виголошена дня 6 н. ст. цвітня в радї державній при ґенеральній дебатї буджетовій.
I. Часть політична.
Висока палато! Після принятого звичаю, що заступники поодиноких народів говорять при дебатї буджетовій о економічних і політичних справах державних, після того парляментарного звичаю рівнож і я осміляюсь, в имени моїх політичних приятелїв пояснити се, що відносить ся до нашого становища супротив нового правительства і нового уґрупованя сторонництв в тій високій палатї.
Передо всїм мушу отверто заявити, що рускій клюб хоче радо прилучити ся до тої законодатної роботи, яку Є. Е. презідент міністрів в промові з 23 падолиста мин. року приняв в проґраму правительственну; дїяльність же повинна звершатись именно в тім, щоби висока палата, відповідно до даних спеціяльних обставин, звертала свою увагу передо всїм на економічні, фінансові і соціяльні квестії.
Се цїлком справедливо, що безнастанне видвиганє більших квестій політичних в тій вис. палатї і получені з тим спори і напруженя могли всїляко пошкодити позитивній і хосенній роботї в згаданім напрямі, та що справдї була би тепер пора дігнати занедбане, тим більше що поодинокі реформи на поли економічнім і соціяльнім стали дуже пекучими і вповнї оправдана их надїя на скоре справедливе полагодженє. [Цїлком справедливо!]
Але тим ще не хочу сказати, мов би се було вповнї оправдане, відсунути всї політичні квестії і строго придержуватись прінципу ненарушимости політичного і національного стану посїданя. Того рода проґрама не була би позитивною і ледви чи з трудом можна би удержати єї довше, бо культурне, політичне і національне житє народу, отже і австрійских племен, не сміє зазнати нїякої застої, а нїяке правительство, хоч би і як оно звало ся, не могло би відважитись спиняти дорогу нормальному розвиткови народів, або стреміти до того, щоби нїгде не проспівали свіжі, здорові лїторости національного житя.
Тож думаємо, що, єсли і теперішне правительство хоче полишити на-разї непорішеними всї великі внутрішні квестії, то помимо того єго проґрама повинна до того стреміти, щоби не лиш не спиняти розвитку племен Австрії, але відповідно артикулам основних законів кождому племени запоручити се, що єсть найвідповіднїйшим средством до єго здорового і необходимого розвитку. [Цїлком справедливо!]
В тім змислї порозуміли ми нову проґраму правительства і відповідно до того піднесемо жаданя, котрі не мають нїчиїх добре здобутих прав нарушати і шкодити, але котрі мусять бути позитивно полагоджені, бо нїяка проґрама правительственна не сміє виключати змаганя за рівноправностію всїх племен Австрії.
Щоби зараз перейти ad specialia предложеної нам економічної проґрами, хочу ще раз заявити нашу неложну радість, з якою ми повитали факт, що і теперішне правительство предложило нам проєкт реформи виборчої. Дотеперішна ординація виборча єсть справдї вже застаріла і пожовкла. Перевести реформу виборчу, відповідаючу интересам поодиноких країв, народів і станів, се справдї невиминимий постулят не лиш справедливости, але і тих струй, які принїс зі собою новий дух часу. Лиш тим способом заступаючи дорогу можна спинити случайні та можливі звироднені реформи а запевнити нормальний успіх і розвиток внутрішного житя політичного нашої держави.
Таж исторія научає нас, що розпорядженя і закони, котрі суть результатом змінених відносин або конечности, нїколи не були в силї пошкодити добру держави. Противно, исторія виказує, що відповідаючі обставинам постанови лиш підпомагали интересам кождої держави. В справедливім оцїненю відносин і в відповідних постановах законодатних лежить вся мудрість політичного мужа і законодателя. Лиш в той спосіб можливо зломити тонкій кінчик ще неоправданим аспіраціям і небезпечні та нарушаючі мир елєменти справити на добру дорогу. [Лис Вашатий: Хто се?] Се не ви.
