Великі гроші ложать народи на вистави краєві. За то мають они і великі користи з них, коли тілько продуктивність краю є велика, а индустрія і штука знамениті, оріґінальні. Вистава дає ладний образ осягненої культури, зєднує для краю почесть у других народів і заманює иноземного купця, а з ним і гроші. Она викриває нові жерела промислу і индустрії. Торговля ширшає, збут продуктів збільшає ся і веде край до розцвіту, до заможности.
Галичина сих условин не має. Від зелїзного гвоздика-бритналя [Brettnagel] до брилянтового діядему — всьо у нас импортоване. Сукно, шовк, бархат, батист, — мастрикові, гамбурскі шкіри і юхти, — кожухи, тапети, дивани, занавіси, — зеркала, біжутерія і всї норимбергскі товари, — словом: всьо а всьо, що на нас і округ нас та що становить вигоду цивілізованого житя — всьо то чуже, не питомо своє. Навіть начинє ремісниче і артистичне від гибля і долотця до кистки маляря і до всїх єго реквізитів — всьо спроваджуване, а продукт того найважнїйшого промислу нашої землї, що зове ся горальня, підлий і обридливий.
Галицка продукція земельна стоїть досить низько, индустрія мізерна і неоріґінальна, позичана і не доросла під міру других культурних країв, а штука краківскої школи, посвячена майже виключно народним і політичним идеалам, не звабить охочого чужоплеменного купця.
Вистава краєва Галичини мусїла отже мати цїль иншу, цїль: оглянути проґрес з послїдної сотки лїт житя народів ceї землї, і довідатись: що маємо а на чім нам брак? — та й розпізнати: в якім напрямі розвинути енерґію продуктивности краю, щоби культуру і добробит для себе здобути. Така вистава, вистава чисто народної ориґінальної продукції нашої, потребувала би вправдї немало грошей, але-ж бо й користь з неї, користь моральна, була би велика і на будуче блаженна. Ми пізнали б сили свої і свою неміч та й пробудило-б ся загальне, живійше заинтересованє народною индустрією і проґресом Галичини, котра віддаючи ся від князя до обірванця політицї, кохає ся в усяких безплодних мріях, забуваючи на те, що підставою і независлости і панованя — добробит.
З тих ото причин та й щоби ми не згубились на виставі, піднїс я на зборах наукового товариства имени Т. Шевченка гадку, щоби ми Русини постарались о павільон окремий і сполученими силами пристроїли єго всїм, чим можемо, т. є. всїм, що маєм оріґінального, питомо-свого, на науку собі самим і в доказ ясний, що в русскім народї є задатки оріґінальної культури і — мимо убожества нашого а недбальства правительства — виразні слїди поступу, поступу самородного. Я надїяв ся, що на сїм поли зійдуть ся всї Русини та що з ентузіязмом і зєдиненими силами возьмуть кріпко за дїло, щоби виказати і в культурнім взглядї жизненність народу свого. Я міг надїятись загального одушевленя для так важної справи, бо я нераз бачив, що з нагоди малих цїлей, як н. пр. рускій баль, окраса "божого гробу" і т. п. мої краяни на взаводи зносили всьо, що найдорожшого мали, щоб тілько маніфестація руска показалась хороша і поважна. Я знав велику жертвенність всїх слоїв руского народу для народних справ і я не сумнївав ся, що Русини завалять виставу цїкавими оказами рідної оріґінальної продукції. Я гадав, що не завадить нам порівнати свій домашний промисл з домашним промислом польским, хоть-би може в многім не могли ми речи такого радістного слова як той Кореджіо, що дивлячись на малюнки Рафаїла і Тіціяна, сказав до себе: "anch' jo sono pittore".
Та инакше склалось. В дїло вистави вмішалась політика. Вистава, замість явити ся безпретенсійною виставою найбіднїйшого краю Австрії, має заяснїти яко вистава всїх земель колишньої Польщі — ба, яко вистава всемірно польска, з продуктами Америки і Австралії. Русини втеряли охоту до участи в такій виставі, бо кажуть: що иншого виставу краєву обіслати, а що иншого тягнути тріюмфальний ридван Польщі, котра, завдяки Австрії, воскресла на рускій земли і прилягла нас тяжше нїж Польща Ягайлонів і Вазів.
Не хочу розбирати та доводити: чи і о скілько рації в твердженю моїх краянів а навіть конпатріотів, — питаня ті і неоспорний факт загального знеохоченя між нами обговорю колись окремо, — однак дивую ся: длячого вистава всепольска мусїла підшитись під назву вистави краєвої, коли постанови віденьского трактату з року 1815 дають Полякам всїх земель колишнього царства польского право і підставу до народних зносин і до спільних культурних дїлань?
