Проф. Д-р Василь Сімович

Надзірна Рада, Управа і службовці Українського Видавництва з невимовним смутком сповіщають громадянство, що український вчений Проф. Д-р Василь Сімович, людина великої душі і незабутій Товариш праці, помер 13. березня 1944 р. в 65. році свого повного посвяти життя. Світла пам'ять про нього повік житиме в українських серцях.

Така вістка рознеслася в понеділок вечором по цілому Львові. Багато громадян не могло вірити, бо ж ще в п'ятницю бачили його на студентському літературному вечорі в Літературно-Мистецькому Клюбі, де слідкував з любов'ю за нашим молодим літературним нарибком, а в суботу Він, як звичайно, працював в Українському Видавництві, жартуючи з усіма працівниками. Справді: ніщо не вказувало на такий близький Його кінець. Бо хоч і жалувався Він в останніх часах частіше на серце, хоч і підупадав очевидно на здоров'ї, проте Його смерть прийшла так якось несподівано, що вдарила по українському громадянству, привиклому до дуже важких ударів долі, незвичайно болюче.

Бо ж відійшла від нас безмежно добра людина, визначний учений-філолог та літературознавець, дуже гарний педагог та вельми заслужений громадський діяч, що своїм щирим словом, усмішкою, дотепом, своїм умілим, безпосереднім і приятельським ставленням до людей мав великі симпатії не тільки серед української громади, але й серед близьких і дальших сусідів та навіть чужинців. Великий приятель молоді — Він розумів її значіння і благородні пориви та все своє життя допомагав українським студентам, не жалуючи для них ні часу, ні труду. Глибоко відчував тeж незавидну долю українських політичних еміґрантів та втікачів, як підчас першої світової війни, так і тепер, і як правдивий патріот спішив їм завсіди з безкорисною порадою і при скупих власних матеріяльних засобах — якже часто — з грошевою допомогою. Не один з тих eмiґpaнтiв згадає тепер з сердечним жалем та смутком і з болем у душі про цю велику втрату, бо ж не один з них, особливо молодших, завдяки підтримці пок. Сімовича, врятував себе не тільки фізично, але й oсягнyв відповідне становище.

Та проф. Сімович був також правдивим всеукраїнцем, ворогом всякої загумінковости, і від найдавніших часів мав широкі зв'язки та знайомства як у Східній Україні, куди їздив з прогулькою ще перед першою світовою війною, так і на всіx тих землях, де живуть українці. Мав також гарні зв’язки з чужинецькими вченими, серед яких тішився заслуженим авторитетом і мав між ними неодного доброго приятеля. Беручи активну участь в українському житті на Буковині, в кол. Чехословаччині і вкінці в Галичині, Він ніколи не випускав з уваги цілости українських справ і завсіди живо реагував на всі відрухи і прояви українського руху. Всесторонні зацікавлення і велике, майже енциклопедичне знання, далі його авторитет, як граматика і літературознавця та людини високої культури, з'єднали Йому признання всіх кол наших науковців, літературознавців та письменників. Як один з найкращих знавців української мови заслужився дуже для устійнення багатьох її слів, зворотів і форм, як прекрасний промовець виступав нараз на національних святях, дискусійних вечорах, тощо, при чому до Його голосу прислухалися уважно всі.

Кожний, хто працював колинебудь з пок. Сімовичем, мусить признати, що Він був найкращим товаришем праці, тому не диво, що до Нього ставилися всі з глибокою пошаною та любов'ю. Як активний член української суспільности був членом усіх наших культурно-освітніх товариств. В останньому часі, коли на Галицькій Землі запанували братні міжусобиці, Він до глибини своєї чутливої душі болів цими сумними явищами.

Помер у розгарі праці, стоячи вірно на стійці до останніх хвилин свого життя, в понеділок, 13 березня, в год. 2.30 попол., на серцеву недугу (angina pectoris).

