Про життя української громади у Львові по опущенню нашими військами столиці Західної Области Укр. Нар. Републики памятного ранку 22. падолиста в нашій пресі були ріжні вістки й навіть цілі оповідання від осіб, які так чи инакше видісталися з міста, але докладної картини всеж таки досі ми не мали. Низче хочемо більше менше докладно представити се життє і взагалі відносини в Львові під польським пануванням, користаючи з львівської укр. ґазети "Вперед", 54 числа котрої пощастило здобути нашій редакції. Картина вийде як побачимо, досить яскраво мимо того, що ґазета видавана під суворою ворожою цензурою, не може подавати все, що хотілаб і так, як хотілаб. Проте тим ціннійші ті відомости, які знаходимо в ній саме з огляду на цензурне чистилище, через яке мусіли вони перейти, не може ніхто, навіть наші найбільші вороги, викинути їм перебільшення, хиба навпаки!
"Вперед"
Та поки перейдемо до сих вісток скажемо пару слів про саму ґазету. Виходить "Вперед" як орґан укр. соціял-демократичної партії під редакцією П. Буняка і провадиться дуже живо, цікаво й сміливо. Близьку участь в ґазеті беруть очевидно укр. соціял-демократи, передовсім Микола й Лев Ганкевичі, але подибуємо статті й инших авторів — М. Возняка, В. Гнатюка й ин. Формат "Впереду" подібний до формату "Діла" або "Укр. Слова" та й друкується він в Ставропигійській друкарні, де виходило "Укр. Слово" тільки перше число (з середи 27 XI.) вийшло в друкарні "Діла". Спочатку мав "Вперед" виходити тільки три рази на тиждень, але зоставшися по забороні "Діла" одиноким укр. орґаном, почав появлятися що дня, несучи укр. громаді слова розваги й потіхи. ("Діла" під польським пануванням вийшло всього два числа — 27 і 28 XI, після якого польські військові власти завісили ґазету за обговорювання в недозволений спосіб перебігу військових чинностей.) Мимо всяких шикан і переслідувань польських властей "Вперед" стоїть незломно на становищі укр. державности великої Укр. Нар. Републики. І ціла укр. громада без ріжниці партій і переконань радо й енерґійно піддержує ґазету та не дає їй упасти. Майже що дня можна читати у "Впереді" виказ жертв на дальше ведення часописи, в якім надибуємо знакомі імена з усіх кругів нашого львівського громадянства. І "Вперед" вповні заслужив на таку симпатію.
Користаючи отже з його вісток подаємо огляд відносин, серед яких доводиться жити нашій львівській громаді.
(Д. б.)
[Република, 16.02.1919]
(Продовження).
Переслідування Українців.
Почнемо найсамперед з переслідувань Українців Поляками.
Ставши панами у Львові, польські воєнні власти і цілий польський загал поспішили задокументувати польськість міста й висшість польської культури страшенною нагінкою на Українців і все українське. Як із рога достатків посипалися безперестанні ревізії, арештовання, вивезення, реквізиції і всякі инші напасти на мирних укр. горожан та укр. інституції і видавництва.
Ревізії.
"Ревізії у Львові — читаємо в ч. 8 (з 7. XІІ.) — се наш щоденний хлїб. Нам вони вже не дивні. Нема ні одної укр. хати, в котрій не переводилисьби ревізії, часами навіть по кілька разів (навіть 7 разів!!)" Так наприм., сім ревізій переведено у Я. Колтунюка, секретаря "Дністра" (ч. 18. з 21. XII.). В ч. 11 з 12. XII. читаємо: "Нічні ревізії у Львові відбуваються безупинно далі... Зроблено ревізії по всіх визначнійших домах Українців. Деяких арештовано." В пошукуванню за збруєю то що переводжено ревізії по всіх укр. інституціях і то по кілька і кільканайцять разів. У "Впереді" зареєстровані такі на пр. ревізії: 5-та і 11-та (18. І. 1919) в редакції "Діла" (чч. 14 з 15. XII. і 42 з 21. І.), 14, 20-та (в перший день Різдва) і 21-ша (13. І. 1919) в Ставропігії (ч. 12 з 13. XII. — перешукано пивниці і нічого не найдено; ч. 33 і 38), 6-та (16. XII.) в Національнім Музею ім. Шептицького (ч. 16), 8 і 9-та в Юрі 28. і 29. XII., коли зревідовано всі забудовання й митрополичу палату та забрано кореспонденцію Митрополита (ч. 28), ревізії по монастирях, як от у ОО. Василиян (ч. 8).
Деякі ревізії тяглися пару днів. Так, у ч. 18 читаємо, що в "Дністрі" ревізія треває 2-гий день, в ч. 19 з 22. XII., що "ревізія в "Карпатії" треває від вчора".
В ч. 40 (з 18. І. 1919) пишеться: "Передвчора відбулася дуже подрібна ревізія (не памятаємо вже, котра з ряду) в домі "Просвіти", а саме в друкарни "Діла". Перешукувано найменші закутини, а за чим — Бог його знає... Вчора знов відбулася ревізія в "Сільськім Господарі" та в "Союзі Спілок".
