Михайло Коцюбинський, що має заслужену славу одного з найкращих українських стилістів і знавців літературної мови, з молодих літ западливо працював над мовою.
Вже в рр. 1886-1890, себто перед тим, заки виступив зі своїми творами, пильно вивчав мову українських письменників. Багато книжок з його бібліотеки, що зберігалися донедавна в чернигівському музею, мають його мовні помітки. Належать тут такі твори, як М. Вовчка "Три долі" ("Основа" січень 1861), і "Народні оповідання" ІІ, 1863, "Гамлет" Шекспіра в перекладі М. Старицького (Київ 1882), Шекспірові "Твори" в перекладі П. Куліша, (Львів 1882), "Ворскло" Я. Щоголева (Харків 1882) і низка творів менше видатних авторів. Уваги Коцюбинського про мову цих творів, позначені на беріжках книжок, зібрав проф. Сергій Козуб у статті "До початків літературної творчости Кoцюбинського" (в кн. "Коцюбинський" зa ред. Ол. Дорошкевича т. І. Київ-Харків 1931, ст. 224–251. Пор. ще "Пробоєм" 1942 ч. 6).
Вони варті того, щоб хоч важливі з них пригадати сьогодні: багато з того, що М. Коцюбинський слушно вважав ще 50-60 літ тому за перестаріле, ниині дехто подає як найсвіжішу "новість'' чи там, одиноко "правильне".
Отже попередусього Коцюбинський скрізь поправляє в закритому складі "о" і "е" на "і". У "Tpьoх долях" поправив не лише "невідомость, непевность, окром" на "невідомість, непевність, окрім" але і "дознались" на "дізнались".
В цьому самому оповіданні послідовно виправляє закінчення давального іменника мужеського ("чоловічого") роду на "-ові", "-еві", напр. "чоловіку, небіжчику, парубку, шинкарю" на "чоловікові, небіжчикові, парубкові, шинкареві".
Це закінчення — тим разом уже неправильно — надав Коцюбинськийи місцевому відмінкові ніякого роду, поправляючи в реченні: "Ще хмари чорні, важкі волоклись по небу" на "нeбові". Така форма вжита і в його оповіданні "Дорогою ціною"; тим то слушно звернув йому yвагy Володимир Науменко: "На зоряному небові — -ові найбільш буває в живих сущниках (батькові, синові й т. ін.), а в неживих -і (на столі, на небі)". (Лист з 1901 р.).
Подібно викидає Коцюбинський і інший москалізм: називний відмінок на місці кличнoго. Отже "Не пишіть, батюшка" чи "Hi, батюшка" випрадляє на правильне "Не пишіть, батюшко", "Ні, батюшко".
Місцевик муж. роду на -у виправляє на -і: "по лісу" на "по лісі", "в лісі".
"По полям і по лісам" — змінив слушно на "по полях і по лісах".
Скрізь Коцюбинський підкреслював неправильне вживання родового відмінка замість знахідного. Отже у "Ворсклі" Щоголева перекреслив "я запріг волів своїх сивих" надписуючи правильну форму: "Я запріг воли свої сиві". — Тaк само додивлявся Коцюбинський, щоб по перечці "не" був родовий відмінок, а не знахідний: Тимто в "Трьох долях" Вовчка "Давненько ми вже Марусю не бачили" на "Давненько ми вже Марусі не бачили".
В прикметниках усуває Коцюбинський застарілі наростки, що збереглися подекуди під впливом церковно-слов'янської мови, рівнож за посередництвом московської. Старе "мовчущий" заступає формою "мовчазний". Також підкреслює три останні слова, де приходить і ця прикметникова форма в реченні: "Соняшний промінь ронив осяющу стягу". Ту саму форму скрізь підкреслив у Кулішевому перекладі Шекспірового "Отелла".
При вищому ступні прикметників підкреслював Коцюбинський родовній відмінок (без прийменника), напр. в "Грошоїді" Імшенецького: "Бyв молодчий Насті". Сам Коцюбинскький вживає тут правильного "був молодший від".
Загалом Коцюбинський усував скрізь москалізми, зокрема пильно додивлявся до стилістичних москалізмів напр. в "Над кручею" підкреслив Коцюбинський неправильне "Що ніби ти перш була закохана в цього старого воpoжбита". Цей русицизм ("влюблена в нево") трапився в Щоголева.
У "Трьох долях" Вовчка викреслив Коцюбинський по дієсловах "говорити, питати" прийменник "об", заступаючи його прийменником "про". Вовчкове "Він об неї не говорив" або "Я його ніколи не питала об сему" — поправив Коцюбинський на: "Він пpо неї не говорив" і "Я його ніколи не питала про се".
Подібно як москалізми, усував Коцюбинський і говіркові форми, напр. у Вовчка діялектичне "сояшний промінь" справив на "соняшний промінь".
Цих кілька мовних поправок позначених на чужих творах, як і мова власних творів Коцюбинського та його записки вказують недвозначно, що був він мовно всеукраїнським письменником, зокрема в тому значінні, що не вважав говору свого села одинокою ("єдиною") і виключною оcнoвою літературної мови. Зокрема ж замітні його записи слів і висловів у Галичині, які примінював не лише в тих своїх творах, в яких представляв галицьке життя. ("Тіні забутих предків", розпочата друга велика повість про Гуцульщину), але і в інших.
Подані вище приклади поправок Коцюбинського, в яких є багато нібито "галицизмів", насправді ж всеукраїнського мовного добра, хоч і взятого з Галичини, проти якого ще тепер дехто через непорозуміння, чи просто незнання виступає, потверджують те саме.
[Краківські вісті, 23.02.1944]
23.02.1944