Війна, що приносить велике знищення краю й добробуту, причиняється рівночасно до поступу домашньої культури. Дається це запримітити в кожній ділянці життя, головно у селян. Селянин, що побував на війні в різних краях, після повороту додому, оповідає про них, приносить якусь новину, щось нове з культури, і це приймається серед народу.
Великі зміни з користю, а також зі шкодою для села принесла нова мода в одягу. Зайшла вона в найглухіші закутки нашої Галичини і нова "панцка" одежа стала випирати давню сільську. Селяни стали культуризуватися в ділянці одежі й робити на цьому полі найбільші поступи так, що сьогодні в деяких околицях важко знайти сліди давньої місцевої одежі. Сталося це передусім в околицях Львова та в селах положених ближче міста. Найменше піддалося новій моді південне Поділля, Покуття й Гуцульщина.
Варто пригадати собі давню моду й одежу, роблену переважно з сільського доморобного матеріялу. На особливу увагу заслуговує ноша Яворівщини, вся майже вироблювана з домашнього полотна. Біла одежа селян придбала їм назву гусей. Коли приходили з Яворівщини селяни на відпуст до Крехова коло Жовкви, говорили там: білі гуси прийшли. Коли літом вийшли селяни з церкви і стали під нею, забіліло скрізь на церковному подвір'ю, тільки вирізнялися темні голови мужчин та колірові, звичайно червоні, вишивки жіночих хусток.
Після попередньої війни прийшла зміна. Молоді стали вдягатися "по панцки" в темне міське убрання. Стали закидати давній крій одежі так, що коли не носять т. зв. французького одягу, з вовняних та інших матерій і всяких цайґів, то шиють його з домашнього полотна. Тільки старші придержуються ще й дотепер (вправді) рідко давньої ноші.
Давня народна ноша Яворівщини мала своєрідний стиль і характер. Вся роблена з домашнього полотна. Жіночий одяг складається з сорочки, мальованки, запаски, кабата, хустки бавниці, кафтана, чоловічий — сорочки, штанів, кабата, кафтана, свити, капелюха.
Сорочку роблять із суцільного куска полотна, що називається стан. Це немов мішок, що сягає понад коліна. Його стинають з боків так, що вгорі лишаються отвори, до яких пришивають рукави. Вони широкі на 13 цм, вгорі мають "вуставки" клинці під пахвами, а вдолі у мужчин "дуди", а в жіночих "манкети", що заходять на збиранки. З переду сорочки протинають отвір. На шиї викладаний ковнірець, званий вопшивка. Замість вишивки стебнують: темною небіленою ниткою, вивоскованою, шиють рідкі геометричні взори на ковнірі, дудах і рідко на вуставках.
Вже перед попередньою війною почали вишивати жіночі сорочки на ковнірах і дудах, рідше пазухах квітистими взорами, кольорами чорним, червоним, синім, зеленим. Тепер поширюється ця мода щораз більше, і навіть відшивають кольори з інших околиць та від друкованих таблиць-узорів. Нитки до вишивання називають: лучка. Вишивають однаково дівчата й молодиці, старші жінки не вишивають, а рідко стебнують.
Вишивка на грудях розміщена по обох боках розпору. Пазуха теж викінчена стібом або вишивкою.
Чоловіки носять сорочки такого самого крою і довготи що жінки, не вишивані, тільки стебновані на ковнірі. В деяких селах носять сорочки поверх штанів. Вони довгі до колін.
Спідниці звані мальованками, носили та ще й тепер носять старші жінки із домашнього полотна вибиваного геометричними подовжними у пружки взорами чорною фарбою. Складається мальованка з двох кусків мальованого полотна, званого півками. Вона морщена (плісована) в складки, звані збиранками. Дрібні фалди роблять спідницю широкою і вигідною в ходу. Довгота понижче колін до половини лидок, однакова у замужних та дівчат.
Фартушок-запаска з купної квітистої матерії або з домашнього полотна, вишиваний або стебнований внизу та краями.
(Докінчення буде).
[Рідна земля, 19.03.1944]
До шлюбу вдягають замість мальованки, шорц. Це такого самого крою та довготи спідниця, шита з вовняної різноколірової, взористої саморобної тканини. Такий шорц носять опісля на великі свята і кажуть убирати себе в нього до домовини.
