«У Святому Франциску тісно переплетені біль і радість.
Власне там, де є біль, я додаю кожного разу пташиний голос.»
(Олів'є Мессіан у розмові з Бріґітте Массін).
Торік світ відзначив 110-річчя від дня народження унікальної особистості – французького композитора, органіста, орнітолога, синестетика, винахідника власних музичних систем (ладової, акордової, ритмічної), експериментатора зі звуком (від неогригоріаніки до електронної музики), теоретика і педагога (учні – П’єр Булез, Карлхайнц Штокхаузен, Жан-Луї Петіт, Яніс Ксенакіс) – Олів’є Мессіана.
Франциск Ассізький – Ґеорґ Фестль.
Будучи церковним музикантом, який прослужив 60 років при Свято-Троїцькій церкві Парижа (La Trinité), Мессіан вважав творчість одною із форм богослужіння, а джерело музичних ідей черпав у християнській вірі, повсякденній літургійній практиці й природі. Абстрактні числові конструкції його композицій (симетрія кристалів, спів птахів, застиглий час, квантитативна метрика) засвідчували не стільки новаторську позицію композитора-авангардиста, скільки прагнення мистця виявити в музиці трансцендентні закони божественного порядку.
Франциск Ассізький – Ґеорґ Фестль.
У пізній період творчості Мессіан підсумував у своїй єдиній опері «Святий Франциск Ассізький» есхатологічний сенс божественної містерії, красу, святість і досконалість сакрального мистецтва. Театр Дармштадта відзначив ювілейну дату композитора новою постановкою «Святого Франциска Ассізького».
Ангел – Катаріна Персіке, францисканські монахи.
Версію цього грандіозного Summa Musicae, що триває понад п’ять годин, представив німецький режисер, інтендант театру Дармштадта Карстен Віґанд. Час, відведений на виставу (шість з половиною годин разом з перервами) промайнув непомітно. Пригадалися метафори Мессіана про музику «застиглого часу», «кінця часу», «відсутності минулого і майбутнього», «кристалізованого часу вічності». Здавалося, нескінченно готовий йти за тим дармштадським веселим Ангелом і радіти його світлу, жартам над догмами монахів, слухати чудовий прозорий голос сопрано Катарини Персіке. Ангел – єдиний жіночий персонаж в опері. Він шукає Франциска Ассізького, тричі стукає у двері францисканського монастиря, щоб дати духовним отцям три загадки, але залишається неупізнаним і непочутим. Лише отець Бернард (Йоганнес Зеоком Мон) замислюється на мить після зникнення дивного незнайомця-босяка: «А може то був Ангел?».
Три сцени із вистави «Святий Франциск Ассізький».
Тим часом Ангел знову з’явиться у дитячих кросівках, що світяться замість крил. Від його грайливих дотиків францисканський монастир засяє чарівними фарбами, котрі відіб’ються подібно церковним вітражам на білому одязі персонажів (костюми – Андреа Фіссер). Мистецьку синергію музично-живописного іконостасу з фресками старих майстрів проторенесансу він буквально надИхає на п’ять білих симетричних полотен (відео-дизайн – Роман Кусковські). «Теологічна веселка» мессіанівського оркестру знайде зорове відображення у фресках Фра Анжеліко та Джотто, що зберігаються у церкві Святого Франциска в Ассізі – мальовничому містечку народження засновника францисканського ордену. Духовні подорожі Святого Франциска відображатимуться у картинах пустелі, моря і розчиняться у сяйві золота іконописних площин (сценографія – Бербель Гоманн).
Ангел – Катаріна Персіке, отець Бернард – Йоганнес Сеоком Мон.
Режисерська група креативно підійшла до сценічних ремарок композитора, детально розписаних у партитурі. Щоб запобігти сценічній актуалізації, Мессіан описав зовнішність персонажів, декорації монастиря, середземноморські ландшафти і включив у партитуру «партію світла», яка дублює музичні кольори. Французький майстер не просто продовжив ідеї світломузики «Прометея» О. Скрябіна і «Щасливої руки» А. Шенберга. Мессіан поставив музику звуко-кольору (фр. – Musique le son-couleur) на вершину своєї музичної ієрархії після Musique liturgique і Musique religieuse.
Сцена з вистави (сценографія – Бербель Гоманн).
Відповідно до вказівок композитора кожна з восьми картин вирізняється характерним звуко-візуальним тоном. Музика і сценографія ведуть діалог почутого і побаченого. Поряд із сентенціями композитора щодо законів «кристалічної композиції» і «теологічної веселки», пригадалися поетичні ідеї Бодлера («аромати, фарби і звуки кореспондують один з одним»), перформанс «Жовтий звук» В. Кандинського, філософія Gesammtkunswerk Р. Ваґнера (з нім. – сукупний твір мистецтва). Звукотворча синестетика Мессіана заворожує, але не гіпнотизує і непомітно, крок за кроком веде за собою. Інтуїтивно підключаєшся до ритуального часу музики, яку Мессіан пропонує слухати і споглядати, а не діяти і реагувати.