В перший день Різдва відбулися ревізії в укр. домах при ул. св. Тереси (ч. 33). 3-го січня відбулися ревізії в "Труді" і у о. Стефановича (ч. 30), 11. XII. в редакції "Впереду" (ч. 11). Розуміється, спис сей треба значно побільшити. Так, напр. нам з певного жерела відома ще ревізія в камениці Наукового Тов. ім. Шевченка при ул. Чарнецького 24, як в музею і бібліотеці Товариства, так і в приватних мешканнях (у п. В. Гнатюка і ин.).
(Д. б.)
[Република, 18.02.1919]
(Продовження).
В ночі з 16. на 17. І. до бюр одної укр. інституції і до приватного мешкання впав відділ польського війська і забрав, що йому захотілося. І так забрано — фляшку коняку, бохонець хліба, дріжджі, олівці, ручки і т. п. (ч. 41).
Переводжено ревізії на підставі ріжних підозрінь та доносів. Стоїло кому-небудь донести, що там а там в укр. домі бачено військового, як польська охранка (розвідчий відділ) впадала до мешкання і перевертала все від стриху до пивниці, не лишаючи навіть креденсів. Очевидно, завсігди без результату, але за те без усякої церемонії, бевзглядно. Так, при одній з ревізій в Ставропігії виломано браму й сильно побито каліку-сторожа (ч. 11); при черговій ревізії у "Ділі" не найдено нічого, але забрано олівці, пера, чорнило, чистий папір, телєфонічний апарат і инші дрібні річи. Крім того порозкидано книжки й ґазети (ч. 14).
Арештовання.
Крім ревізій, як згадувано, відбувалися і часті арештовання. Про них маємо у "Впереді" такі відомости.
В неділю 1. XІІ: укр. соц.-дем. партія скликала кілька нарад у справі орґанізації львівського укр. робітництва та в справі заснування Укр. Робітничої Ради. Збори відбувалися в орґанізації друкарів і в товаристві "Зоря", де зібралися дуже численно укр. зелізничники. При кінці зборів явилася польська військова поліція й арештувала всіх присутних; в результаті забрали поліціянти трьох робітників, а решту пустили. В "Зорі" переведено при сім ревізію й забрано старий прапор "Зорі", протоколи то що. Льокаль друкарів замкнено (див. чч. 4 і 7).
В ночі з 11. на 12. XII. арештовано і вивезено зі Львова: Ю. Романчука, дра Вол. Старосольського (не вважаючи на се, що він мав бути представником при польсько-укр. переговорах), дра І. Курівця, дра Волод. Бачинського, А. Будзиновського (ч. 12).
В ч. 15 з 17. XII. подає "Вперед" вістку про арештовання кільканайцяти укр. зелізничників. — В ч. 9. читаємо про вивезення з ґарнізонового шпиталя хор. В. Боцури, хоч він був тяжко ранений і в горячці.
З них лише одного президента Романчука вернено до Львова з огляду на його вік, решту інтерновано в західній Галичині.
(Далі буде.)
[Република, 19.02.1919]
(Продовження).
В ночі з 22. на 23. XII. арештовано І. Кивелюка і проф. К. Студинського. Радника Кивелюка забрано хорого з ліжка — день перед арештованням мав він вибух крови. О. Лежогубського не арештовано ізза його тяжкої недуги. Якраз тепер є у нього лікарська комісія (ч. 20).
25. XІІ. переведено ревізію в камениці Ставропіґії й арештовано кількадесять осіб в редакції "Впереду" — як з персоналу редакції й адміністрації, так і публики, що зійшлася, щоби купити число ґазети (ч. 22). Всіх під сильною ескортою відведено до військової команди. Пошукувано також за др. С. Голубовичем, при чім виломано двері його помешкання, які прилягають до редакції. В мешканню переведено стислу ревізію і забрано старий капелюх і нагортку.
В ночі з 27. на 28. XII. арештовано редакторів і адміністраторів "Впереду" — Л. Ганкевича, П. Буняка, О. Голінатого, М. Фільца (ч. 25). По кількох днях вязниці їх випущено. В ч. 30 (з 4. І.) читаємо, що "перед кількома днями вивезено зі Львова дра М. Волошина"; 26. І. арештовано і вивезено на захід інж. Малішевського (ч. 52), нарешті з ч. 54 з 5. II. дізнаємося, що "останніми днями арештовано у Львові І. Ґецева, зелізничого урядника, Т. Кобеля, почтового підурядника і Слободяна, залізничого кондуктора". — "Бриґідки і Баторого переповнені самими Українцями", каже "Вперед" (ч. 45).
