Знову виросла свіжа могила, а в ній поховали людину, що на зарані молодости з горіючим смолоскипом в долоні перебивалася крізь гущавину серед пітьми пересудів і вела за собою українське жіноцтво — на новий шлях.
Наталія Кобринська — це одна з перших феміністок в Галичині, що разом з Юлією Шнайдер, Климентиною Попович Боярською, Евгенією Ярошинською стала піоніркою жіночого руху а при тім безперечно одною з визначніщих та інтересніших постатей в нашому письменстві, як і в загалі в нашому культурному життю.
Коли на закордонній Україні вже від 50-тих років жіноцтво займалося подекуди літературним рухом, коли там слідами Марії Марковички пішли Олександра Кулішева й Ольга Коссачева, то у нас в Галичині й на Буковині жіноцтво стояло подалеки від літературних змагань своїх батьків та братів і щойно пізніще стало виявляти інтерес до просвітних національних і суспільних питань.
На Україні жіноче питання в його спеціфічних формах ніколи не стояло дуже гостро; його вирішено ще в 60-тих роках головно під впливом російської літератури. Тому-то і Марковичка і Ганна Барвінок не вирізняли і не підносили в своїх писаннях окремо жіночої справи. Инакше діло було в Галичині. Тут усякі чужі впливи, головно польські і німецькі витворили світогляд ба й формували душу жінки так, начеби перед нею були лиш обовязки жінки і матері — і більше нічого. Говорив і писав колись про це Драгоманов. Такий стан мусів викликати протест і обурення жіноцтва. І так виринуло жіноче питання на чергу дня. Понеслися бойові кличі про право жінки на своє власне життя і працю, про самостійне розпоряджування своєю долею, про визволення в жінці людини. Ці кличі і питання видвигнуло вперве наше письменство 70-тих років, та справжньої переконуючої сили набрали вони щойно під пером письменниць, а програмовим кличем їх змагань стало "На новий шлях!", де змальовано долю самітної жінки на новій дорозі боротьби за своє людське достоїнство. Тісні пересуди, глупенькі глузування й наклепи заступили дорогу нашій жінці за те — як жалується Уляна Кравченко —
що духом світ весь обіймаєш,
що хто лиш чоловік — для тебе брат,
що серце кращої всім прагне долі,
що бунту повне проти самоволі,
що людські рани всі його болять.
"Жий для ідей, працюй крівавим трудом — віддай усе, усе за рідний люд!" — ось клич, що залунав у 80-тих роках, а якого найвизначнішою заступницею була саме Наталія Кобринська.
Н. Кобринська родилася 1855 р. в родині Озаркевичів, доволі визначній в нашому культурному життю минулого століття. Свої діточі роки прожила вона в глухому провінціональному куті. Дуже рано розвинулася в ній любов до читання. Польські поети, дрібні українські видання 60-тих років, Шевченковий "Кобзар", життя святих, повісти Основяненка, Кремер, Гофманова — це була перша її духова пожива. Опісля стала познакомлюватися з позитивістичним і реалістичним письменством Европи і це найбільше причинилося до утворення її світогляду. Переконуюче слово сказали їй Бокль і Біхнер, Ренан і Гекль, Дарвін, Маркс і Лясаль. З черги вчитувалася в німецьких авторів та европейських клясиків, а вкінці й російських письменників, як Чернишевський, Бєлінський, Добролюбов, Писарев, Турґенєв, Гоголь. Згадує про це все Кобринська в своїй автобіоґрафії.
І одно врилося глибше в память молодої дівчини. В батьківській хаті — розказує вона — подобала книжку, в якій найшла рецензію якоїсь француської розвідки, в котрій автор обурювався на те, що в суспільному життю, жінки ставляються нище мущин і старався доказати, що оба поли є рівні, а хоч ріжняться між собою деякими прикметами, то власне тим себе взаїмно доповняють.
"Для мене досить було знати — писала Кобринська — що жінки уважають себе иншими від мущин і це обурило мене ще більше, як автора рецензії". І тоді зродилася в Кобринській піонірка жіночого руху.
Твори позитивістів, в які вчитувалася Кобринська, стали валити не лиш її реліґійні виображення, але також і погляди на життя і той суспільний лад, який її окружав. А не переходило це мирно. Давний її світ валився в безодню а новий родився серед душевної муки.
"Я бачила ясно — сповідається вона перед проф. Огоновським — що чоловік не був тим в початках свойого існування, чим є тепер, що все залежить від условин життя; признала я, що і теперішній суспільний лад не є чимсь непохитним — що в ньому заєдно доконуються зміни, а реліґія, що стоїть на сторожі того ладу, це лише виображіння, вироблені в міру образування людськости".
І ще про одно сильне вражіння згадує Кобринська в своїй автобіоґрафії а іменно, що "процес наших молодих соціялістів сильно мене потряс — я майже не могла вірити, що й у нас такі питання порушаються, що й y нас є люде, нераді з окружаючих обставин".
Після смерти чоловіка (1882 р.) Кобринська вернула під батьківську стріху. Бувала чaстo, ба й жила деякий час у Відні, їздила й у Швайцарію. І знов соціяліст відіграв рішаючу ролю в її життю. Пок. тов. Остап Терлецький намовив її у Відні, щоби взялася до писання. І так зродилось її перше оповідання "Пані Шуминська".
Відтак познакомилася Кобринська в Коломиї з Франком, з яким піддержувала звязки довгі роки. В році 1884 Кобринська заснувала жіноче товариство в Станиславові.
З творів, якими Кобринська обдарувала українське письменство, найзамітніщі: "Задля кусника хліба", "Пані Шуминська", "Виборець", "Ядзя і Катруся", "Судія".
В девятьсотних роках Кобринська примовкла та в останньому десятиліттю вона немов знову прокинулася. Стали появлятися її оповідання в "Ділі", "Українському Слові" а у "Літ.-Наук. Вістнику" помістила гарне оповідання "Du bist die Ruh".
Белєтристичні писання Кобринської з ранніх літ мають характер образків реального життя з сильно зазначеним соціяльним характером.
Роки 1892—3 принесли перелім в белєтристичній творчости Кобринської; її менче інтересують теми суспільного життя, натомість більше притягає сфера фантазії та цих душевних почувань, що зявляються у чоловіка на межі реального життя і світа віри й фантазії. Так появилися її казки на фантастичні теми народніх переказів і дрібні психольоґічні малюнки ("Відьма", "Чортище", "Рожа", "Душа", "Омен", і др.)
В посмертній теці остали по ній деякі оповідання і три драми.
Наталія Кобринська і як письменниця і як суспільна діячка поклала чималі заслуги на полі нашої духової культури.
[Вперед! 28.01.1920]
28.01.1920