Було би передчасно, єсли би я вже тепер вдавав ся в мериторичне обговоренє звістного нам предложеня правительственного о реформі виборчій. До сего найдесь ще відповіднїйша нагода. Але не можу залишити згадки, що тут на столї презідіяльнім вис. палати лежать сотки петицій з Галичини, де вказуєсь на потребу скорої і справедливої реформи виборчої. Слова "справедлива реформа виборча" ужив я нарочно, бо тут в тій вис. палатї мабуть з тої сторони недавно зроблено замітку, що можна би населенє Галичини виїмково инакше трактувати, як инші краї коронні, та що можна би на разї не дати тому населеню деяких прав.
На таку замітку не можу на жаль згодити ся. Мої сусїди, польскі посли, мабуть признають, що наше змаганє від десяток лїт до того иде, щоби галицких селян культурно піднести і поучити их лиш о обовязках супротив держави але також о своїх правах в державі. Галицкій селянин, думаю, вповнї свідомий тих прав і було би дуже несправедливим і не на часї, єсли би хотїли вкорочувати єго права в тім напрямі.
Тож як з правдивою радостію ми повитали проєкт реформи виборчої яко субстрат, так само було нам дуже приємно почути, що правительство коаліційне хоче виступити перед нас з предложенями, котрі змагають до піднесеня матеріяльного добробиту народів австрійских. Сему заявленю і запевненю можемо лиш признанє заявити.
[Тут наступає в промові пoc. Вахнянина уступ про економічне положенє населеня селяньского в Галичинї, котрий ми подаємо окремо, а тепер для звязи подамо кінцеву часть промови характеру політичного].
А тепер зійду бодай на хвилю також на поле політичне.
Став ся факт, що на поверхни сей вис. палати появилось нове правительство і нове уґрупованє партій. Політична ситуація — нехай ужию слів В. Е. посла міністра-презідента — політична ситуація принесла з собою, що передовсїм три великі сторонництва звязали ся задля рівного співдїланя для спільної — а думаю: також хосенної і успішної — роботи законодатної.
Я узнаю то, що стало ся, і хочу вірити, що конечність привела се за собою, що наше законодавче тїло репрезентаційне мусїло поки що так уложити ся. Але при тім, думаю, не треба би анї на хвилю забувати, що попри три великі сторонництва, котрі скоалізували ся і котрих интереси бачить ся забезпечені, находять ся в сїй вис. палатї також сторонництва, котрі суть управнені берегти і своїх спеціяльних интересів.
В тім взглядї хочу я бодай для свого руского народу жадати успокоєння і надїюсь, не маню ся, коли бажане успокоєнє хочу знайти в заявленю виголошенім тут в палатї дня 15 грудня.
Є. Е. пан міністер презідент зложив нам тогдї запевненє, що коаліційне правительство радо привитає приступленє до неї цїнних голосів, — що гадка коаліційна лелїє надїю: приятелїв приєднувати ба навіть ворогів поєднати.
В табор ворогів ми не хочемо переходити. До того не маємо доси нїякої важної підстави. В проґрамі нового правительства ми не могли відкрити нїчого, що мало би нас відвернути від коаліції. [Браво!] Отже ми хочемо уважатись за таких, котрих голоси повинні би бути цїнними і котрих би можна позискати яко прятелїв під услівєм і в надїї, що як нове правительство так і скоалізовані сторонництва справедливо віднесуть ся до жадань руского народу.
