В пошукуванні джерел для об'єктивного висвітлення питання про підставність нашої "орієнтації на західню Европу", зайнялися ми в попередніх наших статтях ґенезою цього питання, простеживши дійсні причини, що висунули його та зробили з нього актуальне завдання нашої національної проблематики.
Наша "орієнтація на західну Европу" повстала як продукт невідрадних умовин історичної дійсности, зумовлених недостаточним рівнем "культури душі й серця" у двох сусідніх з нами народів — московського й польського. Органічні риси української національної психіки, істотні прикмети нашої національної вдачі спонукували нас шукати "відповідного товариства", що мало б зрозуміння й пошану до тих духово-моральних чеснот, якими була перейнята душа нашого народу. Це стало тією рушійною причиною, яка штовхнула нашу думку в бік европейського Заходу.
Далекий і малоприступний був для неї цей Захід. Тим більше сприяло це його ідеалізації. Образ того Заходу прибирав рис посвятного символу, обертався в якусь спасенну емблему. Оскільки відповідали ці уявлення наших предків життєвій дійсності і чи не були вони в своїх ідеалізаційних тенденціях до деякої міри шкідливі, залишім це історикам. Але в основі такий ось "життєвий курс'' був позитивний і наша психологічна орієнтація на европейський Захід свої корисні наслідки у минулому принесла.
Одначе зміст минулого не покривається зі змістом нашої сучасности, і тому не сміємо не внести в дану проблему коректив. Хоч сама засада нашого підходу до цього питання, як рівно ж тенденції її ідеологічних шукань і практичних намірів залишаються незахитаними і тому то гасло нашої орієнтації на західно-европейську духовість не втрачає для нас внутрішнього змісту й зовнішньої ціни.
Але найцінніше і найбільше життєве надбання набуває правдивого змісту і вартости лише тоді, коли воно не виглядає на якесь малпування і безкритичне запозичення чужого, коли воно стає вислідом критичного світосприймання, перепущеного через призму власної самосвідомости. Цей елемент самосвідомости й здорового критицизму хочемо внести і в наше відношення до західної Европи та її культури. Дотеперішнє наше знання про неї, що деколи грішило надмірною абстрактністю і деяким схематизмом, маємо вже нині змогу доповнити зовсім конкретними уявленнями про практику західно-европейського життя. Перебувши довший час у західно-европейському оточенні, дістали ми реальну змогу не лише приглянутись до всіх ділянок його життя, але також і досить ґрунтовно його простудіювати — пізнати і його сховані рушійні сили. На цій основі можемо зробити об'єктивний висновок, що сучасна европейська цивілізація подекуди переживає кризу, яку годі приховати, пояснивши її труднощами переходової доби, нестабільністю зовнішньо-політичних відносин чи іншими умовинами часового характеру. Тут діють глибші причини і через те гapмонійний розвиток европейської культури вже віддавна нарушений цілим рядом деяких "диспропорцій" у вияві поодиноких складників людської духовости на шкоду іншим складникам. Не заглиблюючись у причини цього історичного з'явища проте стверджуємо, що для критичного ока залишається і надалі в сфері европейського життя безліч незахитаних духових вартостей, як теж велике число практично-позитивних моментів, гідних уваги, їхнього вивчення і їхнього критичного наслідування. Легковаженням тих цінностей, ігнорацією вислідів творчої думки і вікових творчих змагань европейського суспільства, які уява Миколи Хвильового втілила в ідеальнім образі надхненого "чорнокнижника" — неґацією цих неоглядних надбань европейського творчого духа ми спричинили б собі тяжку і зовсім неоправдану шкоду, а внесенням у цю практично-ділову проблему елементів чуття та якоїсь імпульсивної настроєвости — без усякої потреби пошкодили б не чиїмсь там, а тільки нашим власним життєвим інтересам.
То ж, зміцнюючи й поглиблюючи здорову тенденцію нашого минулого продовжуємо процес засвоєння духових надбань европейського Заходу з мудрою застановою, глибоким тактом і тонким відчуттям, рішуче уникаючи шляхів безкритичности й автоматизму, не перебираючи здобутків західно-европейського світу без їхньої оцінки та "en masse", а лише вишукуючи серед них "повноцінні перлини", які психологічно й ідеологічно споріднені з нашою національною душею. Ось так саме — повносвідоме, незалежно-критичне, а тому й морально-достойне наше наставлення до осягів західно-европейського культурного розвою не тільки не причинюється до зродження в нас почуття духової меншевартости, не тільки не загрожує нам витворенням елементів рабської психіки, а навпаки — через ті позиції незалежного критицизму та опертою на власний індивідуальний смак вільного вибору — лише підносить нас і в очах власних і в очах світу!
Краківські вісті
22.02.1944