Про безпідставність усіх сих арештовань нема що й говорити. Ніякими викрутами не дасться польським властям оправдати арештовання й вивезення мирних горожан, одинока провина котрих та, що вони були видатними представниками укр. громадянства і тільки польською перфідією можна пояснити отсе звідомлення "Кватерункового Уряду Начальної Команди Польського Війська", що його подав "Вперед": "Щоби положити границю злочинним затіям українських аґітаторів проти суспільности і польського війська у Львові, зарядила Начальна Команда Польського війська арештування 30 представників української народности. Розказ на днях виконано, після чого сих людей вивезено до табору цивільних полонених під Краковом" (до Баранова; див. ч. 24. з 28. XII.). Як бачимо, повне наслідування Москалів, які так само беззглядно й безпричинно трусили, вязнили і вивозили Українців в 1914—15 р.!
Цікаво, що Поляки шукали і за давно помершими людьми, як от за ред. Я. Весоловським (див. ч. 14), за жидівським послом Ґаблем, що помер 8 літ тому, замість котрого увязнили й вивезли польського прихвостня, асимілятора др. В. Ґабля (див. ч. 16).
(Д. б.)
[Република, 20.02.1919]
(Продовження).
Сього Ґабля зрештою незабаром пущено на волю, пояснюючи його арештовання "помилкою".
Арештовано зрештою й декого з Жидів-націоналів, як от дра А. Гавсмана, дра М. Рінґля, дра Л. Райха і ред. М. Тенненблята — в ту саму ніч, що й през. Романчука й тов. Жидівська Національна Рада, яка на велику злість Поляків зорґанізувалася у Львові, заложила рішучий протест проти сих арештовань (ч. 16).
Граблення.
Очевидно підчас ревізій не обійшлося без нищень та крадіжей. В ч. 45. "Впереду" читаємо: "Українські інституції понищені, рукописями з бібліотеки "Народного Дому" палено в печи і цінні збірки покрадено", а в "Добрій Новині", яка виходила два дні замість завішеного "Впереду" подається що "нумізматичну збірку "Народного Дому", між якою були прегарні монети з римських, грецьких і польських часів, зрабовано 23. листопада. Розбито залізні двері, по мистецьки отворено панцирну касу й все забрано. Актами з часів московського наїзду підпалювано в печі" (Д. Н., ч. 1. з 8. XII.).
Із справоздання Директора "Національного Музею" д-ра І. Свєнціцького, поміщеного в ч. 17., довідуємося таке: "Домова (? Ред.) війна принесла Музеєві значну шкоду в будинках, на яких 4.000 К., з предметів нічого не втерпіло. Зате ревізій було аж шість, всі за збруєю і амуніцією, яку жіночо-діточе око підглядачів музею добачило в паках вистави УСС. (1. вересня до 31. жовтня) і пакетах їх видавництв, переношених з книгарні і до книгарні".
Реквізиції.
Крім того відбулися "реквізиції". В ч. 1. (з 27. XI.) читаємо: "Сьогодні рано прийшло до Ставропіґії кількох вояків, в ціли зареквірування палива. Господар камениці зажадав лєґітимації. Один з вояків, вказуючи на свій кріс, сказав: "Отсе моя лєґітимація". Ну й забрали собі, чого їм потреба було!..." В ч. 42. подається, що з укр. жіночої ґімназії Василіянок забрано лавки а з Національного Музею паркан. В ч. 45. шкода від розібрання трьох прясел паркану Музею "na cele wojskowe" обчислена на 2.000 К., що "з попередніми шкодами винесе 7.000 К. за 3 місяці польського панування. Як на загальнокультурну інституцію — додає редакція — здається не мало".
(Д. б.)
[Република, 21.02.1919]
(Продовження).
Про "реквізицію" паперу, олівців т. д. в ред. "Діла" згадано вище. — Вкінці слід занотувати тут також напад на "Дністер". В ночи з 8. на 9. XII. відділ узброєних вояків розбив браму в камениці і добивався до каси. Бандити тяжко побили й поранили возних "Дністра", які стали в обороні інституції. Заалярмованій горожанській сторожі та військовій патрулі вдалося арештувати бандитів. На поліції вони заявили, що з "Дністра" стріляно на них і їх пущено на волю. Аж по переслуханню коменданта патрулі та горожанської сторожі, які заперечили, немов би з "Дністра" стріляно, рішила поліція задержати бандитів, та вони очевидно щезли як дим (ч. 10).
Шикани і напасти.