Нас тїшить, що теперішне правительство має посеред себе мужів знаменитих і досвідних. Тїшить нас, що при сїм правительстві стоять мужі, котрі з власного нагляду і досвіду добре знають, як то важко приходить ся народови глядїти на те, що хтось без розумної причини не дає єму єго непозбутних прав. [Бесїдник має на гадцї певно Поляків. — Ред.] Тїшить нас, що коаліційне правительство підпирає муж, котрий завсїгди по змозї беріг становища рівноправности всїх народів нашої половини держави і ревно та витревало завсїгди вступав ся за політичні і національні интереси т. зв. меншостей. [Тут бесїда про ґр. Гогенварта. — Ред.] Вкінци тїшить нас, що блаженної памяти презес польского кола [Беное — Ред.] дня 15 грудня мин. р. тут в вис. палатї зложив заявленє, що він і єго товариші політичні стоять при прінципі національностей і що в тім взглядї хотять прихильно відноситись до кождого краю і кождого народу. [Браво!]
На основі тих преміс ми управнені заключати, що, скоро тілько теперішне правительство і скоалізовані сторонництва витревають в своїм ретельнім стремлїню до вдоволеня кождого народу, то деякі истнуючі трудности могли би скоренько порішити ся в спосіб дружній.
Панове! Реальні потреби поодиноких народів Австрії треба наконець раз увзгляднити і внутрішну політику вміти так уладити, щоби Австрія дїйстно сталась безпечним прибіжищем для всїх народів, а особливо для тих, котрих деинде свобідний розвиток і скріпленє єсть заборонене. [Браво! браво!]
Наведена послїдня обставина відносить ся також до мого руского народу. Хоч єго стремленєм з-давна було: розвивати ся і скріплятись національно й політично при Австрії і в Австрії, то обставини — нехай скажу: случайні, але тяжко оправдаємі — принесли з собою, що неодно попередуще правительство не завсїгди хотїло бути справедливим для справедливих єго бажань і жадань. На мою гадку була се поважна похибка супротив интересів самої держави. Не хочу величатись, але исторія мене того учить, що рускій нарід по всяк час грав дуже важну ролю в розвою держав всхідної Европи.
В добі своєї політичної независимости і самостійности володїв він цїлим Всходом, впливав навіть на судьбу всхідно-римскої держави і був при тім найвидатнїйшим двигачем культури аж на найдальшу північ.
Нехай менї буде вільно пригадати, що блаженної памяти наслїдник австрійского престола, коли пробував у Галичинї і оглянув лиш частину нашого краю, виразно сказав: рускій нарід єсть давним народом культурним.
Приголомшений на якійсь час сильним і диким напором орд монгольских в першій половинї XIII. столїтя, зірвав ся знов нарід рускій скоро, а звязавши ся з Литвою, дав тій державі не лише культуру христіяньску, але й силу і змогу розширити своє володїнє від моря Всхідного аж за Днїпер.
Через звязь из нами скріпилась держава польска в такій мірі, що она свого часу могла побідоносне своє оружє нести з одного боку аж до Москви, а з другого аж перед Синопу, Трапезунт, Варну і Царгород.
Коли відтак рускій нарід прилучено до Россії, зросло теє царство у велику державу в всхідній Европі.
Сих историчних моментів не треба би иґнорувати. Навпаки було би порадно — фактами тими переняти ся і відповідно тому уладити внутрішні відносини у нас так, щоби триміліонний нарід Русинів в Галичинї і Буковинї був в силї також нашу державу на всхідних єї границях належно скріпити.
Теперішна хвиля повинна би дуже надатись до того. Ось я можу високій палатї і новому правительству зрадити тайну, що нам, заступникам руского народу, підчас остатньої сесії соймової удало ся започати з найвизначнїйшими заступниками польского народу порозумінє, на основі котрого ми не повинні сумнїватись, що осягнемо ширшу основу для нашого національного і політичного розвитку.
Першій і певно найтяжшій крок уже зроблений. В обох таборах не повинно би хибувати мужів, котрих змисл і суд досить прояснені, аби знайти справедливу формулку розвязки для так званого руско-польского питаня в Галичинї.
Вправдї не хибне національних загорілцїв і фанатиків, котрі сю помирюючу роботу напятнують яко зраду на власнім народї [Браво! браво!], але лучша часть обох народів не дасть ся тим збаламутити і дїло порозуміня національного таки доведе до доброго кінця. [Гучні оплески.]
