Трагедія Ґете "Фавст" не раз приковувала до себе творчу увагу композиторів різних націй. Французький композитор Берліо написав "Вісім сцен до "Фавста", Ліст відтворив музичною мовою три головні постаті — Фавста, Маргарити та Мефіста у відомій "Фастівській симфонії", Шуман написав музику до кінцевої сцени "Фавста", і пізніші композитори: Ляссен, Вайнґартнер, Шіллінс, Кістлєр, писали подібні твори, як музичну драму опрацювали "Фавста" німецький композитор Цельнер та італійський поет-композитор Арріґо-Бойто, цей останній під заголовком "Мефісто", а проте найбільшу популярність широких мас здобула собі таки опера французького композитора Шарля Ґуно. Не є це ніяка музична драма, а дуже добра опера в старшому стилі. І хоча її ніяк не можна вважати музичним рівноважником Ґетівської траґедії, проте в ній поєднуються прекрасно фантастичний та ліричний елемент. Це була перша опера Ґуно, якою він пробився як оперовий композитор, і нею завоював він цілий світ. Вона й по сьогодні є одинокою оперою в цій, так сказати б, "матерії", що з успіхом удержуєтьcя на оперовій сцені поверх 80 років. З численних опер Ґуно ще тільки "Ромео і Джіюлієтта" досягає подібної музичної вартости.
Мистецькі проблеми і завдання, які кладе опepa "Фавст" могли безперечно приманювати увагу управи нашого Опертого Театру. І треба признати, що вибір був щасливий, а виконання наміченого завдання вдале.
Ролю головного героя виконував д-р Василь Тисяк. Незвичайне багатство щирої прекрасної лірики дало йому змогу вповні виявити прикмети свого голосу з усіми виразовими відтінками. І, як у попередній опері "Продана наречена" Сметани так і тут співак мав пребагаті можливості мистецьких осягів, а зайве в цій опері перефорсування звукової сили було спричинене загальним переяскравлюванням динамічних зривів майже усіми виконавцями, інакше диригентом. Назагал партію "Фавста" можна зачислити д-рові Тисякові до найбільше удатних.
Блискучим Мефістом був Зенон Дольницький. Він не тільки сценічно, але й голосово подав цю басову партію знаменито. (Партію цю виконують інколи баритони, напр., рос. співак Бакланов). Коли зважимо, що цю саму партію, співану в неділю на німецькій премієрі в німецькій мові, виконував наш співак у вівторок українською мовою, то можна подивляти ту свободу виразу, з якою подає нам співак свою прекрасну креацію.
В такій ситуації перед дуже відповідальне і тимсамим нелегке завдання поставлена була молода наша співачка, Ніна Шевченко, яка одною ногою стоїть ще, можна сказати, в шкільній лавці і в оперовій практиці не виходила ще поза зовсім непомітні завдання і ролі в хорі і т. п. Правда, на дошках концертової естради здобула собі вона вже вповні заслужені симпатії, проте довірення їй зразу такої важливої і відповідальної головної ролі, вимагало від неї величезного зусилля. Та треба ствердити, що цим першим своїм виступом зробила вона усім милу, хоча й передбачувану несподіванку. Безперечно, голосові та виразові чи й сценічні дані співачки у цій стадії не є і не можуть ще бути так розвинені, щоб вони змогли охопити всю ширину драматичного напруження у кінцевій частині ролі Маргарити. Та мусимо відмітити, що не відчувалося найменших недомагань чи недотягнень — усе було не тільки на своєму місці, вповні природне і зрозуміле. Гарний та вирівняний голос слівачки і природна шляхотність її вокальних та виразових засобів створили креацію Маргарити повну непорочної простоти чи навіть наївности, яка захоплювала безпосередністю відчуття. Цей незвичайно вдалий дебют Н. Шевченко є прекрасною заповіддю її мистецького майбутнього.
Милою сценічною появою в ролі Зібля була Є. Шашаровська, що й вив'язалася з цієї невеликої, але важливої ролі зовсім добре і гарно, хоча в оперовій ділянці — це її перші кроки. При дальших студіях вона може надіятися справді гарних успіхів.
Невдячну ролю перебрала на себе співачка Ірена Маланюк. У характернизації вона може й надмірно пішла назустріч антипатичним почуванням пересічного глядача до цієї комічної постаті. Та голосово і виразово опанувала цю нелегку партію знаменито, причинюючись видатно до загального високого рівня важних роль цієї опери.
Незвичайно корисно представив себе цим разом Лев Рейнарович у ролі Валентина. Його голос звучав видатно, навіть з блеском у динамічних зривах (чого бракувало в деяких попередніх його виступах). Цим виступом достроївся, а можна сказати вибився наш співак гідно до високого рівня виконавців головних роль.
У побічній роді Брандера добре представився Р. Кокотайло, бажана була б у нього тільки краща дикція.
До незвичайного успіху вистави причинилися в дуже значній мірі виступи балетного ансамблю, що правда, менше щасливі у сцені на передміському майдані, де ми вимагали б кращої стилізації народніх танків, зате справді блискуче, переведені у кінцевій відмівській ночі. Зокрема знаменита пара В. Переяславець і М. Трегубів виявила справжню завершеність балетної віртуозности, яка вповні відповідала виразові і змістові цієї сцени. Гідно достроїлася до цього рівня і З. Сугробкіна зі своїми партнерами.
Та збірний мистецький напрямок і високий рівень надали цій виставі все таки керманичі опери, дир. В. Блавацький та диригент Л. Туркевич. Мистецьким музичним інтенціям диригента підпорядковувалися і солісти, оркестра, і хори, яким зокрема належиться повне признання. Попри вгорі уже відмічені деякі динамічні переяскравлення видались мене і деякі темпа (напр. у пepшiй дії та у сцені в тюрмі чи і перед церквою) надмірно живі. Та ці дрібні перетягнення зникали непомітно з загальної перспективи цілости, так що диригентові Л. Туркевичеві, музичному керівничеві і дир. В. Блавацькому, керманичеви мистецькому, можна справді погратулювати з приводу цієї нової премієри.
Через перекинення відьмівської ночі (Вальпурґієвої сцени) на кінець вистави надав дир. Блавацький нової, відмінної інтерпретації змісту закінченню опери. Цим способом усунено з вистави дещо солодкаво забарвлену алеґоричну апотеозу перемоги небесних сил над сатаною, добра над злом, за це не досить виразно і переконливо вийшов льоґічний висновок жертви Маргарити, якої смерть визволяє і самого Фавстра з влади сатани. Цей момент пропадав доволі непомітно у пропасть разом з Фавстом, a в глядача залишається домінуюче вражіння, викликане оргією Bальпyргієвої ночі. Таке закінчення є значно ефектовніше для глядача, але й суперечне з тенденцією трагедії Ґете, а до деякої міри і з музичним змістом опери. Та може деяким сильнішим змістовим і оптичним підкресленням перемоги світла над темінню, можна б поглибити вражіння цього, будь-що-будь, цікавого і нового експерименту дир. Блавацького.
Костюми та декорації залишали цим разом дещо до бажання.
Глядачі прийняли цілість вистави з нетаєним вдоволенням і навіть захопленням, на жаль, виявлюваним не все у відповідних місцях.
Цю премієру Львівського Оперного Театру треба вважати безперечним культурним осягом наших мистецьких сил і за це належиться всім, хто причинився до великого успіху цієї вистави, також серед чужинців, щире признання. Та тепер ждемо вже врешті зусиль управи театру в ділянці рідного музичного мистецтва.
[Краківські вісті, 22.02.1944]
22.02.1944