Про ріжні шикани й напасти на Українців з польського боку також можна визбирати зі шпальт "Впереду" досить матеріялу, хоч очевидно він дуже неповний, бо як нераз зазначує ґазета, що не може про все писати. Отже на улицях, як се часто зазначає "Вперед", публика — і цивільні і військові — лають і бють людей за укр. розмову (пор. чч. 16, 45, 56 і 59), поневіряють хлопців за ношення укр. ґімназіяльних, не кажучи вже про національні, відзнак, на улицях Українців арештовуються, навіть коли вони мають усі приписані лєґітимації то що. (Про такі напасти повно в ґазеті, пор. чч. 16—19, 31, 32, 36, 42 і 62). "Подібних річей, зазначає ґазета, тепер без числа" (див. ч. 19). Так, укр. молодіж не може вчитися, бо ґімназія в Народ. Домі не опорожнена; укр. театрови не вільно грати, бо, мовляв, "польський театр не грав підчас укр. інвазії" (ч. 10); Українцям і укр. інституціям не вільно побирати зі зложених в банку своїх ощадностей одноразово більше 1000 К. і більше 4000 К. в протягу одного місяця — "в ціли унеможливлення шкідної діяльности для держави Польської й Армії" (розпорядок з 28. XI., див. ч. 19); укр. жіночому комітетови несення помочи раненим укр. жовнірам, які перебувають у львівських шпиталях і терплять ізза недостачи харчу, одіжи, окриття, подушок то що, на просьбу дозволення збирати в сій ціли складки по укр. домах польські власти відповіли "Zbiórki dla tej bandy nie zezwala się" (Д. Hoв., ч. 1); Українців ловиться на улицях до військових робіт (ч. 48); що до купна споживчих продуктів Українців поставлено на посліднім місци через заведення "лєґітимацій першенетва" для Поляків, які видає "Komisya zasiłków і opieki nad rodzinami front. żołnierzy polskich" під проводом відомого україножера Пашкудсьчого (див. в Д. Нов. ч. 2); не дивно, що й при розділі молока, яке прислала для мешканців Львова американська місія, Українці не дістали нічого, хоч, по думці Американців, воно мало бути роздане всьому населенню, процентово між Поликів, Українців та Жидів (ч. 48); в урядах до Українців ставляться ворожо, їх напастують, лають (ibid.). "Ми могли би дещо більше написати про надужиття, які по ріжних бюрах мають місце, особливо коли сторона є української народности — додає ґазета, подавши один факт — але нам про се писати покищо не можна" (ibid.). Нічого й казати, що достається нещасним укр. вивіскам — їх здирають, нищать то що (пор. ч. 15).
(Д. б.)
[Република, 22.02.1919]
(Продовження).
Нарешті у числі 59. з 11. II. читаємо, що польські власти наказали, аби до 8 днів усі непольські, отже й українські, вивіски були усунені й заступлені польськими.
Видалення Українців.
До инших переслідувань й напастей треба долучити ще й видалення Українців зі служби. Польські підприємці й майстри віддаляють з роботи українських робітників, а також богато українських урядників, які були заняті в польських інституціях, ходять позбавлені праці (ч. 4. з 3. XII.).
Так само цілком не допущено Українців і до міської управи, коли 30. І. 1919 кооптовано 50 нових членів. Серед кооптованих є 42 Поляки — Жидів усього 8.
Польська соц.-дем. партія дістала 21 місць (в тім 2 Жиди), а польські буржуазні партії 29 (в тім 6 Жидів). Українці не дістали жадного місця. Варто зазначити, що на лісті польської робітничої Ради не було ні одного заступника української робітничої кляси, хоч польські соціялісти, як каже "Вперед", повинні би і мусіли би взяти на лісту й заступника української соц.-дем. партії "без огляду на те, чи ми, укр. соц.-демократи, були би взяли участь, чи ні в новій міській раді" (чч. 53 і 54).
Слід згадати, що "wrogie żywioły", себто залізничі урядники Українці, Чехи й Німці усунені і з краківської дирекції залізниць на домагання їх польських товаришів (ч. 51). Так само видалено чотирьох урядників Українців, які працювали в Галицькім Міськім Кредитовім Товаристві у Кракові, а одного з них навіть інтерновано (32).
Нагінка на українську пресу.
Як ми вже згадували, польські власти припинили "Діло". Пізнійше вправді дозволили видавати, але ставляли такі неможливі умови, що редакція відмовилася їх приняти (див. ч. 6 з 5. XII.). Так само не дозволяли Поляки видавати українську ґазету по польськи "Przegląd lwowski", який мав виходити від 1. лютого під редакцією дра І. Свєнціцького (див. ч. 53 з 2. II. 1919). Зостався сам "Вперед", але й йому доводилося й доводиться боротись з ріжними переслідуваннями й шиканами польського уряду та громадянства. Найсамперед наказав ґенерал Розвадовський друкувати ґазету також латинкою — в тім самім примірнику — що очевидно значно побільшило кошти друку й не позваляло ґазеті як слід розвиватися.
Коли ж редакція спробувала давати друкований латинкою текст як окреме число ґазети, то дістала за се 200 кор. кари (ч. 20).
Сей примус друкування української ґазети в чужій одежі тягнувся від початку її аж до ч. 42 (з 21. І. 1919 р.) включно, коли під впливом ріжних европейських місій, що зїздили до Львова, а може й під впливом того, що й Поляки стали уважнійше читати укр. ґазету, знесли польські власти сей нечуваний ніде в світі, крім дореволюційної Росії, примус.
(Д. б.)
[Република, 25.02.1919]
(Продовження.)
Але за те не уставали конфіскати й паруденні завішення ґазети: сконфісковані на прим. числа 9, 44, 51, завішено 8. і 9. грудня 1918 (замість "Впереду" в тих днях випущено ґазету під назвою "Добра Новина", чч. 1 і 2), та 3. і 4. II. 1919.
