистави, тілько єго вироби порозкидані по многих павільонах. Найбільше виробів домашного промислу зібрано в павільонї комісії для промислових шкіл, в павільонї гуменівскім Каз. Ройовского, в павільонї львівских руско-народних товариств, в промисловім павільонї, в етноґрафічнім віддїлї і павільонї яворівскім, що єго побудував ґр. Людвик Дембицкій.

 

Комісія для промислових шкіл виставила наукові средства і роботи промислових шкіл, а то: висшої школи промислової у Львові і Кракові; ткацких шкіл в Глинянах, Косові, Короснї, Ланцутї, Вилямовичах, Рихвалдї, Хитчинї, Блажовій; школи суконничої в Ракшаві. Відтак вироби школи для деревного промислу в Закопанім; дуже гарні вироби "Гуцульскої Спілки" в Коломиї; столярскі вироби краєвого столярско-токарского товариства в Станиславові; вироби столярскої школи в Живци; вироби краєвої школи боднарства і колесництва в Камінцї струмиловій, Грибові і Грималові; кошикарских шкіл в Джурові, Червоній Воли і Яслї. Також школи гончарскі в Коломиї, Тлустім і Порембі виставили свої предмети, також школи шевскі в Угнові і Виткові, школа слюсарска в Свйонтниках і т. д. Тут подибуємо і научні средства і вироби шкіл коронкарских в Закопанім, Мушинї і Канчузї. Крім шкіл ще й селяне, а взглядно повітові ради в Борщеві, Скалатї, Ряшеві, Яслї, Новім Санчи виставили окази домашного промислу селяньского, також і селяне самі.

 

Гуменівскій павільон Каз. Ройовского містить в собі гафти селян з Гуменова і охрестних сїл і велику збірку писанок.

 

В яворівскім павільонї находять ся вироби домашного промислу виключно селяньскої роботи з околицї Яворова. Між иншими виставцями подибуємо тутки й школу і монастир монахинь з Яворова, котрі виставили вироби своїх учениць.

 

Промисловий павільон нагромадив також велику збірку показів домашного промислу, та они гублять ся серед безлїчи других виставлених предметів.

 

Павільон львівских руско-народних товариств і етноґрафічний віддїл ми описали вже передше, подаючи як найдокладнїйші дані, про виставлені предмети в згаданих павільонах.

 

[Дѣло, 25.08.1894]

 

[Шкільництво.]

 

Шкільництво зображене в трех павільонах: в павільонї університетів, павільонї краєвої ради шкільної, побудованім коштом намістника і в павільонї краєвого видїлy. В тих павільонах почавши від найвисшого ступіня наукових шкіл, отже від університетів — зуставлено всї роди і ступень шкіл аж до сїльскої школи народної і до приготовляючих курсів фреблівских. Також тут не поминено і шкіл фахових, котрі образуючи в практичнім напрямі і в певній галузи промислу виховують интеліґентних майстрів, а з другого боку причиняють ся до розвитку ремісництва і промислу.

 

Павільон університетів обнимає оба університети краєві у Львові і Кракові і політехніку. Очевидно, ті три найвисші школи в краю могли надіслати на виставу тілько овочі своєї дїяльности з того поля науки, котре надає ся до показу. Отже тут передовсїм увзгляднено працї з анатомії, бактеріольоґії, ґеольоґії, фізики, математики, хемії, механіки і т. д. Натомість не увзгляднено исторії, фільософії, язикознавства.

 

Перше місце треба признати краківскому університетови. Загальну увагу звертає заведенє гіґієнічне д-ра Буйвида. На таблицях представлено різні бактерії, котрі виплекано штучно в слоїках, наповнених желятиною або ґліцериною, відтак моделї всїляких приладів до дезінфекції, наукові працї і брошури д-ра Буйвида. Проф. Тайхман виставив ґабліот з анатомічними показами; проф. Корчиньскій надіслав публикації з лїкарскої кліники і численні препарати; проф. Рідіґер виставив модель операційної салї з новим внутрішним уладженєм, також моделї двох операційних столів власного помислу і кілька цїкавих оказів старих хірурґічних приладів; д-р Марс виставив цїкавий атляс ґінекольоґічних операцій, зложений з 108 гіпсових відливів, а проф. Цибульскій всїлякі окази з фізиольоґічного заведеня. Неменше цїкавий віддїл рільничих студій, довершених краківским університетом і ґеольоґічні окази кабінету того-ж університету. Надто фотоґрафії, ґіпсові відливи доповняють збірку предметів виставлених краківским університетом.