Пишнобарвність оркестрових тембрів, цвітіння резонансних акордів, ладові переливи, блискавки коротких повторювальних тем-формул випукло прозвучали під орудою диригента Йоганнеса Гарнайта, учня Дьйордя Ліґеті, колишнього асистента культового мюнхенського диригента Серджу Челібідаке. Йоганнес Гарнайт, авторитетний інтерпретатор Л. Ноно, Д. Шостаковича, композиторів ново-віденської школи, пропагує творчість учасників Darmstädter Ferienkurse (Дармштадських літніх курсів нової музики), якими активно опікувався свого часу Олів’є Мессіан. Він підтримував молодих композиторів і викладав на курсах у сузір’ї творців нової музики Едгара Вареза, Джона Кейджа, Ернста Кшенека.
Сцена з вистави «Святий Франциск Ассізький».
Оригінальним було режисерське рішення виявити велич і візуальну презенцію мессіанівського оркестру. Музиканти перебувають не в оркестровій ямі, а на пересувній задній сцені, яка вертикально піднімалася над театральною сценою. У такий спосіб оркестр стає ідеальним мальовничим тлом кожної із восьми картин житія Святого Франциска – 1.«Хрест», 2.«Лаудаціо», 3.«Святий Франциск цілує прокаженого», 4.«Ангел, який мандрує», 5.«Ангел, який музикує», 6.«Проповідь птахам», 7.«Стигмата», 8.«Смерть і нове життя». Закрита оркестрова яма до того ж оптично збільшила сценічну площу і скасувала звичну межу між учасниками дійства і глядачами.
У знакових епізодах житія Святого Франциска (серед них – вчення радості братові Леону, який боїться смерті, одкровення божественної любові через поцілунок прокаженого, містичне зцілення хворого, поява Ангела, який підтримує музикою Святого Франциска, коли той зазнає сумнівів і ходить замкненими колами до виснаження, просвітлена проповідь птахам, стигмати, смерть і вознесіння) Мессіан втілив особливий феномен – l'eblouissement (з фр. – засліпленння). Він означає божественний «надмір істини». Візуальним еквівалентом l'eblouissement стала фінальна сцена опери-містерії. Світлові струмені кола, повернуті до залу, буквально засліплювали очі (світло – Ніко Гьокель).
Сцена з вистави (відео-дизайн – Роман Кусковські).
Святий Франциск смиренно шукав Божу істину, проповідував птахам, а Мессіан мандрував від французьких провінцій у світ, щоб зафіксувати якомога більше різних пташиних інтонацій, і розвинув унікальну якість слуху розрізняти спів понад 700 птахів. Природно-акустичне диво співу птахів композитор трактував як віддзеркалення дива божественного, а слухання музики як simplex intuitus – просте лицезріння.
Шоста картина – знаменита «проповідь птахам» Франциска Ассізького – кульмінація твору. Панує оркестр, який відтворює безліч пташиних голосів, що їх композитор записав у Франції, Італії, Японії, Марокко, Новій Каледонії, Австралії. Складні ритми у ксилофонів, хвиль Мартено, духових інструментів виходять за межі заданого темпу й ідеально відтворюють ілюзію звукової імпровізації голосів природи, яка насправді чітко організована і прорахована до найдрібніших деталей.
Оперний хор Дармштатського театру, Darmstädter Kantorei, Rhein-Main Kammerchor.
Образ духовного отця францисканців вдумливо, суверенно представив молодий німецький баритон Георг Фестль. Гігантська вокальна партія вимагає неабиякого досвіду, яким вже очевидно володіє свіжий, стабільний голос наймолодшого інтерпретатора цієї великої ролі Святого.
Сценічним «перекладом» «оркестрового природознавства» Мессіана послужила куполоподібна стеля глядацької зали, що перетворилася на сферичний планетарій, імітацію нічного неба. Замість зірок під дахом театру заворожливо кружляли птахи. Отже, стереофонічна інструментальна поліфонія пташиних вібрацій відбулася як всевишній резонанс, відповідь неба на проповідь Святого Франциска.
Згадаймо, як лицар Ґраалю Ґурнеманц говорить у «Парсіфалі» про пермутацію культового простору на час: «Hier Raum wird die Zeit» (з нім. – «тут простір стає часом»). Для музики Мессіана влучною здається метафора від зворотного – «тут час стає простором». Сакральне сприйняття «Святого Франциска Ассізького» важливе для розуміння всієї творчості церковного композитора як «теології, що звучить».