30-го падолиста явилася в друкарні польська військова поліція, розсипала готовий вже склад і заборонила видавати ґазету, а коли на другий день редакція удалася за виясненням до властей, то дістала відповідь, що се сталося "пржез помилкен".
А що вже згадувати про такі річи, як переслідування хлопців, що продають ґазету, видирання її у них і нищення, як погрози трафікам за продажу "Впереду", як зривання і нищення вивіски то що! (пор. ч. 4.)
Відплатні зарядження.
Нарешті мусимо згадати за погрози репресією, себто просту пімсту на львівських Українцях за мниме знущання українських властей над Поляками. Полякам не досить було несчислених арештовань, вязнень наших людей у Львові, не досить було хапання і вивезення на захід як заложників. Першого січня Начальна Команда польських військ видала "комунікат", у якім заповіла, що з огляду на безоглядне поступовання українського війська супроти військових полонених і цивільних Поляків "за кождого замордованого або раненого від нинішнього дня полоненого офіцира або жовніра, будуть розстріляні два українські офіцири або жовніри" і "за кожду в висше згаданий спосіб замордовану або ранену санітетку або санітета будуть розстріляні два українські офіцири" (ч. 30).
А знов "Польський Тимчасовий Правлячий Комітет" видав 31. грудня також подібний "комунікат", підписаний ґрафом Скарбком, в котрім грозить відплатою за мниме лихе трактування Українцями інтернованих Поляків (ч. 29). Підносячи свої жалі до українських властей, до речі сказати безосновні, панове Поляки замовчують цілу брутальність свого поведення з тими українськими горожанами, що мають нещастя бути в їх власти.
Ціла безпідставність польських закидів виявилася вповні у відповіди укр. властей, яку переслали вони противній стороні.
Зрештою вже давно з боку самих Поляків виказана безосновність подібних закидів. Так, ще ґенерал Роя по заняттю Львова видав урядовий комунікат про укр. "звірства", в якім оголосив, що "поголоски про вішання та мордування мешканців польської народности зі сторони укр. військових відділів показалися неправдиві" (див. "Вперед" ч. 1. з 27. XI.).
Та якби там не було, всеж польські погрози й застрашування зостаються яскравим свідоцтвом "висшости" польської культури, незбитим доказом польського "джентельменства"
(Д. б.)
[Република, 28.02.1919]
(Продовження.)
Жидівські погроми.
Розводячися про укр. "звірства" й "насильства", Поляки намагаються тільки прикрити свої ганебні діла. Вище ми подали цілу низку фактів про ту страшну гнету, яку застосували вони до Українців. Тепер мусимо згадати також і про польські відносини до Жидів. 22. і 23. XI. відбулися у Львові страшні протижидівські погроми, коли знищено цілу жидівську дільницю (за міським театром), зруйновано й спалено сотки склепів і домів разом з мешканцями, при чім брами замикано, будинки обливано нафтою, мордовано старих і малих, насилувано жінок. По свідоцтву самих Поляків, число жертв сих погромів виносить 150, самих домів спалено 54 (див. ч. 25). але в дійсности жертв було далеко більше. Потерпіло від погромів, як каже "Вперед", понад 1200 люда, а самих лише замордованих було кількадесять (ч. 45). В иншому місци подає ґазета за орґаном галицьких сіоністів "Chwila" число забитих — 78, ранених 463, а шкоду на звиж 102 міліони корон! (число 51). Сей погром, а також ціла низка инших, найкраще виявив перед цілим світом "культурні" способи польської боротьби з противниками. Та на погромах не стало. Арештовано також і кількох виднійших представників сіонізму, жидівський орґан "Tagblatt" завішено (див. число 4), а тільки згодом дозволено видавати під умовою, що друкуватиметься поруч із жидівським письмом також латинкою (ч. 8).
Жиди, очевидно, не могли дарувати Полякам погромів. По цілому світі пішла хвиля протестів. У Львові на знак протесту більша частина студентів-Жидів виступила з університету, а також відмовилися викладати в нім проф. др. Шор і др. Алєрганд (ч. 13).
Похорони замордованих Поляками жертв представляли страшну, потрясаючу картину на тлі спаленого і зруйнованого жидівського кварталу (ч. 3).
Дуже розумно і симпатично поставилися львівські Українці до жидівського горя, зібравши між собою 10 тисяч корон на поміч потерпівшим від погромів (ч. 10).
За те й Жиди зі свого боку не лишилися без вдяки. Коли Поляки розписали у Львові вибори до варшавського сойму, заявили вони в орґані "Chwilа", що не візьмуть участи в сих виборах, бо не хотять в польсько-українській боротьбі "бути язичком у ваги й тягаром своєї крови намагатися перехилити побіду на один бік"' (очевидно — польський).
(Д. б.)
[Република, 05.03.1919]
(Продовження.)
Потурання москвофілам.
