Залишаючи науку й техніку, як ті дві ділянки, в яких запозичення чужих осягів є явищем нормальним навіть для найбільш передових народів, зупинимось на основних прикметах західно-европейської психіки та на її світоглядних підвалинах, що колись лягли в основу життєвого укладу західно-европейського світу. Ставимо виразне запитання: "Що саме в традиційному світогляді західно-европейської людини видавалося нам завсіди повноцінним, а тому й гідним нашої уваги, а навіть наслідування?" У духовім світі західно-европейської людини гідні уваги такі прикмети:
Зрівноваженість психіки і зв'язані з цим: спокій настрою, розсудливість думки, методичність поведінки та здисциплінованісгь чину. — Почуття порядку й дисципліни, міцно прищіплене европейській людині вже з молодих літ (річ, якої дещо бракує у виховній системі наших родин!), повсякчасно обмежує її сваволю, стримує її від надто імпульсивних та гострих виявів свого настрою, від поспішних рішень і непродуманих вчинків. Воно не дозволяє людській психіці "виходити з берегів", забезпечуючи їй навіть у хвилинах гніву і найбільшої подратованости той достойний та ультракультурний спосіб поведінки, що характеризується терміном "коректність"'.
Постійність світоглядних норм. Життєвий світогляд европейської людини формується значно повільніше ніж у нас, a через те й не так помітно назовні, зате, перейшовши кристалізаційну фазу й прибравши остаточні форми, він стає міцним, витривалим, надійним. Свого життєвого "кредо" західно-европейська людина тримається вперто і "цупко". Тому то назагал, немає тут тієї надто легкої зміни життєвих поглядів, ідеологічних переконань та світоглядних норм — в протилежність тому, що так часто спостерігаємо в нас.
Відчуття своєї приналежности до рідного суспільства та відповідальности перед ним. "Життєва атмосфера", в якій виростає західно-европейська людина (в родині, школі, товаристві), прищеплює її психіці думку, що вона — не "автономна істота", яка може по шляху свого життя вільно простувати собі "самопасом", а "суспільна одиниця", цебто органічно пов'язаний з цілим загалом його складовий елемент. Це відчуття органічної приналежности до означеного колективу й функціонального зв'язку з його духовим світом та життєвими потребами незвичайно цінне з морально-виховного боку. Воно протискає до найдальших глибин людської психіки почуття обов'язку перед рідним суспільством, обов'язку, що його людина виконує так само "автоматично", як і всі природні турботи про стою власну істоту. Саме в цій виховній системі таємниця того, чому на Заході багато зрозуміння для суспільних потреб й обов'язків.
Респектування чужої думки й волі та уважливе ставлення до них. Ця давня риса діяментрально-протилежна "самозбожненню" й "духовій отаманії", що стоять на становищі абсолютної "власної непомильности" та не знають і не хочуть знати якихось інших ідей, арґументів і життєвих принципів, ніж свої власні, а тому цілковито відкидають об'єктивну оцінку думок свого ідеологічного противника та їхнє признання й толеранцію. Як логічний вислід цієї "безкомпромісовости" приходить у нас часто сліпий, шкідливий фанатизм, що так загрожує всякій плідній співпраці.
Визнання життєвих авторитетів, чи то "авторитетів імени", чи то "авторитетів становища". Виросла в атмосфері дисципліни, призвичаєна до життєвої субординації, психіка західно-европейського cycпільства легко приходять до визнання авторитетів та підпорядкування їм. Всякий такий авторитет вона намагається піднести, поставити його ще вище у протилежність відомим тенденціям кожної нездисциплінованої маси: існуючі авторитети знизити, позбавити їх авреолі, розвінчати їх.
Любов і пошана до праці й замилуваність до свого фаху. — Позитивним психологічним вислідом західно-европейської життєвої атмосфери є те, що тут не дивляться на працю як на кару, як на "Боже прокляття", а вважають її за зовсім нормальну, природну річ. Також уже від молодости західно-европейська людина шукає для себе найбільш відповідної форми життєвої діяльности, старається якнайскоріше те найґрунтовніше опанувати свій фах. Тому серед европейського загалу зустрічаємо розмірно менше "хронічних лінивців", як також "універсальних дилетантів", які нібито зорієнтовані у всьому, всі питання легко і вільно трактують, але ні в одному з них, починаючи від свого "офіційного фаху", не мають ґрунтовного, солідного знання.
Незаспокоєнність досягнутим і дух творчого шукання ("фавстизм" европейської психіки). — Це мабуть найцінніша прикмета европейського духового світу, що від прадавніх часів була рушієм европейського інтелекту та тією творчою силою, яка інспірувала всі форми духового поступу, яка зроджувала культуру й цивілізацію. Ця високоцінна духова риса могла повстати й розвинутись лише на ґрунті глибокої самокритики та стихійного пориву до неосяжного ідеалу.
Система в організації кожної життєвої ділянки та координація між поодинокими її частинами. — Організаційний хист, терпеливість і витримка та дисциплінованість думки й чину знайшли свій природний вияв у доцільних формах організаційної діяльности, що все імпонує як цілість та приємно вражає консолідованою гармонією взаємно погоджених і цілево об'єднаних поодиноких складових елементів. "Все на своєму місці і все бездоганно виконує приділену йому функцію''.
Внутрішня підпорядкованість принципам і зовнішня проводові. — Це практичне здійснення гасла дисципліни думки й чину. Виростаючи й формуючи свою вдачу в атмосфері згаданої підпорядкованости, західно-европейська людина позбувається рис незрівноважености, імпульсивности, легкодумства й сваволі, навчається об'єктивно думати, справедливо оцінювати життєві факти та корисно співпрацювати з іншими одиницями загалу.
Реґляментація життя, як зовнішній прояв його внутрішньої упорядкованости. Хоч така реґляментація і робить життєву обстанову "надто офіційною", а саме життя дещо "засухим", має вона проте той безперечний позитивний наслідок, що мовою своїх писаних і неписаних "життєвих кодексів" виховує суспільну думку, привчає кожного громадянина відрізняти лихе від доброго, заборенене від дозволеного. Тож виступає вона в ролі тієї "виховниці", що пильнує кожного кроку недоевідченої молодої істоти й звертає її на правильний життєвий шлях.
Европейський традиціоналізм. — Кожне приватне помешкання в Західній Европі це "музей родинної традиції"; так само кожне місто чи містечко — "музей національної традиції". Повага до всього стародавнього, перебраного від батьків, одержаного в спадщину від дідів і прадідів — завдяки спокійнішим життєвим умовинам у минулому — це джерело духової сили европейської людини, це криниця його творчої енерґії.
Раціональне погодження консерватизму традиції з вимогами сучасної хвилини і модернізмом культурного поступу. — Тільки така форма "модернізації" життя є одиноко справною, бо тільки вона забезпечує даний загал перед його "психологічним винародовленням" та "національно-моральним рахітизмом".
Ми навели ті правдиві й традиційні цінності европейської духовости, на які без побоювань та застережень можемо орієнтуватись, щоб у самобутнім і самостійнім національно-духовім розвою попростувати надійними шляхами.
[Краківські вісті, 19.03.1944]
19.03.1944