Важніші дати з Його життя такі:

Василь Сімович народився 9 березня 1880 р. в селі Гадинківцях, гусятинського повіту, на галицькому Поділлі, де Його батько був народнім учителем. До гімназії ходив у Станиславові (1891—1899), університет закінчив у Чернівцях (1899—1904), після чого склав іспит на вчителя середніх шкіл (1905). Докторат філософії осягнув на основі дисертації "Дієслово у творах Йоаникія Галятовського" (1913). Від 1904 р. до першої світової війни був професором учительської семінарії у Чернівцях, де між іншим видавав "Бібліотеку для Молоді" та був співредактором всеукраїнського часопису "Україна". За війни (1914—1919) працював у таборах полонених українців Австрії та Німеччини: Фрайштадт, Зальцведель, Раштат, Вецляр, Ганноверіш-Мінден — здебільшого як керманич таборових шкіл та учительських курсів, а то й як наставник редакційних справ.

У роках 1919—20 був начальником Культурно-Просвітного Відділу Української Військової Місії для справ полонених українців у Німеччині, організуючи по таборах освітну роботу. Від 1920—23 р. був редактором відомого видавництва "Українська Накладня" у Берліні, а яке вклав дуже багато праці. Від жовтня 1923 року став професором Українського Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі, в якому був теж кілька років ректором (рр. 1926—30 — часи найбільшого розвитку Інституту). Був теж ректором і при ліквідації того ж Інституту в 1933 р. На еміґрації у Празі розвивав дуже живу наукову діяльність, виголошуючи наукові реферати у празькому Лінґвістичному Гуртку, в Українському Історично-Філологічному Товаристві та на всяких наукових, особливо ж філологічних з'їздах. Був теж активним співробітником Академічного Комітету, Музею Визвольної Боротьби України та співробітником численних журналів і наукових видань, що появлялись у тих роках на еміґрації. Давав теж радо статті до "Студентського Вісника", бо молодь Він любив гаряче і завсіди вдержував з нею тісні зв'язки.

Після ліквідації Українського Педагогічного Інституту у Празі виїхав пок. Сімович у Галичину (1933), де з місця розвинув широку редакторську працю. Він вів між інших редакцію органу львівської "Просвіти" — "Життя і Знання", що під Його фаховим проводом осягнув дуже помітний рівень і здобув собі багато вдячних читачів. Разом з тим редагував Bін також численні просвітні видання, до яких притягнув багато нових авторів. Ще перед своїм переїздом з Праги до Львова був членом редакційної колегії Української Енциклопедії (або "Книги Знання"), три томи якої вийшли в роках 1930—34. Як науковий діяч Він входив до Виділу Наукового Товариства iм. Шевченка, де зредагував кілька філологічних випусків Записок цього Товариства. Крім того був редактором наукового органу українознавства "Сьогочасне і минуле", що почав був виходити перед другою світовою війною. В роках 1940—41 був професором української мови у львівському університеті і деканом філологічного виділу. Від другої половини 1941 р. став постійним редактором у Львівському Відділі Українського Видавництва.

З наукових видань Покійного найбільш відома "Граматика української мови", що осягнула кілька видань і появилася також у німецькій мові та великий (літографований) курс староболгарської граматики і курс староболгарської та староукраїнської хрестоматії, що вийшли заходом студентів Українського Педагогічного Інституту у Празі. Позатим пок. Сімович написав багато широких вступів до видань українських письменників, переважно клясиків, що з вих деякі є дуже цінними науковими працями. В останньому часі вийшли окремо Його цікаві спомини про Лесю Українку та дві популярні книжки про Шевченка і Франка. Безліч Його коротших статтей, наукових рецензій і споминів розкинено по українських журналах і щоденниках, особливо в "Ділі", "Hашим Днях" і "Краківських Вістях".

Покійний Василь Сімович залишив по собі вірну, безпомічну Дружину, що була Йому невідступною Товаришкою і найкращою Помічницею у всьому житті. Її великому горю спочуває все українське громадянство.

Похорон проф. В. Сімович відбувся в четвер 16. березня, в год 3-ій пополудні з церкви Петра і Павла на Личаківський цвинтар.

Рідна земля хай пером буде заслуженому Громадянинові, великому Науковцеві і золотій Людині!

Краківські вісті