У вересні 1941-гo року, в перебігу нинішньої війни, в Чернігові згоріли всі будинки Обласного Архіву з усіма його неоціненними з точки зору науки скарбами. Незадовго перед вибухом війни, працюючи в Чернігівському Обласному Архіві над збиранням нових матеріялів до життя і творчости М. Коцюбинського, ми знайшли досі невідомі і ще ніким ніде не публіковані "секретні" матеріяли, що стосуються безпосередньо громадської праці нашого письменника в Чернігівській Архівній Комісії в pp. 1902—1904. Ці матеріяли ми знайшли вже після того, як наша розвідка: "М. Коцюбинський в Архівній Комісії" була видрукувана в "Наукових Записках Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР" ("Рад. літературознавство", 1940. IV—V, ст. 193—212). З цілковитим вдоволенням констатуємо, що знайдені матеріяли аж ніяк не впливають на потребу будьяких змін в установках, твердженнях і висновках нашої друкованої праці. Проте, всі новознайдені матеріяли, а серед них особливо "цілком дискретне" офіційне листування чернігівського губернатора з приводу загального напрямку роботи Архівної Комісії, надто цікаві і для дослідника історії громадських рухів та ролі в них М. Коцюбинського дуже важливі. Тому відкладати публікування цих матеріялів ще далі, на краще майбутнє, ми тепер вважаємо за річ небажану, бо, в разі цілком можливої в нинішніх умовах втрати і цих чудом досі уцілілих виписок з уже неіснуючого Архіву, справі коцюбинськознавства завдано було б шкоди непоправної.
Одною з хронологічно перших справ, виконаних активом Черн. Архівної Комісії в її оновленому від 1902-го року складі і за діяльної участи теж нового члена М. Коцюбинського, було складання для громадськости справоздання за перші шість років не так праці, як животіння Комісії. Чернетку звіту склав керівник справ П. Добровольський і надсилав її для попереднього ознайомлення до членів редакційної секції Правління, з проханням подати негайно в писемній формі особисті зауваження. Ті короткі зауваження, що їх написав М. Коцюбинський, мають значення для характеристики його як громадського діяча, бо підкреслюють в ньому виразні риси об'єктивности і безсторонности: "...Вважаю, — писав Коцюбинський, — що звіт мусить змальовувати лише фактичний бік справи, без оцінки з боку самої Комісії. Факти і події оцінить читач. Редакційні поправи, що їх бажано було подати, можна указати лише на засіданні редакційної комісії. Тут незручно. М. Коцюбинський. 14 травня 1903. року".
Архівні справи не зберегли нам ні ширших протоколів засідань редакційної секції, ні яких інших слідів процесу обговорення звіту за шість років. З архівних паперів бачимо лише, що на початку липня 1903-гo року уже видрукований звіт у відбитках розсилається високим офіційним особам чиновного Чернігова. Чернігівський епископ Антоній Соколов і його вікарій єпископ Новгород-Сіверський Ісидор Колоколов окремими листами чемно подякували Архівній Комісії за одержані 8-го липня примірники звіту. А от в справі ч. 42. знаходимо порожню коверту з атраментом написаною на ній адресою: "До Черн. Губ. Архівної Комісії. Ч. 1012. від полковника Рутова. В м. Чернігові". А олівцем помітка Арх. Комісії: "Одерж. 5-го липня. Повернено в цій коверті звіт, без ніякого листа". Микола Рудов — це жандармський полковник, що за "усмиреніє" селянських рухів на Чернігівщині трохи згодом дістав чин генерала. Жандармський полковник не то що не дякує Архівній Комісії за увагу, він просто плює їй в обличчя; повертаючи навіть без супровідного паперу перший плід трудів оновленого складу Комісії, головний чернігівський жандарм демонструє своє ставлення до її провідного складу і взятого напрямку роботи. Ця порожня коверта була для нового проводу Архів. Комісії першим дуже промовистим memento від міністерства внутрішніх справ.
Але Архівна Комісія, до керівного складу якої увійшло чимало членів української чернігівської "Громади", не подала вигляду ображеної і продовжувала працю в обраному нею напрямку, — ширшому, ніж це було регламентовано Статутом від 13-го квітня 1884-го року. До "прямих і безпосередніх" обов'язків архівних комісій належало: розбирати справи і документи, призначені в губернських і повітових архівах до знищення, виділяти серед них папери, цікаві й важливі з наукового погляду, і передавати їх для збереження в історичні архіви.