За те потурають Поляки нашим ренеґатам-москвофілам. Під польським омофором повстав москвофільський "Ісполнітєльний Комітєт" (ч. 51), ожила наново сумнозвісна "Прикарпатская Русь", яка, втративши свого пана Миколу Крівавого, щирить зуби до ґенерала Денікіна (ч. 23 з 27. XII.), заворушилося "Общество Качковского", загальні збори котрого відбулися 4. ХІІ. Вибрано новий виділ з дром А. Алексевичом на чолі й правну комісію, яка має перебрати справи общества від старости Свитальського (ч. 39).
Те саме діється й скрізь на провінції, де Поляки верховодять. От, як доносить "Добра Новина" (ч. 1), в Сяноці відобрали Поляки 3. грудня Українцям фінансове товар. "Бескид" і "Касино" й передали своїм давним приятелям-москвофілам з дром Савюком на чолі. Так само і в Перемишли ідуть кацапи разом з Поляками (пор. ч. 23).
Українське життя.
Але і під польським обухом не завмерло наше життя у Львові. Зорґанізувався тут "Український Горожанський Комітет", як довідуємось про се з оповістки в ч. 1 "Доброї Новини", де подається до загального відома, що льокаль Комітету міститься при ул. Руській число 3, II. поверх. На чолі Комітету стоїть др. Стефан Федак. Про орґанізовання укр. робітництва й "Української Робітничої Ради" згадано вже у відділі ревізій й арештовань. Велику енерґію виявляє українське жіноцтво, — яке згуртувалося коло "Горожанського Комітету". Очевидно в уділі їм припала в теперішнім часі лише чисто гуманітарна праця. Треба зауважити, що усі найважнійші аґенди Комітету спочивають саме у руках нашого жіноцтва. З числа 1. "Нашої Мети" — орґану "робітного жіноцтва", який почав виходити у Львові від 1. лютого (двічи на місяць), виймаймо — із статті д. Г. Шепаровичевої "Наші жінки в польсько-українській війні" пару уступів, що вимовно характеризують незвичайну запопадливість й енерґію, виявлені нашими патріотичними жінками й дівчатами.
Серед невимовно тяжких обставин працюють вони з повним самопожертвованням, зовсім безкористно, в секції запомоговій і в секції помочи для ранених і полонених, а результати такі: до 19. січня виплачено запомоги 210 родинам на загальну квоту 21.850 кор., а кождий випадок був особисто перевірений, хоч переважна частина користаючих мешкає на периферіях міста. В секції помочи для ранених і полонених зібрано 17.640 кор., з чого уділено запомог на 5.500 К., на Миколая і Ялинку роздано загалом 800 пакунків і коло 6.000 папіросів, а в усіх шпиталях уладжено святий вечір.
Крім того з рамени секції вариться стало для наших ранених їду, щоб поліпшити їм шпитальний харч. Полоненим роздано 8 разів хліб, мясиво і солонину — кождий раз для коло 250 людей, — 5000 папіросів і 67 пар біля.
З ініціятиви саме укр. жінок вийшов проєкт вимінної поїздки делєґаток Червоного Хреста до таборів полонених і інтернованих, який по довгих перешкодах переведено в життя. Укр. делєґатки — Д. Старорольська, О. Косевичева й С. Олеськівна виїхали на захід, а три Польки на Схід.
(Д. б.)
[Република, 07.03.1919]
(Продовження.)
Політична діяльність і всякого роду пертрактації з ворожою стороною ведуть дальше оставші у Львові члени Української Національної Ради з віцепрезесом дром Л. Ганкевичем на чолі, до котрого й удаються Поляки урядово у ріжних справах, як от у справі виміни полонених, яку недавно остаточно полагоджено, то що.
В міській управі Українці не засідають і навіть, коли 29. падолиста зібралася рада міста Львова, українські члени Ради вислали письмо, в якім заявили, що не можуть брати участи в нарадах Ради. Іменем українських соціял-демократів виголосив Микола Ганкевич на сім засіданню відповідну промову ("Вперед" число 1). Але на першім засіданню нової міської ради (з кооптованими членами) явилися й Українці: др. Стефан Федак, дир. С. Громницький, М. Ганкевич. Инші не прийшли через слабість (число 57 з 8. лютого). Очевидно у виборах до польського сойму у Варшаві Українці не брали участи. Комунікат про се видав "Народний Комітет" (див. число 45).
З инших обявів українського життя у Львові відмітимо номінацію нових крилошан, що може бути цікаве для нашого священства. Від довшого часу — як відомо — у львівській капітулі було більше крилошанських місць опорожнених. Зараз по повороті з російської неволі розписав Митрополит конкурс на крилошан і предложив бувшому австрійському правительству свою пропозицію до потвердження. Одначе міністерський референт, наш "пржияцєль", відложив умисно справу на бік. Доперва по упадку Австрії іменував Митрополит, користуючися своїм правом, отсих трьох крилошан: о. Т. Бобикевича, проповідника при церкві св. Юра, о. О. Пясецького, б. пароха і канцлєра і о. Л. Куницького, духовника семінара (ч. 16).
