І загальна опінія читачів від сто літ і дуже основні студії літературознавців виказали понад всякий сумнів, що Шевченко бездоганно, — щоб не казати: геніяльно — опанував техніку українського віршування, як ніхто до його і ніхто — може потрохи за виїмком Тичини — по нім.

Михайло Коцюбинський, що має заслужену славу одного з найкращих українських стилістів і знавців літературної мови, з молодих літ западливо працював над мовою.

Одним із цікавих парадоксів є причина повороту Михайла Коцюбинського від побутового реалізму Мирного, чи може навіть Нечуя-Левицького, що всевладно панував у його ранніх творах, до імпресіонізму.

  Ольга Кобилянська — перша в українськім літературі символісткa. Хочеться, таксамо, як і в її творах, де незвичайні постаті на тлі сірої буденщини дійсно виростають до меж якихсь вселюдських символів, таксамо, кажу, хочеться бачити і в її житті, що проходило серед таких самих буденних обставин, щось символічне. І в житті, і в смерті. Бо, чи смерть письменниці кілька днів перед празником Воскресення не насуває думок про її воскресення в творах?   Власне — воскресення. Доводиться про те говорити.  

Великі творці незрозумілі для сучасників... Великі творці випереджують добу...   За широким творчим універсалізмом, за проявами хвилевих, проминаючих і неістотних моментів творчости малі критики зовсім, або майже зовсім, не вбачали великого поета.   Тим то Франко для них радше соціяліст, ніж національний поет, радше атеїст, ніж глибокий мислитель, радше публіцист, ніж поет.   Та сьогодні — з перспективи чверть століття — можна вже розібратися в поетовому універсалізмі, можна розрізняти, що в ньому суттєве, а що маловажне.