Катря Рубчакова.

(† 22. XI. 1919.)

Розвиток українського народнього театру в Галичині ішов в ріжні часи ріжними дорогами. Були в ньому соняшні моменти підйому і сірі дні латанини. Бракувало українському театрови драматургів, нераз публики, часами мусів він обходити ся без акторів. Всеж таки ніколи, мабуть, не бракувало йому того сердечно-інтімного відношення поміж актором а автором з одного, та публикою а сценою з другого боку. Те відношення, якого не знає ніодна світова сцена мало сю позитивну цінність, що коли не дописав автор, дописував актор, рідко, дуже рідко коли діяло ся наоборот. Як часто акторська творчість ратувала творчу імпотенцію своєрідного драматурґа, удержуючи на сцені цілими десятками літ річи, які в інших обставинах провалювали ся з першою виставою безповоротно!

В тому, між иншими скрила ся тайна поводження такого приміром "Гриця"; абстрагуючи, очевидно, від його музичної сторони, яка чейже не була заслугою автора.

На днях наспіла до нас з українського Поділя вістка, що Катря Рубчакова, безсмертна Маруся з "Гриця" зійшла зі сцени життя серед обставин не позбавлених траґізму...

В історії українського народнього театру в Галичині, здобула собі Рубчакова своє місце. На театральних дошках явила ся як метеор, що протягом свого двайцятилітного лету понад міста і місточка Галичини ніколи не тратив блеску, а наче сам від себе розпалював ся і прискав ріжноколірними огнями. На сцену принесла Рубчакова талант і любов до театру, до того мальованого світа й деклямованого життя, в якого щирість мало хто вірить. Не була ученицею ніякої з драматичних шкіл, креації яких і дала таку ріжноманітну скількість, творила сама, сама їх переживала й утончувала до невловимих нюансів. Знали її усі зі сцени, цікавили ся нею і поза сценою, але ні в світлі кінкетів, ані на вулиці не побачив її ніхто перетомленою, ніхто не завважив морщин на її обличю.

Мимоволі стає перед нами кінцева сцена пятої дії "Гриця". Бо коли в українському театрі йшов "Гриць", а Марусю грала Рубчакова, що крадучи ся попри стіну з острахом і остовпінням, що само собі не вірить, дивила ся на аґонію жертви її пекольного кохання, коли вона, сама доведена до роспуки, шептала з очима божевільно вдивленими в порожню... "було тобі Грицю на вечерниці не ходить..." тоді та сама публика, що нераз в найдрастичнійших моментах сміяла ся, та сама публика — божеволіла разом з Рубчаковою або застигала і нераз довго щойно по спущенню занавіси платила артистці уриваними, заляканими оплесками...

Хтож нам тепер заграє Марусю, хто спинить "Гриця" на сцені коли з неі зійшла Рубчакова, полишаючи по собі поему про вічну молодість та казку про щирість сліз акторки?...

Нова Рада