Дня 12. лютого по полудни відбувся в Преображенській церкві концерт колядок під управою о. Туркевича. Церква була заповнена народом по береги. Зібрана на концерті громада зложила для ранених укр. вояків поверх 23 сотки корон (64).
В середині лютого дістав нарешті змогу давати вистави й "Український Театр". Перше представлення відбулося 15. лютого при участи п. С. Стадникової. Виставлено "Запорожця за Дунаєм" і "Вечорниці" Ніщинського (56).
Український видавничий рух під польським пануванням очевидно не міг розвинутися. З ґазет виходить "Вперед" і двотижневник "Haшa Мета". З книжок можемо занотувати також тільки дві: "Робітничий Калєндарик на рік 1919" (ціна 1 кор. 30 сот.) та "Скорочений устав богослужень на рік 1919", зладжений о. О. Ґорчинським (ціна 6 Корон).
(Д. б.)
[Република, 11.03.1919]
(Продовження.)
Вкінці слід згадати за Йорданське свято у Львові, обхід якого — як додає "Вперед" — прибрав характер української національної маніфестації. Від 21. падолиста перший раз підчас сього обходу виступила ґреміяльно львівська укр. громада, яка під теперішним польським пануванням має заборонене право хочби найменших зборів. Цілий ринок, де відбувалося водосвяття, заняли маси львівського укр. населення. Порядок, як підчас водосвяття, так і в часі походу був взірцевий і подиву гідний, на що звернули увагу й чужі, між иншими член анґлійської місії, п. Бідерман. Митрополит не брав участи в обході на виразну просьбу і жадання громадян і духовенства. Сьогорічний Йордан — каже ґазета — крім національної маніфестації, був теж і певного роду горожанським іспитом львівського українського населення (ч. 42).
Відносини у Львові.
Польська інвазія дуже тяжко відбилася на місті. В місті всього бракує — хліба, картофель, молока, вугля, дров і взагалі палива, через що не ділає елєктрика й ґаз. Нарешті через військові операції перервалися водопроводи й доводиться користати лише з міських колодязів (число 24). Все це викликає ріжні хороби, особливо лютує тиф (пор. ч. 35), який дається в знаки й нашим полоненим й вязням, бо по шпиталях та тюрмах відносини неможливі, тіснота, бруд, голод, недостача всього (пор. ч. 5). В місті буквально панує голод. Особливо серед ширших верств населення, які не можуть платити лихварських цін. Лихварство незвичайно цвіте. Хвости коло рейонових склепів, де продається хліб, просто нечувані. Люди товпляться тисячами, щоби по цілоденнім вистоюванню довідатися, що хліба вже нема (число 7).
На ґрунті голоду трапляються самоубийства (число 38), та рабункові напади (ч. 6).
Правда, не без того, щоби до Львова не приходили ваґони з поживою. Вище ми згадували про молоко, прислане американською місією, але через знану господарку польських панків поживи сеї дійсно голодуюча людність не бачить. "Вперед" подає за польською ґазетою "Dziennik ludowy", що забирає привезені продукти "KВK" (Książco-Biskupi Komitet) й посилає їх до кляшторів і замість бідної людности з жертв користають ріжкі дармоїди, богачі, каменичники і т. п.
Прийшов на примір ваґон рижу, але ніхто його не бачив, за те ріжним купцям оферовано риж по лихварських цінах (ч. 50).
Коли вже так дбають Поляки про свою низшу братію, то що вже говорити про приділ сих товарів Українцям: вони дійсно не годні нічого дістати.
(Д. б.)
[Република, 14.03.1919]
(Продовження.)
На додаток, слід пригадати ще й инші страхіття облоги, як от гарматні стріли, що час від часу навіщають місто, сіючи переполох, а часом даючися і діткливійше в знаки.
Розуміється, куля не відріжняє Поляків і Українців і часом годить у своїх. Так, трафила раз гарматна куля в каменицю "Труда" (ч. 30 з 4.І.).
Панують в місті передовсім польські військові власти — "Начальна Команда Польських військ" з ґенералом Роєю з початку, а тепер ґенер. Розвадовським на чолі. О скільки ще Роя був сяк—так толєрантний, о стільки протилежного напряму є Розвадовський, віддавна знаний україножер. Не так давно вславився він брутально-глупим листом до митрополита ґрафа Шептицького з 4. січня в справі "підюджування" укр. духовенства до боротьби з Поляками (ч. 32). Та ще імпертинентнійше й нахабнійше виглядає "пояснення" до сього листу, видане Начальною Командою, — себто таки Розвадовським. Обвинувативши укр. духовенство в ріжних страшних "злочинах" проти Поляків, ставить се "Пояснення" "жадання" (sic!) до митрополита, аби він вплинув на священство, щоби воно протестувало проти укр. "звірств". "В разі невиповнення сього так умотувованого жадання — кінчить "Пояснення" — буде змушена Начальна Команда Польських Військ уважати українське духовенство також співвинним тих злочинів і на будуче витягне відповідні консеквенції" (ч. 33). Нa сі оба ганебні документи польського ґвалту дав митрополит дуже достойну відповідь, яку читачі вже мали нагоду читати в нашій ґазеті (передрук з ч. 49 "Впереду").
