І.
[Рускі посли. — Справа руского клюбу. — Голоси міністрів о рускій справі. — Перешкоджена бесїда Романчука.]
Подаю передо всїм деякі доповненя вістей що-до руских послів у Відни.
Як уже було згадано в "Дѣлї", зійшли ся дня 5 с. м. чотири рускі посли на нараду. Романчук висказав наперед, що ся нарада єсть приватна, бо нема комплєту клюбу; именно Вахнянин [на що попередно звернув увагу Підляшецкій] доси не єсть до клюбу принятий. На то замітив Барвіньскій, що се тілько формальність, а клюб і так не завсїгди пильнує всякої формальности, н. пр. списані на однім засїданю протоколи не відчитують ся на другім засїданю. Підляшецкій відповів, що формальність в сїм именно випадку має свою вагу. Вахнянин замітив, що можна би ту формальність тепер доповнити, однак Романчук відповів, що се тепер неможливе з причини, що нема клюбу в комплєтї, отже не можуть нїякі рішеня западати. Дальша часть тої наради була подана в 69 н-рі "Дѣла".
Що-до засїданя руского клюбу з 9 і 13 марта с. р., на котрі покликує ся в своїм письмі Вахнянин, справа була така: Дня 9 марта було 5 послів [не було Романчука, котрий виїхав тогди на кілька днїв до Львова за для приготовленя зїзду мужів довірія, і Охримовича]. Вахнянин говорив о потребі стичности з польским "колом"; Підляшецкій звернув увагу, що не належить так важної справи рішати в неприсутности предсїдателя клюбу, а Телишевскій додав, що перше мусить клюб рішити ся взагалї остаточно що-до своєї політики. На другім засїданю з 13 марта [коли сю нараду можна назвати засїданєм клюбу] не було Романчука, Телишевского і Підляшецкого; тогдї заявив Вахнянин, що буде промовляти в ґенеральній дебатї буджетовій, чому другі посли очевидно не мали причини противити ся.
Тепер справа з руским клюбом стоїть так, що реконструкція єго могла би наступити аж за приїздом до Відня прочих трох послів, котрих тут ще нема. На всякій спосіб годї припустити, щоби до него належав Романчук, бо він не годить ся на те, щоби Русини прилучали ся до правительственної коаліції.
Міністер Плєнер в своїй бесїдї з 7 с. м. згадав кількома словами о приступуваню до коаліції нових менших сторонництв, а презідент міністрів кн. Віндішґрец нинї [11 цвітня], відповідаючи на напади молодо-Чехів, привитав з радостію зближенє до коаліції руских елєментів, котрі доси стояли з-далека; однакож він нїчого не сказав о тім, в якій спосіб коаліційне правительство буде відносити ся до руского народу. Тут пригадують ся слова ґр. Таффого, сказані перед трома роками в відповідь Романчукови в комісії адресовій. На домаганє Романчука, щоби заспокоєно потреби руского селяньства і цїлого руского народу взагалї, відповіли тогдї прихильно міністер ґр. Фалькенгайн і презідент міністрів ґр. Таффе; сей послїдний заповів виразно, що правительство не залишить і в законодатній і в адміністративній дорозї интереси Русинів увзгляднити. Однакож з тої обітницї не було великого хісна. Длятого і нинї до слів міністерских, в котрих властиво навіть нема обітницї, годї привязувати велику вагу. Впрочім — дай Боже! може хоч часть того дістануть Русини тепер, що дістали по обітницях попередного міністерства...
Нинї мав в парляментї промовляти Романчук при позиції "фонд диспозиційний". Записав ся до голосу вчера на самім початку против тої позиції і мав слово запевнене. Однакож нинї довідав ся, що дискусія має бути замкнена не по єго бесїдї, як говорено вчера, але перед єго бесїдою; чому се стало ся, не знати. Він порозумів ся длятого з послами словіньскими і хорватскими, котрі також були записались, що они виберуть єго ґенеральним бесїдником. Тимчасом промова міністра Віндішґреца визвала моравских Чехів, що в остатній хвили записали ся громадно до слова, аби конче відповісти на ту промову, отже більшостію голосів вибрано ґенеральним бесїдником моравского Чеха д-ра Жачека. Романчук буде міг аж пізнїйше при якійсь відповідній позиції висказати то, що мав сказати тепер.
II.
[Моменти з ґенеральної розправи буджетової.]
В суботу покінчилась ґенеральна розправа над буджетом державним, котрий на 1894 р. виказує вправдї досить значну надвишку, але вимагає в слїдуючих роках ощадностей і мірного зуживаня доходів, наколи рівновага має бути удержана. Сила податкова жителїв Долитавщини зросла за послїдних 25 лїт дуже значно. Коли в 1868 роцї чистий дохід державний виносив 224 міліонів зр., то в 1894 роцї дохід сей зріс на 424 міліонів. Піднеслись податки безпосередні і посередні з виїмкою податку грунтового дуже значно. Сей послїдний виносить нинї, подібно як перед 25 роками, 35 міліонів зр., коли тимчасом всякі инші роди данин, як: податок домовоклясовий, заробковий, споживний, стемплевий, належитостей, тютюновий і другі значно зросли. З сего дасть ся вивести одно дуже цїкаве заключенє, именно те, що всякі галузи занятя і заробкованя жителїв австрійских піднялись на висшій степень розвою, а що лиш одно хлїборобство застоялось, або другими словами кажучи: правительство старалось о все, а найменше о піднесенє хлїборобства, наколи з сего послїдного не можна було шрубою податковою більше витиснути.
