Заслужений дослідник

(З нагоди 25-х роковин смерти проф. І. Верхратського).

29 листопада 1919 р. помер у Львові заслужений професор академічної гімназії, Іван Верхратський. Предки І. Верхратського походили з-під Кам'янця. Один із них оселився в селі Кривенькому. Його нащадок, Дмитро Верхратський, власним коштом збудував цepквy, що її парохом став його братанич, Тимотей, дід Івана. Після Тимотея був тут парохом Григорій, батько Івана, але потім перейшов він на парохію до Більча Золотого з Борщівщини, де й 24 квітня 1846 р. побачив світ Іван. Та не минули ще й два роки, як помер батько. Мати (з хорватсько-німецького роду) переїхала тоді з дітьми до Львова (1850), де їй було зручніше посилати їх до школи. 1862 року померла й мати.

Ставши круглим сиротою, змушений був Іван пробиватись крізь життя власними силами. Від народної школи до університету вчився у Львові.

УЧИТЕЛЬСЬКА І НАУКОВА ПРАЦЯ.

Скінчивши університет 1868 р. почав учити в реальній гімназії в Дрогобичі, де працював до кінця 1871 року. Слід відзначити, що між учнями І. Верхратського був також Іван Франко. Із Дрогобича перейшов І. Верхратський до Львова, де працює у реальній школі (1871—1875), а потім у гімназії ім. Франца Йосипа (1875—1879). Звідси перейшов він до Станиславова на посаду пocтiйного вчителя (1879—1890), працює потім один рік у Ряшеві (1891), відтак в академічній гімназії у Львові, аж до переходу на емеритуру.

Навіть в ocтанніx роках свого життя, хоч хворий, Верхратський далі працював і ще 1915 р. надруковано його статтю у Записках Наукового Товариства ім. Шевченка під назвою "З перших літ народовців (1861—1866)". В 1892 р. Т-во ім. Шевченка перетворене на Наукове. Іван Верхратський бере активну участь у працях Т-ва і його вибрано першим головою (директором) математично-природописно-лікарської секції. На цій посаді він працює аж до своєї недуги. З нагоди сорокалітнього ювілею літературної діяльности Верхратського загальні збори Наукового Т-ва ім. Шевченка обрали його 1905 р. за науково-педагогічні заслуги почесним членом.

Підчас першої світової війни І. Верхратський дарує Науковому Товариству ім. Шевченка свою велику ентомологічну збірку і тим самим створює підвалини нового природничого відділу музею, що до цього часу складався переважно з археологічного й етнографічного відділів.

ПОДОРОЖІ Й МАНДРІВКИ.

Для збільшення свого знання І. Верхратський використовував літній час (ферії) на подорожі до різних міст Европи. У 1877 р. він відвідує Відень і Будапешт. 1878 на запрошення письменника Левченка їде в Україну, відвідує Київ, Городище, Одесу, Херсонщину, скрізь збираючи мовний матеріял, частину якого публікує того ж року в "Правді". За час 1879—1889 р.р. Верхратський відвідує Відень (чотири рази), Трієст, Венецію та Париж, де оглянув всесвітню виставу. В цих містах мав нагоду оглянути наукові музеї, музеї мистецтва, зоологічні парки, ботанічні сади, антикваріюм тощо. У пізніших роках І. Верхратський мандрував по різних місцевостях Галичини, Буковини та Закарпаття. З цих подорожей завсіди привозив з собою чимало природничих і мовних митеріялів. Слід підкреслити це наукове зацікавлення І. Верхратського, природника з великим замилуванням до праці з ділянки фолкльору та збирання матеріялів із мовознавства.

ПЕРША НАУКОВА ПРАЦЯ ФОНЕТИКОЮ.

Вже 1864 р. І. Верхратський опублікував свій перший зшиток української природничої термінології та номенклятури під назвою "Початки до уложення номенклятури і термінольоґії природописної народньої". Далі слід згадати, що цей твір був першою науковою книжкою, надрукованою в Галичині фонетичним правописом. Упродовж десяти років (1869—1879) І. Верхратський видав друком ще п'ять зшитків термінології й номенклятури. Це багатий і дуже цінний матеріял, записаний із народних уст в Галичині і за Збручем. Проф. Ф-р. Мікльосіч, що його тоді вважали значним авторитетом серед славістів, оцінив позитивно праці І. Верхратського.

ДЛЯ ШКОЛИ.

До творів І. Верхратського належать також шкільні підручники, фахові праці з зоології, мовні праці (діялектологія, лексикографія) та оригінальні твори й переклади з гарного письменства. Шкільна підручники І. Верхратський писав спочатку, перекладаючи їх із інших мов. Пізніше почав укладати оригінальні підручники. Від часу видання підручника зоології Полянського: "Зоологія з образками для низшихъ клясъ середнихъ школъ. Въ Празѣ 1874 (переклад Покорного)", написаної язичієм, підручники І. Верхратського були перші, друковані українською мовою. Він перший намагався створити українську наукову термінологію й номенклятуру, використовуючи матеріяли, зібрані з народних уст, а також власні новотвори (неологізми), що їх застосовував тоді, коли не було відповідного народного слова. В цьому розумінні підручники І. Верхратського безумовно мали велике значення.