 

Побіч обох університетів і політехніки в тім павільонї ще окремо заступлене місто Краків, а дальше кілька заведень і товариств, що мають на цїли шкільну просвіту. Так тут подибуємо товариство учителїв шкіл висших, товариство педаґоґічне польске, галицке заведенє для слїпих і глухонїмих, відтак товариства академічні і вкінци школа ветеринарії, бурси, интернати і також предмети виставлені приватними виставцями, котрі стоять в звязи з справою науки, або научаня.

 

В павільонї краєвої ради шкільної поміщено: шкільництво народне, учительскі семинарії і школи середні. Павільон складає ся з двох просторих саль, з котрих перша від всходу призначена головно на виставу шкіл народних, а друга на виставу шкіл середних.

 

Коли Галичина прийшла під Австрію стан шкільництва находив ся в дуже смутнім станї. Тогдїшна система едукаційна дїлила народні школи на три катеґорії: школи тривіяльні, нормальні і головні. Школи тривіяльні одержували свою назву від того, що в них крім катихизму учено тілько читати, писати і рахувати (trivium), а школи нормальні і головні, маючи ширшу проґраму наукову, истнували лиш по більших містах. В школах міских дїти були три рази в тиждень вільні від науки, в школах же сїльских удїлювано науку всего раз, а надто дїтей спосібних до ручних робіт увільнювано в часї сїнокосів і жнив від шкільної науки. Крім того окремі приписи зборонювали галицкій молодежи образуватись в школах заграничних під загрозою кари грошевої і виключеня від правительственної служби в краю. Підставою орґанізації народних шкіл в Галичинї було politische Schulverfassung, оголошене 1805 року, і оно обовязувало до 1868 року. Отже народні школи оперті на тім законї були строго нїмецкі. Та система перетривала з малими змінами майже аж до 1869 року, именно до того року, коли рада шкільна краєва одержала заряд народних шкіл. Тогдї було в Галичинї 81 шкіл головних, шкіл тривіяльних 1961, парафіяльних 427 і сїм шкіл пяти і шестиклясових, удержуваних жіночими монастирями. Взагалї тогдї було всїх шкіл в Галичинї 2.476. Коли-ж шкільна рада краєва одержала заряд, старала ся і зорґанізувати вже истнуючі школи і закладати нові. В роцї 1874 число зорґанізованих шкіл виносило 2.362, а в роцї 1884 — 2.645. То повільне розширюванє шкіл викликало критику в соймі і прилюдній опінії, в наслїдок чого розвинено дїяльність над тим, щоби закладати як найбільше шкіл. В роцї 1891 число шкіл зросло до 3.853, отже від 1885 до 1891 р. зорґанізовано нових шкіл 1059. Та тою дорогою годї було йти дальше. Творенє нових шкіл без кваліфікованих yчитeлїв і без відповідного поміщеня не відповідало своїй задачи, за-для чого в роцї 1891 замкнено 256 по причинї недостачі будинків і учителїв. Шкільна рада маючи значні фонди звернула пepeдoвcїм свої сили до того, щоби підготовити значнїйше число учителїв кваліфікованих і щоби школам з численною фреквенцією приспорити потрібне число догідних саль шкільних. В роцї 1893 було в Галичинї 3.812 народних шкіл з 886 клясами надетатовими і 208 шкіл приватних. Що-до фреквенції дїтей до школи, то число их збільшало ся з року на рік. В роцї 1871 побирало науку щоденну дїтей від 6 до 12 років житя 156.015, а в роцї 1893 то число зросло на 563.509. Як число шкіл зростало, так і збільшало ся число учителїв. В роцї 1875 на загальну цифру 3.266 yчитeлїв народних припадало: 2.410 испитованих учителїв, 1172 з испитом зрілости в семинарії і 1009 без кваліфікації. В роцї 1893 було всїx yчитeлїв 5.875, а з них испитованих 4.211, з свідоцтвом зрілости 801, без кваліфікації 863. Що-до коштів на цїли шкільництва, то они зросли від року 1874, коли то край, громади і повіти ложили всего 424.271 зр. на великаньску суму 2,986.490 зр.