Порозумінє, управильненє обосторонних аспірацій і претензій, полагодженє суперечностей не єсть лише постулятом справедливости, але оно повинно лежати також в интересї обох народів, особливо-ж в интересї нашої держави. Кажуть що добро лежить звичайно близько, треба лишень уміти у відповідний час і з повною серіозностію схопити єго певною рукою. Менї здаєть ся, що ми се вчинили.
Впрочім національний і культурний розвиток руского народу анї крихти не нарушує таких-же интересів братнього народу польского.
Передовсїм иде о признанє права язика яко найважнїйшого средства до духового і морального двигненя кождої народности. Для руского язика мусить ся здобути ширша основа, рускому народови мусить ся дати під руку средства, яких потребує нарід, що рве ся до подвигненя, — не нарушуючи тим національних интересів Поляків.
В тім дусї ми переговорили ся і я надїюсь, що на добрі плоди не треба буде довго ждати [Оплески], тим більше, що наше порозумінє було добровільне і було результатом зрілої розваги.
Се річ може й характеристична, що се порозумінє відбуло ся як-раз в хвили, коли в прочих краях коронних Австрії національна нетолєранція, як бачить ся, панувати буде і надальше.
Але в найновійшім часї так часто і так богато говорено о славяньскій коаліції, що ми тую мову взяли собі до серця і яко сусїди й Славяне дали їй відповідний образ. [Дуже добре!]
Ми вийшли з прінципу, що тому, хто свою народність уважає за святощ, не вільно святощ другого народу профанувати або шкодити їй. [Оплески.] Ми хочемо сотворити modus vivendi, котрий повинен може знайти одобренє і наслїдуванє. [Дуже добре!]
Впрочім в нинїшних так розбурханих часах було би взагалї на порі кождий спір національний чим скорше полагодити по добру [Так!], бо наближують ся д нам справи, до рішеня котрих ми будемо мусїли зібрати всю свою силу. [Оплески і клики: Чиста правда!]
То-ж думаю, маю право надїятись, що висока палата і нове правительство згаданий відрадний факт нової галицкої коаліції [Веселість] не лиш поздоровлять з щирою радостію, але й не повинні би бути противні подати нам потрібну підпору в нашім добре обдуманім, добре розваженім і серіознім стремлїню.
Я маю повноміць заявити в имени моїх політичних товаришів, що ми будемо голосувати за буджетом [Рясні оплески. Бесїдникови многі посли ґpaтyлюють.]
[Дѣло, 10.04.1894]
II. Часть економічна.
Таж загально звістно, — говорив пос. Вахнянин — що в тих справах, які відносять ся до піднесеня матеріяльного добробиту, именно Галичини, неодно правительство провинилось що-до многих peсcata omissionis, хоч з другої сторони хочу признати, що новійшими часами вже впокутовано деякі гріхи смертельні і з буджетів в послїдних роках можна би перевести доказ, що Галичина вже перестала бути пасербом Австрії.
З признанєм констатую, що як центральне правительство так і вис. палата приязно відносились послїдними роками до скорійшого розвитку і піддвигненя промислу в моїй вузшій вітчинї, що тут і там взято ся більше на серіо до реґуляції рік і меліорації та що і в сегорічнім прелімінари буджетовім вставлено суми, котрих цїль піднести матеріяльно Галичину. [Пос. Сегнал: Рускі школи середні! — Пос. Копищиньскій: і льокальні зелїзницї в Чехії!] Се-ж не відносить ся до матеріяльних справ.
Але помимо того годї менї не зробити замітки, що було дуже пожаданим задержати у тім всїм скорше темпо. Статистичні розслїди виказують, що з загального населеня Галичини віддає ся лиш 7% промислови і индустрії, коли противно в долїшній Австрії 37%, в Чехії 32%, в Мораві 26%. Під взглядом промисловим стоїть Галичина, винявши Дальматію, по заду всїх инших країв нашої держави.