Як начальна горожанська власть повстав у Львові по уступленню укр. властей польський "Тимчасовий Правлячий Комітет" з ґрафом Скарбком на чолі, котрий фунґував до 28-го січня, коли замість його і краківської "Ліквідаційної Комісії" уконституовалася "Правляча Комісія для Галичини, Шлеска, Спижу й Орави" з 15 відділами, з тих 8 мають урядувати у Львові (а саме відділи: адміністрації, публичних. робіт, фінансів, просвіти, здоровля, суспільної опіки, доріг і почт та телєґрафів), а 7 у Кракові (відділи: рільництва, апровізації, зелізниць, справедливости, гірництва, промислу й торговлі та культури й мистецтва).
Склад Комісії усталено після партійного ключа: людовці мають 12 членів, есдеки 9, вшехполяки 9, демократи 6, "зєдноченці" 3, "консерватисти 3, поступовці 2, католицько-народне сторонництво 2 і Шлеск 1.
(Д. б.).
[Република, 18.03.1919]
(Докінчення)
Значну ролю відограє у Львові також польська "Рада Робітнича", відношення котрої до Українців добре видно з її відозви, виданої 24-го падолиста, яка починаються словами: "Zamach stanu szowinizmu і gwałt rozwydrzonej soldateski został odparty" (див. "Вперед" ч. 1). Провідником львівського польського робітництва є польський есдек, інжинір Гавснер, відомий україноїд.
Очевидно з уступленням укр. війська знову розцвіла львівська польська преса, воскресло навіть "Słowo Polskie". Можна собі представити, які річи виписує ся преса про нас й якими словами вона нас обкидає. У "Впереді" часто подаються китиці ріжних чемностей на укр. адресу, вибраних зі шпальт польських ґазет, але годі їх нотувати, бож се річи знані кождому з нас.
Так само можемо уявити собі, які інформації подають польські часописі про наш рух. "Вперед" подає час від часу досить дотепні збірки найкумеднійших із сих інформацій на потіху читачів.
Та крім Українців тровлять і скаржаться Поляки також і на Чехів, які з колишних приятелів зробилися нараз "насильниками", "бандитами", "нікчемним племенем хамів і варварів" і т. д. (пер. ч. 56 і ин.).
Та від сих китиць польської чемности цікавійші жалі польської преси на втечу мужчин від війська (пор. ч. 11). Патріотичні польські жінки, щоби завстидати сильнійший пол, обявили навіть мобілізацію жіноцтва і під проводом п. Заґурської почала орґанізуватися міліція з жінок, яка має відбувати службу з оружжям в руках (ч. 6). Але сей запал в останнім часі почав остигати. Як доносить "Вперед" в ч. 61, 11-го лютого відбулося у Львові віче польського жіноцтва, яке ухвалило між иншими резолюцію про відкликаная жінок з фронту, а укваліфіковані вже військові жіночі сили заняти у позафронтовій службі, знесення для них побуту у касарнях, а полишення їх родинній опіці й не творення дальших жіночих формацій.
Чужоземні місії.
В цілях розслідити польсько-українські і польсько-жидівські відносини та в ціли несення помочі голодуючому населенню міста — з'їздили до Львова час від часу ріжні місії, — анґлійська, американська, француська й італійська. Першими прибули із Яс через Тернопіль 15-го грудня Анґлійці — сотник маринарки Джонсон і поручник Бідерман (ч. 15); 14-го січня приїхала американська місія у складі трьох офіцирів і проф. Келєґа для провірення харчових відносин у Львові; в числі 41 з 19-го січня знову читаємо про приїзд анґлійської політичної місії, з полк. Ваде, якому товаришать капітан Джонсон і поручн. Бідерман; число 49 з 21-го січня подає, що "францусько-анґлійська місія, яка від кількох днів перебуває у Львові, складається з отсих членів: ґенерал Бертельмі, полк. Сміт, майор Дельожель, майор Фордем і поручник Лямарк"; в ч. 53 (з 2/ІІ) читаємо, що приїхала італійська політично-військова місія; місія ся, як подає ч. 56, складається з кількадесяти осіб під проводом підполковника Маріо Ґажіні.
Члени тих місій відбували також конференції з укр. діячами, були у митр. Шептицького, в ред. "Впереду", інформуючися про укр. справи.
Крім сих офіціяльних місій був ще у Львові підчас укр.-польської боротьби якийсь п. Вілєм, який видавав себе за аґента француської дипльоматичної місії в Ясах. Сей Вілєм був навіть на пoльсько-українській нараді 20. XI. Настроєний він був польонофільськи. Пізнійше наші військові власти інтерновали сього загадкового чоловіка в Тернополі.
[Република, 19.03.1919]
19.03.1919