 

При школах народних заведено науку недїльну доповняючу, до котрої обовязана кожда дитина через два роки по укінченю народних шкіл. На ту науку ходило в роцї 1874 — 26.350 xлoпцїв і 16.675 дївчат, а в роцї 1892 було 58.099 xлoпцїв і 50.527 дївчат. Також збільшило ся число учеників, що ходять на науку промислову доповняючу, котра призначена для рукодїльничих термінаторів і торговельних практикантів. З тої науки, що відбувала ся в 32 школах доповняючих, користало в роцї 1893 4.529 учеників. Наука зручности удїляє ся в двацять і двох школах.

 

[Дѣло, 28.08.1894]

 

II.

 

Учительскі семинарії а взглядно засади их орґанізації означив державний закон з 1869 року. Однак подрібна орґанізація наступила доперва в роцї 1874 в так зв. орґанізаційнім статутї, виданім для цїлої держави. Але видячи недостаточність підготовленя, яке учителї виносили з давних курсів — що звались препарандами, краєва рада шкільна виєднала вже в роцї 1871 від міністерства заснованє учительских семинарій. Нинї має Галичина сїм семинарій мужеских а три жіночі. В роцї 1871 мужескі семинарії числили 71 учеників, а в роцї 1893 вже 1.146. Число учениць того закладу піднесло ся з 59 на 584.

 

Що-до ґімназій і шкіл реальних, то они зорґанізовані на основі "начерку орґанізацій" виданого в роцї 1849 і єго придержували ся аж до 1884 року. В тім роцї змінено розклад матеріялу наукового і видано нові инструкції, котрі увзгляднили новійші здобутки науки і ввели полїпшеня в способі научаня. Відтак в роках 1890 і 1892 змінено обсяг научуваня клясичної фільольоґії в цїлій, а предметів реальних в низшій ґімназії. В роцї 1886 утворено в радї шкільній наукову комісію, котра займаєсь виготовленєм підручників шкільних як польских, так руских.

 

Школи реальні були з-першу шестиклясові, та в роцї 1872 розширено их на семиклясові, а в роцї 1879 видано для них окремі инструкції. Однак реальні школи галицкі були до року 1893 зорґанізовані на основі пляну з року 1873, і доперва по 1893 роцї введено плян, приладжений до потреб нашого краю.

 

Всїх шкіл середних в Галичинї 33, з того висших ґімназій 26, доповняючих ся поступінно 3, шкіл реальних висших 3 і одна школа реальна низша. Учеників ґімназiяльниx було в роцї 1868 — 7258, шкіл реальних 647, а в роцї 1894 начислено перших 12707, других 1360 — значить всїх учеників в школах середних є 14.067. Стан yчитeлїв такій: директорів 32, професорів і yчитeлїв 442 і заступників учитeлїв 207 — разом 681.

 

Та мимо тих всїх шкіл число анальфабетів в Галичинї страшне, бо аж 3,765.702!

 

На виставі, щоби наглядно показати стан галицкого шкільництва, поміщено карти Галичини зображаючі розклад шкіл і фреквенцію шкільну, пляни, види, моделї шкільних будинків, шкільні книжки, збірники розпоряджень, плянів науки і инструкцій, наукові працї професорів і працї учеників. Надто находять ся і карти ретроспективні, котрі представляють исторію шкільництва перед двацятьма роками. Тут виставлено також книжки уживані в Галичинї від року 1743. Крім того роботи жіночі між котрими визначують ся народні вишивки панни Ольги Барвіньскої. Надто виставлено средства наукові, що улекшують і узмисловлюють науку, як ось бібліотеки книжок до домашного читаня учеників, прилади і образи до науки фізики, исторії натуральної, ґеоґраФІї, исторії і рисунків. Сей віддїл особливо для yчитeлїв цїкавий і поучаючій.

 

[Дѣло, 31.08.1894]

 

[Павільон дирекції почт і телєґрафів.]

 

Дирекція почт і телєґрафів має свій окремий павільон і в нїм з одного боку находить ся бюро почтове, телєґрафічне і телєфонічне — друга часть будинку призначена на виставу.

 

Перед входом до павільону єсть галя, в котрій стоять почтові вози краєвого виробу з фабрики Лікендорфа у Львові. Тут подибуємо сїм возів всїляких типів. При входї до павільону впадає в очи декорація уладжена з почтових реквізитів, у стіп єї уложені дроти, уживані до переводів телєґрафу і телєфону.