Рівнож не можу не замітити, що в напрямі успішнїйшого і значнїйшого підпоможеня интересів хлїборобских, именно дрібного властителя землї, зроблено до тепер лиш дуже мало, хоч 74% загального населеня находить заробок і удержанє при господарстві рільничім і лїсовім. Се не вповнї справедливий погляд, будьто би Галичина була аґрікультурним краєм в правдивім того слова значіню. Доконані розслїди оконечно аж надто виказали, що Галичина єсть, що правда, спосібна до аґрікультури, але що ще дуже много треба би зробити щоби перемінити єї в аґрікультурний край. [Дуже добре!]
Помимо того, що на 100 мешканцїв Галичини припадає около 64 гектарів рілї (коли противно в Чехії 45 а в долїшній Австрії лиш 37) і єсли би хто опираючись на тім хотїв утверджати, що в Галичинї нема перелюдненя та що відповідно тому матеріяльне положенє хлїбороба могло би лїпше уложити ся, помимо того статистичні дати потверджають, що видатність землї єсть дуже незначна та що відповідно тому пересїчний дохід чистий мусить бути обчислений о много низше як в якім иншім краю короннім. [Оплески.]
Управа рілї єсть у нас по більшій части примітивна, так сказати би архаїстична. Майже всюди, передовсїм же у всхідній Галичинї, удержуєсь ще триполева господарка. Поєдинчій плуг, серп, коса, рискаль, змарнїла худоба, слаба рука нидїючого з нужди хлїбороба — отсе знаряди нашої господарки на ріли. Уживаня машин не много знати навіть на лятіфундіях. Галицкій рільник продукує збіже лиш на свою невеличку потребу домашну, о много менше для малого, рінґами збіжевими унормованого торгу внутрішного, а вже цїлком нї для правильного вивозу. В наслїдок того галицке рільництво не в силї виступити до конкуренції з нїяким иншим австрійским краєм коронним, а вже й не говорити з заграницею.
В поясненях до проєкту закона о устроєню спілок рільничих мусїло само правительство признати, що чистий дохід з рілї в Австрії в порівнаню з иншими державами Европи єсть взагалї мінімальний, хоч звістно, що инші краї коронні о много перевисшають мій край родимий під взглядом рільничим.
Видатність рілї єсть у нас крім того ще сильно зменшена роздробленєм селяньскої посїлости, а се від 1868 р. безнастанно що раз більшає. Се роздробленє так скоро послїдними часами збільшилось, що маємо в Галичинї на 800.000 менших рільників до 600.000 таких, котрі маючи два а найбільше пять морґів рілї, вже не в силї раціонально господарити, лиш голодують і нидїють. [Цїлком справедливо!] Тож єсли раціональна господарка неможлива у тих пролєтарів рільних і єсли в наслїдок того интензивність продукції мусїла упасти дуже значно, то нїхто не може чудуватись, що і вартість землї в Галичинї не може рівнятись з вартостію землї инших країв коронних. Морґ управної рілї купує ся у нас пересїчно за 51 зр., луки ще дешевше городу за 107 зр., коли в инших краях цїна тих предметів в троє більша.
Що правда, то послїдними часами цїна лятіфундій де-що піднесла ся, але причини того не можна глядати в побільшеній видатности землї. Властива причина лежить в знижцї стопи процентової на торгах грошевих і в тій обставинї, що поодинокі більші властителї вложили в своє господарство гроші добуті викупном права пропінаційного і тим способом надали більше цїни свому господарству.
Меліорації рілї предпринимают ся по довшій застої аж послїдними роками і то не на велику міру. Край не має відповідних средств до того, щоби предпринимати реґуляції рік і меліорації всюди там, де було би потрібно, а вис. палата мусїла недавно тому приняти до відомости, що послїдні дві більші повени принесли Галичинї майже десять міліонів зр. шкоди. При тій справі хочу дещо довше задержатись, щоби вис. палатї представити вірний образ нещастя елєментарного та доказати, що було би дуже на часї навіть в интересї держави признати Галичинї обильнїйші средства на реґуляцію рік.