Таке питанє мусїв собі завдати і неодин Русин, а результатом єго було: загальне знеохоченє до тої [підозріної] вистави і обісланє єї тілько малим кружком львівских руских товариств, котрі холоднїйше глядять на сю справу. А шкода! Ви навіть не знаєте того, що по закутинах нашої землї під попівскою хатою і під сїльскою стріхою зглянув я нераз — ходячи по галицкій Руси — ґеніяльних винаходцїв, працюючих над важними проблємами механіки, хемії і елєктротехніки, котрі з-разу і ладили ся на виставу з своїми пробами, з своїми винаходами. Я знаю про вироби сницарскі рrіmае classis, знаю про винайденя механічних улекшень працї, о важних догадах в науцї елєктрики, о хемічних цїкавих препаратах і о пробах лїтаня по воздусї. Всї ті винаходи, хоть-би й не завсїгди показали ся стійними, практичними і безпечними, придали би виставі краєвій поваги а Русинам зєднали би честь. А за-для дурної політики их на виставі не буде, ба навіть малярі — елємент, як звістно, интернаціональний — хто знає, чи обішлють сю виставу. І так на виставі рускої землї — Русинів майже не буде, хиба в етноґрафічнім віддїлї, де нас покажуть, так як показує ся по всемірних виставах Циганів, Ирокезів і Готентотів. Єсли-ж так стане ся з причини політики, то політика Русинів на тій точцї пронесе нам страту а може й кривду. Направити сего не можна. Вистава за плечима. За пізно взяти ся до роботи і направи — ба й нїхто не услухає мене. Дирекція одна могла би де-що в тім дїлї зробити. До неї удаю ся з моїми пропозиціями.
Я жадав від Русинів, щоб они поставили павільон свій в формі церкви, а жадав я се не длятого, щоби на виставі красувалась наша церков, а длятого, щоби чужосторонним людям показати модель народної рускої архітектури... нїхто-ж на вистави світа не будує церквей та костелів! А дирекція вибудувала і хоче єї в серединї пристроїти так, як то буває по селах. Однак не могучи дати — як би належало — пристроєня взірцевого, загадала понавозити різні старі ґрати церковні різних часів і майстрів. На мій погляд не буде се відповідати цїли вистави, т. є. показати: якій проґрес находимо нинї в порівнаню зі станом окраси церквей перед стома лїтами. Цїль же вистави не єсть археольоґічна. Думаю отже і подаю під зрілу розвагу дирекції вистави краєвої у Львові: щоби 1) комплєтного внутрішного устроєня церкви виставової не давала, а обмежила ся на деяких добрих оказах старинної різьби і малярства; 2) щоби завізвала новітних автодидактів малярів як: Якова Хомика в Бережан, Томасевича Степана в Микулинцях, дальше малярів церковних, як Копистиньского у Львові і Панькевича в Надвірній, щоби по кілька образів своїх на виставу надіслали. Тогди кождий побачить: чи і якій поступ на поли малярства народно-церковного можемо занотувати; 3) так само належало би завізвати наших строїтелїв иконостасів і престолів, як Чайківского, Якима Довгого, Юрія Мороза і инших, щоби свої різьби до виставової церкви надіслали; 4) за-для докладнїйшого пізнаня народної архітектури рускої належало би: постарати ся о моделї декотрих церквей і декотрих пересїків показуючих внутра церквей незвичайно зложені. І так внутро церкви в Богородчанах єсть дуже займаюче й поучаюче зложенєм стовпів і аркад, а внутро церкви в Хлївчанах коло Мостів великих є надзвичайно цїкаве своїми кружґанками. О пересїк першої постараєсь о. В. Паук, парох Богородчан, а модель пересїку другої зробить на просьбу о. Шелеметка Яцко Швець в Бутинах... та годї менї всї особливо на увагу заслугуючі церкви подавати; обмежую ся на сих двох. Яко 5-ту точку піднїс би я ще, щоби дирекція постаралась о модель хати гуцульскої зі стайнями під одною стріхою, котра вже відповідає і культурним вимогам — а бачив я таку в Микуличинї у Юри Савчука, — о модель бойківскої курної хати та й о модель вівчарскої колиби з стрийскої Верховини.
Додатково приходить менї ще на гадку, що циборії з часів Іосифа II. родять ся значно від сегочасних. Отже належало би постаратись о циборію старинну і о нову. Найкрасшу — в формі церкви з одного банею — бачив я у Димета. Пауки і свічники, яко вироби некраєві, поміщати злишно, хиба одну трійцю свого деревяного виробу.
Що-до ризницї гадаю, що найде ся у оо. Василіянів якій ладний оказ старих фелонів краєвого виробу, а може би дістав де фелон полотняний з давних запасів. Нинї маємо фелони з фабричних блаватасів чужої индустрії, котрі для того не годять ся на виставу, — однако найдуть ся і свої, ручної роботи, як н. пр. в бутиньскій церкві коло Мостів Великих.
В той тілько спосіб запізнаємо ся яко-тако з рускою народною архітектурою церковною і орнаментикою престолів і в той тілько спосіб дістанемо перегляд руского доморослого церковного малярства. і буде той віддїл вистави займаючій для чужинцїв а поучаючій для Галичан.
В Чернятинї 2 марта 1894.
[Дѣло, 05.03.1894]
05.03.1894