В поясненях, приданих до буджету, находить ся і та замітка, що належало би на будуче не прикладати вже більше заходів до піднесеня доходів державних, а в більшій мірі старатись о зменшенє розходів. Така система була би дуже пожадана а через ню можна би з-вільна втихомирити невдоволенє по причинї високих тягарів, а за тим і усунути бодай в части одну з причин до соціяльного настрою народів австрійских. Най би надвишка з доходів лишалась в кишени самих-же продуцентів, а не йшла сейчас до каси державної.
Міністер скарбу, д-р Плєнер, говорячи при буджетї, піднїс також одну важну гадку. Она лежить в тім, щоби надвишку в доходах звертати в деякій мірі краям коронним, на котрі нинї звалено дуже значні обовязки, а котрим не стає жерел до покриваня своїх окремішних потреб.
Отсе що-до цифрової сторони буджету.
Що-до політичних розправ, які виринають завсїгди при ухвалюваню буджету, замічу таке:
В розправах взяли участь представителї всїх народностей долитавских і заступники майже всїх сторонництв ради державної. Их річи длятого важні, бо з них можна витворити собі вірний образ о стійности нинїшного кабінету коаліційного, як і розпізнати, на якім становиску станули поодинокі народности і сторонництва до нового правительства.
Бесїдники двох великих сторонництв коаліційних, т. є. лївицї нїмецкої і "кола" польского заявили, що они як давнїйше так і тепер стоять при основах, на яких вступили з собою в союз, та що взаїмно будуть себе піддержувати. Заявив се з одної сторони д-р Рус, з другой Залєскій.
Третє коаліційне сторонництво, т. є. конґломеративний клюб ґр. Гогенварта, держалось при розправі буджетовій в великій і загадочній резерві. Сам ґр. Гогенварт не забирав голосу, лише наслухував уважно річи других бесїдників. Здавалось, неначе грає він ролю загадочного Сфінкса. З єго клюбу говорив лиш один мельник клєрикальний, дуже баламутно і без всякого змісту, та пос. Шуклє, Словінець, в оборонї національних интересів своїх земляків. Румуни мовчали, мовчала також і більша посїлість консервативна. Чи ґр. Гогенварт орієнтуєсь? — годї припускати, бо чей-же він належить до перших державних мужів і до найзручнїйших політиків австрійских. Скорше можна би догадуватись, що він цїлим ходом справи трохи невдоволений, може й длятого, що єго проєкт реформи виборчої не найшов для себе майже нїяких приклонників. Але мимо того не можна сказати, щоби ґр. Гогенварт вже тепер думав над якимсь стрейком супротив кабінету кн. Віндішґреца. Загадку сю може розвяже дальшій хід дебат буджетових при поодиноких рубриках.
В річах молодо-Чехів було замітне велике розяренє. Всяке слово кипіло жаром великого антаґонізму до Нїмцїв взагалї, а до кабінету коаліційного длятого, що в нїм засїв такій ворог, за якого Чехи уважають Плєнера. Посли молодо-ческі Пацак, Герольд і другі ударяли з всею силою на коаліцію за те, що она в своїй проґрамі висказалась против признаня Чехам их права державного; другі бесїдники станули на становиску широкого лібералізму і домагались вже не права державного, але загального голосованя і увзглядненя интересів кляс робітничих. При тім дісталось добре намістникови праскому, ґр. Тунови, котрому Чехи приписують всї свої послїдні катаклізми, от як виїмкове положенє Праги і процес против "Омладини". Ґенезу "Омладини" старав ся пояснити пос. Крамарж. Він признав, що в ческім народї, в котрім кляса робітнича становить дуже значний процент, закоренив ся европейскій соціялізм интернаціональний, т. є. не посїдаючій нїяких чувств національних. Щоби сю клясу робітничу приєднати для національного ческого дїла, пійшла молодїж ческа, переважно школярска, у внутро єї і стала в нїй будити любов до народности ческої. Ся молодїж хотїла для тої цїли звязати ся в явне товариство під именем "Омладини", хотїла відчитами і часописями будити в робітниках чувство національне і тим скріпляти силу народу ческого. Коли-ж правительство зборонило заснувати явне товариство статутове, то й стало ся, що молодїж забавилась в тайну аґітацію, котру відтак викрито і богато молодих людей тяжко потерпіло. Так пояснив дїло пос. Крамарж. Єму сказано в відповідь, що молодїж ческа взяла собі за примір брак умірености і неґацію старших представителїв народу з послїдних часів. Замітний був також той прояв, що ческі бесїдники, з малими виїмками, атакували в річах своїх не лиш Нїмцїв та правительство, але й тих Словінцїв і Русинів, що стоять при правительственній коаліції.
Бесїду пос. Вахнянина при буджетовій розправі вже знаєте; знаєте на якім становищи станув він до коаліції, до "кола" польского і до других коаліційних сторонництв. П. Вахнянин добрий бесїдник, то бесїда єго що-до форми вийшла гладко. Бесїду вислухала палата від початку до кінця [через добру годину] з великою увагою. Слухали єї, окруживши бесїдника, рівно Славяне як і Нїмцї, слухали єї і всї міністри, нотуючи від часу до часу деякі уступи. Яке у кого принятє стрітила ся бесїда, се вже вам звістне і з справозданя стеноґрафічного, і з голосів праси і з промов бесїдників, котрі відповідали на сю бесїду, або доторкались єї мимоходом.
Дѣло
13.04.1894