Звичайно говорить ся: нема правила без виїмки. В нашім краю сталось се майже пословицею: нема року без шкід елементарних. І так в 1884 р. 52 повітів всхідної і західної Галичини навістила так страшна повінь, що урядово обчислені шкоди перевисшили суму 13 міліонів зр. В 1885 р. залила повінь в західній Галичинї цїлу низину Висли а у всхідній Галичинї цїле поріче Днїстра і Буга. Те саме лучило ся в 1888 р. на порічу Висли, по чім наступив дуже сухій рік, так що в наслїдок неврожаю і браку паші для худоби мусїли господарі попродати велику часть свого инвентаря майже за дармо. Шкода з того була більше значна як в 1884 р., а панове пригадають собі, що тогдї держава і край мусїли подати значні средства помічні, щоби бідне населенє сїльске охоронити бодай перед голодовою смертію. Теперішний десяток лїт має вже зазначити дві великі повени. В червни 1893 р. навістила повінь 17 а в серпни 25 повітів при чім 7 повітів дворазово.
Розуміє ся, що ті нещастя елєментарні влучають передовсїм малу посїлість. Вправдї і більшій властитель терпить зарівно при тім, але він покриває свою втрату бодай тим, що продає частинами свої лїси. А дрібний хлїбороб не має нїяких бічних доходів і длятого цїлком зруйнований на довгі лїта.
Але не треба ждати аж на неврожаї і шкоди елєментарні. Кождий рік приносить третинї населеня сїльского на ярі нужду і голод в такій степени, що мусимо відкликуватись не лиш до краєвих фондів, але і до жертволюбности та милосердя богатших.
Не хочу представляти тих річей в темнїйшім світлї, не хочу уживати темнїйших красок при змальованю матеріяльного положеня населеня сїльского. Я не хочу лиш поминути одної обставини, котра илюструє дуже вірно економічні відносини галицкого селянина. Коли мене вибрано до сеї вис. палати, тогдї приступили до мене мої виборцї з словами: "Татуню ратуйте, бо пропадемо!" Се чейже дуже сильний доказ, що доси не звернено належито уваги на економічні справи Галичини, та що не завсїгди належито думано над тим, як би то забратись до аґрарного лиха і допомочи дрібному хлїборобови.
То-ж єсли Є. Е. презідент міністрів в своїй проґрамовій бесїдї з 23 падолиста мин. року зазначив, що новому правительству, отже і коаліційним сторонництвам матеріяльний добробит країв австрійских, а тим самим і Галичини, дуже лежить на серци, — то хочемо вельми тїшитись надїєю, що гріхи довголїтного занедбана господарских интересів нашої держави і нашого краю чим скорше будуть усунені та що зверне ся більшу увагу на піднесенє продуктивности рілї, на меліорація і реґуляції рік, а також на подвигненє і удешевленє внутрішного та внїшного вивозу.
(Конець буде.)
[Дѣло, 11.04.1894]
(Конець.)
Є. Е. презідент міністрів рівнож запевнив нас, що правительство хоче замість різнородних безпосередних податків завести відповіднїйше і проґресивне обтяженє поодиноких кляс. Се запевненє хочемо рівнож сердечно повитати, бо після нашої гадки тягари рільників за великі. [Цїлком справедливо!]
Позволю собі представити лиш короткій але вірний образ безпосередних податків галицких рільників. Се пізнаєть ся з слїдуючого зуставленя. По першім розборі Польщі в 1773 р. був чистий дохід галицких земель обтяжений 16%. Се було т. зв. ордінаріюм цїлком не надто високе. В 1849 р. підвисшено се ордінаріюм вже о третину, в 1859 р. знов о шесту часть а то під видом додатку воєнного. Так отже обтяженє чистого доходу землї виносило в 1859 р. вже 26%. Вправдї наступила відтак в 1881 р. реґуляція податку грунтового, але помимо того єсть ще тепер чистий дохід рілї обтяжений 22.7%. Се обтяженє, думаю, судячи по тім, що я згадав, не єсть відповідне. Оно абсолютно за високе і длятого було би справедливим і пожаданим увзгляднити оправдані бажаня населеня сїльского в Галичинї при маючій наступити реґуляції катастру. [Дуже добре!]