Сцена з вистави «Святий Франциск Ассізький» (костюми – Андреа Фіссер).
Тривалість вистави перевершує найдовші твори Ваґнера, але здається лаконічною, коли стаєш не тільки свідком, а й учасником досвіду Святого – болі, радості, сумніву, співчуття, просвітлення. Таке враження, що Святий Франциск звертається через духовних осіб – братів-францисканців, через птахів і тварин до кожного з нас.
Звісно, що «Святий Франциск Ассізький» не є оперою у класико-романтичному розумінні жанру. Відсутня драма, конфлікт, драматична театральність, епізоди переважають над цілим. У фрагментарності восьми картин марно шукати каузальні зв’язки або покладатися на драматургічну логіку дії. Інерція сприйняття оперного жанру не спрацьовує, наштовхуючись на необхідність інших жанрових критеріїв. У пошуку нового жанрового визначення музикознавці називали «Святого Франциска Ассізького» фабліо, містерією, літургією, житієм, медитацією.
Святий Франциск цілує прокаженого – сцена з вистави.
Як відомо, в умовному поділі лібрето-палімпсеста на три фази Мессіан відтворив середньовічну схему містичного сходження святих (via pugativa, via illmninativa, via perfectiva/unitiva, з лат. – очищення, просвітлення, вдосконалення), описану першим автором житія Святого Франциска Ассізького Джакомо Бонавентурою.
Духовний шлях Святого Франциска до Бога відбувається під знаком непередбачуваних дій Божого Милосердя. Закономірно, що музику О. Мессіана прийнято йменувати «музичним еквівалентом» або «коментарем» до житія філософів-містиків і святих – Томаса Аквінського, Бернара Клервоського, Катаріни Сієнської, Франциска Ассізького.
Ангел втішає – сцена з вистави «Святий Франциск Ассізький».
Режисер Карстен Віґанд, прекрасно обізнаний як з музичною теологією Мессіана, так і з католицькою богослужебною практикою часів Літургійної реформи ІІ. Ватиканського Собору, довірив слухачам participatio poppuli actuosa (з лат. – активна участь громади). Солісти і артисти хору співали на сцені, потім з вільних місць партеру. Поступово оперний зал перетворювався на храм і у фіналі хор злився з публікою, візуально виділившись білими одежами у формі хреста. Відчуття сакрального єднання не стримало природний імпульс співати разом з хором.
Оперний хор Дармштатського театру, Darmstädter Kantorei, Rhein-Main Kammerchor.
Не вдалося розшифрувати лише значення фігури актора-карлика з великими руками, який між актами повільно шкутильгав спиною до залу, тримаючись за сіру театральну завісу, повертався до публіки, наче прислухався до завмерлої тиші у залі і йшов геть, а у самому кінці написав крейдою великі літери O.A.M.D.G. девізу єзуїтів – Omnia Ad Majorem Dei Gloriam (з лат. – Все для більшої слави Божої). Віруючі композитори, у тому числі Й. С. Бах і О. Мессіан ставили цю фразу на останній сторінці партитури.
Для мене нова постановка опери-житія «Святого Франциска Ассізького» стала важливим духовним досвідом. Приїхавши до Дармштадта за декілька годин до початку вистави, відвідала поряд з театром церкву St. Ludwig. Вразив об’ємний простір, сферичні архітектурні форми сакральної будівлі, всеохоплюючий купол, коринфські мармурові колони, даховий вітраж із зображенням Ока Всевишнього і Святого Духа в образі птаха. Органіст грав перед літургією фрагменти бахівських хоральних прелюдій. У спогадах залишилася ця випадкова «прелюдія» до вистави «Святого Франциска Ассізького». Очевидно вже тоді час зупинився і воцерковлена атмосфера храму здійснила transitum sanctorum у театр.
«Освіти мене своєю присутністю!» – візуальний еквівалент l'eblouissement (світло – Ніко Гьокель).
Вплив християнської духовної практики на жанрову трансформацію опери – останній музичний заповіт Мессіана про всюдисущість «явлення Бога у співі птахів, квітах, деревах, рослинах, зірках, – у всьому, що нас оточує і веде до одкровення». Устами Святого Франциска Мессіан воздав свою хвалу Всевишньому: «Господи! Господи! (...) Музика і поезія вели мене до тебе: через відображення, символ, через нестачу Істини. Господи! (...) Освіти мене своєю присутністю! Спаси мене, оп’яни мене, засліпи мене назавжди твоїм надміром Істини ... ». Сакральна опера «Святий Франциск Ассізький» разом із іншими творами Мессіана завжди буде важливою складовою духовного буття католицької церкви.
©Аделіна Єфіменко
Фото: ©Stefan Ernst
22.02.2019