Міркування на тему відношення України до Европи, її духового світу та її культури спонукує до таких висновків:
Українська національна психіка, яка об'єднала в собі емоціональність Орієнту з інтелектуальним активізмом геленської Антики, завсіди відзначалася глибоким, стихійним зацікавленням до всіх виявів творчого духа. Саме ця органічна потреба української психіки спрямувала в IX—XІ. століттях її увагу в бік інтелектуально-дозрілої Візантії, а пізніше, по занепаді останньої в бік культурних осередків Західної Европи.
Ця прадавня "орієнтація на Европу" була для України історичною конечністю, логічно тим більше оправданою, що українська національна стихія мала в собі досить внутрішніх духових сил для критичного сприймання чужинецької культури та відповідної, глибокої її трансформації в індивідуально-забарвлені форми власної культури (приклад: витворення опертого на европейські елементи, але зовсім автономного архітектурного стилю).
У своїй орієнтації на цінні й здорові вияви европейської культури українська духовість залишилась під охороною своєї консервативної раціональної вдачі, що все втримувала її на позиціях непохитного традиціоналізму, зберігаючи її від психологічної дезорієнтації та інтелектуального відчуження. Спостережуване у новітній добі відступлення від цієї здорової норми деяких верств українського суспільства явище часове, зумовлене нормальними умовинами цієї переходової доби. Воно представляє собою духову хворобу того суспільства, що її, як і всяке інше хоробливе явище, треба поборювати.
Запозичення духових надбань західно-европейської культури ніколи не було в нас безкритичне і "масове". З причини згаданого вже критичного наставлення української психіки, запозичення чужих культурних цінностей ішло у нас усе під доглядом власної думки й власної психіки, підлягаючи процесові "доцільного вибору". Цю засаду перебирання від чужих культур лише тих їхніх складників, які не викликують найменших сумнівів щодо їхньої якости та своїм змістом відповідають психологічному наставленню нашого народу, як також і його дійсним життєвим потребам, маємо твердо затримати й надалі. Здорова в своєму змісті й практично-доцільна в своїй меті, заслуговує вона на нашу увагу та підтримку.
У зустріч і співпрацю з европейським культурним світом приходимо як чинник рівнозначний і рівновартний. Приходимо з переконанням, що розпоряджаємо також деякими духовими цінностями й культурними надбаннями та що в сучасну історичну добу саме наша "східня" культура може виконати на европейському Заході своєрідне завдання й духово "омолодити" "західню" культуру, яка вже від довшого часу терпить від анемії й настирливо потребує допливу "свіжої крови". Наша активна участь у культурній співпраці зі "Заходом" (що їй усе ставали на перешкоді стихійні події нашої нещасливої історії) — це обопільний інтерес і обопільна потреба. Цю потребу ми конкретно відчували та й далі відчуваємо. Також і Захід щораз більше її розуміє. Від тієї взаємности залежить її висліди.
Краківські вісті
04.03.1944