Не знаю, чи теперішне правительство набере відваги, завести замість різнородних податків безпосередних, проґресивний податок доходовий. Але коли зважимо, що Галичина, сей мнимий виключно рільничій край, ледви може винести свої тягари, то було би дуже пожаданим, підпомочи їй в якій небудь спосіб, именно зниженєм податку грунтового.
Не хочу близше входити в то, в чім вис. правительство найшло властиву причину громадної еміґрації галицкого населеня сїльского до Америки, а навіть до Россії. Але думаю, що нїкого не вражу, єсли вискажу погляд, що шруба податкова засильно фунґує в нашім краю. [Дуже добре!]
Ба, єсли би галицкій рільник мав двигати виключно лиш безпосередний податок грунтовий! Але на нїм тяжить також домово-клясовий податок за єго з глини і соломи збудовану хату, а той податок мусить він оплачувати лиш з чистого доходу своєї ролї. На нїм лиш тяжать всї можливі додатки краєві, повітові і громадскі. Він будує і утримує свої дороги, свої школи, свої церкви і будинки парохіяльні. Він оплачує свого начальника громадского, свої орґани поліційні, свого писаря громадского; він поносить кошти санітарні, прокормлює своїх бідаків і недужих. Він платить проценти від довгів своєї громади, платить мита, торгове, всїлякі стемплї, екзекуції і проценти проволоки за-для незаплачених в своїм часї з простої неможливости податків. Він платить належитости від перенесеня, спадщин і комісійні. При тім мусить старатись о паливо та купити бодай пару чобіт для цїлої родини. Він женить ся і родить ся єму дитина, він мусить заплатити можливі кошти похоронні — а розвеселить ся рідко, що найбільше з розпуки, коли вже все рве ся. [Цїлком справедливо!] А єго одиноке жерело доходу: найчастїйше два до пять морґів пісної, зле управленої землї і случайний скупий заробок.
Я цїлком не пересаджую, єсли скажу, що галицкій мужик найбільше десять днїв в роцї має таких, в котрих поживить ся кусником хлїба [Справдѣ так!]; я не пересаджую, єсли сконстатую, що єго постїль складає ся дуже часто з оберемка соломи, що єго дїти серед найлютїйшої зими майже голі і босі мусять гартувати своє здоровлє після голосної методи Кнайпа. [Веселість.]
До того прилучає ся ще єго недосвідність, легковірність і неписьменність. У всїх справах, які зачинає, звичайно уступає. Як єго деякі люде, не хочу назвати их по имени, експльоатують, о тім можете набрати понятя, єсли не пожалуєте труду прочитати пильно процеси лихварскі з Угнова і Ходорова. Помимо закона о лихві, котрий як раз на всїлякі можливі способи можна обійти, платить неопитний мужик нераз навіть 600% лихви.
Анемія, тиф голодовий, пропасниця — се у нас кождого року звичайні і дуже влїзливі гостї.
Тож єсли вис. правительство вже попередними роками чуло ся приневоленим, признати Галичинї які небудь полекші, то думаю, що буде треба і на будуче робити все можливе, именно для бідного селянина.
В тім взглядї було би дуже на часї, взятись за ревізію закона о належитостях скарбових. Старий закон з 9 лютого 1850 єсть що до своїх постанов так неясний, так люзьно і несистематично зложений а в наслїдок численних додаткових доповнень так помотаний, що сторони, маючі платити належитість, находять ся безнастанно в непевности і не знають, якій они належитости з тих різних родів властиво підпадають і в якій висотї мають єї платити. Истнуючій закон о належитостях єсть зморою, що давить кишеню всїх обовязаних платити, і длятого не треба чудуватись, єсли всї кляси населеня у всїх институціях репрезентаційних нашої монархії, вже від 1861 р., ставляють до правительства петиції і резолюції та домагають ся реформи або бодай ревізії того закона.