Показовим буде самий перелік справ, урятованих Черн. Комісією від знищення. Наприклад, з архіву губернського "предводителя" дворянства Комісія визнала цінною і заслугуючою збереження справу. "Про жорстоке поводження дворян зі своїми кріпаками"; з інших архівів — про неправильне визначення селян до військової служби: про обиди, утиски і розор від поміщицьких економій селянам; про захоплення приватними особами козацьких земель; про недопущення селянських громад поміщиками до володіння громадськими пасовиськами; про недопущення поміщиками козаків і селян до рибальства, тощо. З речових пам'яток, які Комісія визнала за доцільне зберегти в Музеї Комісії, можна назвати знаряддя покарання через ката: один "кнут" і дві "трейчатки", арештантські кайдани; або чайник з двома днами, вилучений з речей в’язня чернігівської тюрми; або бандуру, придбану від сліпця-бандуриста на ярмарку в Чернігові 10. VI 1902-го року.
Мало того, Черніг. Архівна Комісія, за якнайактивнішої участи М. Коцюбинського, значно розширила обсяг своєї діяльности. Вона почала збирати й опрацьовувати історичні матеріяли, що стосуються, насамперед, Чернігівщини, а потім і взагалі "місцевого краю", себто, України; також — матеріяли, що мають історично-літературне значення, місцеві перекази, повір'я, народні пісні, казки і все те, що стосується побутової сторони життя місцевого населення. Такі функції, з власної ініціятиви взяті Комісією на себе, перетворювали її в практичній діяльності на інститут українського фольклору і літератури. В очах державної влади вони були суцільним злочином. Оскільки ж М. Коцюбинський був в Арх. Комісії одним з найактивніших діячів, а крім того, в Чернігові він жив з окремого дозволу губернатора як "поднадзорний", те для місцевого губернатора найбільшим в Арх. Комісії політичним "злочинцем" був якраз М. Коцюбинський.
(Далі буде)
[Львівські вісті, 09.06.1944]
(Продовження)
Надходило свято відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві. Черн. Архівна Комісія 29-го липня 1903 р. обговорює питання про участь Комісії в цьому святі: вона ухвалює обрати депутацію від Комісії, доручає редакційній секції скласти адресу-привітання і покласти на памятник від Комісії вінок. Через місяць, 25-го серпня 1903 р., на Зборах Комісії, як зафіксовано у протоколі, була прочитана і підписана (себто, схвалена!) вироблена редакційною секцією адреса Полтавській міській думі до дня відкриття пам'ятника "родоначальникові нового періоду української літератури І.П. Котляревському". Тут же до складу делегації від Комісії, замість директора гімназії Зеленецького, що перед тим відмовився і від обов'язків голови Архів. Комісії і від учаcти в делегації, був обраний М. Коцюбинський. Це гідне уваги засідання відбулося не в будинку гімназії, як це бувало завше, доки головою Комісії був директор гімназії Зеленецький, а в ампірному будинку-палаці нового голови Архів. Комісії, — в будинку графа Милорадовича. Українізована Архівна Комісія уміла знайти собі ширму за широкою графською спиною! Більше того: засідання, де було затверджено текст привітання з нагоди свята Котляревського, відбулося за почесним головуванням вікарого епископа Ісидора і за діловим головуванням самого гр. Милорадовича. Так актив Комісії зумів надати форм урядової легальности суто-українській справі.
Серед новознайдених паперів була і чернетка адреси-привітання. Вона писана рукою М. Коцюбинського! Це ми твердимо з усією категоричністю, добре знаючи рукописи письменника. Отже, якщо ми раніше говорили про співавторство Коцюбинського в складанні привітання від Архів. Комісії (як члена її редакційної секції), то тепер ми побачили чернетку і переконалися, що Коцюбинський був автором привітання. З небагатьох виправлень тексту привітання видко, що на ділових засіданнях редакційної секції він не зазнав будь-яких істотних змін. Ось він в остаточній редакції:
"Присвятивши свою діяльність вивченню місцевої старовини і народних переказів, Чернігівська губернська вчена Архівна Комісія прийшла до висновку про необхідність вивчення пам’яток української художньої творчости в їх історичному зв'язку і наступности.
І.П. Котляревському — одному з перших Комісія повинна була віддати особливу увагу, з огляду на важливу ролю його в історії української літератури і самосвідомости. І.П. Котляревський, що стояв на межі двох історичних епох, колишньої гетьманської і нової загальноімперської, відбив у своїй літературній діяльности вплив перехідного часу. Твори його є яскравими ілюстраціями тодішніх суспільних відносин. Родоначальник нової української літератури і один з перших збирачів народних пісень і звичаїв, він дав поштовх для дальших робіт по вивченню нашої народности. Спорудження пам'ятника такому славетному історичному діячеві України гідне глибокої поваги всіх люблячих рідну старовину і шануючих культурні інтереси народу. В цей урочистий день відкриття пам'ятника, вітаючи полтавську суспільність, Чернігівська Архівна Комісія вважає за обов'язок засвідчити їй глибоку вдячність за покладені труди і жертви.
