Стаття друкувалася зразу в "Hoвoмy Часі", Львів 1936, ч. 195. Тут подається з незначними змінами.
Література, як і само життя, багата на несподіванки й парадокси. Одним із такий цікавих парадоксів є причина повороту Михайла Коцюбинського від побутового реалізму Мирного, чи може навіть Нечуя-Левицького, що всевладно панував у його ранніх творах, до імпресіонізму. Найбільший в українській літературі новеліст став імпресіоністом під непереможним впливом селянського письменника-самоука Мусія Кононенка (псевд. Школиченко). При тому Кононенко не був навіть старший від Коцюбинського, a його одноліток.
В "Україні" оголосив проф. Іван Лютий в 1926 р. незвичайно інтересні матеріяли, що ілюструють цей процес. Це листи Кононенка до Коцюбинського, та дві редакції нарису "Пісня", що згодом дістав назву "На крилах пісні". Проф. Лютий якось неначе не доцінює впливу Кононенка на Коцюбинського, але оголошені матеріяли вказують на щось друге.
Воно на першій погляд ніби зрозуміле становище автора: Кононенко самоук, хлопець до послуг у проф. Шкляревського в Києві, який щойно в 16. році життя має змогу перечитати першу україську книжку — "Кобзаря". Згодом звертає своїм хистом до віршування увагу деяких київських діячів, що видають у 1883 р. його першу поему "Нещасне кохання", а 2 роки опісля збірку віршів "Лipa". Відбувши чотирилітню військову службу (1885–1889), Кононенко оголошує багато своїх творів у галицьких журналах ("Зоpя", "Правда", "Літ.-НаУк. Вістник", "Дзвінок", "Буковина") та окремими книжками. Пише вірші, поеми, оповідання, драми, критичні огляди літературних творів, тощо. Зразу всі сподівалися багато по ньому, але сталося інакше. Кононенко не зміг піднестися ні трохи понад звичайну пересічність.
Але в перший момент творчости Коцюбинського він став для нього талановитим провідником і корисним критиком. Коцюбинський посилав йому свої ранні твори до перегляду. Хоч це було в той час, коли Коцюбинському давали свої цінні вказівки й Мирний і Франко, то здається, що найцінніші були таки думки Кононенка.
В 1895 р. з приводу "Пісні" ("На крилах пісні") писав Кононенко Коцюбинському не лише про те, що "кожне слово мусить стояти на свойому місці", а й більше: "найбільше повинні бути втримані частки, що складають собою цілу картину музики душі, а музика та мусить бути втримана, як гарна п'єса (у нотах), щоб читач міг наблизитись до автора й зрозуміти, і очарувати себе, не так, як йому хочеться, а так, як почуває художник, у якого глибше й ширше чуття поезії й естетики взагалі. Таке розуміння творів найвірніше і найбажаніше, бо воно доторкається до кожної душі, тільки з тією різницею, що один почував глибше, другий менше. Коли художні твір дає спромогу зрозуміти його кожному по своєму вливатись, тоді автор не досягнув своєї мети".
На ті часи були це думки нові, модерні. За ними йдуть практичні поради, хоч і зі скромним застереженням: "Може чим-небудь і скористаєтесь". Це передусім стилістичні уваги.
Кононенко радить скоротити надто довгий вступ і закінчення, щоб таким чином висунути на перший план середню, головну частину. Коцюбинський покористувався майже всіми увагами й це піднесло мистецьку вартість твору й зробило його з побутової картини — імпресіоністичним нарисом.
До того змагають і численні інші закреслення, скорочення та зміни, пороблені самим Кононенком на рукописі Коцюбинського. Характеристична, наприклад, з цього боку така поправка:
Рядки Коцюбинського: "Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зі мною, cпpaглим усього рідного, тепер далекого від мене, але..." закреслив Кононенко, ще й додав: "Зайве, особливо в такому місці, як це". На його думку було б краще написати, напр., так: "Згуки пісні, що торкались мого вуха, лягли перед очима фарбами...". Різниця очевидна. Редакція Коцюбинського — це спокійна, широка, але й мало цікава картина, вдержана в дусі деталізованого реалізму, коли в Кононенка короткий, барвистий і настроєвий образ, типово імпресіоністичний. В Коцюбинського про настрій говориться, в Кононенка про настрій нема мови, але образ так побудовано, що він настрій робить.
Цією й ще деякими заввагами не покористувався Коцюбинський. А навіть проф. Лютий думає, що він "тим може й обезбарвив художність цього уступу". Безсумніву, тимбільше, що Кoцюбинський інші поради прийняв і у висліді переробив твір на імпресіоністичний, в якому такий реалістичний уступ не повинен мати місця.
Цікава заввага Кононенка про народню пісню, що її подав Коцюбинський, тим цікавіша, що Кононенко сам селянин і писав під лад народної пісні. Ця пісня така:
"А невеселий отаман по табору ходить:
Що він ходить, білі ручки ломить,
Він словами говорить"...
"Варіянт пісні — пише Кононенко — попався такий, що зразу отаман "сумний" по табору ходить. Таке обмалювання отамана робить його не отаманом, а якоюсь смутною людиною, або вказує, ніби кожний отаман повинен бути таким. Краще було б смуток цей розвивать поволі, а не зразу". Коцюбинський пішов тут за цією — такою "сучасною" порадою. Воно, тимбільше конечне, що опісля, як показується, отаман є відважний, по геройськи б'ється з напасниками, закликаючи теж чумаків:
"Ой ви хлопці, ви добрі молодці,
Oй беріть дрюк в руки..."
Навіть дрібні стилістичні поправки змагають до піднесення мистецької вартости цілости й поодиноких картин. Напр. Коцюбинського "Вкраїнська пісня" пеpеробив Кононенко на "Пісня моєї країни". Кожний признає, що ця друга редакція куди більше насичена чуттєво.
Воно дійсно неначе парадокс, що малий письменник, який не дав нічого понад пересічне в своїх творах, направив на правильний творчий шлях великого письменника. Але цей парадокс — це факт. Бо з того часу Коцюбинський зриває з побутовщиною Левицького-Нечуя, з деталізованим реалізмом Мирного. Він надає творам стрункі форми, зібрані й тимсамим стає імпресіоністом, а віднайшовши свій шлях, стає великий.
[Краківські вісті, 22.02.1944]
22.02.1944