 

Павільон складає ся з чотирох кімнат: одна в партері, а три на першім поверсї. В кімнатї партеровій поміщено прилади і апарати телєґрафічні і телєфонічні від найстарших до найновійших систем. Отже тут бачимо телєґрафічний апарат дзвінковий помислу Байна, телєґрафічні апарати Морзого і новий апарат черенковий Гіґеса. Крім того є там ще й инші апарати, також і телєфонічні апарати, полеві і ручні, що их уживають инжінери при розслїдї телєґрафічних і телєфонічних проводів. Цїкавий модель до импреґнованя стовпів під проводи, мікрофон до музики і співу, помислу почтового механіка Преєра, також взірцї підземних проводів і різні прилади до будови елєктричних ліній. На стїнах кімнати находять ся ґрафікони і картоґрафічні образи, отже карта телєґрафічних сїтей в Галичинї, карта телєфонічних сїтей як правительственних, так і приватних, рух телєґрафічних депеш і телєфонічних розмов у Львові і Кракові в часї поодиноких місяцїв року, також поодиноких годин доби. Два побіч себе поміщені ґрафікони виказують, як сильно зростають доходи мимо обниженя телєґрафічної тарифи. Дальшій образ зображує щорічний приріст телєґрафічних стацій в Галичинї, почавши від року 1850 до 1893. Крім того одна карта представляє шематичне урядженє телєґрафічного уряду в Кракові.

 

З партерової комнати ведуть сходи на першій поверх. У підніжа сходів стоять два манекини — почтиліони в повних святочних мундурах, а в сходовій клїтцї находять ся складові части почтових возів, також прилади, що служать до ладованя пересилок і пакунків. В горішній части сходів знов бачимо ґрафікони, а передовсїм ґрафікон дуже великих розмірів, що зображує рух телєґрафічних депеш, а дальше, ґрафікон, котрий виказує число почтових урядників в Галичинї і контрактових слуг, вкінци розвій дістрибуцій почтових значків.

 

В першій кімнатї першого поверха порозкладані инструкції, підручники, обіжники і инші оголошеня галицкої дирекції почт, дальше, фахові працї урядників, статути і справозданя товариств почтових урядників. В тій самій кімнатї поміщений мотор помислу почтового механіка Преєра. Против входових дверей стоїть бюст цїсаря, а на стїнах знов находять ся всїлякі ґрафічні карти і мапи.

 

Ті різні ґрафічні карти зображуть: розвиток персоналу; зріст почтмайстрів, експедиторів, експедієнтів і слуг; полагодженє подань і т. д. Цїкаві ґрафікони, котрі представляють чисельне відношенє мужчин і жінок, що сповняють службу при урядї почт і телєґрафів. З них між иншим довідуємо ся, що звичайно в місяци маю жінки занепадають на здоровлю і хорують, урядники хорують найбільше в падолистї і грудни, а почтова служба в часї перелому зими з весною. В дальших кімнатах подибуємо реквізити і почтові прилади і знов ґрафічні карти, котрі подають число і вартість спроваджених з Відня матеріялів, також число і вартість зужитих друків і доставлених з Відня. По при фотоґрафії почтових будинків у Львові і Кракові, бачимо також фотоґрафії, котрі представляють внутрішний рух службовий, відтак находимо збірку марок, почтових значків, друків і т. д. Велика карта почтової комунікації в Галичинї показує розклад приїзду і відїзду, а шість других карт виказують приріст почтових урядів в Галичинї. В роцї 1848 було их 154, а тепер є 704. Про рух і великі доходи почти довідуємо ся з дальших ґрафічних карт.

 

Послїдна кімната віддїлена від попередних декорацією, уложеною з почтових предметів, посвячена почтовій касї ощадности рахункового департаменту галицкої дирекції почт і телєґрафів. Побіч друків почтової каси ощадности і фотоґрафічних знимок выутрішної служби, бачимо ґрафічні карти, котрі стверджують розвиток тої галузи, також картоґрафічні образи, що поучують, котрі повіти в Галичинї найбільше користають з каси ощадности і чекового обороту.

 

[Дѣло, 05.09.1894]

 

[Віддїл санітарний.]

 

До сего віддїлу належать санітарні урядженя публичні і шпитальні, добродїйні институції, санітарні урядженя робітничі і фабричні, каси хорих, купелеві місця, лазнї, каналізація, водопроводи і т. д. Взагалї в тім віддїлї подибуємо средства, котрі мають на цїли обезпечити житє чоловіка від всїляких внїшних ворогів, що на кождім кроцї грозять недугою, ба навіть... смертію. Се не жарт — і тим меншій жарт, що ті вороги родять ся там, де их нїхто не посїяв, виступають там, де их зовсїм не треба і они так малі, що голим оком их не побачити. Пєш воду, їш що-небудь — ти непевний, чи не приймив до нутра цїлого лєґіону ворогів свого житя. Отже тих ворогів треба пізнати, щоби можна лекше боротись з ними, длятого-ж ми звернемо особливу увагу на них.