Замужні жінки носять на голові бавницю. Це вишиваний низом у прегарно згармонізовані кольори жовто-червоних відтіней пасок ширини 6—7 цм, натягнутий на тектурову обручку, заложену на очіпок, що зав'язаний на потилиці, під який збирається розпущене, незаплетене волосся. Горішній рубець творить щіточку з ниток.
На голові носять хустки купні або домашнього виробу. Домашню хустку роблять з тонкого льняного або фабричного, зв. картановим, полотна, у формі квадрату. Довкруги по берегах вона обшита червоною волічкою, немов зарублена. В рогах невеличкі китички з такої ж волічки. Складають хустку вдвоє скісно так, що повстає рівнораменний трикутник. При вершку цього трикутника в куті вишитий взір такою самою волічкою, геометричний або розслинний, часто в формі смерічки. Він видний на плечах. Так зложену хустку кладеться на голову, при чому взір видно на плечах. Два другі кінці хустки зав'язується під бородою. Середина підстави трикутника загнута якраз над чолом у два маленькі ріжки. Рідше зав'язується два кінці хустки в заді голови, особливо при роботі в полі, як душно надворі.
На плечах звисають з-під хустки дві коси у дівчат, кінцями зв'язані вплетеними в них стяжками (стонгами), а розплетене волосся у замужніх. На голові розчісують волосся в розділ посередині, а на чоло спадає гривка. Часто дівчата й молодиці закручують гривку в дрібні льока, звані "їцики". Колись закручували наслиненим пальцем, або загрітим цвяхом, сьогодні вже купним залізком.
Поверх сорочки вдягали кабат — полотняну блюзу, коротку немов камізольку, зовсім простого мішковатого крою, деколи у жінок трошки довшу, вшиту до стану, з клинцями внизу. Цілий кусок полотна, зложений удвоє немов мішок, витинають з боків так, що вгорі лишаються коротенькі рукавці. До них дошивають решту рукавів. Зпереду кабат запинається на один ряд ґудзиків, звичайно малих, скляних. Пазухи бувають стебновані. Комірець вузький, стоячий.
Чоловічий кабат нічим не різниться від жіночого, не має тільки стебнованих пазух.
Поверх кабата вдягають кафтан — довгу полотняну загортку, скроєну до стану. Від пояса розходиться вниз кльошовато тому, що в боках вставлені клини від пояса до низу. Горішня частина шита на подобу кабата, тільки не стебнована. Кафтан не защіпається, не має ґудзиків. Носять його розгорнутим, або закладають полу за полу і підперізують: мужчини ремінним поясом, а жінки тканим вузьким вовняним поясом.
Носили колись і свити, які шили з доморобного овечого сукна. Жіноча свита з темнобронзового сукна, крою зовсім такого як кафтан, не запинається на ґудзик. Тільки ковнір та краї з переду обшиті червоною волічкою. Чоловіча свита роблена з попеластого сукна, скроєна до стану як жіноча, з викладаним ковніром, запинається петлицями на ґудзики. Також обшитий червоною волічкою ковнір і кишені.
В зимі носять кожух з овечих шкір, виправлених верхом на біло. Крій такий як у свиті, до стану. Ковнір у деяких селах великий, з такої самої овечої шкіри з довгим волосом, деколи заслонює цілі плечі. З-під ковніра виглядає мала шкіряна китичка. В деяких селах ковнір малий, вузький. Запинається кожух на округлі, вузловаті ґудзики зо шкіри та маленькі петельки.
Часто натягають на кожух свиту або кафтан, головно тоді як падає дощ, щоб від води не темніла біленька виправа кожуха. По верху підперізуються ременем. На голові у мужчин літом купний капелюх ясно попелястий, або шитий з саморобної солом'яної плетінки, званої кресачкою. Головка в капелюсі низька, криси широкі. Довкруги головки вузька, невеличка червона стяжка. В зимі носять доморобну баранячу шапку з простим волосом або купну, т. за. натяганку.
Давня ноша Яворівщини проста, скромна, не вибаглива, а зроблена зо смаком, викликує естетичне враження. Вона достосована до небагатої землі та досить одностайного краєвиду. А все таки зберігає в собі ознаки українського народного стилю й форми. Вишивки з Яворівщини вже перед війною спопуляризувало "Українське Народне Мистецтво'' як прегарні українські зразки.
[Рідна земля, 28.03.1944]
28.03.1919