Привітання від Черн. Арх. Комісії не лишилося поза увагою міністерства внутрішніх справ. Дня 13 вересня 1903 р. чернігівський губернатор Хвостов офіційним листом просить голову Комісії гр. Милорадовича "надіслати для ознайомлення" копію привітання, а також прізвища тих, хто підписав адресу. Керівник справ Арх. Комісії, мабуть, щоб зволікати виконання другої половини вимоги губернатора, офіційно удається до канцелярії Полтавської міської управи, а ця остання, правда, досить швидко, — уже 17 вересня 1903 року, — подає прізвища осіб, що підписали адресу-привітання.
Багато з цих прізвищ говорять самі за себе. Першим підписав граф Милорадович, голова Арх. Комісії. Далі йдуть такі прізвища: Гр. Коваленко (автор популярної історії України), Архадій Верзилів (учень проф. В. Антоновича, чернігівський міський голова), А. Балика (автор бібліографічного покажчика до творів П. Куліша), Н. Левицький, М. Коцюбинський, Ів. Якубович (інженер, що року 1910 відвідав М. Коцюбинського на острові Капрі, у М. Горкого), Мик. Мамадишський (кореспондент великого прогресивного часопису "Русское Слово"), Євг. Корноухов (автор вичерпного списка церков на Чернігівщині з історично-археологічними даними про кожну), Сокр. Бурновський, Ів. Коновалов, Олександер Кривцов, П. Кизим (маляр-артист), В. Романов, М. Подвойський (р. 1917 — комісар військових справ РСФСР, що здобув Зимовий палац в Петербурзі від Тимчасового Уряду Керенського), М. Рудин, Ілля Шраг (адвокат, заступник голови Архівної Комісії, відомий діяч української "Громади"), А. Муханов (губ. предводитель дворянства), Б. Солонина (земський діяч), А. Свєчин (опозиційний до уряду земський і дворянський діяч), М. Могилянський (укр. публіцист і критик), Г. Вакуленко, А. Шелухин (директор Укр. Музею ім. Тарновського). П. Добровольський (кер. справ Архів. Комісії, секретар міської yпpaви), П. Жигмонт. Разом — 25 осіб.
Надзвичайно характерно те, що під адресою немає підпису єпископа Ісидора, що був почесним головою зборів, де схвалено текст привітання.
Голова Архів. Комісії, граф Милорадович після недвозначних офіційних запитань з боку губернатора, мабуть, відчув деяку ніяковість свого становища. Милорадович сповіщає Комісію про свій виїзд за кордон і про передачу головування в Арх. Комісії заступникові І. Шрагу. Проте, гр. Милорадович далі Петербурга не поїхав і, відсиджуючися в столиці, виявив навіть здатність стати в опозицію до губернатора. Але про це — далі.
Дня 2. жовтня 1903 р. губернатор розпочинає справжній наступ проти Арх. Комісії. Губернатор буквально бомбардує Комісію та директора Петербурзького Археологічного Інституту своїми "отношениями", "предлжениями" і "представлениями". Він пише до комісії 2. жовтня, 6. жовтня, 10. жовтня, 21. жовтня і вимагає по-перше, перегляду персонального складу Комісії від самого початку її заснування, не бажаючи визнати за дійних членів тих, відносно кого попередній губернатор не погоджував, як вимагав Статут, справи про затвердження з директором Петербурзького Археолог. Інституту. До речі, такого затвердження не мав і М. Коцюбинський, Губернатор і директор Інституту, подруге, в процесі листування визнали за неправильне розширення основних завдань Комісії. Потретє, губернатор забороняв виголошувати доповіді й реферати в Арх. Комісії без попереднього розгляду ним, губернатором, конспекту виступів. Нарешті, він рішуче заперечував проти допущення на засідання Комiciї сторонніх осіб, не членів Комісії, особливо студентів. Все це листування видрукувано в "Трудах Черн. Арх. Комісії".
Але не могли бути видруковані "цілком дискретні" і просто "дискретні" листи губернатора до гр. Милорадовича та до директора Археолог. Інституту, як і напівприватні, скандальні для губернатора, листи гр. Милорадовича до керівника справ Комісії П. Добровольського. Проте, ці документи не даремно були прилучені до справ Архів. Комісії. Очевидно, хтось із діячів Комісії мав цілком слушну надію, що прийде час, коли і "цілком дискретні" листи повинні стати широко відомі.
(Докінчення буде)
[Львівські вісті, 10.06.1944]
10.06.1944