НАУКОВІ СТАТТІ.

Статті з зоології І. Верхратський друкував переважно польською та німецькою мовами, бо відповідного українського наукового органу тоді ще не було. Статті польською мовою І. Верхратський друкував у "Sprawozdaniu komіsyi fizyograficznej Akademii Umiejetnosci," а німецькою у часописах "Der Naturhіstoriker" або "Die Schwalbe. Mittheilungen des ornithologischen Vereines in Wien".

ДІЯЛЕКТОЛОГІЧНІ ПРАЦІ.

Найбільшу та найціннішу наукову спадщину залишив І. Верхратський в ділянці української філології. Крім лексикографічної праці "Початки до уложення номенклятури і термінології природописної народної", він написав і опублікував такі праці: 1) "Знадоби до словаря южно-русского" (1878); 2) "Спис важніших виразів з рускої ботанічної термінології і номенклятури з оглядом на науку в висших клясах гімназії" (1892).

Діялектологічні праці І. Верхратського мають описовий характер і головно присвячені фонології, частинно морфології та синтаксі. Щоправда, автор не заглиблюється у вивчення законів мови, не ілюструє барвистої будови, проте його матеріяли, зібрані старанно власними силами по рівних місцях України, надзвичайно цінні як мовний і природничий термінологічно-номенклятурний скарб.

Цікаво відзначили, що мало не до кожної своєї діялектологічної праці він подавав записані з народних уст фолкльорні тексти та слівники, що спирались на цих текстах. Ці слівники мають і досі велике значіння як джерела до загальної української лексикографії, особливо фахової, а саме природничої (номенклятура й термінологія).

З діялектологічних творів І. Верхратського відомі такі:

1) Über die Mundart der Marmaroscher Rulhenen. Ein Beitrag zu ruth. Dialectologie. Станиславів, 1893.

2) Über die Mundart der galizischen Lemken. (Arch. f. sl. Phil. T. XIV-XVI 1891—1892).

3) Про говір Замішанців. Зап. Наук. Т-ва ім. Шевченка. Т. III, такоїц окремо, 1894.

4) Die ruthenische Mundarten (у виданні: Die österreichisch ungarische Monarchie in Wort und Bild. 1888).

5) Знадоби для пізнання говорів угорсько-руських (Зап. Наук. Т-ва ім. Шевченка та окремо Т. І, 1899, Т. ІІ, 1901).

6) Про говор Долівський (Зап. Т-ва ім. Шевченка й окремо 1900).

7) Про говор галицьких Лемків (Зб. філологічної секції, Т. V, 1902).

8) Говор Батюків (Зб. фін. секції, Т. XV, 1912).

Верхратськнй цікавився також наголосом в українській мові і з цього питання надрукував:

"Ein weiterer Beitrag zur Betonung im klеіnrussіsсhеn (Arch. f. slav. Phil. T. III, 1878).

СПІВПРАЦЯ В ЧАСОПИСАХ.

За молодих літ Верхратський писав вірші, друкуючи їх у різних органах тодішньої української преси, або окремими збірками, під власним або під прибраним ім'ям, як напр., Любарт Спивомир, І. Щипавка та інші. Вкінці І. Верхратський брав активну участь у різних періодичних виданнях — Нива, Русалка, Боян, Правда, Літературний Сборник, Листовка, Becнa, Господарь и Промышленникъ, Пріятель Дѣтей, Зоря, Діло, Літературно-Науковий Вістник, Руслан.

ЗАСЛУЖЕНИЙ ДОСЛІДНИК.

Наукової лексикографічної та діялектологічної спадщини Верхратського не використано, на жаль, здебільша й досі. Проте українські вчені молодшої генерації високо цінять заслуги І. Верхратського за збирання українських термінологічно-номенклятурних матеріялів з природознавства. Вони свідомі того, що І. Верхратський своєю роботою промостив шлях до опрацьовання та устійнення української природничої номенклятури й термінології.

В 1927—1929 рр. інститут Української Мови (Українська Академія Наук, Київ) видав друком три частини Словника зоологічної номенклятури, вмістивши в них таку присвяту: "Світлій пам'яті Івана Ворхратського, першого збирача української народної природничої номенклятури й термінології, випуски ботанічної й зоологічної номенклятури, Природничий Відділ Інституту Української Наукової Мови з глибокою пошаною присвячує".

Згадуючи нині І. Верхратського і його наукову діяльність, хилимо голови перед могилою людини, що все своє життя віддала на збагачення української духової скарбниці. Сподіємось, що українські вчені не тільки належно використають наукову спадщину І. Верхратського, але й самі продовжуватимуть справу збирання й вивчення невичерпних мовних скарбів українського народу.

[Краківські вісті, 12-13.02.1944]