 

Их имя: бактерії!

 

Досить вже самого имени, щоби налякатись! Та ми без страху приймемось их описувати, зачернувши певних відомостей у тих, що з бактеріями добре знають ся. В першій лінії краєва рада здоровля і лїкарі-бактеріольоґи добре розслїдили их і показали свої розслїди на виставі. Ті цїкаві розслїди мусимо попередити деякими увагами:

 

В світї внїшнім, що становить окруженє кождого чоловіка і є предметом гіґієнічного розслїду, вправний слїдитель при помочи побільшаючого скла достерігає малесенькі животини, котрі загально зовуть ся заразинами, мікроорґанізмами, бактеріями. Воздух, котрим віддихаємо, здаєть ся чистий і свіжій, а однак у нему находить ся несчислена скількість тих маленьких орґанічних творів, котрі незвичайно скоро розмножують ся. Щоби пересвідчити ся о тім, досить виставити вогкій хлїб, але чистий і без заразин, на вплив дїланя атмосферичного воздуха. По якімсь часї той хлїб заплїснїє, значить на нїм осїли заразини і розплодились. Возьмім бульбу і зварім єї, то висока температура убила всяке орґанічне житє, однак та сама бульба по 24 годинах під впливом атмосферичного воздуха покриває ся також заразинами.

 

І не лиш у воздусї находять ся різні орґанічні животини, але також — як се наукові розслїди доказали, в водї, молоцї, маслї, у всяких кормчих течах, дальше у верхних верствах землї — і они стають причиною слабостей, заразливих хороб як людских так і звірячих, витворюють хемічні процеси розклади і гнитя.

 

Бактерії потребують до свого розвитку відповідної почви т. є. поживи. Найвідповіднїйша для них пожива, котра має мало алькалічних — кислих субстанцій. Одні бактерії розвивають ся тілько в орґанізмі живі — то суть галапаси, другі в мертвих орґанізмах. Крім того богато их розвиває ся в горїшних верствах землї, в водї і инших течах. Однак сама пожива не вистає; крім неї бактерії потребують ще відповідної вогкости і тепла. Атмосферичний воздух не конечно потрібний, бо много бактерій розвиваєсь і без него, а декотрі просто не зносять воздуха.

 

Двом славним бактеріольоґам — Пастерови і Кохови, а в слїд за ними і иншим слїдителям, удало ся штучно плекати поодинокі роди бактерій. При плеканю примінено ті самі услівя, в яких бактерії звичайно перебувають, т. є. даючи відповідну поживу і доставляючи відповідну теплоту і вогкість. З-першу давано поживи плинні, мясні буліони, потім заведено сталі поживи з желятини і т. д. В той спосіб бактеріольоґи старали ся познакомитись з розвитком і біольоґічними власностями поодиноких заразин. Переносячи бактерії з одної поживи на другу можна було пересвідчити ся, що заразини не однакові, бо одні розпускали желатинову поживу, а другі не розпускали.

 

Спосіб годівлї бактерій представила краєва рада здоровля в санітарнім павільонї. Там находимо майже 60 родів бактерій, плеканих на поживах желятинових, аґарових [аґар — се клийка субстанція одержувана з ростин индійских танґів] і бульбі — в різних посудинах, що служать до годівлї. Приглядаючи ся збірцї, бачимо в першім рядї заразини, що витворюють хороби у людей: baс. tetani [они розвивають ся без атмосферичного воздуха], oedema malignum, дальше годівлю заразин носатизни, запаленя легких, рожї, черевного тифу, діфтерії, азійскої холєри і т. д. В другім рядї виставлені бактерії, що спонукують хороби у звірят. Богато бактерій є подібних до себе, однак декотрі мають свій характеристичний розвиток. — В дальших рядах поміщена годівля бактерій одержаних з львівскої води, котрі викликують або видїлюють з себе різні краски, та гаразд, що ті бактерії не шкідливі. Ще в дальших рядах находимо годівлю бактерій находячих ся в молоцї, сирї, бульбі і т. д., крім того бактерії, що находять ся в воздусї.

 

[Дїло, 06.09.1894]

 

06.09.1894