Галицкій сойм — хочу се навести для приміру — порушив ту справу від 1873 р. вже десять разів, а то в рр. 1873, 1875, 1876, 1878, 1883, 1885, 1888, 1889, вкінци ухвалами з 16 мая 1893 і 10 лютого 1894 р. В тих ухвалах соймових піднесено, що на основі тепер истнуючого закона лучають ся надто часто покривдженя при вимірі належитостей, бо поодинокі орґани вимірюючі самі попадають в сумнїв котру то постанову, з истнуючих часто собі противорічних постанов треба примінити в данім случаю, та що і стопа процентова дуже часто за високо вимірена.
Вже супротив тих всїх резолюцій і ухвал заховували ся попередні правительства дуже пасивно, а навіть неґативно. Роблено натяк, що реформа закона о належитостях не можлива скорше, доки не буде заведена нова процедура закона цивільного. Иншим разом чули ми відповідь, що положенє фінансове держави не дозваляє нїякого зниженя належитостей.
Я в тім напрямі нефаховий, але я чув від знаменитих юристів, що не всї причини, наведені вис. правительством, видержать критику. Давна процедура цивільна, говорено менї, стоїть з давним законом о належитостях лиш на стілько в мнимій звязи, що сей закон в теперішнім видї містить також податок стемплевий, котрому підпадають поодинокі письма в судовім спорі.
Але що основна реформа истнуючого закона о належитостях вимагає численнїйших, окремо маючих видати ся законів і новель, то чейже можна зачати ту реформу, заки ще заведе ся нова процедура цивільна.
Впрочім се факт, що вже в 1890 р. видано закон о оплатах від спадщин, силою котрого признано полекші тим спадщинам, що не перевисшають вартости 500 зр. Єсли-ж отже було умістним вже зробити вилом в збутвілім законї о належитостях, то думаю можна би відважитись, і дальші виломи вистріляти в тім мурі кріпостнім, тим більше, що загально домагають ся реформи закона о належитостях.
Але не потреба наводити річевих доказів. Я прочитань дуже уважно справозданя з засїдань комісії буджетової і пересвідчив ся з них, що се загальне бажанє можна вже й тепер перевести без захитаня державного буджету. Є. Е. п. міністер скарбу Плєнер вправдї на разї ухилив цїлковиту ревізію закона о належитостях яко величезну і не легко даючу виконати ся роботу, але показав ся прахильним зарадити евентуальним потребам через зміну поодиноких партій того закона спеціяльними новелями. З тих справоздань я дізнав ся, що комісія буджетова приняла резолюцію Вп. посла ґр. Пининьского, щоби правительство чим скорше предложило проєкт закона, котрим би осягнено дальші дїйстні полекші належитостей при перенесеню майна селяньских посїлостей, а именно на основі засад, висказаних в §.1-шім новелї о належитостях з 31 марта 1890 р.
Крім того піднесено в комісії буджетовій квестію, чи не було би відповідне предприняти вже в найблизшім часї реформу податку від спадщин, а именно в тім змислї, щоби той податок був проґресивний, єго стопа процентова відповідала висотї спадщини та щоби усунено і инші заостреня истнуючого закона.
Для дрібної посїлости земельної — прошу менї вірити — була би справдїшним добродїйством нова відповіднїйша кодифікація закона о належитостях, именно що-до спадщин. Спадкоємець малої посїлости мусить найчастїйше за-для заплати належитости спадкової затягати на лихварскі проценти позички, котрі відтак лиш прискорюють єго економічну руїну. [Притакуваня.]
[Дѣло, 12.04.1894]
12.04.1894